Розрив стосунків, розлучення

Розлучена, 2є дітей, в силу обставин зійшлися з колишнім чоловіком і проживаємо в одній квартирі. Для оточуючих та родини - ми щаслива родина в якій були проблеми ( розлучення) але справилися і живуть. Насправді - живемо як сусіди в одній квартирі, без почуттів, та сексу ( більше року). Часто сваримося при дітях, через побут та нестачу коштів. Здавадочя, що у мене все ще є почуття до колишнього, я просила поцілунки, обійми, сама обіймала і цілувала, але він відмахувався як від мухи що набридла, говорячи що при дітях соромно так поводитися ( дітям 16 та 6). Я навпаки намагалася проявляти свої почуття, шукала ласку, просила секс. Останні пів року, я спілкуюсь з іншим чоловіком. Якому я цікава, який хвилюється за мене і підтримує мене там, де колишній навіть і не запитає що і як у тебе. Зустрічаємося рідко, він далеко від мене. Він кличе мене заміж, він хоче і готовий будувати спільне майбутнє. Я люблю його, хвилююсь за нього і не можу без того щоб не чути чи не бачити його щодня. Якщо я буду з ним, то доведеться залишати тут маму, родину, і старша дитина залишиться тут. Меншу забиру із собою.
Але, є завжди але - щось стримує, лякає те, що я можу помилятися і ці стосунки теж зазнають краху, і повернутися сюди я теж уже не зможу. Я чекаю, що колишній все таки живе зі мною і дітьми не прос так з безвиході, а має взаємні почуття. Чи можна кохати двох? Чи це самообман? Чи варто відмовитися від минулого та поринути в нові стосунки?

Добрый день, меня зовут Владислав. Скорее всего проблема случилась из-за огромной ревности с моей стороны, я не отпускал её гулять с друзьями её, не отпустил за границу с очень любимой тёщей, которая явно не долюбливает меня, да и частенько писал постоянно, звонил спрашивал где она, с кем и не изменяет ли мне. Понимаю - что это не правильно, она не моя собственность, брак - это союз двух свободных людей. Но все мои предыдущие отношения заканчивались изменами, и на этой почве постоянно появилось чувство что она поступит так же. Объясню суть проблемы, пару дней назад (4-5) мы расстались с женой. После работы она пошла гулять (выпить с коллегами) и так и не вернулась домой, она не отвечала на звонки и смс, обзвонил все службы чтобы найти её, но там не поступала она. На следующий день она явилась, не капли соболезнования, чувства вины, всё что она сказала: Я хотела отдохнуть, развеяться. Если бы я тебе позвонила, ты бы сказал "чего ты там сидишь, иди домой, а я так хорошо отдохнула за последнее время, как давно не отдыхала" . Я ей сказал, так не делается, я переживал безумно, так не красиво поступать. В итоге спросил: Что нам делать ? Сказала, что будем разводится. Сказала что чувства на протяжении месяца начали угасать, уже ничего не чувствует и тому подобное. Пришлось собирать вещи и переезжать. Через пару дней, назначил ей встречу, купил красивый букет цветов, шоколадку и шоколадное печенье. (Даже нашему коту взял пакетик вкусняшки). Просил ее подумать о том, чтобы вернули отношения. Чтобы дать мне шанс, я просил один шанс показать ей, что я изменился ради отношений, я не собирался больше ограничивать её в чем-то, наоборот поддерживать, мотивировать, помогать ещё больше. Но она сказала, что не хочет отношений, хочет быть одна, попробовать что-то новое, уже там познакомилась с какими-то пару мужчинами с работы. Говорил я ей уже больше как друг, чем муж. Но если будет желание могу занять 2-3 место в её гареме, так это назовём. Сказала, что не особо устраиваю её уже в сексе, она хочет попробовать что-то новое, хотя я всегда выкладывался на 100%. В общем я то понимаю, что и где была моя вина, но я искренне хотел бы её вернуть. Она стала для меня смыслом жизни, она всегда вдохновляла меня, заботилась, взяла меня за ум. Да момент депрессии я возможно был не самым лучшим мужем, потерял работу, каждый день немного был грустноватый, ну и тому подобное. Но потерять человека, который так ко мне относился, человека которого так сильно люблю - не выносимо.

Я не хочу жити. Ми з хлопцем розійшлися я не можу цього прийняти, я не можу ні спати ні їсти, я благала його не йти. Я його люблю. Ми багато сваримось аде я не уявляю свого життя без цієї людини, я по справжньому так ніколи нікого не впускала в своє життя. Розумію зо це смішно але я правда не хочу жити без нього. Від мене всі завжди відмовлялися. Ще з дитинства. Усі родичі кидали друг другу а мати лишала де попало. А я йому відкрилась і довірилась і тепер просто у мене серце розривається .і я не можу ніяк собі допомогти. Я нікому не потрібна і я одна в цьому світі з собою зі своїми думками а вони мене так боляче гризуть що я вже не можу це слухати. Вже голова розривається від моїх істерик та сліз.
Не хочу жити, але боюсь собі нашкодити.
Мені іноді здається що я як якась ганчірка просто помили викрутили і на смітник. І так завжди я не хочу знову таке відчуття. Аде я не зможу бо я дуже довірлива. І я не знаю що робити.
Разом були рік і 10 місяців




Вибачте будь ласка що вас турбую і пишу.
Мені немає до кого звернутись.