Психологиня Наталия Горская Київ Русанівка

Дарія, бути "наймолодшим" і відчувати себе "маленькою"- різні речі.

Ви прирівнюєте свою "наймолодшість" до слабих сторін, оскільки у вашому віці відчуваєте потребу "бути дорослою ", можливо, щоб довести щось батькам або іншим людям.
В іншому віці, наприклад після 40, "наймолодшість" вже може відчуватись як певна перевага))

Ваша проблема не у віці.

Ви поки що не маєте досвіду і переживаєте, що це якимось чином "знижує" сприйняття Вас іншими.

Це нормально не мати досвіду в 19 років.
Це нормально робити якісь помилки, чи не знати чогось у 19 років.
Можливо, всередині Вас існує якась загалом невпевненість в собі, просто зараз вона вийшла назовні через оце "я наймолодша в колективі ".
Якщо відчуваєте невпевненість, з цим краще попрацювати з психологом.
А загалом важливо віднайти в собі сильні сторони та переваги, і в оцінці себе спиратись саме на них.
Наприклад, мені тільки 19, а я вже працюю журналістом.

Щодо дружби.
Дружити можна будь з ким, незалежно від віку і посади.
За умови, що обидва однаково цього хочуть і схожі в розумінні того, що між ними відбувається.

Ваше питання не про дружбу.
А про використання поняття "дружба" з метою покращення свого самовідчуття в колективі.
А це вже не щиро.
Тому і не про дружбу.

Звісно, якщо Ви в процесі спілкування з цим хлопцем відчуєте, що складаються дружні стосунки- то це вже буде природній процес формування дружби.
Звісно, якщо хлопцю це також буде цікаво.

Ще такий момент.
Ви ніби питаєте поради (дозволу?) на те, як будувати стосунки в колективі можна, а як ні.
Але у Вас має бути власне відчуття того, як "я це бачу ".
Ви можете взагалі ні з ким не будувати дружніх стосунків, якщо Вам нецікаві ті люди.
Або можете спілкуватись зі всіма, якщо всі вони Вам подобаються.
Хіба існують взагалі в цьому питанні якісь "чи можна:?
Хто, крім Вас має це вирішити?

Людина дорослішає, набуває нового досвіду, змінюється її сприйняття подій, людей, стосунків.
Так відбувається розвиток.

Ваші слова про "вірність" в дружбі в мене викликали відчуття певної несвободи, навіть якихось "оков ".
Ніби "треба " там більше, ніж "хочу ".
Такий був етап у вашому житті, коли Ви саме так сприймали дружбу.

Але зараз Ви відчуваєте більше свободи і розумієте, що не будете створювати видимість дружби, коли Вам не буде цікаво з людиною.
Це ж чудово.
Ви відчуваєте себе , як на мене, набагато впевненішою в собі, тому можете дозволити собі не прив'язуватись до людей тільки заради того, щоб не бути одною.
Це великий крок до Себе.

Тепер важливо розібратися як будувати стосунки з друзями , відштовхуючись від нового самосприйняття.
Тобто віднайти для себе нове поняття "що я вважатиму дружбою" та вчитись втілювати це в житті.

Щодо довіри- страх відкритись частіше спирається на певні внутрішні "передбачення" майбутнього, які сформовані під дією досвіду.
Так, дійсно, хтось в минулому міг сформувати ваші негативні відчуття, може дуже сильні, своєю реакцією на вашу відвертість.

Але кожну нову людину можна "перевірити" на те, чи можна їй довіряти, тільки особисто.
Якщо людина не проходить таку "перевірку "- це свідчить тільки про те, що Вам з нею не по дорозі.
А "перевірити" можна тільки відкритістю.
Або ж спостереженням, як людина поводить себе з чужими "секретами", почуттями, труднощами- обговорює за спиною, пліткує, чи дійсно підтримує або допомагає.

Вы одновременно защищаете себя от тех нападок, от которых страдали в детстве , и, продолжаете делать то, что делали, когда на Вас "нападали"- молча выполнять.

Только защищая, Вы переносите это все на парня, оберегая ЕГО от того, что неприятно , а НЕ себя.

Вроде как он- это Вы в детстве. Зачем ему говорить о чашках, посуде и т.п.?
Вы знаете, как это неприятно слышать, и с пониманием относитесь... к нему .
Но НЕ к себе.

Вы опять имеете все те поучения, что имели в детстве.
И опять убеждаете себя, что Вам "не трудно ".
Вы осознали, что травмирует, но пока что использовали это только для того, чтобы самой так не поступать.
И это очень важно.
При этом важно также найти новый способ и в том, как быть, чтобы с Вами так не поступали.

Каждый человек приходит в отношения со своими "историями ", и важно потом не переносить эти истории не других, (жалея их, как возможно, делаете Вы, или наоборот, сражаясь со своими "ветряными мельницами", в образе партнера, как, возможно, делает ваш парень).

То, что делает ваш парень не может не раздражать.
Никто не должен собирать расставленные по квартире грязные чашки . Это не забывчивость, а неуважение к партнеру "мне плевать, что она любит порядок, кому надо- пусть тот и убирает, мне и так удобно ".

Вам не нравится, когда поучают.
Никому не нравится.
Это нормально.

Отвечать важно правдиво.
Не выжать тряпку, потому, что "забыли выжать "- сложно представить, если честно.
Забыли, что не выжали и отвлеклись- понимаю.
Просто тут тряпка только повод.
Парень показывает как он "лучше знает ", и это вызывает раздражение.
Важно это своё раздражение не спрятать за приемлемыми ответами.
А сказать, например, "ну не выжала и не выжала, мне не нравится, когда меня поучают ".
Если не осознавать причин своего раздражения, то можно дойти до того, чтобы специально -случайно "не выжимать тряпки ", чтобы его позлить.

Парень не говорит, сколько вареников будет - можно оттолкнуться от своих предпочтений, сколько нужно Вам, столько и сварить по тому способу, который нравится именно Вам.

Но отказаться совсем от того, что вместе готовили, - это явный знак "ах так, тогда я себе сварю отдельно/потрачу ещё время, продукты, силы, но не подчинюсь твоим прихотям ".
Когда разные способы приготовления, можно вообще не готовить вместе, чтобы не принуждать друг друга. Готовить по очереди и радоваться, что хоть и муки многовато/маловато , но зато мне не надо было готовить, мыть посуду и т.п.

Он воюет с Вами.
Вы воюете с ним.
Способы ведения боевых действий разные, внутренние причины разные.
Но вы не договариваетесь, а воюете.
Каждому из вас важно донести до партнёра какое-то свое внутреннее "послание ".
О чем оно?

Ваши ответы про тряпку вызывают ощущение некоторого увиливания.
Возможно Вы этого не осознаете.
Но эти ответы выглдят как такая себе "борьба" под видом " как скажешь, дорогой ".
Вы не выжали тряпку потому, что он так сильно хочет, чтобы она была выжата?
Или потому, что Вам все равно, ведь тряпку можно потом взять новую?

Возникает ощущение некой скрытой агрессии с вашей стороны- вроде как озвучивается все совершенно нормально, не к чему придраться формально, а ощущение, что с тобой говорят как с психбольным , остается.

Возможно парень слишком цепляется к деталям, которые для Вас не имеют значения.
Но Вы при этом не отстаиваете свою позицию, а пытаетесь ответить, чтобы это все выглядело "цивилизованно".

Вы готовы варить отдельно вареники, чтобы не стряхивать муку с того, что приготовили вместе?
Вроде как "я не нарушаю твои границы ".
При этом есть ощущение "куплю билет, но пойду пешком".

Вы осознаете, для чего Вы это делаете?

Половину вареников (часть, которую будете есть Вы) можно сварить так, как Вам хочется, а половину (его часть) , как хочет он, если это настолько принципиально.

Это было просто предположение о том, что может не нравиться ему.
Значит, оно ошибочное.

Ваше "надеюсь " было вызовом, некоторой "местью" за то, что Вас "допрашивали ".
Возможно если Вы не будете 2 часа быть "допрашиваемой", то Вам проще будет.

О чем парень может "допрашивать" так долго?
Как думаете, почему Вы не останавливается его раньше, ответив коротко и доступно сразу?

Что в этих отношениях Вам нравится?
Для чего Вам в жизни важны отношения, для чего именно эти отношения и именно этот парень, какое ваше внутреннее ощущение (не в смысле "урок ", а просто, "чтобы что" )?

Прочитала ваш ответ коллеге, и у меня возникло ощущение чего-то знакомого- это Вы задавали тут вопрос, где примером конфликта было "пешком или на эскалаторе "?

Відредаговано автором 28-02-2024 14:13:45

Дитині може не подобатись нова школа, можливо її там ображають, чи вона важко засвоює матеріал, чи вчителька більш сувора, ніж хотілося б.
Треба не примушувати, а з'ясовувати причини.
Дитині важко, вона потребує допомоги.

Період адаптації з його страхами та іншими переживаннями також ніхто не відміняв.
Як довго дитина ходила до нової школи до хвороби?
Що розповідала, коли ходила, про дітей, вчительку, якісь особливості нової школи?
Що відбувалось зі спілкуванням з однокласниками під час хвороби?
Як Ви самі відчуваєте, чому дитина не хоче йти після хвороби?

Він "забороняє ваші емоції", бо не знає, що з цим робити.
Він хоче захиститися від того, що йому не подолати.

А загалом, він не емоції забороняє, а скоріше певні їх прояви.
Що Ви робите коли злі?
Через що можете розізлитися?

Парень может не уметь отслеживать себя "со стороны ", как и его мама.
При этом, ему возможно и интересно то, что Вы говорите. Ведь Вы сами пишете, что есть ощущение допроса, значит он о чем -то он явно заинтересованно спрашивает.

Вам важно с ним наладить способ коммуникации, при котором Вы не будете чувствовать себя "допрашиваемой", и будете чувствовать себя услышанной.

А он - тут важно понять что именно ему не нравится, и что он хотел бы изменить. Возможно он чувствует себя "второгодником", которого "опять ругают за двойку ", вместо того, чтобы заметить как хорошо он сделал что-то другое. Отсюда его "понял"- чтобы опять не прицепились и не завели "лекцию" на 2 часа.
Учиться этому непросто, т.к." в колёсах уже есть много палок", важно научиться их распознавать и стараться не вставлять новые.

А ещё важно понимать, о чем на самом деле этот спор.
Возможно все это о том "кто важнее/лучше/правильнее/..." в ваших отношениях в целом, и тогда каждый маленький спор упирается в глубинную суть проблемы. И будет упираться, пока вы не разберетесь в основах.

Це не ваша прискіпливість.
Вона чужа, нав'язана.
Її краще не слухати.

А ще можна спробувати відшукати в своєму досвіді спогад про те, як хтось приймав і любив Вас незалежно від неідеальності.
Можливо, хтось з батьків , бабуся, хрещена, хтось зі школи тощо.
Просто пригадати та відчути, як тепло огортає, ніби захищає від негараздів.

Знаєте, люди в цьому світі- це просто люди.
Зі своїми перевагами та недоліками.
Зі своєю неідеальністю.

В ваших дописах присутній ніби критикуючий погляд такої собі "ідеальної особистості ", в порівнянні з якою всі явно "не дотягують".
Десь всередині Вас вона щось критикує та знецінює, зміщує акценти та робить не зовсім коректні висновки.

Наприклад, "все будується на брехні "- "все"?
Дійсно?
Ви зрадили, тяжко це переживаєте.
Маєте проблеми в стосунках.

Але ж хіба ТІЛЬКИ зрада та проблеми є у вашому сімейному житті?
Хіба не Ви описували ті плюси, які можете втратити ?
Отже вони є, і вони справжні , не на брехні будуються.
Якщо відокремити вашу провину за зраду, то Ви вдячні чоловікові за ті хороші моменти, які є і були?

"тепер це вже ніяк не змінити, це вже рана в шлюбі назавжди"- так, це не змінити.
Але "рана назавжди "- чи це не про те, що "в чистовику має ВСЕ бути охайно , інакше треба завести новий чистовик "?
В людини за життя трапляється багато "ран ".
Чи всі треба "нести з собою " в майбутнє?
Чи вибачили Ви своїх дитячих подружок, за ті рани, що вони Вам зробили колись?
Навіть переламані кістки зростаються з часом.
А почуття людини залежать від того, як саме оцінює людина події свого життя.

Шкода, що модель, сформована в дитинстві, керує Вами і тепер.

Але "хороша новина" в тому, що Ви в змозі це припинити.
Саме Ви.
Не чоловік.
Адже тільки Вам вирішувати яким буде ваше Життя.

Ви стільки вкладаєте в ці стосунки, наступаючи на Себе.
Чоловік знецінює та зневажає Вас.
Вам потрібно навчитись поважати Себе.
Хоча, судячи з написаного Вами, чоловік не почне поважати Вас навіть після того, як Ви станете.
Здається, така опція, як повага, не включена в його "комплектацію".
Скоріш він знайде іншу зручну, якою можна користуватись.

Розумію, що зараз може Вам здатись дивним повірити в те, що може бути геть інакше.
Але це дійсно так, просто треба опрацювати певні свої внутрішні установки та віднайти новий для себе спосіб взаємодії.
А це абсолютно реально, адже Ви вже помітили, що "щось не так", отже Ви почали себе чути.

Вам важливо пам'ятати, що Ви- молода, розумна, здатна забезпечити себе і свою дитину жінка, яка має розуміння що таке турбота, взаємність та повага.
Але Ви гідні бути щасливою НЕ тому, що маєте чудові якості, а просто ПО ПРАВУ НАРОДЖЕННЯ.
Вам НЕ треба заслуговувати нічого.
Ну, а нести відповідальність Ви і так вмієте.
Вірте в Себе.

Вікторіє, в стосунках завжди присутні двоє.
І саме двоє формують те, що є між ними.
НЕ він .
А ви обоє.

При цьому, можливо, навіть Ви "перша почали ".
Своєю відсутністю реакції на неприпустиме, щоб не було конфліктів.
Це ДУЖЕ важливий сигнал в стосунках, який означає "зі мною так можна".
Виходячи з написаного Вами , з Вами "можна":
- не забезпечувати Вас і вашу дитину.
- не допомагати, коли Вам погано.
- не мати стосунків з вашою дитиною.
- не вибачатись.
- користуватись вашою машиною, незважаючи на те, що Вам вона потрібна.
- користуватись Вами, як домогосподаркою.

Дозволи на все це надали саме Ви.

Чи Ви так відчуваєте поняття "сім'я", "стосунки"?

Чи таких стосунків для себе і своєї дитини хотіли б?

Питання: В чому тоді ви сім'я?

Відредаговано автором 23-02-2024 13:08:16

Ви дуже глибоко себе розумієте, і це величезний плюс.
Те, що шукаєте собі "виправдань", - насправді не працює, адже Ви бачите глибше.

На мою думку, саме продовження співпраці з тим специалистом, з яким працювали, дуже важливе.
Адже там буде шанс опрацювати ваші сором і провину, які є як перед собою/чоловіком (?), так і перед спеціалістом.

Стосунки в родині можуть мати різні сторони, можливо ваша втома від того, що Ви хочете якось "запхати" їх або до "хороших", або до "паганих ", а це неможливо.
Бо одночасно існує і те , і інше.

Вродженим буває темперамент, особливості нервової системи.

Не варто смішувати поняття характеру і агресивної поведінки.

Ніхто не намагається "виправити " лідерські якості .

Але конфліктність і агресивність до них НЕ відносяться.

Агресивність- це той спосіб поведінки, через який виходять назовні внутрішні почуття.

Про складну поведінку є дуже якісна книжка :
Л. Петрановская "Как ты себя ведешь?
10 шагов по изменению трудного поведения ".

А про формування стосунків з дітьми:
Ю.Гиппенрейтер "Общаться с ребёнком. Как?".

Обидві книжки дуже конструктивні , цікаві і корисні для батьків загалом, а у випадках конфліктів навіть необхідні.