Розрив стосунків, розлучення

Добрый день, меня зовут Владислав. Скорее всего проблема случилась из-за огромной ревности с моей стороны, я не отпускал её гулять с друзьями её, не отпустил за границу с очень любимой тёщей, которая явно не долюбливает меня, да и частенько писал постоянно, звонил спрашивал где она, с кем и не изменяет ли мне. Понимаю - что это не правильно, она не моя собственность, брак - это союз двух свободных людей. Но все мои предыдущие отношения заканчивались изменами, и на этой почве постоянно появилось чувство что она поступит так же. Объясню суть проблемы, пару дней назад (4-5) мы расстались с женой. После работы она пошла гулять (выпить с коллегами) и так и не вернулась домой, она не отвечала на звонки и смс, обзвонил все службы чтобы найти её, но там не поступала она. На следующий день она явилась, не капли соболезнования, чувства вины, всё что она сказала: Я хотела отдохнуть, развеяться. Если бы я тебе позвонила, ты бы сказал "чего ты там сидишь, иди домой, а я так хорошо отдохнула за последнее время, как давно не отдыхала" . Я ей сказал, так не делается, я переживал безумно, так не красиво поступать. В итоге спросил: Что нам делать ? Сказала, что будем разводится. Сказала что чувства на протяжении месяца начали угасать, уже ничего не чувствует и тому подобное. Пришлось собирать вещи и переезжать. Через пару дней, назначил ей встречу, купил красивый букет цветов, шоколадку и шоколадное печенье. (Даже нашему коту взял пакетик вкусняшки). Просил ее подумать о том, чтобы вернули отношения. Чтобы дать мне шанс, я просил один шанс показать ей, что я изменился ради отношений, я не собирался больше ограничивать её в чем-то, наоборот поддерживать, мотивировать, помогать ещё больше. Но она сказала, что не хочет отношений, хочет быть одна, попробовать что-то новое, уже там познакомилась с какими-то пару мужчинами с работы. Говорил я ей уже больше как друг, чем муж. Но если будет желание могу занять 2-3 место в её гареме, так это назовём. Сказала, что не особо устраиваю её уже в сексе, она хочет попробовать что-то новое, хотя я всегда выкладывался на 100%. В общем я то понимаю, что и где была моя вина, но я искренне хотел бы её вернуть. Она стала для меня смыслом жизни, она всегда вдохновляла меня, заботилась, взяла меня за ум. Да момент депрессии я возможно был не самым лучшим мужем, потерял работу, каждый день немного был грустноватый, ну и тому подобное. Но потерять человека, который так ко мне относился, человека которого так сильно люблю - не выносимо.

Я не хочу жити. Ми з хлопцем розійшлися я не можу цього прийняти, я не можу ні спати ні їсти, я благала його не йти. Я його люблю. Ми багато сваримось аде я не уявляю свого життя без цієї людини, я по справжньому так ніколи нікого не впускала в своє життя. Розумію зо це смішно але я правда не хочу жити без нього. Від мене всі завжди відмовлялися. Ще з дитинства. Усі родичі кидали друг другу а мати лишала де попало. А я йому відкрилась і довірилась і тепер просто у мене серце розривається .і я не можу ніяк собі допомогти. Я нікому не потрібна і я одна в цьому світі з собою зі своїми думками а вони мене так боляче гризуть що я вже не можу це слухати. Вже голова розривається від моїх істерик та сліз.
Не хочу жити, але боюсь собі нашкодити.
Мені іноді здається що я як якась ганчірка просто помили викрутили і на смітник. І так завжди я не хочу знову таке відчуття. Аде я не зможу бо я дуже довірлива. І я не знаю що робити.
Разом були рік і 10 місяців




Вибачте будь ласка що вас турбую і пишу.
Мені немає до кого звернутись.

Чоловік залишив після 10 років стосунків. Сказав, що не бачить майбутнього зі мною і що останні роки розглядав інші варіанти крім мене. Це важко. Звичайно, наші стосунки були вже не такими, як колись, вони стали більш прохолодними і відстороненними, але я завжди його підтримувала, дійсно підтримувала і приймала його таким, як він є, не висуваючи вимог, не вимагаючи змін в його особистості, не потребуючи від нього чогось неймовірного в мою сторону, не ревнуючи, не контролюючи, повністтю довіряючи. Я любила його таким, як він є, навіть коли бачила що він поступово втрачає до мене інтерес і його починає дратувати моя присутність та мої інтереси. Він пішов до психотерапевта, я його у цьому теж підтримувала, хоч і розуміла, що швидше за все він мене залишить під час терапії і виявилась, нажаль, права. Він став дуже фінансово успішним за ці роки, звичайно він тепер хоче когось свого рівня, а не мене, ту яка не встигла так вирости, яка перенесла декілька років тому клінічну депрессію, вляпалась в результаті в фінансову залежність і втратила через це в його очах цінність як партнер. Напевно, я б і сама від себе пішла, будучи на його місці, хоча на моєму місці, якби в мене зараз поряд була така підтримуюча і любляча людина як я, то я була б дуже цінила це і стала б дуже успішною. Він, звичайно, по своєму не проста людина, але я планувала з ним своє майбутнє, сім'ю. Хотіла розпочати бізнес, щоб він міг накінець звільнитися з роботи та відпочити, поки я займусь нашим доходом. Розумію, що затягнула з цим, розумію що є мої помилки. Ми не сварилися, ми попрощались в сльозах і дякуючи один одному за підтримку. Я прийняла його рішення, навіть таке болюче для мене. Від цього мені ще гірше, бо насправді мені немає навіть на що розізлитись, щоб знайти якусь силу до життя. Ми не спілкуємось зараз, адже йому потрібна пауза та спокій, та і мені це теж потрібно, інакше будь яка згадка чи контакт виливається в реальну фізичну біль. Я страюсь продовжувати жити, шукати себе заново, прогулянки, пробіжки, медитація, навчання, спілкування з людьми, підготовка до створення бізнесу, як і планувала раніше, але всередині я просто знищена. Я люблю його, я хочу щоб він повернувся, але розумію що це кінець, і кожна думка про те, що його більше не буде в моєму житті висмоктує з мене всі сили і поступово забирає бажання жити. Таке враження, начебто я стараюсь рухатись вперед, але в реальності мене тльки відтягує назад. Мені дуже важко.
Як мені справитись? Яка саме терапія мені потрібна?