Психологиня Оксана Сенченко Черкаси лише онлайн

Доброго дня, sjshxiqo.
Дуже Вам співчуваю. Жити в сім'ї із залежністю - це дуже психологічно боляче та нестерпно. Те, що Вам страшно, сумно, що Ви гніваєтеся - це цілком нормальна реакція, адже Ви не відчуваєте базової безпеки та Ваші особистісні кордони порушуються. В перспективі Вам необхідно негайно переїжджати із цієї психологічно нездорової атмосфери (Ви пробували в університетський гуртожиток)? Проте, найгірше те, що зараз карантин і Ви нікуди не можете втекти (наприклад, на вулицю).

Скажіть, будь ласка, Ви мешкаєте в окремій кімнаті? Як Ваш вітчим ставиться до Вашої матері? Чи бували у Вас такі випадки, що Ви вмішувалися у сварку, щоб захистити свою маму від вітчима? Чи підтримуєте Ви контакт з батьком і чи він знає про цю ситуацію? Чи є у Вас ще інші знайомі дорослі (наприклад, бабуся, дідусь, батьки найкращих друзів і т. д.), які можуть зараз Вам допомогти? Можливо у Вас є друзі, які живуть на окремій квартирі?

Ответ отредактирован автором 26-04-2020 18:01:58

Дуже Вам співчуваю, помітно як Ви хвилюєтеся і як Вам страшно. Вам терміново необхідна допомога психолога-психотерапевта. Будь ласка, заручіться підтримукою мами і спробуйте разом знайти психолога тому, що той психолог не відповідає (тут на сайті є величезний список психологів, з якого Ви можете собі обрати того, що Вам сподобається за професійними критеріями).
Якщо проблема у фінансах, то зателефонуйте на телефон довіри:
- Всеукраїнський телефон довіри: 0 800 501 701;
- Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПНУ, телефон довіри – психологічна підтримка та допомога: (044) 288 33 48; 099 632 18 18; 093 609 30 03; 068 770 3 770.

Також один із сайтів, де пропонують безкоштовну психологічну консультацію в режимі онлайн: https://mpapm.com/sos-psyholog/.

Зараз у Вас паніка і Вам страшно, будь ласка, ляжте в постіль, розслабтеся і глибоко подихайте. Нехай мама забере у Вас, поки що, телефон (щоб він Вас не відволікав і не "був тригером"). Після того, як Ваш приступ паніки мине обов'язково зверніться до спеціаліста. Пам'ятайте - Ви цінна, тому потурбуйтеся про себе.

Ответ отредактирован автором 26-04-2020 17:52:04

«и кажется, я до сих пор не верю, что понимаю слова людей в свою сторону правильно.»;
Насправді, це цілком природньо, що Ви можете інтерпретувати слова людей по одному, а вони вкладати у них зовсім інше. Через це і виникає більшість конфліктів. Єдиний вихід - відкрито питати і уточнювати.

«эгоистично, наверное?»;
Ні, це цілком нормально, адже кожна людина потребує уваги, це наша вродженна потреба. Ви пережили дуже багато психологічний травм, Вам не вистачало прийняття і Ви "обпеклися" у стосунках. Зараз Ви боїтеся, що Вас знову не приймуть і несвідомо хочете постійного підтвердження цього збоку інших, а коли Вас ігнорують, то це "відтягує" Вас у травматичний досвід минулого.

««в смысле? я имел в виду, что ты мне нравишься как подруга»...«может, я ему и не нравилась никогда? а вдруг все же нравилась? что пошло не так?....что я причиню ему боль - такую, какую причинили мне прошлые недо-партнеры, - если окажется (а вдруг так окажется?), что я не хочу с ним встречаться. что он мне не нравится. вот что пугает...»»;.
Це Ваші ключові цитати, що відображають суть проблеми. Припускаю, що Ви боїтеся:
- що Женя також Вас не любить і прикидається, або перестане любити Вас, бо усвідомить, що це не любов;
- що Ви самі не розумієте, що таке любов і боїтеся, що розчаруєте Женю як і ті хлопці зробили боляче Вам.

« с того времени во мне так и остался отголосок страха прикосновений (я не знаю, как на них правильно реагировать, как поступать самой в ситуации, когда я хочу кого-то коснуться, я злюсь, когда мне в итоге говорят «о, настя, неужели ты это делаешь, ого») »;
Це ще один фактор, чому Ви боїтеся почати стосунки із Женею. Ви не знаєте, як правильно реагувати на дотики і як заявляти, що Ви хочете торкнутися когось. Насправді, цей момент потрібно просто обговорювати. У Вашій історії життя були жорстокі випадки реагування, висміювання збоку хлопців на Ваше прагнення проявити любов (вони типові абюзери). У справжніх стосунках люди обговорюють свої кордони і питають попередньо про те, чи можна їм доторкнутися іншого - це нормальна практика.

«он будет поступать в другом город. а я-то уже учусь здесь, в родном... этот момент меня пугает и тревожит ровно с тех пор, как он о своих планах рассказал мне. и ни разу я о своих переживаниях ему не сказала.»;
Справа не в тому, що він із цим зробить чи не зробить, а втому, що Ви заявите йому про своє хвилювання і страх (а це допоможе Вам обом краще зрозуміти свої почуття + звільнить Вас від напруження). Існує багато сосунків на відстані, головне - працювати над ними спільно.

«но и с женей неклассический вариант, кажется. я его не идеализирую - я вижу его так называемые недостатки, я не закрываю глаза на те черты, в которых мы не сходимся. я все это вижу. и все что не это мне в нем нравится. то, как мы проводим время, что именно обсуждаем и прочее. не с каждым так получается. скажу даже больше - таких людей вживую мне найти было тяжело, пока я не познакомилась с ним. но и его чувства ко мне со стороны выглядят так же - меня не идеализирует, меня не слушают влюбленно, короче, это вам не сериал в жанрах романтика и повседневность.»;
А кохання - це не ідеалізація. "Любов з першого погляду" існує лише в книжках і фільмах. Процитую Вам А. де С. Екзюпері: "Симпатія - це коли подобається зовнішність, закоханість - коли подобається зовнішність і характер, а любов - це коли подобаються навіть недоліки". Любов не виникає одразу і Ви не зможете одразу зрозуміти, чи він "той єдиний" і чи це справді любов, адже стосунки - це спочатку пізнання один одного (симпатія - закоханість - любов).

«когда я отдавала людям всё, весь свой энтузиазм, а когда хотела отдаленно похожего в свою сторону - банально: ответьте на мои сообщения, поддержите идею - на меня плевали даже близкие друзья»;
Одностороння любов - це не любов. Для любові потрібні двоє і це дуже сумно, що Ви стільки віддавали і нічого не отримували в замін, співчуваю Вам.

Що я можу Вам порекомендувати?
1) відкрито розкажіть Жені про те, що він Вам подобається, проте Ви боїтеся, через свій досвід минулого, що він плутає симпатію із дружбою + Ви не впевнені у своїх почуттях, чи Ви його любите, проте, знаєте точно, що він Вам подобається. Ви боїтеся зробити йому боляче, як Вам зробили хлопці в минулому, так само, Вам страшно, що він Вам зробить боляче, зрозумівши, що не кохає Вас (розкажіть йому про свій травматичний досвід детальніше).
2) рекомендую Вам звернутися до психолога-психотерапевта на консультацію для пропрацювання Ваших психологічних травм бо в режимі переписки, на жаль, це неможливо.

Скажіть, будь ласка, чи Ви б хотіли почати стосунки з Женею, потупово пізнаючи один одного в якості пари?

«Благодарю Вас всех за ответы! Вы указали мне на наличие большой проблемы, с которой надо поработать.
Благодаря вашему содействию я записалась к хорошему специалисту. »;
Дуже радію, що Ви наважилися на такий важливий крок і знайшли класного спеціаліста! Бажаю Вам успіхів у самопізнанні і самопропрацюванні! Впевнена, що Ви знайдете людину, з якою Ви побудуєте гармонійні стосунки.

«Потому что деньги нужны, а куда идти непонятно. Но я не знаю или выдержу даже так мало. Тем более я уже там кое-что начала делать. И закончить можно только после карантина.»;
Я впевнена, що Ви все зможете, проте Вам потрібна підтримка психолога-психотерапевта та психіатра (для врегулювання нервової системи). Не тягніть все сама, адже Ви просто зрйнуєте себе.

«Ну и увольнение кажется мне бегством. Если бы я только знала куда бежать...»;
Тут я бачу суперечність. Ви не хочете також йти тому, що вважаєте це втечею від проблеми? Звідки у Вас це прагнення героїчно "протистояти бурі" (не забувайте, що героїв лише одиниці, проте ніхто не згадує про їхніх попередників)? Це Ваша особиста думка, чи це Вам хтось казав (наприклад, батьки)?

«И я осознаю, что это какой-то тупик. То есть, мне кажется, что за этим страхом стоит что-то другое.»;
Як на мене, Ваш страх отримати штраф і хвилювання за свою роботу є цілком конструктивним (Ви не відчуваєте базової безпеки), проте лише Ви знаєте краще, що саме Ви переживаєте. На мою думку, цей страх загострився додатково через багато стресорів у Вашому житті (закінчення ВНЗ та відсутність досвіду (страх некомпетентності) + адаптація до нового темпу життя + невизначеність через пандемію + проблеми в сім'ї).

А у Вас є припущення, що може стояти за цим страхом великого штрафу та звернення до суду?

«Перший досвід мій був досить не поганим, з витримкою букетного періоду (це був єдиний випадок, коли я і правда вважалась дівчиною конкретного хлопця), але мої батьки були категорично проти, через те, що він був в секті, довелось завершити ці стосунки....З батьками в мене досить товариські відносини, але вони у мене занадто строгі, і чесно кажучи я і досі боюсь зробити щось протипоказане, аби не потрапити в немилість.»;
Можна сказати, що перший досвід романтичних стосунків був невдалим, адже хлопець був у секті + спостерігається значний вплив батьків. Це могло стати додатковим фактором, чому Ви несвідомо уникаєте інтимних стосунків.

«Доречі, у мене з братом різниця 3 роки, і ми живемо разом уже 6 років в однокімнатній квартирі. І я йому у всьому допомагаю, а деякі речі навіть замість нього(це стосується навчання)»;
Дуже цікаво, що у Ви в такому віці, проте продовжуєте жити з братом в однокімнатній квартирі та й ще допомагаєте йому (це може бути додатковим чинником пригніченя лібідо, у Вас немає свого особистого простору). Ви не думали переїхати на окрему квартиру і що Вам заважало це зробити раніше? І які у Вас відносини з братом?

«Начиная эдак с лет 20, подруги начинали насмехаться надо мной, и я перестала в этом признаваться. »;
Хоча Ви казали, що соціум ніяк не вплинув на Вас, пороте ця цитата говорить про інше.

«Будучи уже достаточно взрослой, выяснилось что они не были первыми друг у друга. Возможно этот факт повлиял на меня на столько что я решила что у меня будет все "по правильному ". По этому я и гордилась этим, мне это приносило какое-то чувство чистоты, что так и должно быть, что мне встретится человек который это оценит....
Родители поженились из-за того что мама забеременела мной, до сих пор живут вместе.»;
Припускаю, що цей відрізок Вашої історії є ключовим. Помітно, як той факт, що Ваша матір завагітніла Вами, а тоді одружилася з Вашим батьком на Вас вплинув. Коли Ви дізналися про це? В дитинстві? Зазвичай дитину така інформація дуже травмує, тому, коли батьки починають сваритися, вона несвідомо думає, що винна у цьому, адже "батькам довелося зійтися через моє народження і зараз вони нещасні". Можливо хтось із Ваших батьків казав Вам, що мріяв (-ла) про щось, однак через вагітність і початок сімейного життя не змогли це втілити.
Також є ймовірність, що у Вас може бути страх завагнітніти під час сексуального акту (як Ваша матір), тому Ви і не починаєте активне сексуальне життя.
Крім цього, помітно, як концепт "непрочоності і чистоти" міцно вбудувався у Вашу Я-концепцію і зараз Ваше самоставлення пов'язане із ним. Але, перш за все, потрібно зрозуміти, звідки він.

Також скажіть, будь ласка, чи у попередніх стосунках Ви відчували сексуальний потяг до партнерів? І чи є у Вас якісь страхи щодо першого сексуального акту (якщо так, то опишіть їх)?

Повністю погоджуюся із колегами, що Вам потрібні індивідуальні консультації у психолога-психотерапевта тому, що проблема багатошарова і в режимі переписки її проаналізувати і пропрацювати неможливо (зараз багато спеціалістів консультує онлайн, тому це не проблема).

Ответ отредактирован автором 25-04-2020 00:21:41

Доброго дня, Lozumra.
«На этом месте можете поржать. Потому что я ржу над собой реально. Только боюсь от этого не меньше. »;
Особисто мені не смішно, помітно як Вас це дуже хвилює, як Вам страшно, адже Ви сюди написали на форум. Це Вам заважає жити і робить Вас нещасною. Страждання - це завжди сумно.

«Стыд из-за работы в этом училище из прошлого века, страх за штрафы или отсутсвие контроля. Подозреваю, что всё вместе. Как это смягчить не знаю. Еще и из-за этого карантина дома деньги получаю только я. Хоть коммуналку заплатили. А тут еще и у папы подозрение на какую-то серьезную болезнь в легких. Обследования стоят денег. Короче... мне кажется, что я сойду с ума. Че делать не знаю. »;
Ви цілком праві, що все вплинуло разом. Я б сюди обов'язково ще додала підозру на серйозну хворобу Вашого батька. Припускаю, що це стало для Вас останньою краплею. Крім цього, Ви лише нещодавно закінчили університет і Ваш стиль життя змінився і це також стрес (все життя навчатися і почати працювати).
На Ваші 23 роки зараз лягло дуже багато обов'язків. Я розумію, що Ви зараз як "білка в колесі" - Вам однозначно потрібно кинути цю нервову роботу (вона вам ще і не подобається) і знайти нову, проте через карантин, відсутність роботи та підозру на хворобу у Вас виникає відчуття, що виходу немає.

Скажіть, будь ласка, Ви почали хвилюватися, що директор може "Вас кинути" ще коли йшли на роботу, чи це почалося нещодавно і коли саме (може коли Ви дізналися про загрозу хвороби батька?)

Що я можу Вам порекомендувати? Перш за все, у Вас зараз величезний стрес і Вам потрібна психологічна підтримка та допомога - це однозначно (особливо в ситуації з батьком). На жаль, в режимі переписки це вирішити неможливо, Вам потрібно звернутися до психолога (зараз багато працює через скайп і вайбер). Також я б рекомендувала сходити Вам до психіатра, щоб він назначив Вам оптимальну дозу заспокліливого під Вашу конституцію та діючу речовину під Ваш випадок (багато психіатрів також зараз працюють онлайн), щоб зменшити тривожність і, відповідно, нав'язливі думки на біологічному рівні.

Ви цінна! Будь ласка, подбайте про себе і дозвольте спеціалістам Вам допомогти.

Ответ отредактирован автором 24-04-2020 16:38:52

Доброго дня, Настя.

«я человек свободномыслящий, склонный пробовать всё новое. но чувства другого человека - это не шутки. »;
Дуже поважаю Вашу позицію. Ви велика молодець, що хочете зробити цю розмову якомога екологічнішою.

Перш завсе, Вам необхідно зрозуміти, чи Ви кохаєте Женю і чи Ви хочете будувати із ним стосункти. Насправді, зробити це можете лише Ви, ми лише здатні дати Вам питання для саморефлексії. Тому, будь ласка, дайте відповіді:
1. Чи Ви бачите спільне майбутнє із цим хлопцем?
2. Що Вам у ньому подробається?
3. Що Ви взагалі вкладаєте у поняття "стосунки"?
4. Що Вас лякає, якщо Ви почнете зустрічатися?

« они оставили отпечаток на мне.. намекаю, что со мной всё сложно.»;
Розкажіть, будь ласка, детальніше, що це за "відбиток"? Вам хтось зробив боляче у стосунках? Можливо у Вас страх взагалі перед стосунками через те, що Вас відштовхнули і Ви, несвідомо, боїтеся повторення?

«вскоре мы немного повздорили: меня расстроило, что меня не всегда слушают и в момент сильного стресса просто переводят тему. я поддалась впечатлению и временно прекратила общение.
вскоре помирились. меня услышали и поняли.»;
Дуже часто люди не знають, як нас заспокоїти під час стресу, бо бояться зробити гірше, тому переводять тему розмови (вони гадають, що так вони Вас заспокоюють). Насправді, потрібно відкрито сказати, якої саме підтримки Ви хочете, бо інші, на жаль, не вміють читати наші бажання.

Ответ отредактирован автором 24-04-2020 16:18:11

Доброго дня, Діана.
Скажіть, будь ласка, що Вас спонукало звернутися на форум саме зараз?
Ви бачите свій сенс життя лише у стосунках?
Що Ви вкладаєте у поняття "стосунки"?
Особисто Ви хочете займатися сексом?

«Иногда я сама делала первые шаги, но мне некоторые тактично, некоторые на прямую отказывали, аргументируя тем, что не нравлюсь. »;
Перші кроки для того, щоб запропонувати секс (Ви цього хотіли, чи це лише для того, щоб стосунки продовжилися)? Розкажіть, будь ласка, про свій перший досвід стосунків та як вони завершилися. Також розкажіть детальніше про свої відносини з батьками (особливо татом) та їхні відносини між собою як пари.

Ответ отредактирован автором 24-04-2020 16:05:31

«Когда я говорила, что волнуюсь за нее, она только говорила спасибо, что волнуешься за меня и заботишься. А когда пишу про волнение, и слёзы, она наверное уже к этому привыкла, и не как будто не замечает этого. Она стала игнорировать это. Не пишет мне весь день, не разговаривает со мной. А когда я пишу почему ты так делаешь, пишу, что нам нужно поговорить, и что я очень сильно переживаю, она пишет, да что не так. »;
Бачите, вона говорила, як вдячна Вам за те, що Ви про неї хвилюєтеся і це все, що Ви здатні зробити. Водночас, це лише Ваша гіпотеза, що "вона звикла до цього і ніяк це не сприймає". Вона і не повинна давати Вам постійний зворотній зв'язок, я впевнена, що вона вже Вас цінує тому, що Ви та людина, якій вона не байдужа. Коли Ви хочете їй зателефонувати, бо Ви настільки хвилюєтеся, що плачете, то це вже Ви дбаєте не про неї, а про себе (Ви хочете несвідомо, щоб вона Вас заспокоїла). Коли потрібно, вона до Вас звернеться за допомогою. Ваше завдання - це піти до психолога, щоб зменшити своє хвилювання та емоційно відділитися від неї, бо така Ваша емоційна залежність від дівчини лише робить гірше їй і Вам.

Зрозумійте, коли Ви телефонуєте їй і плачете, то вона відчуває, що вона винна у Вашому плачі + вона хоче Вас заспокоїти, проте у неї просто не вистачає психологічного ресурсу, бо в неї і в самої проблеми. Таким чином, вона починає уникати розмови з Вами, щоб психологічно відновитися і вирішити нарешті свої проблеми самостійно, проте Ваш Рятівник не дає їй такої змоги.

Ваше завдання на зараз - це подбати про себе, відвідуючи психолога.

Ответ отредактирован автором 24-04-2020 15:44:39

Доброго дня, Даша.
Із Вашої розповіді помітно, що корінь Вашої проблеми у стосунках лежить у невмінні відкрито обговорювати проблеми.

«Встречалась с парнем.Как то раз мы поссорились,для себя я решила что мы расстались.Прошло дней 5,он не мирился,и тогда я поняла что это уже явно не ссора,а расставание.»;
Бачите, Ви "лише вирішили для себе", однак Ви ж не сказали хлопцеві, що Ви з ним розтаєтеся. Звісно, що він дуже образився, коли довідався, що Ви поцілували іншого тому, що, із своєї позиції, думав, що це лише сварка і "період перепочинку".

Розкажіть, будь ласка, детальніше, якою була причина сварки?

«Он же,когда узнал о поцелуе заявил что никакого расставания не было,что я во всем виновата,я все порушила.Спустя дня два,я приехала к нему чтоб поговорить,так как ситуация требовала выяснения всего.Но парень стоял на своём,что я во всем виновата.»;
Припускаю, що він не мав на увазі, що Ви винні саме у тій суперечці. Це був його "крик душі", що Ви вирішили для себе, що ви вже не пара, а він так не вважав. Припускаю, що йому тоді було дуже сумно і боляче, що Ви, при першій серйозній сварці, вже вирішили для себе, що ви не пара.

Скажіть, будь ласка, чи Ви кохаєте цього хлопця і чи дійсно хочете будувати з ним стосунки і бачите спільне майбутнє? Чи, можливо, ця сварка стала лише тригером для того, щоб нарешті розірвати із ним відносини?

«Суть была в том, что я хотела поговорить в последний раз и либо помириться, либо поставить точку.Но когда он пришёл,мы как будто забыли про это, просто долго долго говорили о жизни,о своём, дальше уснули вместе и утром он ушёл. Я позвала его в ещё через несколько дней,чтоб уже наверняка поговорить,но и тут такая же картина. В итоге все это длится уже 2 месяца!»;
Припускаю, що Ваш хлопець не "хоче рухати минулого", щоб зберегти відносини, бо боїться повторення сварки. Водночас, Ви також відповідальна у тому, що не наполягаєте на розмові, а все-таки, приймаєте участь у грі "нічого не сталося". Це означає, що Ви також боїтеся цієї розмови. Питання - чому?

«Я точно знаю что мы не встречаемся сейчас,и от этого у меня голова кругом.»;
Ви знову вирішили це виключно для себе, проте не сказали про це хлопцеві. Із його поведінки (що він говорить де він, з ким він, приходить до Вас на квартиру, є секс і т. д.) помітно, що він досі вважає, що ви у стосунках. Щодо прогулок - зараз карантин і, можливо, це є додатковою причиною, чому Ви не гуляєте + він уникає серйозної розмови із Вами, бо боїться розриву.

«Я понимаю, что все это мне надо закончить, но я боюсь,что если я уйду,то все испорчу, вдруг, он просто присматривается ко мне снова?Вдруг ему надо время чтоб отойти от моей «измены»,ведь он считает именно так.Скажите, что делать?Ещё сидеть и ждать чего то?Или уйти от всего этого?»;
Перш за все, Вам потрібно зрозуміти, чи хочете Ви з ним стосунків.

Якщо так, то просто відкрито скажіть йому, що в той момент, коли у Вас була сварка, Ви подумали, що це кінець стосунків, проте Вашою помилкою було те, що Ви це вирішили сама для себе і не запитали його, що він про це думає. Так, як Ви подумали, що це кінець, Ви дуже засмутилися і Вам було боляче, тому Ви пішли з друзями на вечірку, випили алкоголь (щоб заглушити біль) і, відповідно, поцілували хлопця (щоб, знову ж таки, заглушити біль розтавання). Водночас, після його реакції на ситуацію на вечірці, Ви зрозуміли, що він не вважав це розтаванням. Звісно, він мав право гніватися і засмучуватися, бо це спраді боляче і ви йому співчуваєте. Зараз Ви знову не розумієте, в яких ви стосунках і думаєте, що Ви не зустрічаєтеся і ця невизначеність дуже Вас психологічно виснажує. Іноді Вам здається, що він наче приховує свою образу заради Вас і Ваших стосунків, проте її потрібно обоговорити тому, що стосунки - це взаємодовіра і відкритість. Після цього запитайте, яка його думка, чи сприймає він досі вас як пару?

Крім цього, зазначте, що у майбутньому, ви повинні навчитися відкрито і повністю обговорювати свої переживання, гіпотези і припущення щодо певної ситуації, щоб знову не виникало непорозумінь. Насправді, конструктивне вирішення конфліктів - це фундамент для побудови психологічно близьких стосунків.

Доброго дня, Аліна.
Дуже Вам співчуваю, те, що Ви пережили у своєму молодому віці - це жахливо. Хочу сказати, що особисто Ви є дуже сильною особистістю, адже у 8-9 років отримати такий травматичний досвід, конфронтувати маму і після цього ще намагатися розібратися у собі, написавши сюди на форум - це варто поваги. Крім цього, вагому роль ще і зіграв той факт, що Ваш батько не бере участі у Вашому житті.
Дуже часто дорослі люди, коли потрапляють в ситуацію стресу, шукають різні шляхи вирішення проблем. Дехто, як Ваша мама, почала вживати алкоголь, щоб придушити свої переживання, хоча ця стратегія є деструктивною. Цілком зрозуміло, чому Ви боїтеся повторення, адже стресові ситуації можуть відбуватися у житті постійно, а точної гарантії, що це не повториться - немає. Ваша мама вже впоралася із залежність і це супер (вона вже має інші стратегії вирішення проблеми). Скажіть, будь ласка, чи вона ходила до спеціалістів? Чи казали Ви своїй мамі про стах повторення цієї ситуації?

«А еще боюсь, что когда у меня появится ребенок, он увидит меня пьяной. Поэтому точно решила не пить.»;
Якщо Ви вже боїтеся цього, то це вже говорить про те, що Ви цього ніколи не зробите + у Вашій копінг-стратегії вирішення проблем вже закладений пункт "звернутися до психологів" і це вже означає, що у Вас є інші варіанти. Також, коли Ваша мама переживала стрес, Ви і сама переживали великий стрес і у Вас були інші стратегії поведінки, щоб з ним впоратися.

«Скажите пожалуйста, как справиться с травмой и постараться ее забыть? Повлияет ли это на мою дальнейшую жизнь? Сейчас у меня есть небольшие проблемы с общением, я стесняюсь знакомиться с новыми людьми, но все же, это не так, как было раньше. Маму очень люблю и обиду не держу, главное, что она исправилась. »;
Вам потрібно не намагатися її забути (коли Ви пробуєте забути, то зайвий раз нагадуєте собі про те, що з Вами тоді відбувалося і це знову затягує Вас у травму), а пропрацювати її із психологом-психотерапевтом на консультаціях. Попросіть у мами фінансової підтримки для походу до психолога-психотерапевта, якщо вона не погодиться, то завжди є шкільний психолог і психологи при соціальних службах, які працюють безкоштовно.
Чи буде це впливате на Ваше життя і надалі? Ну це вже на Вас впливає.

Хоча Ви любите свою маму, проте це природньо на неї гніватися, адже Ви стали батьківською фігурою для свої мами, коли самі ще були дитиною і потребували психологічної підтримки із її боку та захисту. А батько Вас покинув ще в дитинстві і досі не приймає ніякої участі - це також гнів. Не затримуйте цей гнів у собі тому, що він може перерости у аутоагресію і зруйнуват Вас. Дуже добре було б, якби Ви побили інтенсивно подушку, поки не відчуєте слабкість (головне, не зашкодивши собі) + написали листа мамі і татові, де б висловили всі свої переживання і образи, а потім порвали і викинули.

Щодо Ваших невеликих проблем у соціальній взаємодії. Насправді - це легко виправити, просто потрібно прокачати цю навичку із психологом (а колега надішле Вам додатково книги). Ви вже молодець, що є більш соціально активною! Крім цього, на Вашу сором'язливість ще додатково може впливати криза підліткового віку.

Ответ отредактирован автором 24-04-2020 14:41:35

«Спасибо большое вам, я попробую, но боюсь что меня не поймут. Как мне начать разговор с психологом? Как её попросить? И, если мы будем прямо по Вайберу с ней решать, то как мне ей объясниться, с чего начать, как сказать про зависимость, чтобы она поняла меня правильно, один раз я ей говорила и она не совсем поняла до конца. »;
Чому Ви боїтеся, що Вас не зрозуміють? Психологи ж на форумі Вас зрозуміли, а це відбувалося в режимі переписки (що набагато важче, ніж в реалі). Робота психолога - це зрозуміти клієнта, це його професійний обов'язок. Скажіть своєму психологу, що у Вас зараз дуже поганий психологічний стан через відсутність емоційної підтримки та проблеми із дівчиною. Припускаєте, що Ви є емоційно залежною від неї, а дівчина - контрзалежною і це Вас виснажує. Потім, на консультації розкажіть все те, що розповідали тут на форумі - чим більше Ви розповідаєте, тим Вам легше. Якщо психолог відмовиться, тоді повідомте їй, що Ви зараз у критичному стані і тому Ви звернетеся до іншого психолога. В цьому немає нічого ганебного.

« И как уговорить родителей девушки, чтобы её отпустили, хотя бы немного выйти на улицу? Она может как-то поговорить с родителями? И какие слова я могу передать ей, чтобы она их сказала маме, правильно объяснить её маме, чтобы её родители поняли, ведь сама я лезть не могу. »;
Ви знову включаєте свого "Рятівника". Як я вже казала, спершу подбайте про себе, а дівчина сама відповідальна за своє життя. Вам максимум - сказати їй, що Ви дуже хвилюєтеся за її здоров'я і їй потрібно більше кисню. Запропонуйте їй, щоб вона поговорила зі своїми батьками про прогулянку, адже це впливає на її здоров'я.

Особисто вона Вас просила підібрати їй слова, щоб її батьки відпустили? Ви знову її рятуєте, а потім вона знову розгнівається, що Ви лізите в її життя (і знову конфлікт). Просто скажіть їй про своє хвилювання, а вирішувати вже їй самій чи говорити, як і що говорити.

Ответ отредактирован автором 24-04-2020 14:06:04

«Так, попросила піти, як тільки дізналась про зраду. Чому не пішов, важко сказати, враховуючи теперішнє його рішення: звичка, не був готовий, комфорт, страх...Сказав, що "не виживу без тебе, ти та людина, з якою я хочу зустріти старість" (дослівно).
»;
Найцікавішим є той факт, що Ви пожертвували своїми потребами та психологічним комфортом і погодилися, щоб він залишився. Ви граєте типову роль Рятівника у психологічній грі (мені здається і досі її граєте тому, що обдумуєте причини поведінки Вашого чоловіка). Звісно, Рятівник має благородну мету - це допомогти Жертві, однак, він лише робить "ведмежу послугу": витрачає власні ресурси і виснажується тому, що немає взаємовіддачі + несвідомо обезцінює можливості Жертви впоратися із проблемою самостійно, тому Жертва і застрягає у своїй ролі (пасивність).

Як Ви думаєте, звідки у Вас це прагнення "рятувати"? Можливо Ви в дитинстві якось рятували своїх батьків? + додатково вплинув Ваш страх залишити дитину без батька та докори Ваших батьків, що Ви не зберегли сім'ю?

«Це навіть не страх, а розчарування та пустота всередині, вдруге - воно, як виявилось, болючіше в квадраті....Це, як виявилось, була гра в одні ворота. Я боролась, придушуючи власні принципи. Зробила все, що могла. Залишилось прийняти цей факт. Без ілюзій, без надій, чесно та гідно»;.

Співчуваю Вам і розумію Вас. Ви ж так довго його рятували, але нічого не вийшло. Припускаю, що Ви зараз не лише сумуєте, але і дуже гніваєтеся на нього. Пропоную Вам не лише посумувати, але і погніватися, щоб легше і швидше це все відппустити. Напишіть листа своєму чоловікові (який Ви не будете відправляти) в якому опишіть всі свої переживання, образи, очікування і т. д. Після цього прочитайте його вголос і порвіть або спаліть. Також візьміть та інтенсивно побийте подушку, поки не відчуєте втоми (головне не пораньте себе).
Звісно, Ви зараз будете переживати психологічний біль втрати, адже 10 років разом... І пройдете поступово криву втрати (заперечення, гнів, торги, депресія, прийняття). Припускаю, що Ви вже давно її проходите, ще з того моменту, коли Ваш чоловік заявив про зраду. Але тоді Ви застрягли на стадії заперечення і торгів (можливо, щоб уникнути гніву і депресії). На жаль, стосунки це не завжди злети, але і падіння. Хочемо ми цього, чи ні, але стадії гніву і депресії потрібно пережити. щоб "емоційно очистити свою внутрішню вазу" для наповнення її знову позитивом.

«На жаль. Категорично не погоджується звертатись по допомогу і до психолога, і до лікаря з признаками хвороби.»;
Те, що Ви описали його травми дитинства 100 % є одним із факторів і це лише можливо пропрацювати із психологом-психотерапевтом. Так, дуже шкода, що він не хоче звернутися до спеціаліста, проте ніхто не може його змусити. Лише він відповідальний за своє психологічне благополуччя. Коли Ви перестанете його рятувати і скажете, що Ваші стосунки лише можливі, якщо він звернеться до спеціаліста, то тоді, можливо, через деякий час, він візьме відповідальність і нарешті "дозріє" до пропрацювання себе (можливо саме тому він вирішив дистанціюватися, втікаючи на орендовану квартитру, щоб відчути свій внутрішній ресурс контролю над життям).

«Дякую)Я у себе одна, так?)»;
Ви ціннна тому, що існуєте. Ви маєте право, як і будь яка людина, на щастя (вираження всього спекту емоцій, безумовної любові, задоволення ваших потреб і т. д.). Вам не потрібно його заслуговувати через самопожертву.

«За пів години, як виїхав на роботу дзвінок "що робиш". Це події кожного ранку. Для чого...Совість? Короткий ланцюг поки не обірветься? Емоційне живлення? Що в голові цієї людини, яка не відкривається та не йде на контакт ні з ким?»;
На жаль, ми не можемо "читати його думки", краще запитайте у нього відкрито, чому він так робить, адже Ваші стосунки вже зруйновані і він не хоче над ними працювати у спеціаліста.
Особисто мої гіпотези:
1. він думає, що Ви і далі будете його рятувати, як і раніше, тому несвідомо "кидає Вам гачки", щоб знову не брати відповідальність за своє життя і не вирішувати проблему самостійно;
2. несвідомо він повертається в той період дитячої травми, коли його батьки розлучалися і тому в нього йде ретравматизація. Він боїться остаточного розлучення з Вами (це його повертає у минуле), тому він "чіпляється за Вас", однак, водночас, він відчуває себе беззахисним щось зробити, як і тоді, в дитинстві;
3. йому не вистачає емоційної підтримки і любові (як і в дитинстві), а отримати її він ніде не може крім Вас, доньки і Ваших батьків. Якщо Ви розлучитеся - то все це для нього зникне. Однак, тоді, знову ж таки, якщо Ви будете його рятувати, то він не візьме відповідальності за своє життя і всі в сім'ї будуть нещасні тому, що він не пропрацює себе, а Ви будете лише віддавати.

«Ініціатива - це коли сіли ща стіл переговорів, це коли крик про допомогу, це коли давай разом... її нема.»;
Ви самі відповіли на своє запитання. Тоді навіщо це все продовжувати?

Співчуваю, що Ваша матір часто Вас критикувала в дитинстві і досі Вас критикує (це лише постійно відтягує Вас у дитячі травми неприйняття) + додалася її нервова робота. Припускаю, що Ваше перебування на спільній території лише загострює ситуацію і Ви отримуєте багато осуду та незадоволених птореб, що і виливається у нервове напруження. Однозначно рекомендую Вам сепаруватися від батьків - так буде краще для Вас і для них.

«По поводу старения сознания, я имею ввиду что возраст меняется, а в сознании ощущаешь себя одинаково каждый год, то есть нет ощущения, что я стал старше, постарел как-то. »;
Насправді, якщо поговорити з людьми похилого віку, то вони дуже часто говорять, що вся проблема у тому, що "твоя свідомість не старіє, проте ти старієш фізично" і через це дуже часто виникає внутрішній конфлікт. Крім цього, чим ми стаємо старшими, тим наше суб'єктивне сприйняття часу змінюється (в дитинстві - час йде повільно, в дорослому віці - він стає надмірно швидким, а в похилому віці - знов уповільнюється) і це також додатково на нас "психологічно тисне". Напевно Ви зараз відчуваєте, як "життя тече крізь Ваші пальці", а Ви не рухаєтеся. Насправді, кожна людина має свій темп і почати щось - ніколи не пізно.

Скажіть, будь ласка, чи Ви б хотіли, щоб Ваша свідомість стала якоюсь дорослішою? І як би ця "дорослість" тоді проявлялася?

Ответ отредактирован автором 23-04-2020 23:00:07