Психологія відносин

перебуваю у відносинах вже четвертий рік, два з яких проживаємо разом. живемо у його бабусі, як то кажуть «всі під одним дахом». намагаюся хоч іноді щось допомогати, може не часто, але все ж таки хоч щось. але, вже не перший раз вона якось прискіпливо відноситься, навіть буває непристойними речами називає, то тупою, то ще щось, от і нещодавно я виявилася поганою тому що не прибрала за ним подушку яка була мокра від поту. хлопець мене іноді захищає, але як тільки він кудись відійде, вона починає на мене кидатися і постійно що вона ж за дідусем все робить. але хлопець не маленька дитинка, котрій треба, вибачте мене, сраку заносити на поворотах. і тарілку він може за собою прибрати, і в кімнаті пропилососити. і поганого в цьому нічого немає. навіть коли мене не було, він таке відчуття що чекав щоб приїхала і прибрала за нього. він жив з бабусею в дитинстві і таке відчуття що це вона його і навчила щоб всі робили за нього. і постійно за будь-яку тему вона починає дорікати. хлопець каже не звертати уваги, вона до всіх так (і це є правда), але я не можу просто вже терпіти. а переїхати ми ще не маємо змоги. як бути в цій ситуації? як себе краще поводити?

Добрий день , хочу звернутись за порадою щодо ,як підтримати свого партнера і як йому допомогти.
Моєму хлопцю 19 років , і я вже рік спостерігаю , що у нього чи апатія чи що 🤷♀
Він сам мені розказує про свої почуття, що в нього алекситимія, питає , як побороти лінь, апатію і тд в цьому ж роді.
Я стараюсь його підтримати , у мене були такі ж відчуття роки 2 тому , але поради я йому ніяк не можу дати як це побороти , що з цим робити , як його правильно підтримати , тому що після того як його зустріла якраз через нього у мене і появляються : емоції , щастя , хочеться завжди кудись їхати , робити щось разом ( але в нього останнім часом на це бажання немає ) і ми часто просто сидимо і про це говоримо .
Нещодавно , я висказала про це , що ми вже 2 тиждні ніяк повноцінно час не проводим , і він сказав , що це розуміє і знає , але не знає як це поміняти в ньому , що в нього такий стан .
Після цього сказав мені , що він поганий і що не знає що з цим робити ,тому я боюсь вже щось казати , щоб він не накручував себе ще більше . Ми завжди стараємось обговорювати наші почуття разом , він слухає , зміняються , але його стан я змінити не можу , через те , що я не знаю як правильно до нього говорити.
Тому я хочу звернутись до вас , щоб ви допомогли мені , як правильно підтримувати партнера в такий його непростий час , як проводити час разом правильно в його стані і як взагалі поводитись

Ми у стосунках вже довгий час, у цивільному шлюбі. Але останні роки я все менше і менше кохаю, мені подобається проводити час без нього, у колі дівчат, мені подобається увага інших хлопців, і це не є нормально зовсім, аж соромно. Так я рано вийшла заміж, і це розумію. Але цю людину втрачати не хочу і важко відпустити. Я розумію, що ще не нагулялась. Але прийняти таке важливе рішення розійтись я не готова, і не не знаю чи то правильно. Ми це обговорювали і намагались якось вирішити проблему з інтересом але все зводиться до того, що мені завжди все не те, і таке відчуття, що я просто тримаюсь за цей штамп в паспорті і все…. Якби його не було , ми б , мабуть були вже не разом. Але надто далеко зайшли і багато разом прожили. Як діяти в такій ситуації? Як розібратися в собі?