Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

І це абсолютно правильне рішення з Вашого боку! Ви маєте робити те, що можете робити, а ділі вже, як говорять, що Бог дасть... Як правило, жінку, яка намагається розібратися у собі та у своєму житті, життя підтримує та підказує шляхи виходу з ситуації без руйнації своєї долі та долі своєї дитини...

Так, Ви абсолютно праві, щодо того, що саме ті, дитячі установки впливають на те, що зараз відбувається "Я з самого дитинства собі уявляла іншу сім'ю та постійно мені про це говорили, що я не маю пробачати зради та неповагу до себе, то можливо це зараз впливає на мою сім'ю". По факту - це не Ваші установки, але вони реально руйнують ваші стосунки з чоловіком... Тому, щоб створити гармонічну родину, насамперед, потрібно от ці самі руйнуючі установки трансформувати у конструктивні... А це глибинна робота з почуттями... І стосовно реакцій Вашого чоловіка, коли Ви плачете... Так реагує більшість чоловіків, бо для них надзвичайно важко терпіти жіночі емоції та сльози. Це особливості чоловічої психіки, а не байдужість. Так діє почуття самозбереження... Я вже не в перший раз впевнююсь в тому, як елементарні незнання природи чоловіка та жінки руйнують гарні сім'ї...

Ответ отредактирован автором 20-11-2021 15:55:53

Доброго дня Елена! Як на мене, щоб змінити своє життя, насамперед, потрібно внутрішньо позбавитися від страхів та стримуючих установок на кшталт "Не зможеш змінити роботу", "Нічого не вийде" і т.д. Ви про них можете навіть не здогадуватися, адже, зачасти, такі установки передаються нам від наших батьків, а їм - від їх батьків... Окрім того, великого значення набуває в цьому контексті наш світогляд - як ми ставимося до того, що відбувається, звідки беремо сили на життя.. і т.д. А це означає вміння відсторонюватися та поповнювати свої сили...

Добрый день! думаю Ваша проблема в отношениях с мамой связана напрямую, как это ни странно, с отношениями с отцом. Вы пишете, что очень близки были с ним... Дело в том, что дети очень часто, не осознавая этого, переносят проблемы взрослых на себя или на когото из близких людей. То есть, в момент ухода отца, Вы могли испытывать огромный спектр чувств и по отношению к отцу, и по отношению к матери... То, что Вы описывает, очень похоже на внутренний болевой блок, возникший от душевной травмы ребенка, который тогда справиться сразу с уходом отца не смог... Поэтому подсознание "спрятало" болевые чувства в свои глубины... Именно в таких случаях человек становится как будто бы равнодушным, бесчувственным, мало эмоциональным... Я бы Вам советовала индивидуально проработать это с психологом. Тем более, что сейчас это эффективно можно делать онлайн... Уверена, что Вы любите свою маму, просто мешают внутренние травмирующие установки...Ответ отредактирован автором 20-11-2021 15:39:21

Ответ отредактирован автором 20-11-2021 15:40:20

Мається на увазі не те, що відбувається зовні. Впевнена, Ви докладаєте величезних зусиль по відношенню до дитини і Ви - дуже гарна мама... Але, діти реагують не на те, що ми транслюємо зовні, а на те, що з нами відбувається всередині... Вони нас відчувають, "сканують"... І те, що Ви не дали відповіді на запитання стосовно дитинства і стосунків з батьками, тільки підтверджує мої припущення щодо того, що саме там потрібно шукати відповіді на всі запитання...

Певне, Віка, Вам вирішувати що далі робити, але, як на мене, руйнація родини не найкращий вихід. Зруйнувати дуже легко, а от створити нову... І я про це вже попередньо написала... Окрім того, від того, що Ви роз'їдетеся, Ваша проблема з емоційним "залипанням" не вирішиться. Можна "втекти" від чоловіка, але у Вас є син, від якого Ви навряд чи зможете втекти... Тому те, що не вирішили з чоловіком, прийдеться трохи згодом вирішувати вже з сином і у більш жорсткій формі, як правило... Бо життя втікачів не любить...

З того, що Ви доповнили "Больше внимания уделяю и если чем-то занята, в основном бросаю и иду к ней", і писали раніше "Чувства редко, в основном все, через голову, но с ребёнком стараюсь все обсуждать", Ваша дитина "задихається від нестачі глибинного душевного тепла, яке жодними словами та діями передати неможливо, це можна лише відчувати і передати на рівні погляду, почуттів, подиху... Ми можемо вдень і вночі проводити з дитиною, вкладати всі свої сили, увагу, турбуватися матеріально, але... Для дитини найважливіше - це от те саме душевне тепло, яке нічим замінити неможливо... І якщо його не вистачає, а по іншому - це ще і життєва енергія, яка потрібна для розвитку дитини, вона намагається її силоміць, не розуміючи цього, істериками та криками, "витягнути" з емоційно закритої мами... Щоб бодай отримати хоча б таку енергію... Як на мене, у Вас заблоковані почуття, можливо з дитинства... І щоб вирішити проблему з дитиною, потрібно спершу вирішити власну проблему... Які у Вас стосунки з батьками? Яким було дитинство?

Доброго дня! Зрозуміло, що Вам дуже хочеться мати ясність у стосунках, але чим більше будете намагатися "поговорити" та "з'ясувати" стосунки, тим більш напруженими ваші стосунки стануть. Як на мене, основна причина того, що сталося, це Ваша ідеалізація близької людини. "я ему верила и доверяла на все 100". Коли ми так ставимося до чоловіка, то підсвідомо очікуємо від нього відповідної ідеальної поведінки та вірності. Тобто, як від божества... Але ж він тільки проста людина, яка може втомитися, погано себе почувати і , нарешті, просто закохатися у когось, адже це від нас не залежить, на превеликий жаль... Як на мене, у Вас дуже гарний чоловік: серйозний та відповідальний, у якого зараз просто досить складний період в житті... І через те, що Ви "залипли" на ньому, зробили таким собі центром Всесвіту, самі себе почали накручувати і псувати життя не лише собі, а і йому, адже він ніколи не був емоційно відкритими (певне, як і більшість чоловіків, бо це є нормально для чоловічої природи) "Или я возможно себя накручиваю. Хоть он был таким всегда". І замість підтримки вдома він увесь час отримує якісь підозри та претензії... Ваш чоловік вже відкритим текстом говорить Вам, щоб ви дали йому спокій, бо він просто психо-емоційно виснажений, втомлений... Як на мене, у першу чергу, потрібно розібратися, звідки у вас така ідеалізація близької людини... Які у вас стосунки з батьками? З батьком?

Добрый день Muxabad! Я Вам искренне сочувствую! А то, что Вы так быстро "взяли себя в руки", вызывает огромное уважение к Вам, как к личности... Прошло еще слишком мало времени, чтобы говорить, что уже прожито то, что случилось... И то, что Вы не выражаете своих чувст, совершенно не означает, что Вы справились с горем утраты - скорее всего, просто "затолкали" его глубоко в подсознание, чтобы как-то защитить себя от страшной душевной боли...Поэтому совершенно закономерно, что нет чувст к мужчине и желание с ним строить отношения...Вернее, чувства просто могут быть заблокированы, потому что у Вас элементарно на это нет сил... Кроме того, я понимаю о чем Вы пишете "я не осознаю, что потеряла, будто мой ребенок жив и здоров". С одной стороны, так может действовать чувство самосохранения, чтобы как то выжить, пережить, не сойти с ума - подсознательная блокировка горя... А с другой стороны, Ваша душа на самом деле чувствует душу ребенка, и не имеет значения что в этом мире его уже нет... Просто Вы не знаете что с этим делать...

Ответ отредактирован автором 20-11-2021 14:21:09

Я б Вам радила звернутися до дитячого або сімейного психолога. Тому що проблема з дитиною, як на мене, глибша і висвітлює якісь Ваші реакції на оточуючий світ та дії... Спершу потрібно "подивитися" дитину у діагностиці на стосунки в родині, а потім вже рухатися далі...

Доброго дня Лейла! Як на мене, причин того, що відбувається, декілька. І перша - це надмірна поспішності рішення жити разом. Ви елементарно пропустили, "проскочили" "букетно-цукерковий період", коли можуть проявитися найкращі людські почуття, вміння турбуватися, докладати зусиль на створення стосунків (секс - це не стосунки), коли є можливість глибше "прорости" один в одному, пізнати... А друге, як на мене, у абсолютно неправильному розумінні сімейного щастя, яке Ви переплутали із сексуальною насолодою, яка має властивість закінчуватися дуже швидко... і тоді повинні включатися глибокі почуття, які у Вас елементарно, не розкриті... Це саме припущення підтверджують Ваші слова "Я не понимаю просто что это такое ? Мне проще уйти или всё же это пройдёт ?". Ви збираєтеся тепер весь час бігати з одних стосунків у інші як тільки зникне сексуальна насолода? І третє - Ви надміру "залипли" один на одному і Ваші стосунки стали "затхлими", нецікавими, прісними... А як правильно себе поводити, щоб відновитися, просто не знаєте... І до речі, як склалися стосунки у Ваших батьків?

Доброго дня! Підкажіть, будь ласка, а як Ви самі реагуєте у ситуаціях, коли у Вас щось не виходить, або колись щось трапляється непередбачуване?

Доброго дня! Ви пишете "Мне 22,парню 24
Живем третий год вместе .. по началу были редкие ссоры ,в которых я могла послать куда подальше..". Перше, що привернуло увагу, це те, що Ви живучи по факту у шлюбі, називаєте свого чоловіка хлопцем... І друге, на скільки я зрозуміла, Ви самі дозволяли собі висловлювання, які дуже далекі від гармонічних стосунків чоловіка та дружини... Окрім того, як на мене, в родині іде якесь безкінечне "перетягування канату" та намагання довести правоту з позиції сили - "он не выкинул мусор и я отказалась готовить". Тому чоловік Вас просто перестав сприймати як ніжну та люблячу дружину, і реагує як реагують чоловіки один на одного у чоловічих суперечках... Тобто, у стосунках з коханим Ви використовуєте суто чоловічі моделі поведінки і хочете при цьому, щоб до Вас ставилися як до жінки... Але так не буває, бо ми всі реагуємо спершу насправді не на зовнішні дії та слова, а на внутрішній стан, енергетику людини... Які у Вас стосунки з батьком? Які стосунки у Ваших батьків?

Доброго дня Вика! Я вам дуже співчуваю,... Так, холеричність та емоційна нестриманість, судячи з усього, вроджені та виховані в його родині, особливості характеру чоловіка.. Та, по факту, не розуміючи цього, Ви свого чоловіка ще більше розбестили своєю психо-емоційною залежністю впродовж спільного життя... І тому зараз він вже Вам повністю "сів на голову"... Але це не означає, що з цим потрібно або змиритися і все рабськи терпіти або, навпаки, кардинально змінювати своє життя - ні те, ні інше не допоможе Вам... У цій ситуації потрібно, по -перше, розібратися з Вашою залежністю. Адже саме її відчуває Ваш чоловік і тому ставиться до Вас як до своєї власної речі, яку можна погладити, або викинути... Як на мене, проблема має більш глибоке коріння... Яким було дитинство? І друге. Син переймає від батька модель поведінки як ставитися не просто до матері, а загалом до жінки... І змінить ставлення до Вас лише тоді, коли Ви зміните ставлення до самої себе...

Ответ отредактирован автором 20-11-2021 13:39:16

Доброго дня Ирэн! Ситуацію, як на мене, потрібно розглядати не лише з позиції онука, а ще й з позиції, що це - хлопчик, майбутній чоловік. Які у Вас стосунки з Вашим чоловіком? У Вас зять чи син, батько онука? І які стосунки з ним?

Ответ отредактирован автором 20-11-2021 13:25:56