Розрив стосунків, розлучення

Добрий день з жінкою одружений вже 7 років є спільна дитина дівчинка живемо в спільній квартирі на яку збирали разом.
На початку відносин все було добре була любов, ніжність, забота, і т.д. але після народження дитини я розслабився став приділяти менше уваги і взагалі наші відносини напружилися дружина просила піти може до психолога якось вирішити це питання , я сказав що все нормально не видумуй. Давала багато шансів щоб я якось помінявся але всі їх провалив. Після того як почала їздити на роботу в польшу почали появлятися різні чоловіки колеги з якими вона переписувалася на що я бурно відреагував, рік назад узнав що в неї була інтрижка устроїв скандал не знаю чи був секс, але сказав що пробачив її . Але всередені не пробачив і часто задовбував її по тому поводу всякі переписки продовжувались і не одноразово я взламував її сторінки і находив переписки з фліртом і ось я рішив запропонувати розвестися вона не була проти бо я так розумію давно цього хотіла. Але я не хочу ламати сім\'ю бо люблю дитину я не розумію як краще поступити чи правильно я поступаю чи треба її відпустити. Попросив в неї ще один останій шанс але сказала що ні, що їй потрібен чоловік який буде робити її щасливою ,а не чоловік якого вона буде навчати його робити її щасливою якось так. Я розумію що наробив багато помилок і скоріше за все вже нічого не повернеш і треба тільки розвестись, але всеодно всередині є така надія на те що можна все вернути але напевно вже піздно і треба просто відпустити її. І я не можу перестати моніторити її соц сети і це мене бентежить що мені робити.

Сейчас я чувствую тотальное одиночество и постоянную тревогу. У меня постоянные проблемы в личной жизни и я не знаю как с этим справиться. Сейчас мне 22 года. Когда мне было 17 лет я встретила парня (свою первую серьезную любовь), мы встречались около двух лет. Расстались из-за детской ссоры какой-то (наверное, накопилось все и это стало последней каплей), с тех пор я целых три года не смотря на то что у меня были и другие отношения в этот период вспоминала его, любила, иногда плакала. В этот период где-то через год нашего расставания он встретил девушку и меньше чем через год женился на ней. Потом ещё через пол года примерно они расстались и он написал мне. Сначала общались ( на расстоянии! ) по-дружески, он мне жаловался на ту свою жену , а я ему на измены парня, с которым была после. (Чтоб было яснее с нашего расставания прошло три года до момента воссоединения в плане общения). Общались по-дружески мы не долго и уже через месяц (на расстоянии это все) возобновили отношения. Все шло хорошо первые несколько месяцев. Не смотря на то что мы не виделись я была самым счастливым человеком на земле. Мне казалось вот оно счастье я так долго ждала его, так долго любила. Но затем я ощутила его холод, при чем постепенно. Стали меньше общаться, как-то не так часто он мне звонил. В итоге очень сильно поссорились как-то на повышенных тонах положили трубки и на утро я написала ему что-то о своем макияже и он не прочитал. По сей день... Он ушел ни сказав ни слова, не предупредив о своём решении, а мне кажется я умерла опять... Он два раза бросил меня , во второй раз жестоко...Затем я со злости поцеловалась с коллегой на работе на корпоративе, а затем и второй раз , сейчас этот коллега молчит, мы не общаемся и избегаем друг друга. Друзей у меня почти нет. Есть только родители которые поддерживают меня, стараются , но все равно очень тяжело. Плюс из-за войны друзей почти не осталось, все разъехались. Будни кажутся серыми, все такое однотипное, работа дом. У меня ничего не происходит застыло. С парнями отношения не получаются. Думала с тем самым сошлась снова и это на всю жизнь, но нет, чувствую себя преданной...

Вже 100й раз я намагаюсь розлучитись з чоловіком.Але після кожного разу,неважливо пройшла неділя чи день після сварки(а вони найчастіше по доволі серйозним як на мене причинам)коли ми зустрічаємось по необхідності,щоб він забрав свої речі тощо,в мене відчуття ніби нічого і не було,наче то був сон,а ось тут і зараз реальність.Спокійний він,нуль агресії,ніякої напруги в повітрі і все типу ок.Ще на першому році шлюбу коли ми після сварки мирились,все було «ок» від тижня до максимум місяця,і все по кругу.Зараз через три роки,не проходить і години після того як він помічає що я спокійна і не планую далі виясняти відносини,все по новій.
Це були і погрози,а потім ти найкраща,і приниження,все що мені здавалось я «не пробачу» ще до шлюбу з ним.брехня,всюди і постійно,мені здавалось я схожу з розуму від цієї брехні я вже не розуміла де реальність а де вигадки мої чи його.
Я ніколи в житті не калічила себе,не робила боляче,але в якийсь раз коли мене просто вивертало з середини через те що він говорить,як щиро розповідає що я придумала,перегнула,спровокувала,як вчиняє,я почала прямо рвати волосся собі на голові(за що мені соромно)
Після того було ще декілька раз коли я просто йшла в ванну,закривалась і щипала себе до синяків,бо так здавалось глушу ту біль в середині,цією фізичною.
Я не була такою емоційно неврівноваженою,якщо так виразитись,до цих стосунків.
На другому році нашого шлюбу,я дізналась що в нього є проблема з азартними іграми і борги,багато боргів,які від мене приховувались.
Я все чудово розумію,я знаю що ці стосунки приносять мені лише біль,і треба йти.Та я не можу.Я вже думала, що можливо це приносить мені вигоду,але несвідомо.Я хочу покінчити з цим,відновити своє життя,відновити себе,адже навіть друзів в мене не лишилось,бо я «стала якоюсь не такою»
Я ні кому нічого не розповідала,і навіть зараз коли я все розумію,мені соромно самій перед собою,і перед іншими,ніби «чому жалуватись,якшо сама це допустила»
Мені боляче і соромно,соромно що навіть зараз коли майже всі його речі перевезено,я відчуваю,що готова його пустити назад.Я відчуваю що в мене не достатньо сил дати відсіч.
Як мені з цим справитись?