Робота й кар'єра

поповнила ряди безробітних
мені потрібна робота , як мінімум тому що в мене немає запасної фінансової подушки чи допомоги
А тут я тому що я дієздатна особа яка може працювати . Але десь щось переклинуло в моїй підкорці що я зкована на цей крок і ні це не лінь а щось глибше.
той випадок коли вакансії є недалеко відносно до місця проживання і я так і є без роботи
Можливість є , а мотивація на реалізацію ніяка .
Чи може така поведінка бути через те що на стресі пішла з попереднього місця роботи і не за власним бажанням

Добрий день. Спробую написати докладно про ситуацію. Справа в тому, що до нас в охоронну фірму взяли нового співробітника (Вітю) ще влітку минулого року. Вітя прийшовши працювати був товариським, комунікабельним, приймав участь у різних святкових заходах колективу. Колектив його прийняв переважною більшістю співробітників, і я принаймні завжди намагався йому все прояснити, показати в роботі, загалом був чуйним до нього.
Але на роботі у нас є один із керівників, який любить робити всілякі підстави людям. Підстави бувають різного типу всім працівникам періодично, Вітю в тому числі теж іноді цей керівник піддьоргував. Отож відбулася наступна ситуація на свято Новий рік. За графіком на добове чергування мав бути я, але так як я чергував на Новий рік минулого року, ось цей керівник разом із ще одним начальником, прямо на корпоративному новорічному вечорі 30 грудня, вирішили поміняти мене з Віктором!Покликали мене на перекурі і сказали: Що ти ж минулого року на Новий рік працював, як це два роки поспіль? Зараз поміняємо тебе. Я казав, що мені все одно, можна не міняти! Але вони ні в яку не хотіли погоджуватись і сказали: Все ми так вирішили, це правильно! Після цього зайшовши всередину кафе начальники майже при всіх сказали: Що графік змінено, і на Новий рік чергує новенький. Вітя засмутився, промовчав і наступного перекуру пішов додому. Зрозуміло, що багато людей вже побудували плани на свято і це свого роду була підстава з боку начальства. Через два дні, коли я з ним побачився, я йому сказав, що це було рішення начальників. Але він мене особливо не хотів слухати і відповів: що мені пофігу, я переживу. Після цього через деякий час я почав помічати, що Вітя почав мене сторонитися, коли починається якась розмова з іншими співробітниками, де я присутній, то Вітя відразу виходить з кімнати, запитуєш його про щось то він відповідає -не знаю-, в очі при питанні не дивиться і якщо є можливість вийти з комунікації, намагається закінчити розмову. Іноді Вітя може зайти в кімнату і не привітатись, як би показуючи мою не значущість. Загалом, повне ігнорування з його боку. Те, що він образився я це зрозумів відразу, ігнорування помітив десь у лютому місяці, пізніше березень-квітень-травень червень, серпень вийшло так що ми не перетиналися в роботі через те, що охороняли різні об\'єкти. Але вересень місяць і працювати почали знову разом, а ігнорування залишилося. Це здалося для мене дивним, адже минуло девять місяців. До речі в подібній ситуації я теж був кілька років тому, засмутився, також був злим, але на начальство, а не на того співробітника, через кого мене поміняли чергуваннями на свято. І за два тижні я охолонув і забув взагалі про таку ситуацію. А Вітя виходить досі не відпустить цієї ситуації і зробив висновок, що у всьому винен я?
Додам інформацію може це важливо: Ми з ним однолітки 38 років. І Вітя до нашого колективу приблизно кожні три роки міняв місця роботи.
Запитання: З його боку це нормально? Як реагувати? Теж ігнорувати? Можливо, я гостро сприймаю таку його поведінку і мені просто треба його не помічяти? Підкажіть!

Я не могу определиться и выбрать для себя какую-то сферу деятельности, в которой хотела бы развиваться. Я работала 2 года бухгалтером, сейчас работаю бортпроводником. Офисную работу с бумажками терпеть не могу, но и жизнь на чемоданах мне не подходит.
До этого планировала поступать в универ заграницей на художника-аниматора (или близкое к этому). Купила курсы аниматоров, записалась к репетитору для изучения языка и в художественную школу. Если по началу я безумно горела этой идеей, и, несмотря на то, что все говорили, насколько это глупо, я все равно была уверена в своём решении, то в процессе обучения у меня лишь сильнее опускались руки. Мне все больше стало казаться, что это не моё, и я все бросила, потому что не видела тот результат, который ожидала увидеть. Создавалась впечатление, что все бесполезно и зря.
Думала насчёт профессии режиссёра, актёра, витражиста, гончара, писателя. И поняла, что ни для чего из этого списка у меня нет способностей или возможностей реализовать (нет специального места или оборудования для работы, средств для обучения или приобретения необходимых вещей, того самого стиля мышления для достижения успеха).
Я начинаю что-то и бросаю, если не получается или не нравится. Выбрать, что мне подходит и для чего подхожу я - не могу. Талант или склонность к чему-то отсутствует.
Мне многое нравится делать и многое хочется попробовать, но чтобы превратить это в работу и получать доход - нет.
В творческих специальностях без таланта и способностей развиваться нет смысла. Но к сожалению, мне только творческие специальности и нравятся. Я училась рисовать, но не вышло, лепила из глины - не получилось, писать и сочинять не могу хорошо, не получается. По итогу, я не могу работать там, где хочу, потому что нет навыков. А развить их невозможно, потому что не заложено изначально склонности к этим видам деятельности.
Как вообще решить эту проблему? (пожалуйста, не советуйте просто "Пробовать и делать". Я это уже проходила, у меня не получилось).