Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго вечора! Як на мене, не варто тепер себе звинувачувати в тому, що повернути неможливо. Окрім того, Ваш чоловік має право сам вирішувати як чинити стосовно своїх батьків - у нього можливо є якась глибока образа на них ще з дитинства. А такі речі важко забуваються... І Ви ж не несете відповідальності за вчинки дорослої людини, тим паче, що він сам сказав, що покличе їх... Те, що Ви відповіли своїй свекрусі, була щира правда і Ви сказали те, що було насправді... Інша справа, що відчуваєте себе винною через гарне ставлення до Вас. Як на мене, поговоріть відверто з чоловіком і попередьте його, що потрібно вибачитися. А там нехай він вже сам вирішує, піде з Вами разом чи ні... Але, дійсно, вибачитися потрібно, бо це батьки і для них така подія є дуже важливою... Саме жінка по своїй природі є совістю чоловіка, бо чоловіки у цьому сенсі не завжди вміють правильно себе поводити через більш прагматичне ставлення до життя... Удачі Вам!

Ви пишете " И обсуждаем разные темы. Но он много работает и он правда устал.... он поступками пытается доказать. У него в семье так было заведено и в моей тоже, папа работал, мама с ребенком и по хозяйству...". Насправді, Ваш чоловік робить все можливе щоб забезпечити родину необхідним для проживання. А те, що дитиною більше займаєтеся Ви, так це природньо для жінки, гірше було б, коли навпаки... Ваші очікування, на мою думку, більші, ніж може дати людина, яка цілими днями працює... І ще раз повторюю, атмосферу в родині створює не чоловік, а саме дружина... Тому, я б все ж радила саме Вам почати працювати над зміною свого внутрішнього стану, щоб наповнитися, а не очікувати, коли прийде чоловік і зробить для Вас свято... І проблема насправді більше криється у емоційному сприйнятті ситуації і самого життя, а не у самі ситуації...

Як на мене, причину все одно потрібно шукати у стосунках між батьками та Ваших стосунках з ними... Якщо по справжньому гармонічна родина, тоді "притягується" і гармонічний наречений... Так інколи буває, що ми навіть в дорослому віці дивимося на своїх батьків трохи ідеалістично і не помічаємо якихось реальних речей, які у вигляді поведінкових моделей керують нами вже у наших стосунках... А те що у Вас є схильність до взаємозалежних стосунків - це очевидно...

Ответ отредактирован автором 23-11-2021 18:04:27

У залежних стосунках просто якісь розмови практично не дають результату... Тому що проблема не зовнішня насправді, а знаходиться всередині самої людини, яка боїться когось втратити... І так, дійсно, дівчина найсильніше прив'язується до першого чоловіка, з яким має інтимні стосунки. Бо підсвідомо вже сприймає його як свого нареченого... Але, внутрішня прив'язливість сама по собі не з'являється... Тому ще одне запитання. А які стосунки у батьків між собою?

Як на мене, це дуже добре, що Ви хочете зберегти родину. Адже не буває сімей без складних періодів. На мою думку, такий складний період просто і у Вашій родині... Як на мене, основна проблема криється в тому, що Ви сама дуже виснажена і фізично, і психологічно. І потрібно, насамперед, відновити саму себе. Адже що можуть дати розмови, коли у Вас самої немає внутрішніх сил, енергії? Тому він і не іде на відвертість, бо відчуває це. Родина тримається, насправді, на щасливій жінці. Саме самодостатня жінка може стати джерелом натхнення для близьких людей. А у Вас виходить навпаки - це Ви намагаєтеся от ту саму енергію щастя отримати від чоловіка. Тобто, по факту, намагаєтеся "витягнути" сили з чоловіка... А він не те, що не хоче, він просто не може Вам нічого дати, бо сам став як висохла криниця... Як на мене, потрібно дуже уважно передивитися свій розпорядок дня, свої обов'язки та, як це не дивно, свій світогляд.. Бо Ваші стосунки просто "запліснявіли" і їх потрібно наповнити живою силою...

Доброго дня Vlada! Згодна з колегами. Важко, коли найрідніша людина іде у інші світи... Та мені здається, що за Вашою тугою криється ще і величезна самотність, яку відсутність мами лише сильніше виявило ... Як склалося у Вас особисте життя?

Доброго дня Ліліє! Як на мене, є декілька причин того, що зараз відбувається. Перша. Ваше "залипання" на близькій людині, що породжує ревність. І друга. Ця сама психо-емоційна залежність, на мою думку, розбестила Вашого чоловіка. Саме тому, він став так себе поводити з Вами, адже рабськи залежна людина втрачає себе дуже швидко і стає нецікавою та негарною. От самі вирішіть, чи подобався б Вам чоловік, який би весь час Вас страшенно ревнував, боявся втратити, "хапав за руки"? Як на мене, родину можна і потрібно спробувати зберегти. Але для цього, насамперед, Вам потрібно стати самодостатньою (не самостійною), тобто навчитися внутрішньо не залежати від поведінки чолоіка, а зовнішньо вміти правильно себе поводити, коли він робить погані вчинки... Та найперше, потрібно розібратися, звідки у Вас така прив'язливість та ревнивість? Яким було Ваше дитинство? які стосунки з батьками?

Доброго дня Катерино! Як на мене, основа проблеми "проглядається" у Ваших словах "из-за того что я очень привязана к нему - я выполняю все его желания , а свои откладываю . + к тому мч очень слушает свою маму.." Що Вас змушує бути на стільки "прив'язливою", щоб забувати про себе? Які у Вас стосунки з Вашими батьками?

Добрый день! Как по мне, Вы попали в ловушку своих сожалений, желаний вернуть прошлое. И таким образом, чем больше сожалеете, тем меньше сил и ресурсов остается для того, чтобы жить в настоящем и действовать... По сути, Вы так и остались там, в Америке, в своих мечтах... Кроме того, по Вашим рассуждениям можно сказть, что есть какие то внутренние блоки. Именно поэтому Вы "прокручиваете" варианты, которые не позволяют Вам действовать. По факту, сами себя уговариваете ничего не предпринимать в этом направлении, находя тысячу причин, которые оправдывают Ваше бездействие... А еще возможен вариант, что Ваша судьба связана не с Америкой... В любом случае, ответ есть только в глубине Вашего подсознания,, но "услышать" его без помощи извне бывает достаточно сложно...

Ответ отредактирован автором 23-11-2021 16:05:01

Мені зрозумілі Ваші почуття, адже зрада найбільше руйнує довіру та самі стосунки... Але так буває, на превеликий жаль, і не тільки з чоловіками... Здається, найлегше, це розірвати всі стосунки зі зрадником і почати нове життя... Але не так все просто, як здається, адже залишаються от ті самі наші почуття, що нас пов'язують міцніше за найміцніші мотузки... Тому, як на мене, категоричні рішення не є панацеєю, бо проблема "понесеться" і в інші стосунки, якщо вони будуть... Але і терпіти внутрішній біль не потрібно, бо він руйнує саму людину... Найперше, потрібно дуже добре розібратися, що саме спонукало чоловіка до зради... Адже "танго танцюють двоє", тому немає когось одного винного. Другий етап - це розібратися вже з Вашими почуттями конкретно... До речі, про це я вже писала вище... І третє, навчитися поводити себе так, щоб унеможлвити в майбутньому повторів такої ситуації...

Доброго дня! Співчуваю Вам, адже бути на других ролях дуже неприємно... Те, що чоловік виконує всі побажання першої дружини може говорити, що зовні шлюб розірвано, але насправді, внутрішні зв'язки залишилися дуже міцними.... І чоловік все ще чоловік тієї жінки... Окрім того, до нас ставляться лише так, як ми їм дозволяємо... Відчувається, що Ви дуже залежні від свого коханого, а він користується Вашою терплячістю... Ви одружені офіційно чи живете у громадянському шлюбі? Які у Вас стосунки з батьками? Як вони до Вас ставилися в дитинстві?

Добрый день Елена! Согласна с коллегой, поэтому повторяться не стану. Единственно добавлю,
с "болтливостью" может "выходить" наружу излишняя эмоциональная напряженность, так может сниматься какой-то глубинный эмоциональный стрес или просто может быть особенностью темперамента и характера ребенка... Скажите, у Вас в семье еще кто-то любит "поговорить"? И еще. Если Вы действительно обеспокоены этим нюансом, я бы Вам советовала обратиться к психологу индивидуально, чтобы девочку протестировать на отсутствие какой-либо психо-эмоциональной проблемы, чтобы как минимум успокоится... Тем более, что девочкой больше занимается сестра, а не родители, что уже в принципе может быть причиной внутренней повышенной тревожности... Ведь только родители дают ощущение защищенности, любви, тепла...

Ви пишете "Когда я чуть больше зарабатываю, то муж как будто начинает больше меня уважать и хоть как-то сдерживает свою агрессию. А в те моменты, когда не зарабатываю или зарабатываю мало, то совсем ноги об меня вытирает. И я более уверенно себя чувствую, когда у меня есть деньги - я знаю, что если придется, то могу уйти и не пропаду.".Думаю, що не сам факт отримання Вами більше грошей допомагає чоловіку Вас більше поважати, а те, що Ви самі починаєте зовсім по іншому себе почувати, до себе ставитися.. Тобто, стаєте більш впевненішою і перестаєте аж настільки психо-емоційно залежати від чоловіка... А це фактор не матеріальний, а психологічний... Справа в тому, що чоловіки відчувають на рівні підсвідомості, емоційну залежність дружини...Тому, як тільки Ви внутрішньо станете самодостатньою, стосунки покращаться незважаючи ні на які зовнішні обставини... Адже багато жінок не працюють і живуть на території чоловіка - і це природньо! При цьому почувають себе щасливими та захищеними...

Для того, щоб впоратися з тим що сталося зараз з чоловіком, насамперед, потрібно дуже глибоко розібратися у своїх стосунках з батьками... Адже, у дорослому віці, не розуміючи цього, ми керуємося батьківськими підсвідомими установками... Саме тому буває так важко щось змінити насправді... Розумом все ніби розуміємо, а почуття нас не слухаються... На превеликий жаль, поради у таких ситуаціях неефективні, бо все одно не змінять Ваших внутрішніх реакцій та почуттів... Потрібна індивідуальна робота з психологом, якщо певне, Ви хочете мати гармонічну родину і перестати себе та чоловіка "з'їдати"... Ну, або можна сподіватися що якось саме минеться... Та, думаю, що якщо б так могло бути, Ви б і самі вже впоралися...

І це чудово! Але, судячи з Вашого допису, мандрування не допомогло Вам позбавитися страхів та внутрішніх обмежень, тож, як на мене, потрібна більш серйозна внутрішня робота зі страхами та установками...