Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго вечора! Судячи з того, що Ви написали, у Вас достатньо глибокі почуття до дівчини і так просто знайти когось не закінчивши ці стосунки навряд чи вдасться... мається на увазі, повноцінні стосунки, а не лише інтимні... Щоб спробувати Вам допомогти, потрібно розуміти, про що саме Ви говорили з коханою дівчиною? Ви пропонували їй одружитися? Чи пропонували лише романтично- інтимні стосунки?

Мне искренне жаль, что попытка помочь была воспринята как ирония... Такое иногда бывает... особенно, когда много непрожитых чувст и эмоций.. возможно Вам смогут помочь мои коллеги...Искренне желаю Вам счастья и разрешение Вашего вопроса наилучшим образом!

Если все так как Вы пишете, тогда почему так страдаете? Два взрослых человека договорились на какое то время доставить друг другу удовольствие... А потом, так же договорились расстаться... Все легко, просто и цивилизовано... И отвечая мне "Безусловно, может, он и намекнул, так как Вы написали, что не хочет продолжать со мной серьезных отношений, но я ни в коме случае не чувствую себя использованной! На интим без собственного желания я никогда не соглашалась, да и для меня самой этот аспект очень важен, поэтому никакого использования не было))" на самом деле, кого Вы уговариваете? Собственно, это Ваша жизнь и Вам ее жить... И еще... иногда так бывает, что мы неосознанно озвучиваем какие то вещи, в которых самим себе боимся признаться "поэтому никакого использования не было"... Извините...

Ответ отредактирован автором 08-01-2022 19:15:24

І ще... Ваші слова "Я просто хочу так же что бы в глазах других ( компании) он был достойным парнем , что бы я была спокойной"... Як на Вашу думку, що таке насправді любити людину? Думаю, це питання дуже перегукується з питанням стосунків з батьками та вміння любити і приймати себе такою, якою Ви є... Адже ми інших любимо відповідно того, як вміємо любити себе...

Ответ отредактирован автором 08-01-2022 19:11:26

Доброго дня Ольго! Ваше ставлення до чоловіка як до близької людини навіть у ситуації, коли він поводить себе не зовсім адекватно - викликає глибоку повагу! Адже, дійсно, у житті буває по всякому і бувають дуже складні періоди. І це не означає, що потрібно розлучатися і все руйнувати, але... Така надміру психо-емоційна прив'язаність до чоловіка як у Вас, також не додає користі стосункам. Ви пишете "Доказываются потому что это правда и я не вру, меня всегда очень злило враньё и особенно, когда поо мен говорят неправду"... Чоловік та дружина - насправді, одне ціле і особливо, якщо вони живуть разом, як ви, багато років. Тому, зовнішня проблема чоловіка, як правило, "відзеркалює" внутрішню проблему дружини. Ви, як на мене, дуже схильні до ідеалізації та у Вас надзвичайно потужно розвинуте почуття несправедливості... І саме це - є той самий "гачок", яким ви з чоловіком "зчеплюєтеся". Якщо говорити простіше, Ви сприймаєте чоловіка відповідно своїх внутрішніх правил та систем відліку... Але чоловік, хоча і близька Вам людина, далеко не Ви! І чим сильніше Ви намагаєтеся виправдовуватися, чим сильніше Вас все "чіпляє" та обурює, тим гірше поводить себе він і більше претензій до Вас пред'являє... Тобто, по факту, "відзерклює" Ваше ставлення до самої себе... Які у Вас стосунки з батьками? Що відбувалося у Вашому дитинстві?

Доброго дня! У житті бувають різні ситуації, тому що кожна людина індивідуальна і має свою долю... Та для того, щоб допомогти Вам розібратися з питанням, необхідно набагато більше інформації, ніж ту, яку Ви вже надали... Що сталося у Вашому житті? Чому сина став проживати з батьком? Говорячи про особистісні кордони, про чиї кордони насправді Ви говорите?

Добрый день! В этой жизни никто никогда ничего не может знать наверняка и строя какие то планы, все равно надо понимать, что жизнь может неожиданно внести свои коррективы... Особенно, если это касается чувств и отношений... И тут вступают в силу некие законы природы о которых, увы, в школе не рассказывают... Если молодая девушка вступает в интимные отношения с мужчиной до брака, она на подсознательном уровне в большинстве случаев, все равно воспринимает его как своего мужа... И очень сильно психо-эмоционально привязывается... А мужчина, наоборот, вступая в интимные отношения до брака, получает на самом деле, то что ему надо и очень быстро успокаивается - ему уже не надо добиваться внимания девушки и развивать отношения... В Вашем случае, на мое мнение, молодой человек постарался деликатно Вам обьяснить, что строить с Вами серьезные отношения не намерен... Да, конечно, могу согласиться со своим коллегой: чтобы уберечь себя от сожалений, что не сделали все что могли, можете написать ему что-то.. Но я бы не моветовала это делать в виде выяснения отношений... Можете написать какое то нейтральное поздравление с праздником и посмотреть как он отреагирует... Но...в большинстве случаев, когда женщина нужна мужчине, он найдет ее и уже не отпустит... А все разговоры о неопределенности, отсутствии жилья и т.д. - это все отговорки, чтобы крсиво "сьехать"... В любом случае, пусть этот роман для Вас станет полезным опытом - не спешите вступать в сексуальные отношения до установления близких доверительных дружеских отношений с мужчиной, да и тогда, лучше дождаться предложения замуж... Но, в любом случае, я бы могла Вам посоветовать, не оставаться со своими переживаниями в одиночестве... Ведь так просто чувства, особенно первые, из серда не выбросить... Но и оставлять их непрожитыми - означает обрекать себя на длительное состояние сердечного одиночества

Дякую Вам за відповідь... Мені важко щось Вам конкретне говорити щодо гормонів, адже я психолога, а не лікар... Але є певні психо-соматичні речі, які можна пояснити як психологу... От, наприклад, хвороби "гінікологія (2 міоми та ендометріоз ( гармональний збій)" - це швидше за все "відзеркалення" непрожитих образ. Адже проблеми у сфері гінекології, як правило, пов'язана зі стосунками з чоловіками... Вам вирішувати, бо це Ваше життя та здоров'я, але, як на мене, можна було б паралельно з медикаментозним лікуванням почати психо терапію - пропрацювання образ, страхів, непрожитих стрессів, тощо... Плюс, почати займатися статичними та руховими вправами на природі за індивідуальним планом. Адже ліки, як правило, тільки соматичні прояви проблем на якийсь час полегшують, але самі проблеми не вирішують...

Я Вам дуже вдячна за відповідь... Коли дитина маленька, вона ще не вміє нічого ні аналізувати, ні синтезувати, тому все що відбувається між нею і батьками переносить на себе... Тобто, вважає, що вона винна у тому, що батьки до неї так ставляться, тому що вона "не така", "погана", "неслухняна" і т.д. Потім дитина дорослішає і певним чином забуває про те, що відчувала в дитинстві, але... на рівні підсвідомості залишаються установки, які "включаються", як тільки вона починає стосунки з коханою людиною... Як на мене, саме це зараз відбувається з Вами... Ви опинилися у співзалежних стсоунках, де вами знову керують та ображають...І Ви тому так перебільшено і турбуєтеся про свого хлопця, так хвилюєтеся, що він знайде собі іншу, що несвідомо вважаєте себе "не достойною", "не такою"...і врешті решт, втрачаєте себе та свою особисту гідність... І щоб з цим усім впоратися, потрібні глибинна трансформаційна робота з підсвідомими установками...

Доброго дня Veronika! Ви пишете, що у близьких стосунках вже три роки - це дуже багато, як на мене, для того щоб визначитися... Він Вам робив вже пропозицію одружитися? Бо, зовні, ваші стосунки дуже нагадують стосунки інфантильного синочка, який не вміє себе контролювати і мамочки, яка намагається врятувати від помилок... Які стосунки між Вашими батьками? Як вони ставилися до Вас в дитинстві?

Доброго дня Вероника! Ви пишете "Два года вместе. Сначала все было хорошо, но потом мне пришлось поменять работу и переехать в другой город. Иногда я приезжала к нему, иногда он ко мне...". Якщо я правильно Вас зрозуміла, ви два роки, по факут жили як чоловік та дружина? Це дуже важливе питання, адже у житті, щоб отримати сімейне щастя, інколи бувають і певні випробування... Близькі стосунки і пристарасть - це далеко не одне і теж і розібратися в такому питанні, особливо, коли життя тільки починається, буває дуже нелегко... І Вашого чоловіка, і Ваших батьків, певним чином, можна зрозуміти... Але, найперше, потрібно зрозуміти саму себе, як на мене... Чи впевнені Ви у тому, що новий обранець дасть Вам родинне тепло? він Вам вже зробив пропозицію вийти заміж?

Дякую за доповнення! Так, швидше за все, це дуже сильне виснаження... І певне, дуже добре, що Ви із розумінням ставитеся до чоловіка і намагаєтеся його не чіпати. Адже бувають дуже важкі періоди в житті... Для чоловіка абсолютно по суті не має значення, якого кольору шпалери, особливо, коли він зайнятий вирішенням глобальних проблем... Жінка відповідає за атмосферу в родині відповідно своїй жіночій місії... Окрім того, дружина у таких випадках може бути як потужним джерелом енергії, так і тим, хто енергію, не розуміючи цього, ще більше відбирає... До речі, ставлення до чоловіка як до "хворої людини" може його ще сильніше дратувати... Як на мене, Ви дуже сильно психо-емоційно залежите від нього, таке буває, адже довгі роки життя людей "зклеюють", що нічого гарного не додає... Вам не вистачає знань про стосунки чоловіка та дружини, і знань про те, як відновлювати сили та передавати їх коханій людині... А те, що Ваш чоловік потребує Вашої допомоги, без сумнівів! Але допомоги правильної... Та це вже не формат сайту, на превеликий жаль...

Ответ отредактирован автором 08-01-2022 14:29:35

Доброго дня! Перепрошую, але мені здається Ви вже задавали психологам своє питання... На яку відповідь Ви очікуєте, якщо на питання психологів не відповілі? психолог може допомогти знайти Вам варіанти виходу із ситуації, але рішення приймати прийдеться вам і тільки вам... Я вже Вам писала і повторю: у Вас є три варіанти... Перший, поїхати за чоловіком і бути поруч із щасливою та реалізованною людиною... Другий - залишитися у своєму місті самотньою, а він поїде один... І, нарешті, третій, "зламати" свого чоловіка і примусити жити у Вашому місті... Але "зламаний" чоловік" навряд чи дасть Вам щасливу старість... До речі, зовсім не обов'язково одразу кардинально "зриватися" з рідного міста... Ви можете його відпустити першим і потім приїхати до нього в гості, щоб подивитися як він влаштувався... Просто психіка жінки дуже ляклива і не терпить різких змін... Але чи варто втрачати коханого чоловіка і руйнувати шлюб?

Доброго дня! Як на мене, у Вас підключився психо-соматичний фактор у вигляді збільшеної кількості захворювань... Адже саме страхи зачасти стають дуже потужними "провокаторами" різноманітних хвороб... Чим сильніше ми чогось боїмося, тим швидше воно нас "наздоганяє" - це закони підсвідомості...Як на мене, Ви хронічно не вмієте ані розслаблятися, ані відпочивати і цигарка відігравала роль такого собі уявного розслаблюючого елемента... Цигарку Ви кинули, а замінник їй так і не знайшли... І тому від постійно накопичуючихся стресів, Ви почали хворіти... Вам просто потрібно разом із фахівцем навчитися правильно розслаблятися та реагувати на стреси... Плюс, пропрацювати внутрішні страхи...

Доброго дня! Зради - найбільші руйнівники сімейних стосунків, адже знищують оту саму довіру, на якій базується шлюб... І як правило, в таких союзах опиняються ті люди, які пов'язані схожими внутрішніми проблемами... Адже сім'я - це єдине ціле, де проблема одного автоматично стає проблемою іншого... Ви пишете "опять доверял очень неплохо". Як на мене, саме у цих словах криється основна причина того, що відбувається з вами. І Ви, і Ваша дружина внутрішньо, як на мене, надзвичайно сильно схильні до ідеалізації близької людини, що у свою чергу призводить до психо-емоційного "залипання". І саме це змушує вже несвідомо шукати когось на стороні... Тобто, чим ближче сонце до нас, тим сильніше воно нас обпікає... І тим сильніше ми змушені від нього "тікати"... Так, певне, ви можете просто розлучитися, але як правильно Ви пишете, у Вас ще є дитина, якій 13 років... І якщо зараз Ви не розберетеся зі своїми внутрішніми проблемами, на превеликий жаль, проблема може автоматично перейти на Вашу дитину... Те, що ви зійшлися, ще не означало, що змогли подолати саму проблему - одні розмови та домовленості у таких випадках не допомагають, адже ми сприймаємо один одного на рівні підсвідомості і так само реагуємо не стільки на зовнішні дії, скільки на внутрішній стан... Які стосунки були у Ваших батьків?