Психологиня Оксана Юрьевна Селезнева м Кам'янське

Здравствуйте.
Если я правильно Вас поняла, Ваш парень "сидит при сильных ссорах на сайте знакомств", потому что" он не чувствует от меня что он нужен и важен". Вам это не нравится и Вы хотите ему помочь, но не знаете как.
Если причина его " сидения" - ссоры, а ссоры "зачастую у нас из-за" Вас, то было бы логично не ссориться. Вам так не кажется? И тогда, по его версии, он должен перестать искать утешение в новых знакомствах.

Т.е. ответом на вопрос "как помочь ему это перестать делать?" будет- перестать с ним ссориться. Если не можете это сделать, идите разбираться к психологу.
Если Вы перестанете провоцировать МЧ, а он будет продолжать свои поиски, тогда ,наверное, стоит подумать о том, что Вы делаете рядом с этим мужчиной.

"Для того, щоб перестати відчувати біль від його критики, мені треба знецінити його і його авторитет. "

Мені здається, я вже читала про такий спосіб підняття самооцінки в Ваших відповідях. Хто ж так вже робить в вашій сім'ї? Може пошукати більш екологічні варіанти?

"От як це зробити, я не знаю…."
Почніть з мами.

"Але я вже перестаю бачити якісь шанси щоб врегулювати ситуацію,враження, що вона живе в постійному страху і їй погано,що я зіпсувала Їй життя,коли забрала. "
Шанс, на мою думку, є- це повернути кішку туди, звідки взяли або знайти для неї інший дім доки не пізно. Судячи з опису, ваш чоловік практично завжди отримує чого хоче, а він хоче позбутися кішки, тому, висновок- він її позбудеться рано чи пізно. Й, мені здається, в кращому випадку, це буде смітник, в гіршому- теж смітник, але зі сламаними кінцівками або ще гірше.

Я погоджусь з тим, що писали мої колеги. Але, мені здається, що Ви зараз наврядчи готові почути, що Вам говорять, враховуючи історію Вашого дитинства. Ви звикли до психологічного та фізичного насильства, й сприймаєте це умовно, як норму. Але,Ваш чоловік- не мама, робіть на це поправку. Все може бути набагато жорсткішим.

"Что мне делать в таком случае?"
А что хочется сделать?

Судя по-всему, Ваша ревность вполне оправдана, вы защищаете границы вашей пары. Мало найдётся женщин, да и мужчин, которые бы спокойно реагировали на такое поведение партнёра.

"Не нравится, что он не слышит меня и не понимает мои чувства"
Он что,слабослышащий? Глухой? У него плохое зрение? Он не видит,что Вы расстроены, плачете?
Если человек не реагирует ( " не понимает") на такие сигналы, каким еще способом ему можно донести, что для Вас- это не норма и Вам так не подходит?

Відредаговано автором 07-11-2024 14:50:27

Вітаю.
"Але депресія не проходила, вона не була пов'язана з навчанням мабуть, вона просто була. Супроводжувпла мене все моє життя."
На підставі цього, можливо припустити, що Ви маєте все ж фізіологічну( генетичну) причину свого стану. Але, психологічні й соціальні причини також треба враховувати.
Погане самопочуття створює погані думки,які впливають на поведінку ( недоброзичлевість, усамітнення, небажання спілкування та ін.)та отримання негативных емоцій від оточуючих на свою таку поведінку. Коло замикається.

"Психотерапія допоможе і який метод? Чи тут вже треба медикаментозна підтримка? "
Я б починала з терапії.
:треба вижити, страждала, ресурсу на радість не було, я була втомлена, мені було важко"
На радість ресурсу не вистачає,але на страждання стільки, що задарма можливо роздавати.
А далі, вже й до психіатра за потребою.

Відредаговано автором 07-11-2024 12:37:26

"Почему не могу уйти от мужа?"
Есть куда? Есть за что жить? Как насчёт страха одиночества?
Ну, и :
"он же может измениться"
Я думаю, причина не одна, а несколько- это и страх, и надежда, и привычка, возможно, особенности характера, и куда ж без детского опыта.
Но,даже докопавшись до сути, само по себе понимание причины, не решит проблему. Проблему решают действие, т.е. конкретные шаги по направлению к выходу. Поэтому, я бы переформулировала вопрос на " что я могу сделать для того чтобы уйти ". Когда фокус смещается в сторону " как", вопрос " почему " не возникает.

А,вообще, лучше взять несколько консультаций и разобраться, возможно, есть ещё варианты ( не только уходить от мужа).

"Хто не правий?"
В парних стосунках ( подружніх) краще уникати цього запитання. Бо,кожна сторона має причину поступати так або інакше, до того ж , кого визнають винним може зовсім не погоджуватися з цим. Це запитання шкодить стосункам. Відповідь на нього - це гра в одні ворота. Якщо взаємовідносини не складаються, винні оба партнери, в своїй частині.

"Я багато працюю, кожен день готую свіжу їжу; прибираю вдома, але не ідеально"
"Він теж працює, але з дому, і взагалі мені не допомагає по дому"
В ідеалі, партнери обговорюють битові питання до того, як починають жити разом. Якщо, ж вони виникають, намагаються вирішувати їх разом, ОБГОВОРЮЮЧИ це. Без претензій, звинувачень та образ. Й,не тільки битові , всі питання. Це про дорослість, психологічну зрілість, готовність до серйозних, тривалих стосунків.
Що відбувається в Вашій парі?
Двоє молодих людей, які жили з батьками , починають жити окремо. Звісно,будуть виникати різні непорозуміння. Ви вдвох намагаєтесть створити ту ж модель сімї , яка була в батьківській сімї, а треба будувати свою, зручну для Вас та МЧ, обговорюючи це.
Далі, про відносини. Треба дорослішати. Поведінка Вашого хлопця й Ваша - це поведінка двох підлітків: егоїзм, багато очікувань один від одного та перекладання відповідальності. Почуття в Вас обох скоріше за все є, але...

Висновок: як тільки Ви перестанете відчувати себе " маленьким кошеням" ( в 23 рочки), а Ваш хлопець- " маміною царапкою"; коли Ви зрозумієте,що будуєте спільне майбутнє- а це завжди про команду гру, почнуть відбуватися позитивні зміни.

Вітаю.
Погоджусь з колегою: той стан,що Ви описали, схожий на дипресію. Але,я б запропонувала інший шлях- спочатку до психолога ( психотерапевта ), потім, за необхідністю, до психіатра за ліками.
Бажано, щоб психолог був клінічний та міг провести клінічне опитування, й на підставі Ваших відповідей та своїх спостережень , вже вирішувати, яку стратегію обирати.
Не завжди антидепресанти-є необхідною мірою ( залежить від важкості перебігу) і , якщо можна без них, то краще без них. Але, в цьому випадку терапія стає обов'язковою.
Також, я б хотіла звернути Вашу увагу на те,що проблема може бути в фізіологічній сфері : серцево- судинні захворювання, ендокринні порушення та ін.. Тому, було б не зайвим відвідати сімейного лікаря.

Вітаю.
Співчуваю Вашому горю.
Хотіла Вас підтримати й запропонувати звернутися за допомогою до спеціаліста. Пройшло вже достатньо часу, й горювання вже не повинно мати таку гостру форму. Горювання почало ставати паталогічним. Так буває, але й вихід є.
Зараз багато фахівців працюють з темою горя й втрати. Потурбуйтеся про себе.

Відредаговано автором 04-11-2024 08:59:15

Вітаю, Сія.
Ваш стан потребує уваги, само наврядчи пройде.
Ви зверталися до лікаря- психіатра або психотерапевта, психолога?
Якщо ні, то саме час , бо:
"Я втомилася. І часто, єдиним варіантом постає смерть. Не тому що я хочу померти. Просто не маю більше сил жити собою." є дуже вагомим привідом для цього.

Я б радила почати з психіатра для постановки діагнозу, й можливо, призначення медикаментозного лікування( наприклад, антидепресантів). Якщо, Ваш стан й не буде потребувати приймання ліків, але визначений діагноз допоможе в подальшому фахівцю ( психологу або психотерапевту) розуміти з чим він має справу та швидше та якісніше Вам допомогти.
Зверніться за допомогою, Ваша ситуація не безнадійна.

"Але боюсь прив'язатись."
Правильно робите,що боїтесь. Бо, дійсно дуже велика вірогідність того, що знову " не пощастить ". Щоб цього не сталося, йдіть в терапію, разбирайтесь зі своїми страхами, з тим, як Ви обираєте чоловіків, робіть ревізію свого життя й буде Вам щастя.

Мне искренне жаль, что с Вами так поступили. И Вы имеете полное право на все чувства, которые у Вас вызывает поступок мужчины. Желательно, все эти эмоции прожить, отгоревать, пожалеть себя и. ..провести работу над ошибками:

"За что он так со мной?"
Можно, конечно, выбрать как вариант, идею, что- ни за что, потому, что он "плохой" и на этом остановиться. А можно, копнуть чуть глубже.

Всех ( ну,большинство) детей учат,что брать чужое нельзя, потому что за это может " прилететь". В какой момент Вы решили, что Вам можно и за это ничего не будет?
Мужчина- не свободен, Вы об знали . Для чего Вам нужно было отвечать на его знаки внимания?

"У меня чувства к мужчине"
Было бы очень полезно поизучать эти " чувства".

Идём дальше. Начали общение. И? Вас не смутило, что его девушка никуда не делась? Какие мысли были по этому поводу?

"Сам начал общение. Потом прекратил . Опять объявился "
Покатались на качелях? Чувство самосохранения не подсказало,что пора слазить с атракциона и вообще уходить из этого парка развлечений?
А,вообще то,должно было. И тут, прям, поле непаханное для изучения себя и это как раз ответ на вопрос :" Что делать?".

Редко можно встретить человека, у которого не было любовных переживаний. И каждый решает сам,что ему делать с этим горьким опытом- впадать в печаль, чувствовать себя жертвой, больше никогда не вступать в отношения из-за страха снова испытать боль или рости, взрослеть, становиться сильнее и мудрее, чтобы новые отношения были другого качества и уровня.

Вітаю.
"як це пережити і не докоряти себе за скоєну помилку?"
Пропоную Вам філософськи поставитися до цього:
- це вже трапилося;
- я не можу цього змінити,
- в житті трапляються неприємності;
- всі люди помиляються;
2-й етап- поставити собі запитання:
- те, що я докоряю собі, якось може вплинути на ситуацію? Ці "докори " чимось допомагають мені?
- чи дійсно так важливо, щоб це "було таємницею для інших людей"? Чому?
- моя подруга - дійсно, подруга?
Якщо, так, тоді:
- я можу з нею відверто поговорити про це й попросити не розказувати іншим ?
- може, я перебільшую розмір катастрофи, й подруга не зберігала фото та їй байдуже на них?
Висновок: треба поговорити з подругою та все прояснити.
Якщо, з якихось причин це не можливо зробити, повертаємося до п.1 й намагаємось прийняти ситуацію або йдемо до психолога, й з ним проходимо цей шлях.

"недавно знайшла в неї презервативи,як правильно її про них розказати?"

Не дуже зрозуміло: Ви вважаєте, що донька не знає ,як користуватися презервативами, які в неї вже є?
Якщо, навіть це припустити, хлопець в свої 19, знає точно.

Мені здалося, що питання зовсім не в цьому ( як розказати), а в тому,що Ви не готові до того, що донька стала дорослою. Одна річ знати,що твоя дівчинка зустрічається ( вони ж там чай з цукерками п ,ють ), інше- мати докази,що вона готова підти в самостійне життя.
Тому, й не знаєте, як говорити про секс, бо перед Вами ще маленька дівчинка. Дорослі завжди не знають,як говорити дитині про секс: соромляться та неяковіють. Інша справа,коли перед тобою доросла людина. Дорослі люди можуть говорити на тему сексу в допустимих для себе межах.

"Підскажіть будь ласка, як почати розмову з дочкою про секс?"
Я б змінила "як " на " коли", бо як" не так важливо.
Починати розмову треба тоді,коли Ви самі будете до неї готові й донька буде готова Вас почути. Щоб Вам не заважали емоції та Ви змогли донести те,що хочете, без зайвого хвилювання. Дуже важливо, щоб ця розмова між Вами, стала фундаментом для нових відносин між двома дорослими жінками.

Якщо Вам важко впоратись зі своїми почуттями й складно почати розмову , звертайтеся на індивідуальну консультацію.

"Пытался уйти - мама не отпускает. Говорит не выдумывай всё наладится помиритесь и т.д. Со мной на контакт,мама не идёт."

"Уйти из дома,для девушки, тоже не получается из-за мамы"

У меня к Вам несколько вопросов :
1. Вы точно мужчина и Вам 44 года?
2. Вашей " девушке " ( в кавычках, потому что девушки с ребёнком не бывает- это сюр, она- женщина) сколько лет?
3. Её муж- мужчина?
4. И кто её " мама", эта великая женщина, которая заставила плясать под свою дудку 2 мужиков(?) и взрослую женщину с ребёнком ?
У меня создалось впечатление, что мужик в этой истории один , и это - " мама"

"Как поступить в этой ситуации?"
Вы сначала определитесь, чего хотите, а потом уже и " поступайте ".

Иногда приходится быть " злым полицейским".