Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня! Найперше, що Вам потрібно зробити - це отримати хоча б одну, нехай саму маленьку, перемогу над собою та своєю невпевненістю... Почніть вранці робити зарядку або почніть бігати в парку кожного дня або через день, почніть загартовуватися, чи просто багато ходити на свіжому повітрі... Зробіть хоча б щось на зустріч збільшенню поваги до себе... А потім обирайте психолога, якому б довірилися і все буде добре!

Ніко, доброго дня! Проаналізуйте скільки часу Ви проводите за комп'ютером і в телефоні... Оце і буде відповідь Вам! Коли Ви останній раз бігали в парку, ходили на свіжому повітрі, займалися спортом чи фітнесом? Робили зарядку?

Доброго дня Дар'я! Так, у цьому світі є багато речей, які на перший погляд, здаються нам несправедливими... Скажіть, Ви хочете почати нове життя і мати нові щасливі стосунки?

Дякую за доповнення Оля! Ми дуже часто плутаємо прив'язаність та пристрасть з любов'ю... В таких стосунках нам хочеться весь час "насолоджуватися" близькою людиною... І коли хоч на мить ця людина свою увагу віддає комусь іншому, у нас виникає паніка... Бо ми сприймаємо цю людину як джерело щастя та енергії... Не можна сприймати близьку людину, як власність... Чомусь мені здається, що Ваш перший чоловік не одразу почав пити... Як правило, випивати починають тоді, коли не мають можливості хоч на мить розслабитися внутрішньо і коли не вистачає отої самої енергії щастя... Коли люди "замикаються" один на одному - вони фактично відбирають енергію один в одного... Думаю, все ж, питання з першим чоловіком і новим - пов'язані і набагато більше, ніж Вам здається...

Так, згодна з колегою, Ваша проблема лежить на рівні підсвідомості... А як склалися стосунки у Вас з Вашими батьками? Та які стосунки були у батьків?

Дякую Оля, за доповнення! На скільки я зрозуміла, Ви живете у громадянському шлюбі? Це не пуста цікасть, перепрошую... І як на мене, Ваша проблема набагато глибша і криється вона у Ваших перших стосунках... .Якщо у "тих" стосунках було щось, з чим Ви не впоралися, (а судячи з того, що Ви пішли від чоловіка, а не він від Вас, проблема залишилася) є величезна вірогідність, що її Ви "перенесете" і у нові стосунки... Тому не раджу надіятися на те, що "саме якось минеться", тим паче, що Ви і самі це вже відчуваєте, інакше б не шукали підтримки...

Доброго дня! Знаєте, наша підсвідомість знає про нас абсолютно все! Головн навчитися розуміти сигнали, які посилає нам наше життя та наше тіло... Як на мене, Ви правильно міркуєте, і абсолютно не виключено, що "маленька дівчинка" що недоотримала любові в дитинстві, тепер, у дорослому житті, намагається це зробити через уявні хвороби... А судячи з того, що Ви написали про своє життя, Ви вже готові до її "ревізії"... Окрім того, потрібний "перезапис" моделей поведінки, які Ви також "принесли" з дитинства. "Мама все время пахала, чтоб обеспечить семью", а Ви - "С детства решаю свои проблемы сама"... Не дивно, що Ви не просто втомлені, Ви вже виснажені... А що буде далі? Вам однозначно потрібна індивідуальна робота з психологом.

Доброго дня! Як на мене, Ваша тривога цілком обгрунтована! Одна справа, коли чоловік просто реагує на гарних дівчат ( це у межах чоловічої природи і інша справа, коли він відверто залицяється до інших. Не буває дружби між чоловіком та жінкою без взаємної симпатії, однозначно! Окрім того, відсутність сексу ще не означає відсутність близькості.. Є таке поняття як тонкий секс (бажання, думки, почуття) і він є ще більш небезпечний, ніж фізичний... Мені здається, що Ви просто не розумієте як правильно будувати стосунки з молодим чоловіком... І те, що Ви називаєте "дати свободу" насправді породжує розпущеність та неповагу... Ви пишете, що впевнені у своєму коханому, але чи насправді це так?

Доброго дня! Можу сказати, що Ваша реакція на оточуючий світ - це, швидше за все, наслідок емоційно-психологічного виснаження. Яка у Вас професія? Який у Вас розпорядок дня? Чим Ви здебільшого займаєтеся у вільний час?

Оля, доброго дня! Ваші почуття дуже зрозуміли... Всі, хто беруть шлюб, бажають жити в радості та щасті - і це є абсолютно нормальни! Але, далеко не всі розуміють, як насправді потрібно жити, щоб мати саме таку родину... Як на мене, ваше питання лежить не у сфері просто якихось подій (у даному випадку - це дочка чоловіка), а у сфері Вашого внутрішнього сприйняття стосунків з чоловіком в цілому. Це так зване "злипання" з коханим, "сліпа" любов до нього, коли чоловік стає центром Всесвіту... Якщо говорити образно, це так, ніби дуже тісні обійми, коли хтось когось тримає щосили... Згадується одна історія.. одні закохані потрапили у полон... Їх тісно зв'язали, притуливши спинами один до одного. В такому стані вони провели декілька тижнів... А коли їх визволили і розв'язали, вони розбіглися в різні боки із швидкістю вітру... Більше вони разом вже ніколи не були! Знаєте, я б раділа, що дочка так часто поміж Вас - це рятує певною мірою ваші стосунки! Не буде дочки, наслідки можуть бути непердбачувані і , на превеликий жаль, не дуже гарні від такого ставлення до чоловіка.... Потрібне певне переосмислення загалом поняття стосунки та правильної поведінки... А що сталося з батьком Ваших дітей?

Доброго дня! Вцілому, згодна з колегами... Те, що Ви описуєте, дуже схоже на психологічну залежність "сидіти на дієті"... Коли Ви прийняли таке рішення? Для чого Вам потрібна дієта? Як Ви ставитеся до себе коли сидите на дієті, і як - коли перестаєте бути на дієті??

Доброго дня! Те, що Ви описуєте, дуже схоже на бажання "маленької дівчинки" "заслужити" будь якою ціною любов, якої так не вистачає... Як на мене у Вас не закрита тема батьки- дитина... Ви з повної родини? Як склалися стосунки з мамою? Тому що мама - це вміння бути щасливою та мати щасливі стосунки. Як склалося з батьком? Бо батько - це отой самий захист, якого Вам так не вистачає... І друге: Ви дуже сильно "залипли" на стосунках, простою мовою, стали від них залежними (хто що скаже, хто як подумає тощо). Є певан закономірність, чим більше ми чогось прагнемо, тим менше це нам належить... Я б Вам так само як і колеги, радила працювати індивідуально з психологом... У наш час можна це робити як очно, так і онлайн - потрібне лише Ваше бажання, щось змінити у своєму житті.

Я Вам вже писала, відвести Ви не зможете, хіба що обдурите (але зараз, на скільки я пам'ятаю, немає примусового лікування). Викликайте швидку та оформлюйте виклик. і нехай обов'язково описують в якому стані була Ваша мама.. . Домовляйтесь з лікарями - є приватні лікарні, де працюють професійні психіатри... Тоді у Вас, у всякому випадку, будуть документальні докази того, що вона неадекватна і це не дасть Вашій мамі можливості продати квартиру... І ще, на грунті цих доказів, Ви вже зможете писати заяву до поліції... Бо її ж хтось підбурює продавати майно.. Отже - це факти шахрайства...

Доброго дня! Я розумію Ваш стан: образа, гнів, невдоволення, страх... Здається, що ніхто не розуміє та не підтримує... Ви пишете, що Вам вже 29 років і Ви все ще живете разом із мамою та і особисте життя не скадається... В житті бувають такі періоди, коли ситуації "закручуть у вузол" і наша свідомість починає шукати винних... Найперше, Вам потрібно якось заспокоїтися, хоча б трошки, бо в такому стані, можна тільки все ще більше заплутати... Я б Вам порадила ті емоції, що переповнюють, почати трансформувати через фізичну активність: почніть багато ходити, бігати на свіжому повітрі, ідіть в басейн, запишіться на фітнес... Але у любому випадку, Вам обов'язково потрібно до психолога, щоб розібратися у тому що відбувається... Адже не буває випадковостей і ми всі маємо саме ті родини, в яких ми повинні пройти свої життєві уроки... Нам дуже хочеться змінити тих, хто поруч, хоча насправді, ключик від нашого щасливого життя криється в нас самих і в нашому ставленні до того, що відбувається... Вам вирішувати, чи і надалі "заганяти" себе у глухий кут чи все ж таки почати шукати вихід!

Доброго дня Анно! Я з Вами згодна, адже змусити силою щось робити Вашу маму Ви не зможете... По -перше, я б Вам радила захистити себе, свого батька та своє майно юридично! І це потрібно зробити терміново! Зверніться до гарного фахівця з таких питань... По-друге, я б Вам радила кожного разу, коли починаються істерики, викликати "швидку" і обов'язково вимагати, щоб вони письмово засвідчили її стан та факт виклику допомоги.... І по-третє, на кожну дію, є протидія... Її ввели в такий стан, тому що, швидше за все, Ваша мама не має чіткого внутрішнього світогляду, що робить людину психологічно стійкою, тому вона стала легкою "здобиччю" для шарлатанів, яких зараз розвелася величезна кількість... Всі члени родини, це єдине ціле, і якщо з кимось одним щось відбувається, це на рівні підсвідомості, торкається всіх... Тому, якщо Ви розберетеся зі своїм і займете чітку позицію, тоді Ви зможете психологічно допомогти і своїй мамі.. Але це потребує вже індивідуальної роботи..