Розрив стосунків, розлучення

Добрий вечір! Вже рік як розійшлися з хлопцем, але підтримуємо звʼязок. Цей рік геть погано морально, апатія, ні з ким не хочеться спілкуватися, знайомитися. Незрозумілі всплески від «треба завершити спілкування з ним, він робить мені тільки гірше» до «кохаю його і пробачу все». Він кохає мене і я його до сих пір. Але ми не можемо знайти спільну мову, коли починаємо спілкуватись. Він тільки говорить як кохає та сумує, але коли справа доходить до серйозних шагів, наприклад зустрітися, то він нічого цього не робить. Мені від його бездіяльності важко морально і я не можу відійти, сльози накатуються в будь-який момент, ночами плачу. Почуваю себе просто не в ресурсі. Тривога може настати без причини, коли я розумію, що мені нічого не загрожує. Або коли ми з ним говоримо про наші відносини, також тривожність велика, починає тремтіти тіло, мурахи, кидає в холодний піт, але я головою розумію, що у нашій з ним розмові немає нічого страшного, просто про те як кохаємо один одного.
Питання: чи треба завершувати спілкування, якщо без цього спілкування і людини дуже важко? чи є прояви якогось розладу? можливо тривожного?

З дружиною в браку 6 років. Останні 3 роки з різною частотою виникають проблеми та конфлікти «на пустому місці». Проте останній рік вона зовсім відмовляється від інтиму та вимагає розлучення. Мені вдавалося вмовляти її дати шанс нашим стосункам пару разів, відкладаючи дату кінця стосунків. Останні пару місяців проте наше спілкування поліпшилося та майже зникли конфлікти. Але інтим не повернувся (через небажання дружини). А сьогодні я на трохи повишеному тоні (не крик, а просто тон, який виражає незадоволення) відповів їй на її примхи, які вже всілякі кордони переходять (останній рік вона навіть посуд за собою помити не може, все за неї треба робити). Таким чином, вона сьогодні образилася та почала з максимальною серйозністю та непохитністю казати про те, щоб я її залишив завтра ж у день. Живемо ми в квартирі, яку ще за часів до браку подарували їй батьки. Проте я просто шалено її кохаю та навіть після такої кількості років разом, задивлявся на її обличчя. Я про неї турбуюсь навіть в мелочах. Дітей немає, обоє маємо проблеми зі здоров’ям. Я на ніяке майно не претендую. Взагалі склалася ситуація, що я її дуже кохаю та зочу зберегти стосунки, плюс за ці роки її батьки, з якими живемо поруч, стали мов й моїми справжніми батьками (зі своїми майже не спілкуюсь, на що є причини). Плюс так як мені їхати нікуди, улюблені тварини теж залишаються з жінкою (собака та кіт). Тобто я не тільки на грані розлучення з коханою жінкою, а й на грані втрати зовсім всього, що взагалі мав за життя (в нематеріальному сенсі). Таким чином, робив все, щоб не розлучатися з дружиною. Й вмовляв її, й благав надати ще шанс для наших стосунків, і як тільки не вмовляв та до яких аргументів не приходив, вона зовсім непохитна. Завтра потрібно виїхати. Куди, як, та інш. взагалі не ясно, але це мене не турбує. Потрібно - хоч на лавці буду спати, мені на себе вже начхати, якщо з коханою розлучимося. Дійшло до того, що сиджу й без гумору міркую про те, щоб завершити зі своїм життям. Проте поки зупиняє мене те, що елементарно боюся на це піти. Але відчуття такі, немов розірвали твою душу на мільярди шматочків. Повна пустота. І лише одне бажання - залишитися з коханою. Проте, не розумію, що ще можу для цього зробити.

не знаю в какой момент жизни я настолько отчаилась что даже сюда добралась. у меня начались очень сильные проблемы в отношениях. никаких предпосылок к расставанию небыло, встречались мы 2 года и за день до всё было замечательно. после в один момент человек решил со мной расстаться, сказав что не чувствует ко мне тоже что и раньше. никаких причин для этого небыло.. сейчас прошло уже 3 месяца и мы досехпор не можем с этим разобраться, он хочет дружить, а я состоять в отношениях. без друг друга нам всё ещё сложно..не знаю что с этим делать, как поступить в такой ситуации?