Психологиня Оксана Юрьевна Селезнева м Кам'янське

"Понимаю, но не могу принять это"
Похоже, вы, как и сын, попав в стрессовую ситуацию не выдерживаете, хотите чтобы все было по- старому, не може терпеть и ждать. А родительство, оно все об этом.

"А в итоге - только усугубилось тем , что каждый день начал писять"
Ну, и что страшного в этом? Понимаю, Вы расстроены, но Вы- взрослая, поэтому вполне можете справиться со своими эмоциями.
И...
Нет, не привыкнет. Вы сами это придумали или подсказал кто?

Как то вся наша переписка скатывается к Вашим переживаниям. И мне кажется, что меньше они не становятся. Подумайте о полноценной консультации, потому что в переписке все равно недостаточно информации и не возможно учесть все нюансы.

"Не понятно почему было, вот и всё"
А как сейчас?

Обратите пожалуйста внимание еще на такой момент: дети очень чутко реагируют на эмоциональное состояние своих матерей. Спокойная, принимающая мать - счастливый ребёнок.

Luidmyla26, Вы меня не слышите. У Вас МАЛЕНЬКИЙ 3-х летний сын. У него сейчас сложный период- адаптация к новым правилам, условиям, новым детям, новым взросым. Если дома он в безопасности, он все знает и ко всему привык, у него есть ресурс контролировать позыв в туалет. В садике, он все время в напряжении, даже положительные эмоции утомляют и когда мальчик засыпает, организм расслабляется и он не чувствует позыв. Своим не принятием ситуации, раздражением , Вы только усугубляете ситуацию. Сын все видит и слышит, но пока ничего не может с этим поделать, потому что ему всего 3 года. А Вы требуете от него какой то осознанности, ответственности, контроля, как будто ему 23 года. Складывается впечатление, что Вам очень стыдно за Вашего ребёнка, он таким образом позорит Вас?

Здравствуйте.
"Здравствуйте, можете тоже сказать что-то о сообщении сверху Натальи?"
Комментировать ответы коллег считаю не правильным, каждая гипотеза имеет право быть.
А что касается Вашего последнего дополнения: я бы предложила Вам, временно, забирать ребёнка из садика до сна ( если это возможно). Мне кажется, что к эмоциональному переутомлению Вашего сына, уже добавилась тревога по- поводу " мокрых штанишек". Ваша чрезмерная обеспокоенность этим вопросом и увеличившийся контроль со стороны воспитателей, сделали свое дело.

"У него может это войти в привычку?"- не может. Если закрепиться, это будет не привычка.

"Может ему не хватает внимания?"- хватает.
Его организм так реагирует на стресс.

Відредаговано автором 22-11-2024 17:06:48

"Мені реально б хотілося певний час взагалі не працювати. Та на даний момент часу не можу собі дозволити таку розкіш."
Якщо це реакція на :
"Не треба нічого робити й приймати рішення",
я мала на увазі- залишатися на тому робочому місці , де Ви є зараз, виконувати свою звичайну роботу, нікуди не бігти та нічого не намагатися досягти. Звичайна рутина.
Але, Ви сприйняли це, як пораду взагалі не працювати. Й в мене виникла думка про Вашу велику втому, " вигорання ". Можливо, всі ці 10 років Ви йшли на максимальних для себе обертах, тому й відчуваєте виснаження.
Краще, що можливо зробити для себе в цій ситуації- максимально ( наскільки це можливо) дати відпочинок голові й тілу, не вимагати від себе досягнень, доки не відчуєте сили для цього.
"Пливіть за течією " , це дасть змогу змістити фокус уваги та вивільнити ресурс для того, щоб розібратися в собі.
На мою думку, це нормально, змінювати цілі протягом життя. 10 років тому вона ( ціль) була одна, зараз може бути інша. Ви пройшли певний шлях, стали дорослішою, змінилися, тому й прагнення Ваші змінюються. Зараз важливо знайти вектор прикладання своїх зусиль на наступний відрізок часу, а не розбиратися з тим, що вже відбулося. Яка цінність від того знання: ваше то було бажання будувати кар'єру чи не Ваше? Якщо, не Ваше, то що?
В спокійному, ресурсному стані краще себе чути.

Відредаговано автором 22-11-2024 10:48:58

Если ребёнок 1,5 года был без памперса вообще; когда не спит, просится на горшок и дома все нормально ( не писает в постель) - у меня 2 варианта:
1.Адаптация. Скоро пройдёт само. Любить, поддерживать, не ругать
2 . Не все так гладко в садике. Наблюдать, если позитивных изменений нет ( 1-2 месяца), надо что-то менять. Не ребёнка, а условия его пребывания. Если дома все хорошо, а в садике- нет, то причина не в ребёнке ( он все тот же), а в другой среде.

"Я боюсь, что он может привыкнуть писять в садике в кровать и для это будет норма "

Вы плохо знаете садиковскую систему- ему не позволят это сделать " нормой".
Процесс может затянуться только в одном случае- если ребёнок будет долго пребывать в стрессе. Своими переживаниями по- поводу мокрой постели, Вы не улучшаете ситуацию. Не стоит ожидать от 3-х летнего ребёнка проявления сознательности и контроля. Ни психика, ни физиология у него ещё к этому не готовы.

"Мне кажется ему должно быть неприятно как-то , лежать мокрым"
Так, ему и не приятно. Он же говорит об этом, когда не спит.
Даже взрослые не могут себя контролировать во сне- например,храп. Сколько не говори, сколько не стыди и не подшучивай, все равно, человек храпит.

Здрастуйте.
Соглашусь с коллегой, что Ваш сын устаёт и поэтому сон у него более глубокий и он не чувствует позыв в туалет.
Сейчас у него период адаптации, поэтому могут случаться всякие казусы.
Вы все проверили, никаких видимых причин для энуреза нет, думаю, стоит просто подождать.
В начале, когда ребёнок только пришёл в садик, у него был период " новизны", когда интерес побеждал страх перед неизвестным. " Эйфория" прошла и начался процесс адаптации. Все его накопленные эмоции, переживания, тревоги проявляются в недержании во время глубокой фазы сна, когдаон полностью расслабляется. Так бывает, и достаточно часто.

"Мне кажется как будто на зло"
Эта версия мне не близка. В 3 года ребёнок может начинать проверять границы допустимого, но целенаправленно делать назло- нет.


"обидно , что он писятся"-??
Потому что , повторюсь, с 1.6 мы забыли, что такое мокрые штаны- и что, ему 7,9 ,14? Ему ВСЕГО 3 года! Он- маленький!
Мне не нравится, что он мокрый- Ваши чувства- Ваша проблема.
Когда он- " мокрый ", какая Вы?
И не понимаю, почему он так делает
Он так делает, потому что пока по- другому не может. Вы знаете много людей, которые во взрослом возрасте писаются во сне? Я думаю, нет.
Дайте себе и сыну немного времени.

Вітаю.
"Як усвідомити власні бажання та стати щасливою (хоч мінімально)"
На мою думку, Ви добре усвідомлюєте свої бажання, але з відчуттям щастя- щось, не дуже. Є над чим працювати. Ставити собі питання: що, взагалі, для мене щастя? Як,це- бути щасливою? Весь час або інколи? Інколи- це коли? Що для цього повинно відбуватися або бути присутнім? Коли останній раз я відчувала себе щасливою? Та ін.

Також, зверну Вашу увагу на :
"чогось таки досягла, але не того, що хотіла"- це обезцінювання певного періоду життя(10 років), всих тих зусиль, які були витрачені, часу , для досягнення результату. Тому,й не дивно, що:
"я настільки втомилася, що вже не хочу докладати зусиль".
Якщо не отримувати " хоч мінімально " задоволення " від того, що робиш, до чого прагнеш, настає нормальна реакція організму- не бажання щось робити, бо не має позитивної підтримки, а примусово- вольові сили скінчились( чарівний "пендель" вже не працює).
Тому,повертаємося до п.1. й працюємо з відчуттям щастя й задоволення+ вдячність собі.
Й на останок: іноді, щоб почути себе, треба зупинитися. Не треба нічого робити й приймати рішення. Треба дати собі можливість просто жити, пливти за течією стільки, скільки треба. Якщо від такої думки стає тривожно, обмежити собі час ( 1 місяць або 1 рік). Ну, й звісно, як варіант - звернутися на консультацію. Бо, в мене таке враження, що Ви плутаєте причину та наслідки.

"Як екологічно проживати болісні почуття"
" Екологічно" - це, насамперед, так щоб не завдавати шкоди собі, а потім й оточуючим.
Завдання собі шкоди починається тут:
"загоняю їх всередину, ховаю від дитини , не хочу показувати чоловікові "
й згодна з колегою, що "ховаєте "не тільки від сім'ї, а й від усіх. Тому й утворюється " критична маса", яка потребує виходу. А, оскільки існує заборона на прояв емоцій ( привіт з дитинства), то й бахає в себе.

Тому, вихід - вчитись проявляти емоції в моменті ( як хороші, так й погані). Це просто сказати, але...Якщо Ви з дитинства звикли стримуватися, буде важко.
Бути уважною до себе. Слідкувати за своїм психічним станом. Вчитись відчувати, якщо невдовзі " накриє", приймати запобіжні заходи: активний спорт або навпаки - йога; СПА або прибирання, тобто те, що дасть відчуття розрядки.
Ну,й розбиратися з подружніми стосунками.
"Тільки у стосунках з чоловіком в мене виникають такі гіркі, болісні почуття всередині , в душі "
Бо, якщо, в стосунках жінка займається самопошкодженням, то я маю багато запитань до цих стосунків й до чоловіка. Ніяке " екологічне" проживання не допоможе, якщо в стосунках повна о....а.

"Напевно, боюсь, що він говорив це всерйоз"
Боїтесь чого? Який він- Ваш страх?

" І в думках уже зняти рожеві окуляри і потроху відкладати собі якусь "фінансову подушку""
Крізь " рожеві окуляри" Ви дивитеся ж не тільки на чоловіка, а й на себе, на все що Вас оточує. За ними те життя, яке Ви будували й яке Вас цілком влаштовує. Ви готові зтикнутися з реальністю? Бо, вона здається, зовсім не така,якою Ви собі уявляли. Й Ваш чоловік має свою реальність, про яку Ви не тільки нічого не знаєте, а й чути не хочете.
Я зараз не виправдовую Вашого чоловіка, а намагаюся показати, що він теж має право на своє бачення ситуації, свої переживання з приводу кредитів, шляхів рішення фінансових проблем та ін..
До того ж, я впевнена, що він Вам " окуляри " не вдівав. Бо, якщо його мати та сестра " пашуть,як кони", наврядчи в його системі світу дружина не може розділити з ним фінансовий " тягар". Навіть, якщо Ви йому 100 разів казали,що Ви не " така ,як вони", це нічого не міняє- він буде так вважати, але буде мовчати , розуміючи Вашу реакцію.
Тому, для мене цей конфлікт- показник того, що в сім'ї далеко не все проговорюється й обговорюється, багато чого замовчується.

"Чомусь прикро все це... "
Так, сумно, коли стикаєшься з реальністю

А як же довіра?"
А що з "довірою"?

Моя пропозиція залишається в силі- це психотерапія. Іншого шляху покращити Ваш стан не має. Іпохондрія характеризується тим,що людина весь час турбується про наявність в себе якогось захворювання. Не буде інсулінорезистентності, Ви знайдете іншу причину для хвилювання. В цьому суть діагнозу. Ну, й на додаток, підвищений рівень тривожності, який, мабуть є , Вашою особистістною особливістю. Тому, працювати треба комплексно.

Вітаю.
"Я іпохондрик"
Це діагноз, який Вам поставив лікар або Ви самостійно?
Як давно це з Вами відбувається (іпохондрія)? Ви зверталися раніше до психолога або психотерапевта з цією проблемою?

"постійно навʼязую собі і ні про що не думаю"
З цим до психотерапевта.
Ви ж розумієте, що своїми переживаннями тільки погіршуєте свій стан: зростає рівень тривоги та страху.
Тому, я б запропонувала Вам знайти фахівця та попрацювати з тривожністю й іпохондрією, й одночасно виконувати поради лікаря, стосовно зниження інсулінорезистентності. Бо, все ж це- ще не хвороба, тому впоратися буде легше.

"Чи є назва цього що відбувається?"
Назва буде залежати від причини виникнення. А варіантів багато: від захоплення містичною ( езотеричною) тематикою , активації дитячих страхів або вживання ПАР / медикаментів до ( погоджусь з колегою) проявів підсвідомого. Можливі ще варіанти. Тому,
якщо дійсно Вас це питання турбує, зверніться до фахівця індивідуально, бо для його вирішення треба більше інформації.

Здравствуйте.
Если я правильно Вас поняла, Ваш парень "сидит при сильных ссорах на сайте знакомств", потому что" он не чувствует от меня что он нужен и важен". Вам это не нравится и Вы хотите ему помочь, но не знаете как.
Если причина его " сидения" - ссоры, а ссоры "зачастую у нас из-за" Вас, то было бы логично не ссориться. Вам так не кажется? И тогда, по его версии, он должен перестать искать утешение в новых знакомствах.

Т.е. ответом на вопрос "как помочь ему это перестать делать?" будет- перестать с ним ссориться. Если не можете это сделать, идите разбираться к психологу.
Если Вы перестанете провоцировать МЧ, а он будет продолжать свои поиски, тогда ,наверное, стоит подумать о том, что Вы делаете рядом с этим мужчиной.