Психологиня Оксана Сенченко Черкаси лише онлайн

«Но есть один человек, которого она могла бы послушать(но это не точно), но он об всём этом не знает, и я не сильно хочу это выносить вне дома»;
Ваш батько знає про те, як ставиться до Вас зараз Ваша матір? Він також відповідальний за Ваше благополуччя і розповісти йому є цілком нормально. Також цілком конструктивним було б розповісти про Вашу ситуацію шкільному психологу.

«Говорила с близкой подругой, у неё что-то похожее, она сказала, что дождаться поступления и забыть(так она хочет сделать, с проблемами в своей семье). Но это ещё год ждать, и терпеть. »;
В дечому з Вашою подругою я погоджуюся. Вам 100 % потрібно вступати в інше місто для того, щоб вийти із цієї нездорової, травматичної атмосфери у сім'ї. Однак про "забути" не так все просто. У Вас є багато психологічних травм і це однозначно варто пропрацювати у психолога-психотерапевта, бо вони Вас будуть турбувати і нагадувати про себе. Як би Вам не хотілося, Ви не зможете забути, а щоб позбавитися від травми, Вам потрібно перепрожити всі накопленні почуття та образи конструктивно під керівництвом психолога-психотерапевта.

Зараз я б також Вам рекомендувала звернутися до психолога для того, щоб він Вас психологічно підтримав у цей важкий період Вашого життя. Пам'ятайте, що хоча зараз карантин, проте багато психологів працює онлайн. Якщо у Вас немає коштів, то завжди є психолог при Вашій школі та безкоштовна психологічна допомога при соціальних службах.

Ви цінна, Ви варті любові і прийняття, Ви не заслуговуєте на таке відношення Вашої матері. Будь ласка, подбайте про себе. Бажаю Вам успіхів! :)

Ответ отредактирован автором 18-04-2020 16:59:01

« Из-за чего была такая злость, я так и не поняла.»;
А Ви і не зрозумієте і я також, ми можемо лише вибудовувати гіпотези. Але я з Вами погоджуюся, що її поведінка є досить дивною. Припускаю, що вона боїться, щоб Ви контактували з її матір'ю через якісь сімейні таємниці (це дуже часто спостерігається у дисфункційних сім'ях). Пропоную Вам ще раз сказати, що Вам неприємно, коли вона "прикриває Вас", сказати, щоб вона більше так не робила і запитати її про причину її дій. Якщо вона не захоче Вам про це розповідати, Ок - це її вибір.

«Если я начну работать над собой, то мне хотелось бы чтобы и она тоже...? »;
Ви можете відповідати виключно за свою поведінку та свій добробут. Те, що Вам потрібні індивідуальні консультації у психолога + психотерапевт- це точно. І Ви цим займаєтеся і тому - ви велика молодчинка. їй допомога і підтримка спеціалістів також необхідно однозначно, проте змусити її Ви ніяк не зможете. Максимум - це сказати, про своє хвилювання за її психологічний стан та запропонувати їй звернутися за професійною допомогою.

І насамкінець ще раз. Пам'ятайтне - спершу подбайте про себе, цінуйте себе, беріть відповідальність лише за Власне психологічне благополуччя і дозвольте брати таку саму відповідальність за власне життя й іншим.

Доброго дня, garadi.
Дуже Вам співчуваю, помітно, що Ваша матір не дає Вам тої уваги і теплоти, якої Ви потребуєте і це боляче.

«На следующий день она ругает меня из-за любой мелочи, типа ложка не там где надо, и т.п. Когда я не выдерживаю, и повышаю голос, она меня бьёт и кричит, говорит, что тупая, плохие оценки(это частично правда, не спорю), не убираю(убираю), и только дармоедствую. Грозит запретить есть её еду, и перестать обеспечивать, так как для этого есть папа(который с нами не живёт, но со мной общается) И бьёт меня она почти каждый день. Типа, может взять за волосы и держать, отлупить веником по ногам, или просто ударить по руке. »;
Від цього опису мені стало ще більш боляче за Вас. Ви маєте право гніватися і виражати будь-які свої переживання конструктивно, адже Ви людина і Вас за це не мають карати. Збоку Вашої матері спостерігається психологічне і фізичне насилля і це жахливо, не терпіть такого ставлення. Якою й б фрустрованою вона не була і як би сильно вона не гнівалася - вона відповідальна сама за своє психологічне благополуччя і дії, вона не має права з Вами так поводитися. Крім цього, вона Ваша матір, опікун, яка повинна дбати про Вас, а не Ви про неї.

«Но я люблю её, очень, но когда, после ссоры я прихожу мирится, и говорю, что люблю её, она даже не обращает на меня внимание , на вопрос любит ли она меня, или говорит что нет, или говорит: "отстань". »;
Помітно, як Ви її дуже любите (Ви навіть написали сюди на форум) і це надзвичайно боляче, коли твою любов не цінують і нічого не дають взамін. Припускаю, що у Вашої матері якісь дуже великі психологічні проблеми, а важкість говорити їй "люблю" спричинена відсутністю внутрішніх ресурсів та її психологічними травмами з дитинства.

«Но когда-то, 1-2 года назад, она говорила, что любит. »;
А що сталося за ці 1-2 роки у Вашій сім'ї? Можливо розлученя батьків?

«И я не знаю как прекратить эти ссоры.»;
Запам'ятайте, що за сварки завжді відповідальні двоє.

Що Ви можете зробити із своїм відсотком відповідальності:
- намагатися уникати контакту з нею (на вулиці, чи, під час карантину, замикатися у своїй кімнаті), більше часу проводити з друзями, читати книжки і займатися саморозвитком. Вам зараз 16 років і у Вас вік становлення ідентичності та пошуку себе. Переключіться на цінність себе та самопізнання, саморозвиток: читайте, дивіться різні лекції, розвивайте свої інтереси, зробіть огляд різних професій і визначіть, ким саме Ви хочете бути, де навчатися і т. д.;

- пам'ятайте, що Ви не можете змінити поведінку іншої людини та покращити її психологічний стан без її бажання, лише вона за це відповідальна. Ваш максимум - це заявляти про свої переживання щодо її стану та поведінки, наприклад: "Мама, за ці останні пів року я помітила, як твій психологічний стан погіршився. Я тебе люблю, ти мені цінна і тому, мені боляче це бачити і я дуже хвилююся. Останнім часом ти почала більше гніватися, твій настрій також поганий і я припускаю, що це якось пов'язано із певними трунощами. Я готова тебе емоційно підтримати і хотіла щоб ти звернулася на консультацію до психолога. Наші стосунки зараз дуже напружені, а я тебе не хочу втрачати". Таким чином, Ви зробите все, що від Вас залежить, водночас, чи прислухається вона до Ваших слів - вирішувати лише Вашій матері.

- Я б рекомендувала Вам поговорити з нею про її нападки та неконструктивне вираження гніву, узгодивши з нею час, день розмови:"Мама, я бачу як ти зараз гніваєшся. Ти маєш право. Я припускаю, що цим гнівом ти намагаєшся мені допомогти та дисциплінувати мене, однак, крім болю мені це нічого не приносить. Я тебе дуже люблю і мені надзвичайно сумно і боляче, коли людина, яку я люблю коричить на мене, обзиває та тягне мене за волосся. Ще раз повторюю, ти маєш право гніватися, однак, будь ласка, роби це конструктивно. Пропоную тобі, що якщо ти на мене гніваєшся то, будь ласка, виходь з кімнати, заспокоюйся, а після цього ми будемо продовжувати нашу розмову. Це є набагато конструктивнішим. Ти погоджуєшся?".

- пам'ятайте найголовніше - не подавляйте в собі гнів, сум, страх. Ви маєте право переживати весь спектр почуттів. Якщо Ви будете їх у собі затримувати, то це лише Вам зашкодить (депресія, невроз, психосоматика, незрозумілі спалахи гніву тощо). Якщо Ви бачите, що Ви дуже гніваєтеся на маму, то замкніться в своїй кімнаті та інтенсивно бийте подушку поки не відчуєте втоми (головне - не пораньте себе). Слабкість - це ознака, що "емоційно очистилися". Також пам'ятайте, що Ви маєте право і повинні давати зворотній зв'язок своїй матері, що Вам не подобається у її поведінці (головне попередньо звільніться від гніву за допомогою вправи, а приклад зверненн поданий нижче);

- більше спілкуйтеся з друзями, розповідайте їм про свої труднощі (це не ганебно, а навпаки, похвально, бо сприяє розвитку психологічної близькості). Чим більше Ви розповідаєте, тим менше це "сидить" у Вас.

«Я же считаю всегда, как правильно считать, что виноваты обе. »;
У Вас цілком правильна, здорова позиція. Кожна людина виключно відповідає за свою поведінку. Так само, лише ми обираємо як реагувати на дії іншого та з якими людьми будувати стосунки.

« Пару дней назад, я у неё что-то спросила, про её поведение, почему она стала такой грубой, странной, с какими-то заскоками, она не похожа больше на того доброго человека.»;
Дуже часто, коли ми стаємо психологічно ближчими із людьми, ми бачимо "їх справжніми" і тоді наші соціальні маски (наприклад, сором'язливість) починають злітати тому, що ми відчуваємо, що нас приймають такими, як ми є. Якщо вона почала відкрито говорити з Вами про свої проекції на Вас, переживання і проблеми, то це хороший знак розвитку близьких стосунків.

«Столько времени были вместе, а я даже и не знала подобных загонов. Хотя, я почему и сказала, что у неё странное поведение, я замечала это и раньше.»;
Бачите, Ви і самі вказали, що помічали за нею "дивацтва" і раніше, просто через психологічно ближчі стосунки Ви тепер змогли це детальніше роздивитися.

«Не хочет, чтобы из-за её поступков кто-то страдал. И в тот момент, она сказала, что порвёт со всеми связи, если кто-то останется, а потом покончит с собой.»;
Помітно, як Ваша дівчина зараз страждає і я цілком розумію Ваше хвилювання і страх за її життя. Проте запам'ятайте - за її психологічний стан, поведінку та вчинки відповідальна лише Ваша дівчина. У Вас зараз благородна мета, Ви хочете зрозуміти, що з нею відбувається і їй допомогти, проте не забувайте, що не слід бути Рятівником (і, перш за все, щоб допомогти іншому, подбай спершу про себе). Тоді зрозуміло, чому вона постійно агресувала отаннім часом, коли Ви їй телефонували і чому у Вас через це починала виникати паніка. Ви шукали психологічну підтримку від неї, проте вона не могла її просто Вам дати через відсутність у себе внутрішнього ресурсу, а гнів був захисним механізмом, бо вона сама потребувала підтримки (звідси і її вислови про слабачку і т. д.).

«У неё есть такая натура, если она в плохом состоянии, или без настроения, ей нужно обязательно посмеяться.»;
Те, що Ви описуєте називається "смех висельника". Це захисний механізм, що допомагає дистанціюватися від неприємних переживань, адже в людини стоїть заброна на їхнє вираження (наприклад, в дитинстві батьки їй говорили, що вираження певних негативних емоцій є неприпустимим, тому вона їх несвідомо подаваляє + вона можливо боїться їх пережити тому, що думає, що вона не зможе з ними впоратися). Парадкос заключається в тому, що якщо ми не виражаємо і не перепроживаємо якісь емоції, то вони накоплюються і можуть призвести до безлічі інших проблем (психосоматика, депресії, безпричинні спалахи гніву, неврози, роздратування тощо). Як Ви можете допомогти дівчині, не зігравши роль Рятівника? Просто конфронтуйте, коли Ви бачите, що вона починає сміятися, коли їй сумно чи боляче, наприклад: я бачу, що ти зараз смієшся, хоча ситуація насправді жахлива і це викликає у мене сум. Чому ти смієшся? (чекаєте відповіді). Я готова бути поряд з тобою і розділити твій біль, не хоавай його, а просто переживи це, щоб тобі стало легше, адже невираження емоцій лише погіршує ситуацію.

«Также меня очень расстроили её слова, она сказала, не обращать внимания, на очередного нытика, или морального урода. Потом она мне сказала, что своими недостатками, обзывает других.... Она говорит, что у меня часто заскоки, играют гормоны. А сейчас она стала невнимательной, и извиняться чаще начала она. Бывает такое, что она начинает спорить со мной, и говорит, что я устраиваю ссору, а потом резко успокаивается, и извиняеться, словно биполярное расстройство. »;
Діагнози ні Ви ні я ставити не можемо, це лише у може зробити психіатр при особистій зустрічі. Але помітно з Вашого опису помітно, скілки у неї аутоагресії та як її тяжко. Її малбнки, розповідь про голоси і жарти про шизофренію мене б також злякали і це цілком нормально. Дівчині однозначно потрібна консультація психолога і психіатра. Ви нічим допомогти їй не зможете і не варто намагатися - Ви не спеціаліст.

«А мне говорит всегда, не лезь, не лезь, не твоё это дело, я сама со всем разберусь. Так я и остаюсь виноватой.»;
Лише вона відповідальна за соє життя (і дівчина це неодноразово Вам нагадує) і Ваша провина є неконструктивною (це якісь Ваші минулі травми і прояви созалежної поведінки). За що Ви відчуваєте провину? Ви не Рятівник, а вона не Жертва. Максимум, що Ви можете зробити і що у Ваших силах - це заявити про своє хвилювання, адже вона для Вас цінна, сказати, що Ви завжди готові її психологічно підтримати, однак Ви відчуваєте і бачите, що Вашої підтримки недомстатньо і їй варто звернутися до спеціаліста. А лише їй вирішувати, чи прислухатися до Ваших слів чи ні.

«Если я начну работать над собой, то мне хотелось бы чтобы и она тоже...? »;
Не зрозуміла, Ви це запитуєте, чи Ви це стведжуєте?

«Я не думаю, что переезд и лишний вес стал «триггерами», скорее просто усложняющими факторами в виде незнакомой страны и худшей фигуры добавились. Я и до переезда всегда неуверенна в себе была, считала себя недостаточно красивой и интересной, хотя умом всегда понимала и понимаю, что это не так.»;
Тоді, перш за все, Вам потрібно попрацювати над самоцінністю, а вже потім "прокачати" навички соціальної взаємодії.

«Меня воспитывали строго и всегда требовали большего, но и комплименты говорили, и хвалили, и про то, что любят я часто слышала.»;
Припускаю, що великі очікування Ваших батьків від Вас сформували великі вимоги і до себе самої. Через це Ви себе і не цінуєте, а вважаєте, що цінність вимірюється у певних досягненнях, перевагах та якостях (а порівняння із іншими лише це підкріплює). Проте цінність полягає в безумовності, в тому, що Ви є цінною, бо вже існуєте.

«Защищаюсь, наверное, от того, что люди слишком близко «подойдут» ко мне психологически и поймут, что я какая-то не такая, как они представляли »;
Бачите, Ви не приймаєте себе справжньою, а намагаєтеся грати різні ролі (адже в кожної людини своя ідеальна картинка) для того, щоб Вас прийняли. Ви підлаштовуєтеся під "бажану картинку" інших так само як Ви намагалися отримати схвалення від Ваших батьків. При цьому, рано чи пізно, маска злетить (адже Ви не зможете контролювати себе вічно) і звісно, ті люди розчаруються, адже Ви привабили в своє життя людей, які "клюнули" на цей образ. Коли Ви приймите себе, то і Вас будуть приймати. А в життя будуть приходити люди, з якими Ви захочете і зможете розвивати психологічно близькі стосунки.

Звісно, я можу Вам запропонувати деякі техніки для розвитку самоцінності, однак я б Вам рекомендувала звернутися окремо на індивідуальні консультації до психолога (так буде ефективніше + більше підтримки + пропрацюєте свого внутрішнього критика):

а) уявіть себе у віці 5-6 років. А тепер спробуйте пофантазувати, що Ви говорите цій дівчинці всі ті негативні фрази про її зовнішність, які Ви зараз говорите сама собі. Які у Вас почуття? А Ви і досі продовжуєте кожного дня булерити цю маленьку дівчинку в собі, а вона на це не заслуговує. Тому візьміть своє дитяче фото і говоріть кожного дня цій маленькій дівчинці, якою прекрасною і вродливою вона є;
б) станьте перед дзеркалом, у якому Вас видно у повний ріст. Погляньте на себе уважно. Знайдіть ті риси або частини Вашого тіла, які Вам подобаються найбільше у собі. Не концентруйтеся на недоліках, лише на перевагах. Запишіть на папері те, що Вам подобається у своїй зовнішності (та перечитуйте його кожного дня). Після того, як проведете цю процедуру, скажіть вголос своєму тілу "дякую" за те, що воно може подобатися. Пам'ятайте, що в будь-якому тілі є частина, яка подобається.
в) напишіть 10 подяк своєму тілу (наприклад, тіло дозволяє мені рухатися, відчувати, або ж я сьогодні отримала задоволення від того, що потягалася у ліжку);
г) напишіть 20 речей, які Вам у собі подобаються на листку. Перечитуйте це вранці і ввечері перед сном, також у тих ситуаціях, коли Ви починаєте себе критикувати;
д) станьте перед дзеркалом, подивіться уважно на себе і говоріть наступні аффірмації: "Я цінна тому, що я існую", "Я тебе люблю", "Ти гарна дівчина і варта любові".
Не забувайте хвалити себе не лише за зовнішність, але і за свої риси характеру, дії, знання, вміння і навички. Та навіть просто за те, що Ви вже існуєте! Особистість не зводиться лише до зовнішності.

Також деякі поради:
- просіть про підтримку, компліменти та хороші слова у інших, близьких Вам осіб (у цьому немає нічого ганебного, а навпаки, це лише зміцнить Ваші стосунки);
- відпишіться від різних "бьюті блогерів" та "інстаграм красунь", бо надмірне порівняння у соціальних мережах викликає "мережевну депресію";
- розвивайте свої інтереси, кожного дня читайте якусь нову інформацію, дивіться пізнавальні канали, пізнавайте нові місця;
- для початку, пропоную Вам зареєструватися на якомусь форумі по Вашим інтересам і спробувати поспілкуватися в режимі переписки із новими людьми.

Вірю у Вас! Будь ласка, подбайте про себе, зверніться до психолога, адже Ви цінна.

Припускаю, що Ви інтроверт за природою, тому Вам важко встановлювати соціальні контакти і від надмірної взаємодії Ви втомлюєтеся.

«Да, считаю. Пару лет назад очень поправилась из-за стресса, перестала считать себя красивой. В коллективе сейчас думаю о том, что у меня образование менее престижное, чем у других и меньше релевантного опыта, хуже, чем другие говорю на языке страны, в которой живу ...»;
Думаю, тут основний корінь Вашої проблеми. Вам необхідно попрацювати над безумовною цінністю себе. Ви боїтеся вступати у соціальної взаємодію через переконання, що Ви не ОК, а Інші - ОК. До того як Ви набрали вагу, Ви також вважали себе не ОК? Чи батьки Вам говорили в дитинстві якісь компліменти, хвалили, казали, що люблять Вас?
Можете, будь ласка, розповісти детальніше, що було стресогенним чинником? Коли Ви переїхали в іншу країну? Якщо порівняти Вашу соціальну активність до і після стресогенного чиннику та переїзду, то вона змінилася?

Чи є зараз у Вас люди, які б Вас могли підтримати (друзі, хлопець і т. д.)?

Ответ отредактирован автором 17-04-2020 13:13:19

Доброго дня, Марія.
Співчуваю, що Ви розлучилися із хлопцем. Помітно, як Вам зараз тяжко.
Скажіть, будь ласка, якою була причина розтавання та хто був ініціатором?
Які у Вас стосунки з батьками, чи знають вони про Ваш емоційний стан та самоушкоджуючу поведінку?
У Вас є друзі і які із ними стосунки?
Які відносини у Вас із однокласниками і вчителями?
Чи зверталися Ви до шкільного психолога?

«иногда я думаю, что могла бы убить кого-то»;
В які моменти у Вас виникають такі думки і кого вони, найчастіше стосуються?

«я приношу себе физический вред»;
Зазвичай люди займаються селфхармом, щоб заглушити свій внутрішній психологічний біль та перенаправити гнів, які вони бояться виразити на інших, на себе. У які моменти Ви займаєтеся селфхаромом (що цьому передує)?

«я не знаю, кто я. у меня много масок. »;
У Вашому віці це природньо не знати, хто Ви і надягати безліч масок, адже Ви знаходитеся у кризі підліткового віку. Через тестування соціальної реальності та "приміряння" різних соціальних ролей Ви намагаєтеся себе дослідити та знайти своє місце у соціумі (становлення Вашої ідентичності). Зараз цей процес дається Вам дуже важко, адже Ви перебуваєте у складному емоційному стані. Вам точно необхідна підтримка та консультація у психолога.

Ответ отредактирован автором 17-04-2020 13:05:20

Доброго дня, Анна!
Скажіть, будь ласка, чи Ви були замкнутою і сором'язливою з дитинства? Які у Вас стосунки з батьками? Чи вважаєте Ви себе гіршою за інших (якщо так, то чому)? І чи був у Вас колись досвід негативної соціальної взаємодії?

Ответ отредактирован автором 17-04-2020 12:50:46

Доброго дня, nik05690.
Співчуваю, що Ви пережили такий досвід психологічного насилля збоку своїх однокласників. Те, що Ви переживаєте є наслідком психологічної травми в дитинстві і зараз вона сидльно впливає на Ваше життя. Та дівчина є тригером, що запускає у Вас той травматичний досвід і Ви переживаєте його знову і знову. На жаль, в режимі переписки, пропрацювати цю проблему неможливо, а Вам потрібна підтримка і допомога психолога.

Чи Ви розповідали Ви своїм батьками про Ваші труднощі? Якщо ні, то що Вам заважає, якщо так - то як вони відреагували? Я б рекомендувала Вам поговорити із батьками і щиро розповісти про свою проблему та попросити їх Вас підтримати емоційно та фінансово (записатися на консультації до психолога, зараз можна через скайп чи вайбер). Якщо вони Вам відмовлять, то завжди є варіант шкільного психолога, безкоштовних психологічних консультацій у різних соціальних службах.

Я відчуваю, що Ви вже готові пропрацювати цю травму, адже Ви зробили перший крок - написали сюди і це варто поваги, Ви молодець! Крім цього, у Вас зараз підлітковий вік, а це ще одний стресовий чинник (адже Ви переживаєте вікову кризу становленя Вашої ідентичності) і підтримка психолога Вам точно необхідна. Чим раніше Ви звернитеся до спеціаліста, тим швидше і легше Ви пропрацюєте свій негативний досвід і тим менше проблем у Вас буде у дорослому віці.

Будь ласка, подбайте про себе, Ви цінна.

Ответ отредактирован автором 17-04-2020 12:48:11

« Но беда в том, что я сам не стал тем партнером, который закрыл бы её детскую травму. Я не привнес в её жизнь такой уровень уверенности, который не позволил бы ей столько раз рвать отношения. »;
Ви знову взяли на себе роль Рятівника, Ви і не мали закривати її дитячу травму, партнер це і не здатний зробити. Витягти її із цієї травми та пропрацювати її можливо лише тоді, коли вона цього сама захоче і лише під керівництвом психолога-психотерапевта.

«Он сам как-то сказал, что сломался и прогнулся однажды, а она почувствовав это не смогла остановиться. Хотя мне кажется, что он таким был всегда, впрочем, как и я с первых лет плелся за маминой юбкой, в отличии от других детей, которые всегда тянулись к себе подобным.»;
Перш за все запам'ятайте, що Ви - не Ваш батько тому, що Ви окрема особистість. По друге, проблема, чому Ви боялися близкості і взаємодії з іншими дітьми - це можливо відсутність здорової прив'язаності із матір'ю у ранньому віці, як наслідок, недовіра до світу (бо немає стабільного ресурсу та інтегрованої батьківської фігури, що Вас би підтримувала) + несвідомі установки батьків (світ жорстокий, лише ми тебе справді любимо, не довіряй іншим тощо).

«Это очень похоже на навязчивость, я не могу думать ни о чем другом. Чувствую постоянную потребность думать и говорить об этом. Это мне напоминает одного персонажа из сериала, где ему было важно говорить о своих проблемах, неважно с кем. »;
Це цілком нормально, що Ви хочете про це із всіма говорити і це навіть потрібно робити. Таким чином, Ви швидше переживаєте втрату стосунків і звільнюєтеся від тяжкості негативних почуттів. Так і працює психотерапія.

«Я хотел бы верить, что беседы с психологом помогут мне восстановить внутренний баланс и спокойствие, нужные для нормальной жизни и продуктивности, но важно, чтобы психолог вовремя понял, что мне нужны лекарства (я сам бы этого очень не хотел, что понятно).»;
Я впевнена, що вони Вам допоможуть. Щодо ліків, то звісно, якщо психолог побачить, що за 1-3 консультації Ваш стан досі не стабільний і заважає Вашому нормальному функціонуванню, то він відправить Вас до психіатра для того, щоб він підібрав Вам заспокійлеве під Вашу ситуацію та конституцію. Водночас, Ви маєте розуміти, що лише ліки Вам не допоможуть, вони лише стабілізують Ваш стан на біологічному рівні, а психолог потрібен для нормалізації психологічного стану (пропрацювання Вашої "кривої втрати", психологічних травм тощо).

« Но в то же время я понимаю, что во мне накопился такой ворох проблем, что если бы я даже лечил бы это чем-то (а такое возможно?), я просто отправлял бы это в дальний ящик, вместо того, чтобы проработать. Помимо неудавшихся личных отношений, есть и другие вопросы: неумение заводить друзей (и соответственно их нехватка), отсутствие эмпатии к родителям (да и к девушке, судя по нынешнему положению), недисциплинированность и низкая сила воли, вечное недовольство собой (что естественно задолбало девушку), вечные планы о великом бизнесе и отсутствие ни то чтобы шагов к этому, но и адекватного отношения к имеющеся работе (ценить то что есть), ревность к прошолому девушки, к которому я вообще не имею никакого отношения (читай неуверенность в себе) и т.д. и т.п.»;
Все можливо змінити, якщо Ви цього хочете і будете над цим працювати із спеціалістом. Насправді, терапія влаштована так, що Ви із психологом-психотерапевтом працюєте поступово, над кожною проблемою окремо (від тої, що Вас найбільше хвилює, до тої, що Вас хвилює найменше). Перший рік - пів року жоден психолог-психотерапевт не буде лізти у Ваші дитячо-батьківські стосунки і травми тому, що це буде для Вас травматичним і неефективним. Спочатку йде встановлення довірливих психотерапевтичних стосунків (які є запорукою пропрацювання глибинних травм), пропрацьовування нагальних проблем. Якщо Ви вирвете рослину з корнем, а не будете її потроху розкопувати, то вона пошкодиться. Найцікавіше, що коли Ви пропрацювали одну проблему, може вилізти інша і це цілком нормальний процес. Зараз Ваша нагальна проблема - це емоційно залежні стосунки із цією дівчиною, що заважає Вам у інших сферах життя, тому Ви будете працювати із психологом над ними (постійне обговорення, підтримка психолога тощо).

Радію, що Ви вирішили звернутися до психолога-психотерапевта, це дуже здорова позиція дорослої людини! Я впевнена, що Ви зможете впоратися із всіма труднощами та знайти хорошо спеціаліста. Вірю у Вас і бажаю удачі! :)

«Ещё с начальных классов, я всегда была замкнутой, стеснительной и боязливой. Боялась людей, боялась того, что они обо мне скажут. Да и вообще не любила прощаться с домом. Мне всегда было некомфортно, страшно в школе, с детства, и по своим детским воспоминаниям, помню, что всегда хотела домой, скорее к родителям, и в основном к папе. Не общаюсь, наверное потому что мне никто не симпатизирует и никто не нравится. Сильной травли не было, но были усмехания, оскорбления, и всегда на меня смотрели как-то не так.»;
По Вашому опису помітно, що в основі Вашої "замкнутості" і страху людей лежить відсутність здорової прив'язаності до матері (зазвичай на перших етапах життя у нас формується"довіра до світу", в її основі лежить найраніший досвід прив'язаності; якщо цієї прив'язаності не було, то у нас формується недовіра до світу + якщо батьки Вам давали несвідомі установки, що "Світ небезпечний, лише ми тебе по справжньому любимо, люди погані", то Ви і боятиметеся нових людей і спілкування).
Припущення, що Ви нікому не симпатичні - лише Ваші здогадки і гіпотези. Можливо Ви просто не давали їм такої можливості Вас пізнати і зрозуміти (адже у Вас, з дитинства, недовіра до світу та замкнутість). Співчуваю Вам, що Ваші однокласники Вас обзивали та насміхалися над Вами - це форма психологічного насилля. Ви маєте право і повинні фільтрувати своє найближче оточення і я Вас у цьому підтримую. Головне - не терпіть таке ставлення і відкрито заявляйте про свої переживання, щоб не накоплювати їх у собі (це деструктивно на Вас вплине).

«Меня также волнует и её само поведение. С временем, она стала очень странной, мне бы также хотелось об этом поговорить...похоже что мы похожи, и у неё обесценивание и наверное невротическая потребность любви...Очень надеюсь на Вас, и вашу поддержку в этом деле! »;
Які саме прояви її поведінки Вас хвилюють, в чому проявляється її "дивацтво" і на основі чого Ви зробили припущення, що у неї невротична потреба у коханні? Чи Ви говорили про своє хвилювання і припущення дівчині? Можливо Ви просто проектуєте свої переживання і проблеми на дівчину?

«Да, но без врача. Я сама их покупала, и успокоительный чай. Сегодня сходила к психотерапевту, и он назначил витамины. Я думаю, что поддержки психолога будет маловато... Да и темболее только летом..»;
Ви молодчинка, що сходили до психотерапевта, адже у Вас спостерігається підвищенна тривожність. Я б рекомендувала Вам обговорити також із психотерапевтом заспокійливі ліки. Можливо, він підбере Вам кращу діючу речовину та підбере дозування відповідно до Вашої конституції, що буде значно ефективнішим.

Щодо підтримки психолога: підтримка психолога потрібна Вам вже зараз, а не літом (у Вас погане психологічне самопочуття і Вам необхідна підтримка для того, щоб не виснажувалися ні Ви та Ваша дівчина). Запитайте у свого психолога ще раз, чи вона готова з Вами працювати у фоматі скайпу чи вайберу. Якщо ні, то повідомте її, що Ви звернетеся до іншого спеціаліста на онлайн консультації (це цілком нормальна практика). Якщо у Вас немає зараз фінансової можливості, то пам'ятайте, що завжди є спеціалісти, що консультують безкоштовно (соціальні служби підтримки і т. д.).

Ответ отредактирован автором 16-04-2020 22:17:37

«А я сам что? Рос в обычной семье с вечными неполадками в отношениях между родителями, мать сильная, отец "тряпка". Но меня любили, даже слишком. Травмой детства можно назвать разве что вечный "ты такой же как твой отец и даже хуже" от матери. »;
Припускаю, що в цій цитаті лежить корінь проблеми, чому Ви хочете врятувати дівчину, замінивши їй батьків. Несвідомо Ви досі намагаєтеся довести своїй матері, що Ви не такий, як Ваш батько (що Ви здатні вибудувати гармонійні стосунки та задовільнити потреби дівчини, адже Ваш батько не зміг задовільняти якісь потреби матері). Крім цього, Ви відчуваєте провину за те, що у Вас було щасливіше дитинство, ніж у дівчини (а це несвідома реакція на перенос Вашої дівчини: вона спроектувала на Вас фігуру свого батька і Ваше почуття провини є, насправді, не Вашим, а її батьківської фігури).

«А так, обожали родители, в отличии от её, которые всегда были на дистанции от нее, манипулировали и т.д. Это она даже в упрек иногда ставила (редко), мол тебя перелюбили. »;
Однозначно, що у дівчини спостерігаються ревнощі щодо Вас (вона сумує і гнівається, що її дитинство не було щасливим), крім цього, як я вже зазначала, вона несвідомо проектує на Вас фігуру свого батька і, таким чином, намагається отримати те, що недоотримала в дитинстві (і, водночас, покарати свого кривдника).

І тут виходить модель симбіотичних стосунків: Ви задовільняєте свої несвідоми потреби через неї, а вона - свої. Саме тому Вам важко припинити ці стосунки і їй теж. Необхідно рвати симбіоз, інакше не стане краще ні їй, ні Вам. Ваше завдання - це пропрацювати себе у психолога-психотерапевта, щодо неї - вирішувати їй. Проте, коли Ви розірвите симбіоз, то вона швидше усвідомить свою проблему та буде готова до пропрацювання себе.

«Моя мать говорит, что ей нужен тиран в отношениях. Я конечно же считаю это полной чушью, но остается впечатление, что я где-то прогнулся под нее, не показал созидающей сильной, а не только нежной позиции. В общем вел себя как мой отец-"тряпка".»;
Цитата, що їй потрібен "тиран у відносинах" - це виключно позиція Вашої матері і якісь її внутрішні травми, які вона проектує на цю дівчину (вона говорить про свої потреби). Вона не здатна читати її думки і почуття, лише сама дівчина здатна зрозуміти, що їй насправді потрібно. Хоча Ви говорите, що це повна фігня, проте у Вас всерівно залишається ця установка "чоловік-тряпка" і "не будь як батько". Це когнітивне викривлення "сильного чоловіка" мене дуже турбує. Сильний чоловік - це людина, яка відкрито і конструктивно заявляє про свої почуття, потреби, бажання; особа, яка бере відповідальність за стосунки, співпрацює із партнером та постійно намагається його зрозуміти. Водночас, припускаю, що Ваша матір, насправді, слабка жінка, яка ховається за маскою диктатора, однак це ж лише маска. Всередині вона беззахисна, а її слабкість полягає у тому, що вона не здатна будувати близькість і партитені стосунки із іншими (слухати, співчувати, відкрито і конструктивно заявляти про всвої почуття і бажання, працювати над відносинами). Замість того, щоб взяти відповідальність за своє життя і змінитися самій, вона намагається змінити інших, а це точно ознака слабкості.

Які основні ознаки Вашого "батька-тряпки"? Що він Рятував матір? Чи що дозволяв матері його Переслідувати?

«Возможно я ленив и не собран сам по себе, но то что происходит сейчас вообще выбило меня из колеи и я еще чуток и потеряю работу. Я то читаю книги по психологии, то вообще не понятно что делаю вместо того, чтобы работать. Собственно я отчаялся справится с этим сам, родители мало помагают, хоть и говорят дельные вещи с высоты их опыта. Первая проблема, которую мне нужно решить, это как заставить себя работать, остальное уже потом. »;
Перш за все, хочу зазначити, що досвід Ваших батьків є суб'єктивним, а їхні стосунки є дисфункційними, тому їхні поради є точно неефективними і навіть шкодять. Помітно, як Вам важко і Ви великий молодець, що аналізуєте себе. Проте Ваша проблема є надто глубинною і Вам потрібна допомога спеціаліста (зараз багато хто працює в онлайні). Уявіть, що у Вас зламана нога. Ви, звісно, можете накласти шину самі, проте ймовірність того, що нога зростеться рівно дууууже мала (хоча й існує, я незаперечую). А якщо Ви підете до травматолога, то нога швидше зростеться, набагато більша ймовірність що правильно та і ще больових відчуттів буде менше. Зараз Ви почали лікувати перелом, однак нога зростається неправильно, рана гноїться і Вам боляче ступати (у всіх сферах життя).
Запам'ятайте, що турбота про себе, своє психологічне благополуччя - це не слабкість, а розумна позиція дорослої людини, яка бере відповідальність за своє життя. "Чоловік-тряпка" ніколи не бере відповідальність за свій стан, а іноді тряпками стають чоловіки, які настільки хотіли бути сильними і незалежними, що просто зламали себе і зараз вони перебувають в позиції Жертви через "набуту безпорадність".

Попіклуйтеся про себе, удачі!

Доброго дня, toma-tomochka.
Дуже Вам співчуваю, проте я впевнена, що косоокість не визначає Вас як особистість і Ви є чудовою дівчиною. Чому Ви вирішили саме зараз звернутися за допомогою, що Вас спонукало?

«Хочу узнать, как принять свой дефект и перестать считать себя хуже других из-за него? »;
Перш за все, не порівнюйте себе із іншими, а розвивайте самоцінність та самоприйняття. Дуже добре, якби Ви звернулися на індивідуальну консультацію до психолога, який би Вас підтримав у цьому процесі. Деякі рекомендації:
- менше слідкуйте за блогерами, відпишіться зі сторінок "бьюті" красунь, більше проводьте час у реальності;
- відкрито просіть ваших близьких і друзів про те, що Ви хочете від них почути (яка ви гарна, як вони Вас люблять тощо). У цьому немає нічого ганебного, адже Вам потрібно відновлювати свій внутрішній ресурс. Крім цього, це лише дозволить Вашим стосунками розвиватися і зміцнить їх.
- концентруйтеся не лише на своїй зовнішності, але і на своєму духовному розвитку: розвивайте свої інтереси, кожного дня читайте якусь нову інформацію, дивіться пізнавальні канали, спілкуйтеся і пізнавайте нові місця;
- Вам однозначно потрібно попрацювати над глибинними травмами та деструктивними переконаннями (Чи казали Ваші батьки Вам компліменти про Вашу зовнішність? Чи були у Вас випадки, коли Вашу зовнішність знецінювали, або говорили неприємні речі?). Травми пропрацьовуються виключно із психологом, щодо базової самооцінності - тут все залежить від Вашої дисциплінованості у виконанні психологічних технік та підтримки з боку інших людей. Звісно, відвувати психолога ніколи не є зайвим.

Також я можу запропонувати Вам деякі ефективні психологічні техніки для розвитку самоцінності, які Ви маєте виконувати регулярно:
а) уявіть себе у віці 5-6 років. А тепер спробуйте пофантазувати, що Ви говорите цій дівчинці всі ті негативні фрази про її зовнішність, які Ви зараз говорите сама собі. Які у Вас почуття? А Ви і досі продовжуєте кожного дня булерити цю маленьку дівчинку в собі, а вона на це не заслуговує. Тому візьміть своє дитяче фото і говоріть кожного дня цій маленькій дівчинці, якою прекрасною і вродливою вона є;
б) станьте перед дзеркалом, у якому Вас видно у повний ріст. Погляньте на себе уважно. Знайдіть ті риси або частини Вашого тіла, які Вам подобаються найбільше у собі. Не концентруйтеся на недоліках, лише на перевагах. Запишіть на папері те, що Вам подобається у своїй зовнішності (та перечитуйте його кожного дня). Після того, як проведете цю процедуру, скажіть вголос своєму тілу "дякую" за те, що воно може подобатися. Пам'ятайте, що в будь-якому тілі є частина, яка подобається.
в) напишіть 10 подяк своєму тілу (наприклад, тіло дозволяє мені рухатися, відчувати, або ж я сьогодні отримала задоволення від того, що потягалася у ліжку);
г) напишіть 20 речей, які Вам у собі подобаються на листку. Перечитуйте це вранці і ввечері перед сном, також у тих ситуаціях, коли Ви починаєте себе критикувати;
д) станьте перед дзеркалом, подивіться уважно на себе і говоріть наступні аффірмації: "Я цінна тому, що я існую", "Я тебе люблю", "Ти гарна дівчина і варта любові".

Не забувайте хвалити себе не лише за зовнішність, але і за свої риси характеру, дії, знання, вміння і навички. Та навіть просто за те, що Ви вже існуєте! Особистість не зводиться лише до зовнішності.

Вірю у Вас. Я впевнена, що Ви надзвичайна людина і коли Ви полюбите та приймете себе - ще більше людей побачить, яка Ви чудова! Удачі Вам!

Ответ отредактирован автором 16-04-2020 16:54:57

Доброго дня, conundrum.
Помітно, як Ви кохаєте свою дівчину, як Ви працюєте над собою і як розвиваєтеся, Ви великий молодець. Ви берете відповідальність за проблеми і розлучення виключно на себе, проте пам'ятайте, що відповідальність за труднощі у відносинах завжди 50% на 50 % у кожного партнера. Для любові і розбудови стосунків завжди потрібні двоє. Якщо Ви будете "тягнути" стосунки виключно один то, рано чи пізно, Ви втомитеся, образи будуть накоплюватися, а скандали будуть частішими та інтенсивнішими (і Ви нещасливі і вона).

«Но по её словам, она больше ничего не хочет и не ждёт от меня. И точно не хочет возвращатся в отношения, быть одной сейчас для нее подходящее решение. а предложение сходить к семейному психологу она ответила вначале негативно, а потом прохладно. Она говорит, что не заинтересована в этом, зачем ей это.»;
Бачите, дівчина Вам чітко сказала, що не бачить із Вами стосунків у майбутньому. Що Вам заважає її відпустити? Можливо Ви зараз знаходитеся на стадії заперечення чи торгів на "кривій втрати" і Вам просто потрібно перепрожити і пройти всі стадії (заперечення, гнів, торги, депресія, прийняття). Можливо додаткову роль відіграють якісь психологічні травми у Вашому минулому і тому Ви формуєте созалежну модель стосунків із цією дівчиною (дитячо-батьківські стосунки, досвід попередніх партнерських стосунків, страх покинутості та самотності тощо).

«Она время от времени связывается со мной. Говорит, что внутри её пустота и она планирует так жить дальше пока всё не умрет окончательно.Говорит, что во снах, когда я рядом, она не хочет этого, когда ухожу - её плохо, как и в жизни.»;
Думаю, що ці моменти зараз заважають Вам розірвати із нею стосунки, адже у Вас формуються нереалістичні очікування на відновлення стосунків (та ще і дівчина суперечить сама собі). Ви разом граєте в психологічну гру "Рятівник-Жертва", що лише ускладнює Ваші стосунки. Звісно, Ви хочете їй допомогти і Ваше прагнення цілком зрозуміле, однак, таким чином, коли Ви її рятуєте, Ви робите гірше і собі і їй (Ви не відпускаєте її остаточно, Ви несвідомо знецінюєте її можливість впоратися із проблемою самостійно (і вона не бере відповідальності за свій емоційний стан та не хоче звертатися до спеціаліста), Ви підкріплюєете у ній роль "Жертви", Ви виснажуєтеся через постійну віддачу і це заважає Вашому функціонуванню). Рекомендую Вам не грати в цю психологічну гру і виявити звідки у Вас це прагнення"рятувати" (припускаю, що в дитячо-батьківських стосунках).

«Вопрос мой таков: стоит ли выбираться из этой зависимости (тогда я нуждаюсь в помощи самостоятельно) или есть вероятность того, что мы обоё вернемся к обновленным правильным отношениям.»;
Ви і ніхто інший не здатні передбачити, чи Ваші стосунки відновляться. Це залежить не лише від Вас, але і від неї (чи вона пропрацює себе, чи вона хоче з Вами продовжувати стосунки і т. д.). На жаль, ми не здатні вплинути та поведінку інших людей та не є відповідальними за їхнє життя. Ви відповідальні виключно за свої вчинки, ставлення та почуття. Справді зрозуміти себе може виключно вона сама (під керівнитвом спеціаліста), вибір лише за нею.
Я б Вам рекомендувала звернутися на індивідуальне консультування до психолога-психотерапевтта для того, щоб краще проаналізувати Ваше минуле та допомогти Вам пережити втрату (всі її стадії) менш болісно (адже помітно, як Вам важко). Ви молодець, що почали багато рефлексувати. Однак саме похід до психолога допоможе зрозуміти, де корінь особисто Вашої проблеми, щоб наступні стосунки були гармонійнішими і щасливішими.

Доброго дня, Діана.
Я Вам дуже співчуваю, у Вашому житті було безліч труднощів і психологічних травм. Ви вказали, що були "проблемною дитиною", проте потім змінилися. Насправді, "проблемних дітей" не буває, адже ними стають не просто так, а Ваша поведінка свідчила про яскраво виражену аутоагресію. Припускаю, що у Вас були складні стосунки із батьками або булінг збоку однолітків, чи якийсь травматичний досвід стосунків (було б добре, якби Ви розповіли про них детальніше). Ви велика молодець, що впоралися із самознищуючою поведінкою проте, скажіть, будь ласка, що Вас спонукало працювати над собою і як Ви цього досягли?

«В 2018 году я познакомилась с мальчиком , никаких серьезных отношений я не хотела»;
Чому Ви не хотіли серйозних відносин? Це було лише пов'язано із тим конкретним хлопцем, чи Ви не хотіли відносин взагалі?

«но мои родители сказали нет и , что свадьба состоится . »;
Із цієї цитати я бачу, що Ваші батьки досить директивні (можливо це є ключем до Вашої аутоагресивної поведінки в підлітковому віці). Чому Ви погодилися все-таки вийти заміж (через відчуття провини до батьків та прагнення її, таким чином зменшити; через прагнення заслужити їхню любов; через невпененість в тому, що Ви здатні самостійно прийняти правильний вибір (адже Ви багато помилялися раніше) тощо)?

« я засела в депрессию , почему не понятно , к этому человеку я ничего не чувствовала и пыталась смириться , но потом он позвонил прощение просил , ну и мы помирились .»;
Припускаю, що причиною Вашої інтенсивної депресії було "відтягування" у травматичний досвід минулого (в той момент, коли Ви відчували себе покинутою, нелюбимою і робили самошукоджуючу поведінку). Страх залишитися самотньою + страх, що Ви не знайдете кращого партнера + гнів на себе, що Ви зробили знову помилку + несвідоме прагненя залужити любов батьків, які у Вас розчарувалися + гнів на батьків і на себе, що Ви піддалися їхнім вимогам, а Ви на ці вимоги погодилися.

«Первый месяц нормально все было , потом стало хуже , опять ссоры , он начал сидеть постоянно к компе , никакой помощи дома , не внимания , не понимания . Мне это все надоело , а сил и храбрости расстаться с ним нет »;
Помітно, що Ви у стосунках із цим партнером уникаєте близькості (відкрите обговорення своїх потреб, почуттів і бажань), тому взаємні образи і гнів накопичується, що приводить до сварок. Крім цього, можливо, Ви проектуєте на нього фігуру свого батька і, таким чином, несвідомо виражаєте на нього весь свій гнів, накоплений із дитинства.

Ще раз обдумайте, чи Ви готові розлучитися із чоловіком, чи Ви його кохаєте. Можливо Ви втікаєте від близькості і спільного вирішення труднощів через минулий травматичний досвід. Або ж, Ви дійсно його не кохаєте (це емоційна залежність) і не бачите саме його поряд із собою, а в, перспективі, готові будувати стосунки із іншим чоловіком.

Я Вам однозначно рекомендую звернутися на індивідуальну терапію до психолога-психотерапевта, щоб краще виявити, проаналізувати та пропрацювати психологічні травми, що зараз впливають на Ваше життя, та зрозуміти, чи це "втеча від близькості і контрзалежна модель поведінки", чи це емоційна залежність і страх відділитися, залишившись самотньою. Ви багато пережили для своїх 20 років, будь ласка, потурбуйтеся про себе і зверніться за допомогою до спеціаліста (зараз можливий і варіант в онлайн режимі).

Бажаю Вам знайти хорошого психолога-психотерапевта та пропрацювати себе, віднайшовши щастя!

Ответ отредактирован автором 16-04-2020 15:54:26