Робота й кар'єра

Коли я був підлітком, думав, що коли буду дорослим дядьком, то матиму авто, бізнес, власне житло. Нічого з переліченого у мене досі немає.
Мені було важко навчатись в школі через дві причини: 1) відчував себе самотнім серед однокласників, дуже не хотів ходити до школи 2) більшість матеріалу зі шкільної програми мені була не цікава. Здавалось школа прагне насильно заповнити твою голову більшим об'ємом інформації, ніж ти можеш поглинути.. ніби зла мачуха тримає дитину і запихає в неї стільки каші, що дитина ось-ось і може задихнутись. Крик дитини, її воля, сприймається як дитячий каприз та ігнорується.
Після школи я навчався у ПТУ. Вищу освіту я так і не здобув.
Мені завжди було важко втриматись на роботі з графіком. В моїй трудовій книжці тільки декілька місяців стажу, а мені то вже за 41.
Коли працював у супермаркеті, то почував себе ув'язненим. Кожен день те саме. О 9-й ранку ти маєш вже бути на роботі, штрафи за запізнення, без діла стояти не можна..(ти не людина, ти машина) Колеги по роботі, коли мене бачили, запитували, чи у мене щось трапилось, бо на моєму обличчі певно відображалась незадоволеність, пригнічення, стан безвиході. Витримав три тижні. Потім прийняв рішення звільнитись, хоча мене не хотіли відпускати і говорили, що в майбутньому можуть підвищити до менеджера (я ідеально виконував свої обов'язки). Але я не погодився. Навіть більша зарплата не додавала мотивації. Я волів би ту суму віддати їм, лиш би туди більше не приходити. Чому я себе так почував? Я лінивий чи хворий?
Можливо це якось пов'язано з тим, що для моєї мами в пріоритеті була робота, а не діти. Діти були обузою (яка з них користь..). Вона кричала, якщо я або сестра відмовлялись виконувати те, що вона хотіла. Батько теж пропадав на роботі. При всій їхній зайнятості, ми жили бідно. Пам'ятаю в дитинстві навіть вкрав зефір і цукерки з магазину, бо батьки купували хіба що льодяники, а плитку шоколаду на день народження, або коли хворий лежав. Може я бачив, як батьки важко працюють і не можуть собі (і нам з сестрою) купити те, що хотіли і я подумав, а який тоді сенс в роботі?
Мій дядько порадив звернутись до знайомого психотерапевта. Це було приблизно 10 років назад. Психотерапевт був хороший, приємний, якому я довірився. Але потім він мене наче кинув. Хоча, припускаю, в нього були поважні причини.
Дехто з рідних вважає мене лінивим, дехто навіть і дебілом. З точки зору сучасної, дорослої, успішної людини - я невдаха. Чому я не можу стати успішним?

Доброго дня. Після двох декретів шукаю себе, хочу навчатись та в майбутньому заробляти кошти. Обрала 2-3 напрямки, але важко визначитись. Прокрастиную та є страх, що не закінчу ні одне навчання та буду ніким. Також шукаю свого психолога, розумію що попереду багато роботи

Взагалі пропала мотивація до тієї професії на якій хотів побудувати кар\'єру та фінансовий достаток.
За півроку пошуку роботи на цю посаду і відсутності позитивних фідбєків і нереально великої конкуренції , просто вже зневірився і засумував.
Як себе змотивувати по-новому, чи може просто змінити напрямок?
Чесно кажучи, каша в голові((