Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Дякую за доповнення... Як на мене, проблема не лише у ремонті... А загалом у нерозумінні того, що таке насправді любов... Як на мене, і Ви, і Ваш чоловік переплутали кохання з пристрастю... А от те, що чоловік називає "только уважение и благодарность за детей" насправді і є оте саме кохання. Інша справа, чому чоловік сказав, що "выяснилось что ему не хватало моей заботы и поддержки о из-за этого по его словам он стал чёрствым человек". Ви намагалися з'ясувати, якої саме підтримки очікував він і якої турботи? Ви зараз живете вже разом чи продовжуєте жити у своїх батьків? І ще - Ви так і не написали, чим так сильно розчарували свого чоловіка?

Ответ отредактирован автором 30-08-2021 21:51:06

Дякую за щирість! Мені шкода що так сталося у Вашому дитинстві... У Вас "непрожиті" дитячі травми, які пов'язані з батьком. А саме батько - це перший чоловік у житті для дівчинки. І коли дівчинка не отримує батьківської любові (А це почуття турботи та захищеності), вона підсвідомо починає шукати це в оточуючих чоловіках, несвідомо "переносячі" свої очікування щодо батька на чоловіків... Але ж чоловіки то далеко не батько... Тому, для того, щоб налагодити стосунки з чоловіками, спершу обов'язково потрібно "пропрацювати" свої почуття щодо тата... Бо нашими діями та почуттями керує аж ніяк не наша свідомість, а керує підсвідомість, тому так важко тримати себе в руках... Ви фактично у кожному чоловікові несвідомо хочете як маленька дівчинка знайти те, чого недоотримали від батька... Але це все можна і потрібно трансформувати у самодостатність та почуття власної гідності... Тим паче, що зараз доступні консультації онлайн...

По-перше, Вашій дівчині потрібна допомога... Чи знають її батьки, про її проблеми? Окрім батьків, вона сама може звернутися за допомогою у районну поліклініку до психіатра або, якщо вчиться у школі, до шкільного психолога... Мені шкода, але Ви опинилися у співзалежних стосунках... За власне життя несе відповідальність тільки сама людина... А Ви вже перебрали на себе відповідальність і накопичили почуття провини... Як на мене, Вам самому вже потрібна допомога психологів.. Але, якщо Ви ще неповнолітній, працювати з Вами можна лише з дозволу батьків...

Добого дня! Думаю, що Ви абсолютно праві, говорячи про "перенос"... Ви працювали з психологом-жінкою чи чоловіком? І в залежності від статі...Як склалися стосунки з мамою? Які стосунки з батьком? Як на мене, Ви увійшли в резонанс із спеціалістом... А проблеми, на превеликий жаль, так і залишилися невирішеними...

Доброго вечора Ольго! Ви пишете "я учусь в университете и мне нужны тоже выходные, чтобы там появиться, все равно на компромисс не идёт, хотя сама говорила, что мы работаем 2 через 2, а я когда в июне была на практике мне нужен был 21 день я всё равно выходила на работу и в субботу, и воскресенье, и 10 дней без выходных никто не работал" А чому, власне, Ви у свою офіційну сесію виходили на роботу? Для чого? Вас хтось до цього змушував? Чи Ви вважали, що якщо будете "жертвувати" собою, то і будуть "жертвувати" заради Вас?

Доброго дня! Як на мене є дві помилки, які Ви робите. Перша, вступаєте в інтим з чоловікамидуже швидко. Ще до того, як зав'язалися особистісні, дружні стосунки. Вони отримують те, чого прагнули від Вас і Ви їм стаєте не цікаві. І друге. Для жінки хотіти мати родину і дітей - цеабсолютно нормально та природно, але.. Ви надзичайно сильно хочете мати сім'ю та серйозні стосунки. І по факту, Вам все одно, аби тільки хтось одружився... Ви дуже сильно одразу "залипаєте" на чоловікові і втрачаєте миттєво почуття власної гідності... Вам не вистачає самодостатності, яка формується в дитинстві... Як склалися стосунки з батьками? Що у Вас відбувалося в дитинстві?

Доброго вечора Ольго! Ви пишете "я учусь в университете и мне нужны тоже выходные, чтобы там появиться, все равно на компромисс не идёт, хотя сама говорила, что мы работаем 2 через 2, а я когда в июне была на практике мне нужен был 21 день я всё равно выходила на работу и в субботу, и воскресенье, и 10 дней без выходных никто не работал" А чому, власне, Ви у свою офіційну сесію виходили на роботу? Для чого? Вас хтось до цього змушував? Чи Ви вважали, що якщо будете "жертвувати" собою, то і будуть "жертвувати" заради Вас?

Доброго вечора Тимур! Про які погані наслідки Ви говорите? Що саме Ви маєте на увазі?

Дякую за відвертість! Ваше доповнення лише підтвердило моє припущення: попри те, що Ви давно вже доросла жінка, але, на превеликий жаль, питання психо-емоційної залежності від батьків так і залишилося... Тобто, у Вас досі стосунки маленької дівчинки з батьками, які моралізують, повчають, нав'язують, і яких Ви, як це не дивно, але досі боїтеся... І цей страх прихований так глибоко у підсвідомості, Ви його так "замаскували" під виглядом "зовнішнього опору": ігнорування, мовчання, зовнішніх протестів, що навіть про нього "забули"... Але... Окрім того, як на мене, саме оці недовирішені проблеми з батьками дуже сильно впливають і на Ваші стосунки з чоловіком... Адже, нам тільки здається, що ми свідомо керуємо своїм життям... Тоді, як насправді, нами керують підсвідомі установки та моделі поведінки, які сформувалися у дитинстві... І якщо повністю "не закрити" разом із психологом, який розуміється на темі родових програм, тему стосунків з рідними, на превеликий жаль, питання налагодження стосунків з чоловіком може надзвичайно сильно "розтягнутися" у часі або і загалом завмерти на якомусь моменті... Тим паче, що роботу по зміні установок можна зробити під час онлайн зустрічей...

Ответ отредактирован автором 30-08-2021 18:55:36

Для молодої дівчини абсолютно природно краще почувати себе у звичній атмосфері... Тому, як на мене, немає абсолютно нічого поганого, якщо на час дистанційного навчання Ви поїдете додому... А от стосовно "стать более взрослой и самостоятельной", а також "упущу возможности закалить свой характер, общение с новыми людьми, новый опыт..." є деякі питання... А для чого дівчині: молодій, тендітній, сором'язливій загартовувати характер? Ви збираєтеся іти на війну, варити сталь, керувати літаком? Чи все ж хочете, мати сім'ю, дітей, гарні стосунки з людьми? І який саме новий досвід Ви хочете отримати?

Доброго дня! Ви пишете "Как и когда я так могла упустить момент с родителями...". Думаю, що Ви "не упустили момент", а просто саме зараз почали виходити назовні проблеми, які і раніше були. Просто Ви їх не бачили (або не хотіли бачити?) і не вирішували, а просто поїхали від батьків у 18 років... І ця тема стосується теми психо-емоційно сепарації з батьками... Нас "чіпляє" лише те, що є всередині нас самих... І одним "ігнором", як на мене, ці проблеми не вирішити... Яке у Вас було дитинство? Як до Вас ставилися батьки?

Доброго дня Вікторіє! Ви пишете "Пол года я с детьми жила у своих родителей,а муж делал у нас дома ремонт и жил у своей матери(у нас с ней не очень отношения).Он говорит что разочарован во мне,и сильно обижен". Чому Ви не жили разом із чолоіком у Ваших батьків? і чим саме ображений Ваш чоловік і у чому так розчарований?

Доброго дня Настя! Про які саме можливості Ви говорите "Я могла бы остаться дома, потому что началась дистанционка, но я решила сюда приехать. Почему-то кажется, что здесь больше возможностей..."?

Доброго дня! Адективна поведінка мами та її подруги не є нормою спілкування однозначно... Але... Як на мене, спершу Вам потрібно навчитися себе стримувати і, як мінімум, коли звертаєтеся до психологів не вживати нецензурну лексику.А як максимум, згадати, як саме Ви спілкуєтеся з мамою свого хлопця і які слова вживаєте? По-друге. Якщо я правильно Вас зрозуміла, Ви проживаєте у свого хлопця та його мами без оформлення шлюбу, тобто на правах коханки? Якщо так, тоді ставлення до Вас аж ніяк не може бути поважним... Чому б Вам спершу не оформити свої стосунки у шлюб і вже потім жити разом? У такому випадку, всі права будуть на Вашій стороні, але поки...

Доброго дня Vlad! Так, питання не з легких, адже Ви по факту несете відповідальність за свого брата. Ви пишете "Он воспитан, сдержан, не резок", що вже свідчить на його користь... Зрозуміти можна Вас і зрозуміти можна Вашого брата, який говорить "он категорически отказывается получать деньги по запросу (надо пойти куда то с друзьями или на подарок, например - попросить). Хотя я этого не понимаю поскольку сам пока не заработал свои первые деньги всегда просил у отца. А он, видите ли, говорит что так не может, он этого очень не любит, ему некомфортно и хочет чтобы деньги всегда были в его владении независимо от суммы, чтобы он брал с контролируемого им бюджета". І він, по факту, має повне право розпоряджатися своєю часткою... Можу сказати Вам, що чим більше щось забороняти, особливо, юнаку, тим сильніше буде протест і бажання зробити навпаки... Таким чином, штучно утримуючи кошти, Ви неусвідомлено, змушуєте його вимагати свої фінанси...Окрім того, проблема полягає не тільки у самому факті наявності надходжень, а і у Вашому ставленні і до своїх обов'язків, і до грошей загалом... Я б Вам радила одну-дві консультації з психологом, щоб по-перше, розібратися зі своїми почуттями, по-друге, щоб знати що і як краще робити і говорити у такій ситуації і по-третє, можливо, одну з консультацій провести у парі разом із братом... Тому що, і просто так віддати буде неправильно, але і утримувати фінанси довго також не можна...Ответ отредактирован автором 30-08-2021 17:22:06

Ответ отредактирован автором 30-08-2021 17:23:25