Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Мені не хочеться Вас засмучувати, але проблеми на кшталт Вашої, самотужки не вирішуються... Тому, що це стосується підсвідомих установок, які одним лише усвідомленням не змінюються... А стосовно "сейчас нет возможности"... Так, ситуації бувають різними і людині може дійсно навіть не вистачати на хліб... Але, як правило, такі доводи ніщо інше, як несвідоме уникання вирішення проблеми... Коли людина насправді втомилася від того, що відбувається, одразу знаходиться і час і фінанси на терапію. Тим паче, що сама терапія може бути у межах однієї сесії - до п'яти зустрічей... Але, то Ваше життя...

Ви пишете "У меня расходятся мысли, с одной стороны я понимаю что сейчас я люблю Н, хочу дальнейшую жизнь с ним, может даже семью и тд., но с другой стороны я понимаю, что я еще молодая и хочу гулять и знакомится (и не только) с разными людьми, то что я думаю мне надоедят долгие отношения (как были с предыдущими, почти 3 года) и то что я никогда так не построю семью"....Власне, Ліно, Ви і дали відповідь, чому Вам весь час хочеться зустрічатися ще з кимось... Підсвідомо Ви весь час знаходитеся у пошуку, тому що Н., з яким Ви зараз зустрічаєтеся не підходить під Ваш внутрішній стандарт... І, як на мене, Ваші опасіння небезпідставні... Бо, як на мне,у Вас неправильно вибудовані пріорітети: матеріальне превалює над коханням та стосунками... І якщо не розібратися, звідки такий стереотип, Ви можете і в подальшому проводити своє життя у погоні за "ідеалом"... Але ж у цьому житті, ідеалів просто не існує...

Ваша проблема "виникла" не зараз. І без того, щоб не намагатися розібратися у глибинних причинах, ситуація не зміниться, як би Вам цього не хотілося... Щоб "перестать быть удобной" потрібно як мінімум перестати уникати "незручних" для Вас питань. Тому Ваше право: давати відповіді на серйозні питання і шукати причину чи "ковзати" по поверхні і залишатися на тому ж місці...

Ответ отредактирован автором 29-08-2021 21:25:50

До тих пір, поки Ви дійсно не захочете подивитися правді в очі і будете "шукати винних" навряд чи щось зміниться кардинально... Ви пишете "Чоловікові не подобається моя робота, почалися розмови про те, що на роботі маю коханця і мене постійно немає вдома. Я оплачувала комунальні ,всі витрати на дитину були на мені , і ще й старалась відкладати трохи на житло, бо вже ним марила" Так влаштовано у цьому світі, що добре живуть у тій родині, де є гармонія. Але як тільки жінка "перебирає" на себе чоловічі обов'язки (приділяє занадто багато уваги роботі, намагається заробляти все більше, ніж чоловік - гармонія руйнується, а з нею і стосунки. "Міняти роботу я не погодилась, і він знайшов спосіб посадити мене вдома- друга вагітність. Після цього відносини зовсім зіпсувались". Так, тепер Ви вдома сидите з дитиною, але по факту так нічого і не змінилося - Ви і зараз намагаєтеся "керувати" процесами. Окрім цього,додалися ще Ваші образи, які тим паче не покращують стосунки... З того, що Ви не дали відповіді на мої запитання про стосунки батьків та Ваші стосунки з ними, причину Ваших проблем потрібно шукати у Вашому дитинстві, бо сімейні "перекоси" між дружиною та чоловіком ідуть звідти... Але то вже Ваш вибір: дійсно розібратися і почати щось змінювати чи сердитися та ображатися на чоловіка та свою долю...

Дякую за щирість! Ви пишете "Я постійно ображалась, що мене порівнювали і хотіла стати краще.І щоб показати що я щось можу." Здається дитинство давно минуло і Ви вже навіть намагаєтеся із вдячності допомагати своїм батькам. Але... Оті образи, які у вас були в дитинстві насправді нікуди не ділися. І це саме вони тепер "керують" Вами та Вашим життям. Вам і зараз увесь час підсвідомо хочеться бути "гарною дівчинкою", бо може тоді Вас "перестануть порівнювати з "сусідкою"... Щоб виправити ситуацію, яка склалася у Вас зараз, потрібно трансформувати з психологом оті самі дитячі установки... Бо саме вони дозволяють Вами керувати і "сідати Вам на голову"...

Доброго дня! Я Вас підтримую в думці, що не варто руйнувати з опалу стосунки, тим паче, коли двом вже "за"... Як на мене, проблема полягає в тому, що Ви абсолютно не знаєте як правильно себе поводити. Вас "кидає" з крайності у крайність: від приниженої залежності "приходится просто терпеть и приспосабливаться" до агресивного супротиву " - "Я сказала что я не собака сторожевая. Исполнять приказы. У меня есть своё мнение свои желания". Загалом терпіння та вміння підлаштовуватися певною мірою дуже корисні жіночі якості, але... Якщо при цьому жінка внутрішньо спокійна, врівноважена та добродушна... У Вашому випадку, вимушене терпіння породжує внутрішній спротив, тобто, агресію... Яка у свою чергу "б'є" по Вашому чоловіку. І він реагуючи на Ваш внутрішній стан, починає пити... А якщо зміниться Ваша реакція та, якщо Ви навчитеся правильно себе поводити у складних ситуаціях, зміниться як наслідок і життя на краще...Тому, що чоловік та жінка, які живуть разом, внутрішньо дуже схожі. Ви зовні ніби і намагаєтеся підлаштовуватися та терпіти, але насправді, внутрішньо, така ж нетерпима як і Ваш чоловік. Просто нам самим побачити себе зовні дуже важко... Я б Вам порадила звернутися до психолога індивідуально, бо потрібно в першу чергу працювати з Вашим внутрішнім станом, певне, якщо Ви хочете зберегти сім'ю... Тим паче, що зараз можна з психологом працювати онлайн...Ответ отредактирован автором 29-08-2021 17:15:49Ответ отредактирован автором 29-08-2021 17:18:04

Ответ отредактирован автором 29-08-2021 17:44:04

Доброго дня! Думаю Ваша проблема пов'язана не стільки з реакцією Вашої дівчини на Ваш вік, а скільки з Вами та Вашим ставленням до себе. Різниця у віці - це "верхівка айсберга". Існують певні життєві неписані закономірності: випадковостей просто не буває. І у цьому житті ми "притягуємо" до себе лише тих, хто "відзеркалює" нас самих. Жінка реагує на психологічну "зрілість" чи "недозрілість" чоловіка. І саме з цього питання я б Вам радила почати розбиратися... Як склалися стосунки у батьків? Які у Вас стосунки з Вашою мамою?

Добрый день Аида! То, что с Вами происходит, очень похоже на прокрастинацию (не путать с обычной ленью)..Это склонность откладывать дела, приводящая к еще большим проблемам... как давно у Вас ппоявились данные симптомы? Возможно, с каким событием связано?

Доброго дня Андрію! Ви пишете "Я всегда справлялся со своими проблемами , в том числе психологическими , сам , находил корень проблемы которая мешает жить , прорабатывал , и двигался дальше. Сейчас у меня есть проблема с которой я не могу справится самостоятельно , и это навязчивые мысли о самоубийстве". Як на мене, проблема лежить у сфері Вашого абсолютно неправильно вибудованого світогляду. І, як це не дивно, але саме своїм суто раціональним підходом до себе та своїх проблем, Ви і "загнали себе у глухий кут", ставлячись до себе як до машини, яку можна відремонтувати... Бо бажання вчинити суїцид, це програма самознищенння. Розумію Ваше бажання "по старинке" продовжити самостійно свої проблеми психологічні вирішувати, але... Це може призвести до ще більшого погіршення Вашого стану... Тому, не зважаючи на матеріальне становище, я б Вам все одно радила зустріч із спеціалістом, який допоможе зрозуміти помилку і дасть поштовх до вибудови правильного світогляду... Тим паче, що мова вже іде про життя і смерть...

Доброго дня! Ви пишете Мной занимались старшие братья". Маленька дитина дуже потребу любові та підтримки батьків. Бо батьки - це основа життя, базис, на якому будується життя людини. І якщо дитина не отримує визнання своїх батьків, вона стає скутою, обмеженою у своїх бажаннях, безініціативною.... Бо на все це потрібно багато сил, енергії, яка у Вас блокується дитячими травмами... І Ви дуже влучно визначили свою найбільшу потребу "я хочу явиться этому миру. Проявиться." Тому що, дійсно, Ви насправді, немов би ще і не народжувалися, заблоковані глибинними прихованими образами та страхами...Які, щоб почати жити на повну силу, потребують психологічної трансформації... А самому, без допомоги психолога - це зробити практично неможливо... Я б Вам радила індивідуально звернутися до психолога, тим паче, що зараз це можна зробити онлайн...

Доброго дня! Те, що Ви віруюча дівчина - це просто чудово! Але проблеми з чоловіками пов'язані, як на мене, не стільки з вірою ( бо зачасти віру плутають з релігією), а з Вашими внутрішніми установками. Судячи з Ваших реакцій та дій, у Вас абсолютно не було в дитинстві прикладу як потрібно себе поводити з чоловіками... Як склалися стосунки у батьків? Які у Вас стосунки з батьком?

Доброго дня! Є певні природні особливості чоловічої та жіночої психіки. Так от для жінки найголовонішим аж ніяк не може бути робота, бо вона швидко на ній втомлюється і робота починає набридати. Особливо, якщо жінка її робить основним сенсом життя. Тоді, як по-справжньому реалізуватися жінка може тільки створюючи власну родину. Окрім того, Ви пишете "я не можу себе зрозуміти що дійсно мені подобається а що ні, де себе знайти я теж не знаю, бо мені важко виразити свої думки і те чого я хочу тому і звісили на мене ноги і всі вилізли на голову. Як по дурному я боюся образити почуття інших а вони ні." Як до Вас ставилися в дитинстві батьки? Які стосунки у Ваших батьків між собою? Тому, що "вилазять на голову" лише тоді, коли ми самі дозволяємо так до себе ставитися і навіть про це не замислюємося... Бо нами керують насправді внутрішні установки, які здебільшого, закладаються в дитинстві...

Доброго дня! Як на мене, перший крок до трансформації внутрішньої Ви вже зробили, коли спробували самостійно проаналізувати, що у Вашому житті відбувається... Ви пишете "Сама понимаю что это идет из отношений с родителями. Родственники всегда весь негатив вымещали на мне как на младшей еще в школьные годы. И мама сейчас сначала поведет себя манипулятивно, напроч забывая что общается со взрослым человеком, а не ребенком 12 лет, который должен ее во всем слушаться, а в ответ на реакцию сделает из себя жертву. Такой сценарий повторяется везде: с окружением, на работе в коллективах. Люди позволяют себе чувствовать себя выше меня и подставлят..." Та насправді, до нас ставляться лише так, як ми себе почуваємо і як ставимося до самих себе... Оточуючі, у тому числі мама, лише нас "дзеркалять". І для того, щоб "прервать эту цепочку" насамперед потрібно внутрішньо трансформувати всі оті дитячі установки, які Ви отримали в дитинстві. Так, Ви вже доросла, але до тих пір поки дитячі травми не будуть повінстю "прожиті" Вас так і будуть сприймати як маленьку безпомічну дівчинку, яка ображається на весь оточуючий світ і тому весь час знаходиться у позиції захисту...

Доброго дня! Якщо я правильно Вас зрозуміла, Вам хочеться повернути свою дівчину? Але, для того, щоб Вам давати якісь поради, потрібно набагато більше інформації... Окрім того, зовнішні події лише "відзеркалюють" внутрішні проблеми... І починати потрібно саме з них... Ось наприклад: чому Ви так довго не наважувалися перїзжати? І чому прост о не покликали до себе та не одружилися? Що означає, втрутилися родичі та знайомі? Адже"втручаються" тоді, коли ми самі не знаємо, що насправді хочемо...

Доброго дня Юліє! Ви пишете "З чоловіком постійно непорозуміння, з його сторони зовсім немає підтримки , все що б я не робила , на його думку нікому і даром не потрібно... Поєднує лише-двоє дітей...і боязнь того, що сама з ними не справлюсь". Думаю, що Ваша проблема набагато глибша і від того, що Ви просто розлучитеся крсще не стане нікому. А тим паче, Вашим дітям... Нам тільки здається, що от такий чоловік випадково трапився у житті... І що кохання кудись "пішло".. Але, дітей просто так не дають у парі, і діти народжуються якраз з любові... Просто, зачасти ми не розуміємо, що таке любов насправді... У Вашому випадку це кохання просто "замулилося". І Ваш чоловік лише "відзеркалює" те, що було закладене у дитинстві... Які стосунки у батьків? Яке у Вас було дитинство? Адже до нас ставляться лише так, як ми ставимося самі до себе... І потрібно не думати як ще більше поглибити проблему розлученням, а як зробити своє життя щасливим у своїй родині...

Ответ отредактирован автором 29-08-2021 13:20:34