Психологиня Оксана Сенченко Черкаси лише онлайн

Доброго дня, nika87.
«я поддерживала как считала нужным , не как подругу , а как мужчину , не жалела его, а говорила, мол все наладится и не нужно так зацикливаться на проблеме , на что в ответ я получала « Да что ты вообще знаешь? »;
Скажіть, будь ласка, де Ви взяли таку установку як "підтримувати як чоловіка"? Насправді, підтримка не залежить від статі і будь-яка людина потребує всих різновидів підтримки. Уявіть, що Вам сказали "не зациклюйтеся на проблемі", коли Ви хвилюєтеся. Якою була б ваша реакція? Припускаю, що Вам би це не допомогло, а Ви більше хотіли би, щоб Вас емоційно підтримали і, можливо, проаналізували ситуацію спільно. Ви питали у хлопця, якої підтримки він очікує з Вашого боку?

«Тут меня подруги позвали на пикник , я это с ним обговорила , он не возражал , но я настояла мол как я буду гулять если у тебя проблемы и я переживаю, он все равно говорил чтобы пошла, отвлеклась. Звонил во время того, как я была с девочками , все было хорошо, а через пару часов как с цепи сорвался , разозлился что я мол пошла и почему я ещё не дома . На утро написал мне смс , что я для него никто , нету от меня поддержки и что так отношения не строятся. »;
Дуже дивна реакція Вашого хлопця. Таке відчуття, наче Ви граєте з ним у психологічні ігри (хлопець фрустрований і використовує Вас як замінник гніву).

«Ссоры у нас часто, часто расстаёмся , может в силу своей вспыльчивости и возраста.....Мне кажется , что он пользуется тем , что я сама всегда иду первая на контакт , унижаюсь иногда , чтобы заслужить прощение , хотя ничего серьёзного я никогда не делала . Я боюсь , что он может окончательно со мной расстался , так как понимаю что поддержка очень важна , но он не хочет ее сейчас от меня получать, может уже кто-то другой его поддерживает.... Мне очень обидно что человек меня не понимает , в то время как я всегда понимаю , и вхожу в его положение»;
Із цих цитат помітно, що у ваших стосунках немає взаємодовіри, взаємоповаги та паритетності. Стосунки вже неодноразово припинялися. Чому Ви боїтеся втратити цього чоловіка?

« у моей мамы, по её рассказам, было не очень хорошее детство, по моему мнению, она рассказывала что её часто наказывали физически, и по её реакции я думаю для неё это нормально. при всём этом она уважает своих родителей, даже очень, и говорит, что в отличии от меня, даже слова им вдоль сказать не могла, так уж уважала. »;
Дуже співчуваю Вашій мамі, що у неї було таке важке дитинство. Ще більше співчуваю Вам, адже Ваша матір переносить свій досвід деструктивного вховання на Вас. Вона не "поважала" батьків, вона їх боялася, а це дві великі різниці. Повага - це взаємодовіра, партитетність, щирість, прийняття. Ви молодчинка, що звернулися на психологічний форум, таким чином, Ви побачите, на скільки стратегія виховання і поведінка Вашої матері є неправильною і травматичною, тому не будете її повторювати у своєму житті.

«в меня верят все вокруг, друзья, учетиля, но только не самый важный человек, от которого я этого жду. »;
Це дуже сумно і боляче читати. Так, дійсно, найважче тоді, коли найдорожча людина не дає тобі того, чого ти потребуєш - підтримки і визнання (особливо, коли ти вже відкрито просиш про любов). На жаль, ми не можемо змусити іншу людину нас любити, а лише фільтрувати оточення, змінити своє ставлення або поведінку.

«у нас конфликты регулярно, я не помню с какого именно возраста, но помню, что где то в лет 8 она меня впервые ударила. а в 12-13 лет был полный кошмар, очень сильно ругались, прям до ужаса… »;
Раніше Ви писали, що Ви живете з вітчимом, а з батьком не спілкуєтеся. Скажіть, будь ласка, коли Ваші батьки розлучилися і коли з'явився вітчим (припускаю, що саме в той період часу, коли Ваша матір почала з Вами інтенсивно конфліктувати)? Чи бували у Вас такі випадки, що матір Вас звинувачувала у тому, що не досягла чогось або що через Вас вона зійшлася не з тим чоловіком?
Чи знає про таке погане ставлення до Вас матері Ваш батько? Як реагує вітчим, коли Вас ображає мама?

«в связи с этим, чтобы не слушать и не верить этому всему потоку материнских убеждений, я не фильтрую информацию, а просто игрнорирую её. возможно это неправильно, но так вышло. и теперь, даже когда все хорошо, и она мне просто даёт совет, по поводу какой-то проблемы, я не могу его принять и послушать, так как не верю её словам.»;
У Вас цілком правильна стратегія ігноруання негативу від Вашої матері (проте не забувайте додатково вивільнювати гнів і підвищувати самоцінність, як я описала вище). На жаль, ми не можемо змінити поведінку інших людей без їхнього бажання, а лише свою. Помітно, що Ваша мама психологічно травмована ще з дитинства (їй потрібна професійна допомога психолога-психотерапевта), однак для неї це не виправдання, щоб Вас ображати. Ваш максимум - це говорити їй, як Вам образливо, коли вона Вас знецінює і б'є (проте, на скільки я зрозуміла, це не допомагає). Також у Ваших силах намагатися мінімізувати контакт із нею (хоча у ситуації карантину це важче зробити; замкніться у своїй комнаті і займайтеся саморозвитком, улюбленими справами і т. д.), звернутися до шкільного психолога за психологічною підтримкою та розвивати самоцінність, дбаючи про свій емоційний стан.

Коли Ваша мама починає бити Вас, то обов'язково кажіть, що це насилля і Вам боляче. Ви розумієте, що її батьки били її і Ви їй співчуаєте, однак це не привід, щоб вона могла Вас бити. Вона краща за її батьків. Якщо Ви бачите, що мама проявляє насилля до Вас і не змінює свою поведінку - зверніться у соціальну службу. Катя, Вам зараз 14 років і вже через 3-4 роки Ви закінчите школу. Однозначно рекомендую Вам навчатися в іншому місті, щоб не перебувати у психологічно деструктивній атмосфері (завжди є університетські гуртожитки).

Також я радію, що у Вашому житті є люди (друзі, вчителі), які Вас цінують і приймають. Це дуже класний ресурс! Любіть і поважайте себе, Ви цінна.

«Я не налаштовую себе на онкологію, я просто вказую, що онкологія виникає від стресу, чинник якого не можу ні подолати, ні послабити. Я не можу поміняти ставлення до тих самих речей і проблем десятки років. Факт на лице проблеми з підшлунковою.»;
Тут діло не в "налаштовуванні", сценарій життя - це несвідома річ (з дитинства), яка впливає на наше доросле життя і яку можливо лише виявити через детальний аналіз. Такі невеликі, невинні, на перший погляд вирази, дуже добре його відображають (несвідомі установки).

«Щодо сеансу, то це був 3-ій психолог, і я зустрічався з іншими пацієнтами і не раз. І очікував по 10-15 хв, коли приходив на свій через затримки, і після мене нікого не було ще хв 10. А не мав, то не мав. Я просто аналізую.»;
Як я і зазначала раніше, психологи роблять великі перерви між клієнтами (по 10-20 хв), щоб переналаштуватися, відновитися + щоб клієнти не зустрічалися під час сеансів. Також ці вимоги є прописаними у кожному психотерапевтичному напрямку. Те, що Ви вкладаєте у цю подію такий сенс свідчить про якісь Ваші внутрішні психологічні травми, які потрібно аналізувати.

«Я мав на увазі, що коли все розвивається не правильно спочатку, з дитинства, немає розуміння до чого прагнути, який він правильний, нормальний стан душі без тривог, переживань. Це не те що було нормально, стрес, стало погано і треба вернутись до того нормального як було колись. Від початку не було нормально. »;
У мене таке відчуття, що Ви обезцінюєте взагалі можливість впоратися із проблемою (таке відчуття, що Ви саботуєте весь процес терапії, щоб підтвердити якісь свої сценарні переконання). Процитую Е. Берна: "Всі ми народжуємся принцами і принцесами, проте далі ми надягаємо "жаб'ячу шкуру (виховання, вплив соціуму і т. д.)". Кожна людина, від народження, має потенціал до здорового психологічного розвитку. Я впевнена, що і ви його маєте, але Ви його обезцінюєте. Невже все настільки катастрофічно? Невже не було ні дня у Вашому житті, коли Ви відчували себе щасливим чи спокійним (а зустріч з дружиною, народження дітей і т. д.)? Припускаю, що Ви все кастрофізуєте.

Повністю погоджуюся з колегою, що Вам потрібно звернутися знову до психолога-психротерапевта + до психіатра (для відновлення психічного балансу на біологічній основі). Проте, наступного разу, проговорюйте повністю всі моменти про свої очікування від терапії та своє невдоволення та гнів.

Бажаю Вам знайти хорошого спеціаліста та пропрацювати себе. Удачі!

Ответ отредактирован автором 28-04-2020 22:12:49

«Можливо якби було нормально скажімо років 20, а потім щось трапилося і шукалися методи подолати проблему і знову відчути ту легкість яка була колись, але яка була, яку ти відчував і пам‘ятав. А не так коли відчуваю що не добре, але не уявляю як має бути.»;
Оцей момент мене дуже зацікавив. Тобто Ви б взагалі не хотіли йти в дитинство, а обговорити момент, який трапився з Вами після 20 років, що, можливо, погіршив Ваш стан? Чи казали Ви про це своїм психотерапевтам? Що тоді, власне, з Вами трапилося?

«Весь цей час досліджувалась людина, ділилась на знаки зодіаку, темпераменти, статі, раси, характери і т.д. для того щоб зробити психологічний портрет про людину іншою людиною яка це аже знає, а не заставляє її видумувати ровер по-новому. »;
«Другий я теж висловлював свої тривоги, образи і ми їх жували і товклись на них.
Знайшли цапа-відбувайла - маму і зробили її виною у всьому.»;

Ось ці цитати показують, що у Вас дуже великі психологічні захисти на тему пропрацювання Ваших дитячих переживань. Припускаю, що Ви просто психологічно не готові йти в дитинство, бо це для Вас надто травматично (Ви ще й відчуваєте провину за те, що гніваєтеся на матір). Таким чином, Ви волієте спочатку встановити контакт з психологом, працювати "тут і тепер" зі своїми проблемами. ОК, це Ваше право, кожний клієнт має свій темп і так, власне, працює психотерапія. Головне - обговорити цей момент з психологом і вибрати відповідний напрям (бо, наприклад, психоаналіз тільки і працює із дитячими травмами та інтерпретаціями. Цей напрямок є досить дерективним і припускаю, що той психотерапевт, що лише записував і слухав Вас був психоаналітиком).

Ответ отредактирован автором 28-04-2020 21:50:14

Ви помітили, що у Вашій історії спостерігається дуже багато випадків онкології? І раптом, під кінець одного зі своїх дописів, Ви засвідчуєте, що можливо Ви закінчете онкологією. Думаю, що це не просто збіг, а прояв сценарного процесу з яким необхідно працювати.

«Психолог - це і друг, і наставник, і совість, і дзеркало. Людина, яка співчуває, співпереживає, знає, вірить, може і хоче з тобою боротись за тебе, вкладає душу, серце і розум. Тут серйозні речі на грані життя і смерті і не всі здатні впоратися.
Ти довіряєш психологу і маєш бути впевненим.»;
Повністю погоджуюся з Вашою тезою що робота психолога є дуже тонкою. А в чому власне проявляється її "тонкість"? Перш за все, у вмінні зберігати професійні кордони з клієнтом. Дуже часто люди очікують, що психолог стане їм другом та буде 100 % викладати себе (така думка формується через мас-медіа). Насправді ж, психолог - це професія, така сама, як лікар і т. д. Безперечно, психолог має проявляти Вам співчуття, направляти Вас у процесі самопізнання і т. д., однак він ніяк не може стати із Вами настільки близьким - це непрофесійно і може зашкодити не лише йому (емоційне вигорання), але і самому клієнту. Ми не маємо права давати поради чи рекомендації. Щодо класифікацій типів особистостей - звісно, що ми їх вчимо та вони існують, проте, за 10 консультацій їх визначити неможливо + кожна класифікація - це спрощенна модель, а кожна людина - окремий унікальний мікрокосм. Тип особистості - це лише один із інструментів для психолога (для кращої роботи), проте не для клієнта.

«На одному з сеансів я спізнився на 10 хв, бо потрапив у тягучку і психолог закінчив 45 хв сеанс в той час що і мав бути по графіку, тобто сеанс тривав 35 хв. Я вважаю це трохи черство, тому й припинив. Я не прошу панькатися зі мною, але і не відчуваю співчуття. Це не армія з режимом.»;
Щодо сеансу, то тут повністю погоджуюся з колегою.Тут справа не лише у вимогах до нашої роботи, але і у тому, що після Вас може стояти наступний клієнт і ми не можемо надавати комусь більший чи менший пріорітет (а запас робиться для того, щоб клієнти не зустрічалися).

Скажіть, будь ласка, ця ситуація із сессією відбулася, коли Ви ходили до першого психолога? Так, було б дуже добре, якби Ви проаналізували свою образу із психологом-психотерапевтом, адже, як Ви і самі написали, можливо Ви так інтенсивно відреагували на цей момент тому, що цей досвід "відтягнув Вас гумовою стрічкою" у травматичне минуле, коли Вас не приймали батьки. Ця ситуація демонструє, що почався терапевтичний процес. Ви змогли спроектувати батьківську фігуру на психотерапевта і саме з тими Вашими переживаннями необхідно було працювати. Ви мали відкрито говорити, що Ви відчуваєте по відношення до психолога-психотерапевта, а потім то аналізувати разом - так проходить терапія.

«Щодо тата - так. Конкретні слова: Погано що ви виросли без батька, у вас не заклалась чоловіча сила, чоловічий стержень. Вам варто, і варто, і варто зустрітися з ним.....І коли я описував картинки, які вибирав, то пояснення зводилися до: ви так вважаєте, бо ви не отримали від мами любов чи ласку і ніжність або мамине ставлення було поганим і болючим, тому ви бачите біль і смуток.»;
Із цих цитат помітно, що Вас дратувало те, що психологи просто казали Вам про сам факт наявності проблеми (в чому її суть), про яку Ви вже і так знаєте, замість того, щоб пропрацювати її. Припускаю, що Вам не вистачало саме прийняття, емпатійності від психологів-психотерапевтів, адже вони займалися простими інтерпретаціями (із Вашого опису). Як я вже зазначала попередньо, терапія відбувається через терапевтичні стосунки. Перший рік йде на те, щоб Ви їх встановили через проговорювання своїх образ на батьків, висловлення та перепроживання почуттів, які Ви так довго в собі придушували (психотерапевт, паралельно займається інтерпретаціями). Вже далі, коли терапевтичні відносини встановилися, йде пропрацювання травми через регресивні техніки, бо раніше вони будуть просто неефективними і травматичними (це, насправді, залежить від напрямку).

Скажіть, будь ласка, чи у Вашій родині (по лінії батька чи матері) були випадки невиліковних хвороб, або шкідливого для здоров'я трудоголізму? Таке відчуття, що Ви себе караєте і несвідомо підводите до такої життєвої розплати у вигляді психічно і, відповідно, соматичного виснаження (вимагаєте від себе негайного неможливого результату + вирішити цю проблему самостійно (тренінги, раціональне обдумування, самопізнання, недовге перебування у спеціалістів із психічного здоров'я)). Оця установка від Вашої матері "Будь сильним".

Ответ отредактирован автором 28-04-2020 18:12:03

«В мене є багато прикладів у кого були як хороші тати і з них виросли не задоволені собою і всім навколо, не щасливі люди, так і є приклади в кого були тати п‘яниці, які їх били і виросли благополучні люди....Багато хто виріс з 90-х і з різних сімей, і розведені батьки, і вітчими, і чого в кого не було, але саме стресостійкість чи не стресостійкість, сприйняття і ставлення до проблем відігравали вирішальні ролі»;
Насправді кожна людина - це окрема індивідуальність, не порівнюйте себе з іншими (припускаю, що Ваша мама так само робила). Ви - це Ви і Ви є таким, яким є.

«З трьома психологами займався від 3 до 6 місяців з кожним. Але краще не ставало: ні душевного спокою, ні зменшення тривог не виникало. Я розумію, що те що формувалося 30 років кількома сеансами не вилічити, але коли після 10 сеансів не змінюється ні на йоту, то теж не бачу змісту продовжувати в тому напрямку і тією тактикою.»;
У цій цитаті міститься суперечність: з одного боку, Ви розумієте, що тривожність не зникає, а з другого - Ви хочете результату зменшення тривоги вже. Насправді, терапія - це дуже довготривалий процес (зазвичай існує думка, що 1 рік життя - 1 місяць терапії, проте все індивідуально, це може тривати довше). Як працює терапія? Ви можете проробити свої дитячо-батьківські проблеми лише через терапевтичні стосунки із одним і тим самим терапевтом. Перший рік йде на встановлення таких стосунків (Ви проектуєте на терапевта батьківську фігуру), а після цього, через терапевта, пропрацьовуєте свої дитячі травми. Зрозуміло, що Ви не відчували полегшення, адже Ви проходили лише 10 сеансів до одного терапевта, а потім переключалися на іншого (не було встановлено терапевтичних відносин).

«Таблетки пропив 3 місяці і облишив, коли не бачив жодних змін. »;
Щодо таблеток, Вам назначив їх психіатр? Більшість заспокійливих мають накопичувальний ефект, якщо Ви перестаєте їх приймати, то результату не буде. Крім цього, Ви маєте постійно (раз або 2 рази на місяць) відвідувати психіатра, щоб він правильно підібрав Вам дозування та діючу речовину (це поширена практика і так роблять всі спеціалісти). В неможете прийти лише один раз, Вам припишуть одразу таблетки, які "заглушать Вашу тривогу" і все ОК. Це просто неможливо.

Крім цього, Вам необхідно проходити два процеси паралельно: ходити на психотерапію та приймати заспокійливе під наглядом психіатра, лише тоді (пропрацьовуючи одночасно психологію + біологію) Ви побачите результат.

«Щодо себе, не бачу потреби і не варто тиснути. Я пояснив, висловився, мене не почули. Тому продовжувати не забажав.»;
Помітно, що у Вас настільки великий біль, що спрацьовує захисний механізм "заперечення" і "знецінювання". Ви навіть несвідомо втекли із психотерапії тому, що натиснули на "Вашу больову точку". Проте, на жаль, саме уникнення повтороного переживання болю сприяє тому, що у Вас депресія і Ви нікуди не рухаєтеся. З іншого боку, припускаю, що психотерапевт побачив цю Вашу травму, але зробив цю інтервізію занадто рано, не підготувавши Вас психологічно (це також його помилка). Можливо він (вона) хотіли якнайшвидшого результату (бо Ви самі сказали, що хочете зменшення тривоги хоча б на 10 сеансах), тому і почали "рвати проблему з корнем, замість того, щоб копати її потроху".

Не варто також виключати варіант, що Ваш просто не підійшов напрямок психотерапії.

«Спостерігаю за іншими людьми, за іншими батьками, щоб підібрати ту модель яка мені до душі, бо моя мені не підходить, і вона шкодитиме моїм дітям. Але розумом контролювати емоції складно, коли всередині бурлить океан, океан злості, невдоволеності, відчаю, безвиході. Як наслідок депресія.»;
Це і цілком зрозуміло. Сама суть дитячих психологічних травм - вони впливають на наше теперішнє життя через емоційну сферу. Як би Ви не намагалися раціонально все обдумувати (механізм раціоналізації як втеча від переживань), проте емоції і далі будуть впливати. Ви не здатні силою волі їх "задушити" чи "послабити", чим сильніше Ви тисните на пружину, тим більше вона стріляє. Єдиний вихід - це повністю перепрожити той гнів, сум за всі ці 30 років.

« А коли мозок не бачить виходу, починають відвідувати суїцидальні думки. Наразі я начебто їх подолав і стараюся боротися далі. Самопізнавати, зрозуміти, щоб подолати.»;
Ви постійно "боритеся", але це боротьба із вітряками. Раціо не зможе замінити емоціо, як би Ви не намагалися (Ви ж бачите, що Ви йшли цим курсом досить довго і нічого не виходить). Так, усвідомлення - це перший крок до зцілення, але крок. Мені здається, що Ви застрягли на цьому етапі і не йдете далі, у пропрацювання.

«А я вважаю, якщо не зможу це вирішити, то можливо і до онкології дійде.»;
Ви вже начебто написали "свій сценарій життя" (він формується до 6 років) і зараз несвідомо до нього йдете (Вам необхідно його пропрацювати із психогом-психотерапевтом).

«У 92-му садок закрили, мама залишилася без роботи, без грошей, без підтримки. Найгірше, що звинувачувала мене у своїх проблемах, що хворобливий, що не послушний і т.д. Всі ці постійні мамині стани тривоги як на мене передалися і мені. »;
З Вашого опису помітно, що Ви переживали сильний стрес у дитинстві. Припускаю, що Ви несвідомо вирішили "рятувати" маму через завищенні вимоги до себе. Ваша мама звинувачувала Вас у своїх проблемах (хоча виключно вона сама відповідальна за своє психологічне благополуччя), а Вам, в дитинстві, довелося стати дорослим, та взяти відповідальність за емоційний стан Вашої матері - це дуже сумно. Тепер Ви боїтеся зробити будь-яку помилку (установка від матері "будь ідеальним") тому, що не хочете когось розчарувати, як могли розчарувати матір, а Ваша Я-концепція містить цей образ "сильного чоловіка, який не створює проблем і легко долає стрес" (з ним пов'язане Ваше самоставлення).
Крім цього, припускаю, що вагому роль грає і розлучення Ваших батьків (зазвичай дитина, та ще й у віці 1 року несвідомо починає звинувачувати себе у розлученні батьків, сприймає той факт, що депресія мами в наслідок розлученя пов'язана з нею) + можливо Ваша матір спроектувала на Вас фігуру Вашого баька і, таким чином, перенаправляла свій гнів з нього на Вас, а Ви, в свою чергу, відчували провину і намагалися зробити маму щасливою, будучи ідеальним (лише таким чином, Ви могли заслужити її прийняття і любов).
Саме тому Ви зараз хвилюєтеся і боїтеся будь-яких труднощів, адже це, несвідомо, відтягуває Вас у травматичне минуле (труднощі починають здаватися Вам гіперболізованими і Ви починаєте хвилюватися). Можливо Ви також не засвоїли інші копінг-стратегії, так як не бачили як конструктивно вирішувати і приймати труднощі.

«Зараз в мене є сім‘я: дружина і двоє дітей: дівчинка 10 р і хлопчик 4 р, і я бачу які різні ролі і впливи ми несемо дітям.»;
Дуже добре, що Ви помічаєте, які впливи Ви несете дітям. Це перший крок для того, щоб зрозуміти, як краще виховувати дітей, де Ваше минуле може вплинути на установки дітей та з чим потрібно боротися.

Що я можу Вам порекомендувати? Вам необхідно звернутися на індивідуальні консультації до психолога-психотерапевта тому, що помітно, як Ваші травми дитинства впливають на Ваше житя зараз (а в режимі переписки це, на жаль, вирішити неможливо).

Ответ отредактирован автором 28-04-2020 13:44:22

Доброго дня, Женя!

«Я потеряла подругу и не могу с этим смириться,думаю это была моя вина.»;
Ваше почуття провини є неконструктивним, адже за відносини завжди відповідальні двоє.

«Я ничего не сказала ей.Не боролась за дружбу.Ничего не сказала.Думала,пусть сама примет решение.»;
А що саме Ви їй хотіли сказати, проте не сказали? Що Ви вкладаєте в поняття "боротьба"? Можливо це лише Ваше сприйняття, що подруга "обрала іншу"? Вона сказала Вам, що хоче вибрати когось одного із вас, чи це Ваша фантазія? Вона відкрито озвучила своє рішення, чи Ви побудували такі висновки через зміну її поведіінки по відношенню до Вас? Запам'ятайте, що людина - це не річ, ми не можемо цілком володіти іншою особою, а дружба - це не "відданість" лише одній особі, це не "жетвування і не боротьба" заради іншого.

А що особисто Ви кладаєте у поняття "дружба"? Чи є у Вас інші друзі? Які у Вас стосунки з батьками?

«Я написала ей,но общаемся не как раньше.»;
А як було раніше, що саме змінилося?

«Теперь ничего не поделаешь.Но все таки больно потерять. Что делать,нужно ли стараться возобновить отношения? »;
Можливо Ви нічого не втратили, а це лише Ваше сприйняття ситуації. Завжди є вихід, головне - взяти насебе відповідальність за аналіз проблеми (Ви вже це зробили, бо написали сюди на форум) та знайти правильне рішення.

Ответ отредактирован автором 28-04-2020 12:46:15

Доброго дня, Катя.
Дуже Вам співчуваю, що мама так до Вас ставиться (це дійсно боляче). Скажіть, будь ласка, зазвичай, при яких обставинах Ваша мама "входить" у свій 50 %-ий "стан тирана"? Цей стан 5050 проявлявся у мами завжди (з Вашого дитинства), чи з'явився з якогось періоду часу? Які стосунки мами із Вашим батьком? Чи відбувалися у Вашій сім'ї якісь стресові події?

Чи бувають такі ситуації, що у своїх інших, позитивних 50 %-ах мама говорить Вам приємні слова і як вона Вас любить? Чи казала Ви своїй мамі, як Вам образливо і нестерпно боляче чути образи з її боку і як би Вам хотілося проявів любові з її боку?

« но все равно я бездарность, и тупая кучка говенца.»;
Мені дуже боляче це читати. Ви справді приймаєте ці слова матері і думаєте так про себе? Ви надзвичайна, сильна, розумна і всестороння дівчина, будь ласка, цінуйте і любіть себе.
Ви маєте право не лише сумувати, але і гніватися на маму, адже вона Вас дуже ображає. Таке відчуття, що Ви перенаправляєте цей гнів на маму на себе у вингляді аутоагресії (звідси і фізичні пошкодження). Не приховуйте і не накопичуйте цей гнів, бо він зруйнує Вас зсередини. Щоб конструтивно його вивільнити, інтенсивно побийте подушку, пригадуючи всі ті образи, які говорила Вам мама, поки не відчуєте втому (головне - не зашкодьте собі). Також напишіть листа своїй мамі, де опишіть всі почуття, образи та те, що Ви б їх хотіли сказати. Перечитайте листа в голос. Після цього, спаліть або порвіть його і викиньте. Пізніше, можливо коли Ви захочете і будете готові, Ви зможете написати лист мамі вручити їй його.

«я заметила, что хочу с кем-то встречаться, хочу себе парня, и все просто потому, что хочу чтобы меня хоть кто-то и хоть немного любил.»;
Цілком зрозуміло, що Ви хочете прийняття і любові, адже Вам кардинально їх не вистачає (це природбна потреба кожної людини). Проте, перш за все, щоб Вас полюбили - полюбіть і прийміть саму себе бо тоді, Ваші стосунки перетворяться на "бездонну дірку", яку Ви намагаєтеся заповнити любов'ю хлопця, проте Вам всерівно не вистачатиме (і це, рано чи пізно, виснажить вас обох).

У Вас є друзі, родичі, які б могли Вас підтримати і у яких Ви б могли просити про прийняття і прояви любові? Ви ходили до шкільного психолога? Вам обов'язково потрібні "позитивні погладжування" від оточення і необхідно знайти додаткові ресурси для їхнього отримання, де б Ви його могли отримати.

Можу запропонувати Вам деякі ефективні техніки для розвитку самоцінності :
а) уявіть себе у віці 5-6 років. А тепер спробуйте пофантазувати, що Ви говорите цій дівчинці всі ті негативні фрази про неї, які Ви зараз говорите сама собі. Які у Вас почуття? А Ви і досі продовжуєте кожного дня булерити цю маленьку дівчинку в собі, а вона на це не заслуговує. Тому візьміть своє дитяче фото і говоріть кожного дня цій маленькій дівчинці, якою прекрасною, чудовою вона є, як Ви її любите;
б) напишіть 20 ознак, характеристик, рис, які Вам подобаються у собі. Перечитуйте цей список двічі на день (вранці та перед сном) та в моменти, коли Ви починаєте себе обезцінювати;
в) напишіть 10 подяк своєму тілу (наприклад, тіло дозволяє мені рухатися, відчувати, або ж я сьогодні отримала задоволення від того, що потягалася у ліжку).
г) кожного дня ставайте перед дзеркалом і говоріть собі афірмації: "Я люблю тебе", "Ти цінна", "Ти чудова".

Ви цінна тому, будь ласка, потурбуйтеся про себе.

Ответ отредактирован автором 28-04-2020 12:29:37

Доброго дня, paf1k.
На жаль, ми не можемо змінити поведінку іншої людини, а лише свою. Скажіть, будь ласка, скільки ви вже разом і чи питали Ви у своєї дівчини причину її сором'язливості? В чому проявляється її сором'язливість?

Ответ отредактирован автором 28-04-2020 11:59:06

Доброго дня, romichrio.
Для того, щоб підняти Вашу стресостійкість, перш за все, необхідно зрозуміти, де лежить "корінь" Вашої знервованості.

«Триває з юнацького віку. »;
Скажіть, будь ласка, чи були у Вас якісь кардинальні зміни, стресові події у юнацькому віці? В дитинстві Ви були тривожною особою?

«Хорошая хозяйка-это значит, что слежу за домом, детьми и хорошо готовлю. При чем тут это к статусу»;
Тобто Вас "задів" той факт, що сестра сказала, що Ви лише "хозяйка" і тому Ваш чоловік одружився з Вами? Навіщо ж Ви тоді дописали про свій статус, заробіток, двох дітей і т. д.? Можливо Ви, крім підтвердження цілковитої, безкорисливої любові збоку чоловіка, несвідомо хочете визнання від чоловіка, його родичів Вашої професійної сфери?

«Иногда он может сказать о таких вещах, например: я не люблю тебя, я тебя терплю, я тебя не хочу. По пьяне. Потрм либо не помнит, либо говорит, что это по пьяне молол.»;
Насправді, людина відповідальна за свою поведінку і в стані алкогольного сп'яніння (вольова сфера нікуди не зникає). Невже Ваш чоловік настільки випиває, що у нього відбувається фрагментарна амнезія (це лише можливо при дуже сильному сп'янінні)? Тоді зрозуміло, що ці ситуативні фрази "підживлюють" Ваш страх його нещирості в коханні.

Скажіть, будь ласка, що особисто Вам подобається у стосунках із цим чоловіком?

«Такое ощущение, что я все должна принимать как есть, и смиряться со всем, даже если мне это неприятно.
Разговоры всегда начинаю я. Он свои претензии высказывает в форме: а ты сама тоже вот так делаешь, а ты тоже.. как бы в ответ на мои недовольства. И получается 2 недовольства. Я говорю давай поочереди разбираться со всем. Но его это выматывает. »;
Дуже співчуваю Вам, Ви і не маєте приймати все як є і "придушувати" свої потреби. Стосунки - це паритетність і взаємодія "на рівних".
У Вашій ситуації необхідна 3 особа у обличчі сімейного психолога, яка б могла керувати Вашою взаємодією і Ви, таким чином, навчилися слухати один одного і відкрито, конструктивно обговорювати проблеми.

Ответ отредактирован автором 27-04-2020 18:24:41

«Я верю его ответу, я хотела услышать его реакцию. У нас нет проблем с тем что я выше его по статусу. Мне тоже это не важно. Кто то умеет зарабатыть хорошие деньги, кто то сидит на зп. »;
Якби Ви довіряли своєму чоловікові, Ви б не хотіли підтвердження чи спростування слів його сестри + "не тестували його".
"Хорошая хозяйка" - Ви мали на увазі, що вище за статусом? Ви можете говорити лише із своєї позиції, що Вам неважливо, що чоловік заробляє менше (хоча, якщо Ви перепитували про це його після розмови з манікюрщицею, то помітно, що нерівність за статусом Вас, все-таки турбує як страх відсутності справжньої любові), проте не потрібно говорити за нього. Ви здатні усвідомити лише його почуття, а не свої.

Рекомендую звернутися Вам разом до сімейного психолога і пропрацювати цей момент з довірою.

Ответ отредактирован автором 27-04-2020 16:58:48