Психологиня Наталия Горская Київ Русанівка

Чаще всего то, что кажется происходит "вдруг ", на самом деле имеет долгую предысторию.
Вы сами описали много моментов, которые Вам не нравились.
Естественно, что-то не устраивало и парня.

Никто не ответит Вам на вопрос "что с ним на самом деле ".
Возможно даже он.
Но он пробует.
Пытается быть искренним и найти свои внутренние ответы на вопросы, которые возникают.

На данный момент парень достаточно чётко описал то, что с ним происходит.
Возможно Вам не хочется в это верить, и возникает предложение о депрессии.

Но, что бы это не было-это тот этап, которого не избежать.
И на этом этапе разобраться важно всем, и Вам, и ему.
Что у вас за отношения, для чего они, что каждый на самом деле чувствует.
Пока что больше похоже на отношения "по привычке ", и "несмотря ни на какие трудности ".
Ведь Вы и сами не очень хорошо себя понимаете в этих отношениях.

Возможно Вам страшно сейчас остаться одной.
Но ведь если парень действительно ничего не чувствует, то для чего Вам это все?

Tanya, фокус вашої уваги зараз на сусідці і подрузі - як вона/вони могла /могли.
Але ж поруч з Вами постійно існують і будуть існувати інші люди.
Якщо фокус уваги постійно на комусь іншому, то де тоді саме ВАШЕ життя?
Не важливо , сусідка нарцис чи хтось там ще- це не ваша турбота.
Вам дуже важливо наповнити саме своє життя тим, що Вам подобається, цікаво.

В моменті, коли починаєте знов концентруватися на подрузі, зупинити думки і перекинулися на якусь справу, яка збереглася вашу увагу.
Оскільки поки немає великого досвіду відчувати себе Окремою самодостатньою Особистістю, важливо відшукувати такі відчуття скрізь, де це можливо.
Напевно кожен в свій час проходить цей шлях до Себе.
Особисто я пригадую, напевне, перший раз, коли я отримала задоволення від прогулянки містом , незважаючи на те, що була сама (подруга захворіла, а я все одно пішла). Мені було дивно відчувати, що мені це подобається. Подобається вдихати запах осіннього мокрого листя, спостерігати за грою світла фонарів крізь голі гілки дерев, роздивлятись освітлені вікна з нескінченним різномаїттям облаштування кожним свого затишку.
Це була прогулянка в стані, який я потім назвала "я і моя реальність ".
Цей стан я тоді вперше відчула і це було для мене певне відкриття "а що, так буває "?
Спробуйте змінити фокус уваги і роздивитись Світ навколо Себе.

Замечаете:
Как "правильно "?
Человеку "с таким характером "?
Вы пытаетесь подстроиться.

Важно то, что Вы чувствуете.
Как бы Вам хотелось выходить из этих ссор?
Возможно, Вам хотелось бы, чтобы перед Вами извинились за грубый тон?
Если бы это был не отец, а друг/подруга, как бы это происходило?
Готовы ли Вы сами извиниться, если чувствуете, что перегнули палку ?

Вы можете озвучить то, что Вам кажется желаемым для себя.
И посмотреть, что ответит отец.
Он может согласиться, а может и нет.
Но это уже будет следующее разветвление в вопросах/ответах.

Ориентируйтесь на себя и свои чувства.
Верьте в то, что имеете право их озвучить спокойно и с уважением к отцу.
Потом, в семейной жизни, Вы уже будете уметь уверенно нести свою позицию, без скатывания в угодничество, протест или неуважение.

Доказать ему- действительно не "здорово".
Сепарироваться психологически- это когда ВСЕ РАВНО, что по этому поводу думает отец, а не "смотри, как я умею ".

НА САМА ДЕЛЕ внутри все равно.
Не "сделать вид, что все равно ".
А ощущать что-то типа "он думает иначе, а я думаю /хочу вот так. Это нормально, мы разные люди. Он меня не понимает, я его не понимаю. Так бывает ".
И не стараться доказать/объяснить тогда , когда Вы видите, что это бесполезно.

В ситуациях, когда есть надежда объяснить- можно пробовать.
Но НЕ для того, чтобы он согласился ("похвалил"), а чтобы просто понял, что Вы имеете в виду, если не понимает. Как Вы объясняли бы что-то друзьям, коллегам или знакомым.
Без ожидания одобрения.

В ситуациях, когда " нет смысла " (действительно бывают какие-то бытовые разногласия, которые не стоят ваших нервов) , можно действительно "отморозиться ".

В ситуациях, когда нарушаются ваши границы ( крик, мат, грубые слова и все, что Вас не устраивает)- важно говорить, что для Вас это недопустимо, и Вы прекратите разговор, если это продолжится. Выйти из комнаты/квартиры, положить трубку- прекратить разговор любым способом.

Ошибочно думать "когда он увидит ", потому, что это всё равно про поиск одобрения.

Ребёнок ищет одобрения, потому, что иначе ему не выжить.

Взрослый может поставить в известность, если уверен в своём выборе, или спросить совета, но ощущая свое право не воспользоваться предложенным решением .

Вам важно строить свою жизнь независимо от одобрения отца.
При этом важно помнить и про обратную сторону медали- ответственность за все ваши выборы в жизни ТОЛЬКО ВАША.
Поступили ли Вы по чьему-то "мудрому совету " или "по собственной глупости "- только Вы несёте ответственность за все последствия, ведь окончательный выбор только за Вами.

"Личные обстоятельства " есть всегда.
Конечно, важно быть материально независимой.
Но свой выбор в жизни важно уметь делать даже тогда, когда есть неблагоприятные "личные обстоятельства ".

Лолита, очень жаль, что тебе приходится жить в такой напряжённой, эмоционально тяжёлой обстановке.
Тебе действительно важно найти человека, с которым можно говорить о том, что тебя волнует.
Возможно это может быть психолог из службы по делам детей (они должны быть в каждом районе города , либо городской центр социальных служб), а может кто-то из родственников, которые и так в курсе, может крестные, бабушка или кто-то ещё. Может быть и телефон доверия, или какой-то фонд, который работает с детьми (знаю есть фонд "голоси дітей ", у него есть отделения в разных городах).

Найти такого человека важно потому, что в твоей жизни каждый день происходят события, которые ты "не вывозишь", чтобы эмоции от этих событий не накапливались.

Что касается родителей.
"Хорошая новость " в том, что ты уже видишь, КАК ты жить НЕ хочешь.
А ещё в том, что тебе уже 16, значит до совершеннолетия (18) осталось совсем недолго.
А это значит, что осталось не так много времени, чтобы начать строить СВОЮ СОБСТВЕННУЮ ЖИЗНЬ.

Родители выбрали "потратить" свою жизнь так, как они это делают.
Как могут и хотят, так и поступают.
Это их право.
И их ответственность.

Но ТВОЙ выбор будет ТОЛЬКО таким, как захочешь ты.
Без лжи, без матов, страхов, травки и всего остального, что тебе не нравится.

А ещё "хорошая новость " в том, что у тебя есть 2 года для того, чтобы продумать и начать простраивать такую свою Жизнь, как хочется тебе.
Например, можно начать получать знания и опыт в професии, которая тебе интересна, начать учиться строить отношения с другими людьми, если ты хотела бы иметь друзей и т.п.

А ещё, есть мнение, что человеку даются те трудности, которые во-первых ему под силу, а во-вторых, которые разовьют в нем те качества , которые ему нужны.
В твоих словах, за злостью и отчаянием, ощущается внутренняя Сила. Мне кажется, что внутри ты тот ещё "боец ", просто страх отца сковывает и не даёт выйти силе наружу.
А твои рассуждения говорят о том, что ты очень чётко понимаешь, "что такое хорошо, а что такое плохо ".
Люди с таким сочетанием Силы и внутреннего понимания Достоинства, как правило, умеют построить Свою Жизнь по Своим правилам.

Вы действительно много сделали для налаживания адекватных взрослых отношений с отцом.
Возможно, как и он.

При этом Вы явно "перебираете" как с ответственностью, так и с ожиданиями.
НЕ ВСЕ зависит только от Вас.
Его реакции- это его выбор, его разрешение Себе так с Вами обращаться.

Ваша ответственность НЕ в том, чтобы изменить его (это Вы понимаете) и НЕ в том, чтобы его не "провоцировать"(быть ниже воды, тише травы), а в том, чтобы донести, что с Вами так нельзя.
Никому.
И отцу в том числе.

Иначе есть риск закрепления такого сценария внутри, и тогда может начаться "понять и простить" про остальных- парня, мужа, начальника, детей...

Наші емоції залежать НЕ від самих подій (які, як нам здається, їх викликають, наприклад, подруга сміятися з сусідкою), а від нашої оцінки цих подій.

Тому саме з вашою "оцінкою" варто працювати.
Тут можна виділити 2 основних напрямки:
1. Робота з відчуттям Себе.
Тобто відчуття "Я і моє Життя" незалежно від людей, які в даний момент є у вашому житті.
Це відчуття НЕ має змінювати центр тяжіння від того, куди і як переміщуються інші люди.
Тут важливо наповнити життя тим, що Вам цікаво і навчитись відчувати саме Себе центром свого всесвіту.
2. Робота з кордонами.
Інша людина Вам НЕ належить.
Вона може бути з Вами, але не винна Вам нічого, окрім того, що сама готова дати , або про що ви домовляєтесь.

Кожен з цих напрямків має в основі те, що було в дитинстві- стосунки з батьками, ваше відчуття Себе в батьківській родині, внутрішні установки щодо дружби, сенсів, себе, інших людей та багато іншого.

Старший син компенсує певний пресінг, який відчуває на собі.
Щаслива людина не відчуває потреби на комусь відриватись.
Дитина також.

Якщо він хоче продемонструвати з дітьми, що він "перший/головний/важливий ", значить відчуває потребу відчувати себе таким, а отже- не відчуває.

Скоріше за все це є наслідком багатьох чинників, з вашого опису можна побачити :
1. жорстке виховання батька (яке зазвичай може бути доповнене насміханням та знеціненням з боку батька).
Дитина поки не може дати відсіч батькові, от і виплескує агресію на більш слабких.
2. завищені очікування (з дитинства був "не такий" ??- як очікували від нього).
З 1 року дитина може чути (відчувати), що "з ним щось не так"- від батьків, від людей з майданчика, від вихователів або вчителів.
Це непідйомний груз для маленького чоловічка. І тут може виникнути вже усвідомлене "ну і нехай, я ж поганий, то вже нема сенсу бути іншим ".
3. Порівнювання з молодшим братом не в кращу сторону.
Кожен може відчути як це, якщо уявити що "всі" (наприклад на роботі) будуть вважати його "поганим", на відміну від колеги. Чи виникне в таких умовах бажання "вдосконалюватись"?- навряд чи.
Можливо мало місце призначення на роль "ти старший, ти маєш....робити", не знаю, але так часто буває.

В будь якому разі- поведінка дитини відображає її внутрішній стан.

Синові потрібно допомогти, а не "виправити поведінку".
Важливо створити такі умови в родині, де син відчує себе важливим, таким, кого люблять та чию думку поважають.
Тільки коли людина всередині відчуває себе спокійно, щасливо, їй нема сенсу чіпати когось.

З такою його роботою Ви дійсно будете самі ростити дитину.
А йому досить зручно "хотіти ", знаючи, що для цього нічого робити не треба.
І зруйнувати його "радість"- це про його поверхневі забаганки, а не про справжнє розуміння всієї відповідальності.
Якщо чоловік не хоче змінювати нічого (роботу) в житті заради родини, то йому тоді родина не так і важлива.

Важливо казати те, що думаєте.
Близька людина має розуміти, а не сварити за те, що Ви бачите в чомусь проблеми.

Ваш підхід" що сказати, щоб не викликати злість " більше схожий на підхід родичів алкозалежної людини.
Чи не було у вашій батьківській родині подібного досвіду спілкування з алкоголіком?
Бо такий досвід часто формує спосіб взаємодії, заснований на страху.

Я думаю, що Ви дійсно знаєте, що для Вас краще в даних обставинах.
Якщо вирішите залишити дитину- тільки за умови, що САМЕ ВИ цього захочете, враховуючи всі реальні обставини.
Слухайте Себе і приймайте рішення, адже чоловік не виглядає надійною опорою навіть для Вас, і без дитини,
принаймні на даний час.

"Чи добре йому зі мною "- це його задача розбиратися, НЕ ваша.

А Вам важливо зрозуміти, чи добре Вам з ним?

Схоже, що не дуже...
Вам важко, оскільки Ви не відчуваєте його ПОРУЧ.
Може тому всі ваші прогнози виглядають так, ніби Ви мати-одиначка, якій немає з ким розділити відповідальність.
Може тому і немає радості, бо Ви відверто бачите, що чоловік не допоможе, коли Ви попросите, а скаже "розбиратись самій".
Ви ж з ним вже 5 років.
Слухайте Себе.
Ви набагато краще за інших відчуваєте, чи добре Вам в цих стосунках.

Щодо "через рік", бо "будуть гроші "- тут же не в грошах справа.
Виховувати дитину- непростий процес для двох дорослих людей.
Не матеріально, а емоційно не завжди вдається бути "дійсно батьками".
І в цьому процесі вкрай важливо мати поруч людину, яка "на твоїй стороні ", з якою можна порадитись, не боючись критики чи знецінення, яка підтримає, коли схибив або коли важко та багато іншого.
Це все НЕ приходить з грошима.

З відвертого спілкування, озвучення своїх почуттів, страхів.
З розуміння Себе, своїх бажань, цілей, почуттів.
З аналізу стосунків, в яких Ви обрали залишитись і створити родину.

Ваше "як отримати розуміючого чоловіка " наштовхує на припущення, що Ви свого чоловіка не вважаєте розуміючим. Чи це так?

Ви відчуваєте свого чоловіка як опору, на яку Ви можете спертися, коли Вам важко?
Чи відчували Ви його підтримку, наприклад, коли хворіли, або мали інші проблеми?

"Чи така поведінка нормальна "- важливі не якісь теоретичні викладки, а те, що для Вас така поведінка виявилась НЕ нормальною.

"Норма " у випадку стосунків визначається ТІЛЬКИ вашими відчуттями.
І, навіть якщо людина буде вести себе так, як більшість вважає за норму, але Вам це не подобається, - Ви можете "видалити" цю людину з кола близких стосунків (або взагалі перестати спілкуватись).

Життя не таке довге, щоб витрачати його на підлаштовування до чужих "тарганів ", або пошук прийнятних пояснень вчинкам, які просто не вписуються у вашу "систему координат ".

Смотрите, Вы пишете, что в браке 6 лет, что все это время жили с родителями, и что знали, что жена хочет жить отдельно.

При этом вроде как ждали какой-то прям "сильной отмашки" от жены, что она так больше не может ("но серьёзных разговоров не было "- а "обычных" вроде как недостаточно).

Получается, что 6 лет чувства жены игнорировались не только вашими родителями, но и Вами.

Возможно игнорировать чувства жены было проще, чем игнорировать желания родителей , но это ваша ответственность разобраться с тем, что происходило с Вами.
Пока что Вы больше склоняетесь к тому, чтобы перенести свою ответственность на жену, которая не устраивала "серьёзных разговоров " и "привыкла держать все в себе ".

Возможно жена тоже чувствует, что ваши "изменения" пока достаточно поверхностные.
Вам важно разобраться с Собой в этот период отдаления, чтобы понять, что происходило с Вами все эти 6 лет, как на самом деле относитесь к жене, нужны ли Вам её настоящие чувства, если они не будут вписываться в какую-то удобную и понятную Вам систему , готовы ли Вы к открытому диалогу с Другим Человеком, в данном случае, вашей женой.

Что касается момента, когда Вы промолчали в ответ на то, что родители сказали жене, что ей хорошо было бы выйти на работу .
Вы тоже хотели бы, чтобы жена вышла на работу, только Вам неудобно было сказать об этом?
Или Вы не решились противостоять родителям?
Ответ "как-то само так получилось " не считается.

В отношениях важно слышать друг друга и не бояться говорить то, что думаешь. Понятно, что вежливо и с уважением, чтобы не обидеть партнера. Но всё же говорить.

Конечно, выход важно искать вместе.
Что Вам делать в этой ситуации важно узнавать у жены.
Пока что она просит дать ей возможность передохнуть.
И важно уважать её желание.
Если хотите продолжать общение- важно об этом договориться с женой, в каком формате, как часто, чтобы это устроило вас обоих.

Никто не знает, что будет дальше.
Но разобравшись в этих проблемах у вашей пары появится шанс стать глубже, искренней и уверенней.
И если к этому добавится осознанное желание быть вместе- прекрасно.
А если нет- ну что ж, "насильно мил не будешь ", а разойтись можно с благодарностью, а не с болью.

Погоджусь із колегами, ваші стосунки з чоловіком наразі не викликають відчуття щирих та впевнених.
Ви приймаєте важливі рішення, навіть не повідомивши чоловіка.
Це більше схоже на стосунки підлітка з батьками-я не буду озвучувати те, за що мене можуть "покарати".
Але ж чоловік- це партнер, якого Ви обрали саме для "в горі і в радості ".
Чи ні?

Чи усвідомлюєте Ви на глибинному рівні, для чого Вам ці стосунки і цей чоловік?
Виглядає так, що Ви не можете на нього покласти його ж відповідальність, як батька.
Ви так турбуєтесь за матеріальну складову, наче впевнені, що чоловік тут не допоможе.
Ви також ніби впевнені в тому, що і з прийняттям такого важливого рішення чоловік Вам не допоможе, а тільки погіршить ситуацію , адже посилить ваше почуття провини.

З того, що Ви написали, можна припустити, що Ви дійсно поки не готові бути мамою.

Але у ваших поясненнях є так багато несуттєвих зовнішніх "причин ", що виникає припущення, що хтось дуже сильно Вас залякав як виношуванням дитини, так і тим, що буде далі.

Важливо не приймати рішення, до якого не готові внутрішнє.
Незалежно від війни, Ви ще не "дозріли" до цього бажання.
Можливо, як сказала колега, і ваш чоловік також ще поки бачить тільки зовнішні моменти, не розуміючи всієї глибини.

Але важливо розібратися, і в Собі (своїх почуттях, своїх внутрішніх установках (а чи ваші вони насправді, і чи відповідають дійсності), в своїх цілях і бажаннях), і в стосунках з чоловіком (адже коли б потім Ви таке рішення не прийняли, Вам все одно важливо вміти бути "разом" з партнером, а не так, як це відбувається зараз), а можливо і своїх почуттях до цього чоловіка (чи впевнені Ви в тому, що саме він Вам потрібен в житті, якщо Ви не готові бути відвертою з ним).

Как доказать- никак.
Просто сказать один раз, и больше не оправдываться.

При этом важно понимать, что Вы уже взрослый человек, и НЕ ОБЯЗАНЫ говорить то, что Вы не хотите говорить.
"Даже " маме.

И Вы имеете право на вопрос, на который не хотите отвечать, сказать "я не хочу об этом говорить ".
Чтобы не обманывать.

Если хотите наладить с мамой отношения на самом деле, то нужно будет разобраться, что между вами происходит.
Возможно она хочет Вас контролировать.
А возможно доверие было подорвано чем-то раньше.
Как думаете, в чем корень проблем ваших отношений с мамой?