Підлітки

Доброго дня, в мене є питання, яке турбує мене вже майже рік. У листопаді 2023 року я дізналася що таке Розлад аутистичного спектру, і досі я цікавлюся нейровідмінностями. Я зверталася до психіатра лише за симптомами депресії та тривожності, тож мені діагностували тривожно-депресивний розлад, але я ще до листопада помітила за собою багато відмінностей від інших людей, і завжди задавала питання своїй матері «а чи нормально…?», і вона завжди відповідала так, хоч вона не є спеціалістом в областях психології, психотерапії та психіатрії. З дитинства я не розбиралася у своїх емоціях, та з 13 років вивчала психологію, для того щоб розуміти себе, я не розуміла що таке сором, провина та інші емоції на які мені вказували, ніби то «як ти не розумієш це?», а я справді не розуміла, наприклад, чому влітку я не можу ходити у штанях, так спекотно, але мені було дискомфортно у іншому одязі. Ще з симптомів я помічала за собою в дитинстві циклічне повторення одного й того самого сюжету, в іграх з іграшками, інші сюжети мене не цікавили, я завжди повторювала одне й те саме. Після травматичного досвіду в дитинстві, ц до сих пір в мене проблеми за безсонням, я дуже чутлива до емоційних змін інших людей, і відчуваю що повинна відчувати те ж саме що й люди навколо мене, коли наприклад, в 9 років в мене померла бабуся, але мені було повністю всеодно, але коли я побачила що мама плаче, я відчула що теж повинна заплакати, і видавлювала з себе сльози. З 13 років, зрозумівши що я поводжу себе інакше, ніж мої однолітки, я почала спостерігати та за допомогою логіки пов\'язувати, і хоча б якось пояснювати собі, навіщо існують соціальні норми, завдяки цьому я почала вести себе в соціумі як «потрібно», як потім виявилося це називається «маскінг», але будучи підлітком я не знала що це таке, головне чого я хотіла це прийняття, бо з засудженням я зіштовхувалася з дитинства, і любові від родичів мені бракувало. Також я з дитинства мала чутливість до їжі та одягу, мені не подобалися речі певних тканин, особливо «колючих», в дитинстві я довго не любила шкурку від яблука, і здирала її нігтями, до того моменту поки мене не примусили їсти яблука «нормально». Я зовсім не розуміла, і досі не до кінця розумію сенс існування цих «нормальних» систем виконування певних дій. «Нормально» вести себе, та інші поняття для мене були не зрозумілі. Нормально, то як? Врешті решт, коли я зіштовхнулася з поняттям РАС, я настільки засумнівалася, що відклала діагностику майже на рік, бо в соціумі є певне клеймо, щодо людей з аутизмом, і мені важко прийняти те, що ці симптоми занадто схожі з моєю ситуацією, тож я відклала це на рік, виправдовуючи це тим що «В мене цього немає, я просто виправдовую свою неналежну в соціумі поведінку», або «Це мене не стосується, я сама собі усе накручую», тож, допоможіть будь ласка, я повірю лише висновкам спеціалістів, тож якщо я справді не накручую себе, я поговорю про це зі своїм психіатром в наступний раз

Доброго дня, донька 17 років два тижні як живе в гуртожитку та навчається в ВУЗе, зовсім не хоче спілкуватися, намагаюсь часто її не турбувати, але на любий дзвінок завжди каже *що ти хотіла, мені ніколи*, а на смс може просто не відповідати. На любе питання, наприклад, як звати твою сусідку, каже *яка різниця* або *я розберуся*. І так важко коли вона поїхала, а ще в таке відношення...Що я зробила не так, не розумію.

Доброго дня, в останій місяць я почала відчувати що не відчувати жалості до проблем інших людей. В моїй сім\'ї заре напружена ситуація між батьками, й коли мати раніше жалілась мені на батька то мені було дуже боляче, я могла заплакати, а зараз я нічого не відчуваю до цього, звісно я кажу їй втішні слова й можу якось підтримувати, але в середні мене нічого не йокає як раніше. Й це помічвю й до інших людей, подруга ділисть зімною переживаннями, а в мене всереді пусто, й так з усіма. Будь ласка підкажіть чи це можна проробити самостійно чи краще ззвернутись до допомоги.