Психологиня Оксана Сенченко Черкаси лише онлайн

«Вы думали, что я слабая? Не решительная? Да, она спрячется за ромашку? Да у неё храбрости не хватит. ДА ВЫ ПРАВЫ) »;
Ваша реакція варта здивування і поваги. Ви вже не слабка, адже написали сюди, розповіли свою історію, Вас підтримало безліч спеціалістів і Ви не побоялися, у цій цитаті, заявити, що Вам страшно і Ви вагаєтеся (конфронтуючи психолога). У Вас вже є здоровий внутрішній потенціал, головне - його задіяти. Я б навіть сказала, що Ви занадто звикли бути сильною, тому боїтеся очно попросити про допомогу у спеціалістів. Відкиньте цю установку і дозвольте Вам допомогти професіоналам, потурбуйтеся про себе.

Звісно, я впевнена, що Ви, при бажанні, зможете впоратися із петлею втрати і самі, проте не факт, який результат це дасть і наскільки цей процес буде болісним. Наведу аналогію: у Вас перелом кістки. Звісно, Ви можете самі накласти шину, було б бажання і ресурси (а Ви зараз психологічно виснажена), кістка зростеться. Проте як і наскільки це буде болісно? Дуже малий відсоток, що рівно, хоча може пощастити, я не заперечую. Водночас, якщо Ви підете до травматолога цей процес лікування буде значно безболіснішим і ймовірність позитивного результату значно вище.

Бажаю Вам знайти класного психолога і прорацювати себе. Успіхів! ::smile::

Чи говорили Ви своєму чоловікові, що боїтеся розповідати йому якусь інформацію тому, що боїтеся ревнощів з його боку? Якщо, ні то, можливо, в дитинстві, Ви спостерігали у Вашій батьківській сім'ї приступи ревнощів у одного із партнерів і зараз ці конфлікти із Вашим нареченим відтягують Вас у те травматичне минуле. Тому Ви і боїтеся про це йому сказати, адже страх додатково підживлюється з минулого. Можливо, Ви несвідомо боїтеся визнати, що у Ваших стосунках є проблеми, як і у Вашої матері, тому використовуєте стратегію уникнення розмов через страх погіршення ситуації.

Звичайно, у Вашого нареченого також є якийсь травматичний досвід в минулому (можливо зрада, розлучення батьків, смерть, кидання якоїсь дівчини і т. д.), тому він зараз так інтенсивно реагує на присутність у Вашому житті інших чоловіків. Це необгрунтований страх втрати, що сягає своїх коренів у минуле. Раджу у нього про це запитати.

Що я можу порекомендувати:
- розкажіть своєму чоловікові про свої хвилювання (скажіть, як Ви хвилюєтеся через постійні суперечки, як Вам страшно, що Ви їх не можете контролювати. Розкажіть, що Ви цінуєте Ваші стосунки і вони для Вас є важливими, тому Ви звернулися за порадою на форум психологів. Відповідно, Ви зрозуміли, що проблема лежить у невмінні конструктивно вирішувати конфлікти, несвідомому уникненні близкості за допомогою сварок, що спричинені психологічними травмами у минулому. Зараз Ви зрозуміли, що за сварки і їхнє вирішення відповідальні двоє, а так, як Ви хочете гармонійних стосунків, то і вирішувати труднощі хочете разом). Скажіть, що Ви готові взяти на себе відповідальність щодо покращення стосунків і хотіли запитати, чи він готовий підтримати і працювати з Вами, пішовши разом до сімейного психолога. Чомусь я впевнена, що він погодиться (відповідно до опису Вашої історії і навіть зрадіє і подякує Вам);
- якщо раптом він відмовиться, то запитайте чому (можливо, йому просто страшно і тоді його потрібно підтримати), не наполягайте, у кожної людини свій темп. Скажіть, що Ви сама буде відвідувати консультації у психолога і хочете, щоб він Вас емоційно підтримав у цьому процесі;
- додатково для психоедукації пропоную Вам прочитати книги Б. Уайнхолд і Дж. Уайнход "Освобождение от созависимости" (книжка є в безкоштовному доступі в інтернеті) + "Бегство от близости. Избавление ваших отношений от контрзависимости - другой стороны созависимости" (поки що лише зустрічала в паперовому форматі).

Однозначно рекомендую звернутися Вам до сімейного психолога і, в ідеалі, щоб кожен з вас мав ще окремого психолга-психотерапевта для пропрацювання ваших минулих психологічних травм. Звісно, Ви можете спробувати самостійно накласти шину і кістка зростеться. Проте як? Більш за все нерівно, процес буде надто болісним, а ймовірність, що вона зростеться рівно становить 0,000001%. Водночас, якщо Ви звернетеся до травматолога, то відсоток точно набагато вищий і біль не така сильна.

Ответ отредактирован автором 14-04-2020 14:54:05

Відповідно до Вашого останнього доповнення, я бачу, що причина Вашого хвилювання, насправді, лежить в нездатності вирішити конфлікти і Вас це лякає. Помітно, що Ваш наречений Вас кохає і Ви його теж, адже Ви зараз намагаєтеся знайти причину на цьому форумі, а він також робить якісь кроки, розпитуючи Вас про якісь моменти у Вашому житті.

«Не хватает того, что он ее может понять меня, когда я ему объясняю, что иногда мне нужно побыть одной, например. Он воспринимает это слишком эмоционально, иногда сталкиваюсь с тем, что меня душит чрезмерное количество его чувств ко мне »;
Припускаю, що Вашому нареченому важлива Ваша увага і Ваше вираження любові. Іноді люди бояться втратити свого партнера і потребують постійного підтвердження "любові" з їхнього боку. Корінь цього може лежати в травматичних стосунках із попередніми партнерами та вдитячо-батьківських відносинах. Таким чином, можливо, він вибудовує із Вами модель созалежгих стосунків.
Також, я цілком можу зрозуміти і Вашу позицію тому, що в кожної людини мають бути свої особистісні кордони, а їхнє систематичне порушення виснажує. Проте, згідно із Вашою розповіддю (про попередні складнощі із чоловіками, не бажання ділитися якось інформацією з чоловіком), я цілком можу припустити, що у Вас наявна "контрзалежна модель побудови стосунків" (її корінь також лежить в психологічних травмах дитинства та в стосунках із попередніми партерами), Несвідомо Ви боїтеся близькості (через страх бути "поглинутою в тосунках") та, водночас, хочете її і цей конфлікт Вас розриває зсередини.

«У подружек в браке все хорошо и они с мужьями друг друга понимают, и мне кажется, что я никогда не смогу прийти к этому, что у всех все хорошо, а у меня — нет.»;
Запам'ятайте: чуже сім'я - це темний ліс. Ви бачите лише зовнішню соціальну картинку, яку Вам дозволяють показувати. Навіть у найщасливіших пар є конфлікти, просто про них не розповідають на публіку. А як, власне, формується щастя у парі? Через спільне, конструктивне вирішення конфліктів і близькість. Це не дається відразу через ідеальне поєднання характерів, а є постійною співпрацьою двох, адже стосунки - це робота.

«Я начинаю переживать из-за брака, потому что боюсь с этим не справиться, не понимаю, что я делаю не так, что мой мужчина себя так ведёт.»;
Цілком розумію ваше хвилювання. Насправді, Ви і Ваш чоловік здатні із цим впоратися, головне - взяти обом відповідальність за ваші стосунки і працбвати над ними.

«например, я могу сказать, что какая-то часть моей жизни слишком интимная и я ещё не готова ее обсуждать, он начинает "мстить" и в самое ближайшее время, когда я задам ему какой-то вопрос, он ответит тем же»;.
Оця теза містить корінь проблеми. Знаєте, вашого партнера можна зрозуміти. Гармонійні, партнерські стосунки - це близькість, яка формується через відкритість і взаємодовіру. Запитайте себе - чому Ви не можете розповісти йому якусь частину своєї інтимної інформації із минулого, що Вам заважає (припускаю, що корінь проблеми лежить у Вашому травматичному минулому і контрзалежної моделі побудови стосунків)?
Ви і самі бачите, як Вам неприємно, коли Ваш партнер не ділиться із Вами своїми інтимними подробицями. Його гнів конструктивний і Ваш також. Зараз Ви граєте у психологічні ігри (постійні суперечки), щоб несвідомо уникнути близькості, міняючись ролями (Переслідувач-Жертва).

«Когда спрашиваешь насчёт чего-либо "а почему ты так сделал?", то в ответ 100% будет "а ты тоже...". »;
Бачите, це хороша ілюстрація. Замість того, щоб зрозуміти себе, чому Ви не говорите йому деякої інформації (і відповідно, пояснити йому потім) Ви на нього нападаєте, а він, в свою чергу, замість того, щоб відкрито заявити про свої переживання, хвилювання та потреби, починає продовжувати грати в гру "Це все ти...". А проблема то в немінні відкрито заявити про свої потреби і переживаня + якісь вніутрішні конфлікти і травми з минулого, що зараз впливають на ваші стосунки.

«Хотя я много раз объясняла, что мы оба скорее всего виноваты в каждом конфликте. »;
Ви цілком правильно кажите, за виникнення конфлікту, як і за його вирішення, завжди відповідальні двоє.

«Доказывать хочется матери, в первую очередь, что я могу без нее справиться со своими отношениями, и что ее советы мне не нужны. И если она не смогла построить здоровые отношения, то ее примеры мне точно не помогут
»;.
Розумію Ваш гнів на матір, адже вона втручається у Ваше життя. Пара - це єдиний організм, а посторонній вплив збоку лише його розвалює. Ви зазначили, що у Ваших батьків були погані стосунки один з одним, припускаю, що там також лежить корінь Вашої контрзалежної моделі поведінки. У Вас бореться два почуття: страх, що Ви повторите долю своєї матері + гнів, що у вашому дитинстві Ви не бачили модель гармонійних стосунків.

Доброго дня, Оля.
Співчуваю Вам, помітно, як сильно Ви зараз страждаєте від минулих втрат (розлучення).
«Или в погоне быть примерной женой, упустила быть самой любящей матерью.»;
Чому Ви так вважаєте? Які у Вас стосунки із дитиною? Насправді, щоб дати дитині любов і щастя, перш за все, необхідно самій бути шасливою (принцип - "Одягни кисневу маску спочатку на себе, а потім на іншого"), адже у Вас не вистачатиме ресурсу.

«Или переживши тяжело развод, разочаровалась так сильно, что настал период бояться одиночества. »;
Мені здається, що потрібно детальніше розглянути причини Вашого розлучення. У Вашій історії помітно, як Ви берете відповідальність за розпад стосунків виключно на себе, проте пам'ятайте, що стосунки - це завжди двоє (50 % відповідальності лежить на Вас, а 50 % - на Вашому партнері).
Ви не вірите, що заслуговуєте на любов і щасливі стосунки? Чому?

«А быть может женщина пережившая боль и разочарование от любимого человека?! И передо мной стала стена, я не могу её одолеть самостоятельно. »;
Те, що Ви зараз описуєте є цілком нормальним станом при втраті (у Вашому випадку - це - втрата стосунків). Процес переживання втрати має наступні стадії: 1) заперечення; 2) гнів; 3) торги; 4) депресія; 5) прийняття. Хочимо ми цього, чи ні, проте ми маємо всі їх пережити, щоб нарешті відпустити "болюче минуле". Коли ми "емоційно очистимося", тоді у нас звільниться місце для позитиву і побудови нових стосунків. Припускаю, що Ви зараз знаходитеся на стадії депресії (одна з найдовших стадій). Іноді, ми можемо застрягати на якомусь етапі тому, що не "перепрожии", наприклад, етап гніву (бо ми боїмося і несвідомо блокуємо гнів через якісь внутрішні заборони). Вам необхідно повність пройти ці етапи, а психолог допоможе Вам їх пройти менш болісно та не застрягнути в якомусь одному із них.

«И началась боязнь.. но не смотря на это я стараюсь улыбаться, радоваться жизни. Но у меня это плохо получается и чем больше я стараюсь, тем сильнее я себя заматываю в кокон.»;
Ось в цьому і корінь проблеми, адже Ви не перепроживаєте негативні почуття, а ховаєте їх за масокою усмішки, що лише погіршує ситуацію. Не потрібно бути "завжди сильною" - це виснажує і знищує нас з середини. Більше обговорюйте свою втрату із іншими і Вам, однозначно, полегшає.

«Я не позволяю себе быть любимой и счастливой женщиной, и судьба мне не даёт этого. А как?!? Я же не могу по другому. Я не знаю, что такое быть счастливой и как стать ею? Как найти себя и обрести семью? Как стать счастливой вопреки всему?»;
Доля - це фікція. Ми творці своєї долі, запам'ятайте це раз і назавжди. Лише у Ваших силах змінити своє життя, взявши за нього відповідальність. Ви вже зробили перший крок - написали сюди і це вже варте поваги. Тепер лише Вам обирати, чи Ви готові працювати над собою, просити підтримку в рідних та піти наконсультації до психолога. Я впевнена, що Ви зможете і готові, вибір лише за Вами. Ви варті любові і щастя! Удачі!

Ответ отредактирован автором 14-04-2020 13:29:32

Доброго дня, nik016.
Співчуваю, що у Вашій сім'ї настільки психологічно важка атмосфера. Те, що Ви гніваєтеся на батька - це цілком зрозуміло і конструктивно (також Ви можете гніватися на матір, що вона нічого не змінює в своєму житті і терпить таке ставлення - це також нормально), головне - не тримайте цей гнів в собі, бо потім він може перерости у аутоагресію, депресію, психосоматику, невроз чи безпричинні "спалахи гніву". Якщо бачите, що гніваєтеся - побийде з усієї сили подушку, поки не відчуєте слабкість у м'язах (головне не зашкодьте собі) + обговорюйте свій гнів, сум із іншими людьми (наприклад, друзі, шкільний психолог, родичі).

«Я боюсь за свою маму, потому что у неё может быть инсульт и мне очень страшно.»;
Цілком розумію Ваш страх і побоювання, помітно як Ви любите свою маму. Чи говорили Ви своїй матері про хвилювання за її здоров'я? Максимум, що Ви можете зробити - це заявити про свої почуття та побажання (наприклад, щоб батьки сходили до сімейного психолога), але їм лише вирішувати, як діяти у цій ситуації. Не беріть на себе відповідальність за чуже життя, не будьте Рятівником - це "ведмежа послуга", адже Ви робите гірше не тільки собі (Ви витрачаєте зусилля, які не дають ніякого ефекту + батьки можуть переспрямовувати на Вас свій гнів, що погіршить Ваш психологічний стан), але і їм (несвідомо Ви "втягуєтеся" у їхні психологічні ігри, що сприяє загостренню суперечок: трикутник Карпмана (Рятівник (Ви) - Жертва (мама) - Переслідувач (батько)) + Ви несвідомо обезцінюєте їхні зусилля самостійно вирішити проблему і, таким чином, вони ніколи не візьмуть відповідальність за своє життя та не вирішать цю проблему).

«Я заметила что жутко ненавижу своего отца и на это есть много причин. »;
Чи Ви казали своєму батькові, що Ви гніваєтеся на нього за те, що він кричить на маму, не вибачається перед нею та що Ви хвилюєтеся, що така його поведінка спричинить інсульт у матері? Якщо так, то яка була його еакція? Якщо ні, то що Вам заважає це сказати батькові?

Отже, що Ви можете "максимально" зробити у цій ситуації:
- сказати щиро батьками про свої переживання та запропонувати їм сходити до сімейного психолога;
- надалі - не вмішуватися у їхні сварки, дозволити їм відповідати за своє життя, проте не накопичувати у собі гнів, сум та образи, а вивільнювати їх (попередньо було розписано як);
- якщо Ви бачите, що їхні сварки виводять Вас із рівноваги - не терпіть це. За можливості - замкніться у окремій кімнаті та включіть навушники, або вийдіть на вулицю; побийте подушкі, якщо відчуваєте гнів;
- більше розповідайте про свої переживання іншим, це дозволить Вам "емоційно очищуватися від накопленого негативу" (наприклад, друзі, шкільний психолог тощо);
- зараз Вам 13 років - це дуже сензитивний та складний віковий етап (тому потурбуйтеся, перш за все, про себе). У цей час формується Ваша ідентичність (Ви пізнаєте себе, намагаєтеся зробуміти своє місце у соціумі). Ваше життя не зводиться лише до допомоги близьким, Ваше існування є цінним само по собі. Дослідіть, що Вам подобається, ким Ви хочете бути у майбутньому, розширюйте свій кругозір (читайте книги, дивіться відео, фільми, розширте коло свого спілкування (в реальності і на форумах), самовдосконалюйтеся.

Однозначно рекомендую Вам звернутися очно до психолога (якщо у Вас немає коштів (і Ваші батьки відмовляються Вам їх давати), то завжди є шкільний психолог та психологи у соціальних службах) для емоційної підтримки.

Пам'ятайте - Ви окрема людина із своїми інтересами, бажаннями, прагненнями. Не картайте себе, що Ви не здатні вирішити ситуацію в сім'ї. На жаль, ми ніяк не можемо змінити інших людей або вплинути на їхню поведінку, якщо вони цього не хочуть. Ми лише здатні змінити своє ставлення та свої дії.

Ви дуже хороша дівчина, бажаю Вам більше цінувати себе, дозволити іншим бути у своїх процесах та знайти гармонію із собою! :)

Ответ отредактирован автором 14-04-2020 13:07:26

Доброго дня, Essence.
На жаль, зрозуміти замість Вас, що Вам хочеться ми не можемо, лише Ви це знаєте. Наше завдання - допомогти Вам у самопізнанні шляхом задавання питань для саморефлексії.
Я розумію Ваше хвилювання, адже Ви зараз робите важливий вибір у житті і Ви хочете бути впевненою, чи це той шлях і чи це та людина, з якою Ви хочете будувати майбутнє.
Будь ласка, дайте відповіді на наступні запитання:
1. Що Вам дають теперішні стосунки із партнером, за що Ви його покохали?
2. Що Вас лякає у цих стосунках? Як Ви відчуваєте, що Вам у них не вистачає?
3. Ви відчуваєте тиск соціуму, що Вам необхідно вийти заміж? Якщо так, то звідки він (батьки, родичі, друзі)?
4. Можливо у Вас зараз виникають сумніви щодо заміжжя через непорозуміння з партнером?
5. Опишіть, як Ви бачите своє ідеальне життя і яке місце сім'ї у ньому.

«Все отношения с противоположным полом заканчивались тем, что я понимала, что просто кому-то что-то доказываю или добиваюсь своей цели. »;
Розкажіть детальніше, кому саме і що Ви доводили та якої цілі Ви добивалися? У чому Ви бачите проблему побудови стосунків?

«Но я сама по себе в отношениях, не могу ничего сделать, чтоб наладить нормальное общение между нами без скандалов сейчас, кажется, что человек мне не подходит по темпераменту»;
Насправді, конфлікти - це цілком звична річ навіть у найгармонійніших стосунках. Дуже часто ми сприймаємо конфлікт як щось негативне, але конструктивне його вирішення є запорукою близькості. Припускаю, що Ви зараз злякалися скандалів і боїтеся, що це буде продовжуватися у подружньому житті (можливо в дитинстві Ви спостеріали сварки батьків і зараз боїтеся повторити їхню модель стосунків). Так, темпераменти можуть не сходитися (як і багато інших ознак, адже ви дві окремі особистості), проте, якщо Ви бачите, що Ви кохаєте цю людину і вона кохає Вас, то головне - це не темперамент, а співпраця і взаємопідтримка.
Чи обговорювали Ви зі своїм нареченим свої побоювання? Так як зазвичай протікають Ваші конфлікти (причина суперечок, Ваші і його дії)?

«Здравствуйте! Спасибо, более лучшего описания проблемы и найти. Я согласна с каждым вашим словом. И насчет родительской любви тоже отчасти правда. С появлением младших им уделялось больше внимания, благо ревность в их сторону уже ушла давным-давно и теперь пожинаю плоды своей беспричинной ревности. Самое обидное, что я не знаю как это подавлять и как с этим бороться. Мне не хочется лишних ссор и скандалов на эту тему, но и близкие не всегда могут понять, как это больно.»;
Ваші ревнощі в дитинстві - це цілком природнє явище і воно має обгрунтовану причину. У психології існує безліч теорій про відносини між братами і сестрами та як народження нової дитини впливає на попередню. В той момент все залежало від батьків, проте вони, як статистично прийнято у сім'ях, переключилися на новонароджену сестру, адже вона потребує догляду, не врахувавши, що Ви ще є дитиною, яка потребує емоційної підтримки. В той момент Ви пережили сильну, виправдану фрустрацію і гнів, адже Ваші психологічні потреби були не задоволені.
Крім цього, у 4 класі, у вашій сім'ї з'явилася не лише сестра, але і вітчим. Ця додаткова фігура також почала забирати увагу Вашої матері. Можливо Ви відчували, що вітчим більше любить свою генетичну доньку, ніж Вас і Ви є, у цій новоствореній сім'ї, зайвою (відчуття покинутості). Також його поява актуалізувала у Вас питання "чому у мене немає батька". Дитина, у такому ранньому віці як Ваш, починає шукати причину проблем у собі і, припускаю, Ви несвідомо почали звинувачувати себе, що у Вас відсутній батько. З'являється гнів на себе, Ви займаєтеся аутоагресією у вигляді "не заявлення батькам про свої потреби на увагу", жетрвуючи собою. І тут з'являється нових шлях для редкуції внутрішнього гніву + отримання уваги та любові - подруги. А далі Ви все знаєте.

Хоча нам здається, що сиблінгові ревнощі пішли, проте, недостача уваги та любові в дитинстві впливають на наше теперішнє життя (так влаштована наша психіка). Через теперішні стосунки із друзями Ви пробуєте задовільнити Ваші давно незадоволені потреби. Ліквідувати цей вплив минулого можливо, проте лише через побудову терапевтичниї стосунків із психологом-психотерапевтом та пропрацювання Ваших минулих травм. На жаль, як зазначив колега вище, Ви не зможете "заповнити внутрішню пустоту"лише через спілкування з подругами тому, що в кожного є свій "внутрішній ресурс", який є чітко розподіленим впродовж дня. Вони просто не зможуть дати такий обсяг, який Ви потребуєте + Ваш голод тільки буде міцнішати, адже відбуватиметься постійне "розпалювання апетиту".

Скажіть, будь ласка, які у Вас зараз стосунки з мамою, вітчимом, сестрою? Чи розповідали Ви їм про свої переживання?

Рекомендую Вам попросити про фінансову та психологічну підтримку у батьків для відвідування психолога-психотерапевта. Якщо вони не погодяться - є безкоштовні психологи при Вашому навчальному закладі та психологи в соціальних службах. Хоча зараз карантин, проте дуже багато психологів працюють в онлайн через скайп і вайбер, тому це не є проблемою.

«Можно пожалуйста поподробнее разъяснить фразу, "американские горки" И "резиновая лента?" »;
Під американськими горками я мала на увазі "перебіжки зі школи в школу", адже Вам необхідно адаптуватися до нових умов, а це викликає величезні затрати психологічної енрегії + стрес. "Резинова стрічка" - це поняття в психології, яке означає, що якась стресова подія (у Вашому випадку це перехід з однієї школи в іншу + віддалення від подруги) відтягує Вас у травматичні спогади (у Вашому випадку - це покидання батька та відсутність люблячих стосунків із матір'ю).

«Да, сделать мне это не то, чтобы тяжело, я просто этого не могу. Потому что я зависима от неё, а поддержки нет. Я получаю всё внимание и поддержку от неё. »;
Я цілком Вас розумію. Ви не можете тому, що у Вас немає психологічної підтримки збоку і ця дівчина є єдиним джерелом підтримки. Саме для цього Вам потрібне регулярне відвідування психолога (на жаль, кожна людина енергетично виснажується і Ваша дівчина не є винятком, їй потрібна перезарядка і Ви це чудово розумієте).

«Отношения с одноклассниками, не люблю эту тему. С одноклассниками я никогда не общалась, не с кем. Ещё с младшего возраста. Отношения нейтральные. Я их не трогаю, а они меня.»;
Хоча Вам важко про це говорити, проте, скажіть, будь ласка, чому Ви раніше не спілкувалися і досі не спілкуєтеся з однокласниками? Можливо у Вас були якісь випадки булінгу з їхнього боку? А як Ви познайомилися із теперішньою дівчиною? На справді, підтримку можна і отримати не лише від однокласників, але і з інших джерел (у випадку карантину). Іноді підтримка може полягати у тому, що Ви почнете просто спілкуватися із кимось іншим на якісь теми, які Вам є цікавими. Наприклад, можете зареєструватися на якомусь форумі по Вашим інтересам і обговорювати їх в переписці із учасниками.

«Было такое, что папа уехал на три года работать в Россию. И я его долго не видела. Но сейчас, он старается приезжать. А с мамой я почти не общаюсь. Т.к я с ней не нахожу общего языка,у нас все нормально, мы не ссоримся, но мы не понимаем друг друга, т.к моя мама в душе ещё ребёнок, а черты взрослого человека. Также моя мама часто выпивает, но она не алкоголик. »;
Співчуваю Вам, ще з дитинства Вам довелося швидко подорослішати та стати "емоційно незворушною", адже Ви не отримували повної емоційної підтримки ні від батька, ні від матері та не отримуєте досі. Припускаю, що Ви замінили своїй мамі її матір (так зазвичай відбувається у сім'ях із залежностями, а Ваша матір, на жаль, залежна. Алкоголізм може носити різні форми. Припускаю, що у Вашої матері побутовий алкоголізм).

«Только я боюсь не совсем того, что она скажет, опять у меня такая реакция и такое поведение, я это (знаю уже!!!) что она по-любому так скажет, и это её либо расстроит, либо разозлит, А больше боюсь, что слова, которые она говорит, будут не в мою пользу, и не так, как (мне) хотелось бы!!»;
Пропоную Вам обговорити зі своєю дівчиною, якої б підтримки Ви від неї хотіли. Припускаю, що вона не знає, як Вас підтримати і, таким чином, вказуючи на Вашу поведінку, намагається Вам допомогти. Наприклад, "(ім'я), дякую, що ти відповіла на мій телефонний дзвінок, я це дуже ціную. Я хотіла б з тобою поговорити про мою созалежну модель стосунків. Ти не проти? Я вже зрозуміла, що корінь проблеми лежить в моїх минулих дитячих травмах. Мені не вистачало любові і визнання, а потім з'явилася ти, людина яка мене зрозуміла і полюбила. Звісно, я "вчепилася" в тебе, адже мені так довго цього не вистачало. Зараз я розумію, що моя поведінка виснажує тебе і у нас відсутні особистісні кордони, тому я ходжу до психолога на терапію. Ти мені дуже цінна і наші стосунки теж, тому я боюся тебе втратити і саме тому я працюю над собою. Останнім часом, коли ти мені телефонуєш, у мене почалися приступи паніки тому через страх погіршення мого стану. Проаналізувавши, я зрозуміла, що наші уявлення про підтримку є різними. Я розумію, що ти хочеш мене підтримати, сказавши, що зараз я проявляю созалежні стосунки (і я ціную твої старання), однак, це мені не допомогає. Чи не могла б ти, будь ласка, коли телефонуєш, не казати мені про це, а просто мене заспокоювати, кажучи як ти мене любиш?". Обов'язково подякуйте дівчині після розмови.

«Всё таки корень проблемы нужно срочно как-то искать, что-бы избавится от раны навсегда, а какие-то занятия, помогают только отвлечься, но потом это возращается....::sad:: »;
Погоджуюся, що Вам потібно детальніше проаналізувати корінь проблеми і його про працювати із психотерапевтом (а це 100 % Ваші дитячо-батьківські стосунки). Проте, насправді, психотерапія влаштована так, що зразу "рвати корінь" не можна, бо це травматично. Перш за Все, Вам необхідно хоч трохи вірвноважити Ваш емоційний стан (підтримка психолога і дівчини, спілкування на різні теми на форумах, хоббі, вправи про які зазначала колега).

Я так зрозуміла, що Ви вживаєте заспокійливі, Вам виписав їх лікар?

«Так, є такий тип людей. Негативно налаштовані люди, у погляді вбачається злість. Спільне між нападниками - це високомірність, агресія.»;
Але ж, коли Ви бачите незнайому людину на вулиці, Ви ж ще не знаєте, чи є вона високомірною, або злою. Припускаю, що Ви несвідомо проектуєте на них риси своїх нападників, або, можливо навіть, проектуєте на інших свій внутрішній гнів (кривдники в школі, батько) тому, що у Вас стоїть несвідома заборона "виражати гнів". Таким чином, Вашою автентичною, справжньою емоцією є гнів, а покриває її страх.

«Сварки стали звичним ділом, реагую на них, на диво, дуже спокійно. Не приймаю нічиєї сторони, оскільки вважаю, що обидва не праві »;
Хоча Ви говорите, що реагуєте на них спокійно, проте, мені здається, що Ви "подавляєте" в собі почуття, а це лише погіршує ваш психологічний стан. Ви не даєте їм вихід. Також, можливо, батьки в дитинстві несвідомо давали Вам послання "Не відчувай (особливо гнів, сум), "Будь сильним" (наприклад, карали або висміювали Вас коли Ви плакали чи гнівалися).

«Відносини з мамою хороші, з батьком не дуже. Не сприймаю його нормально. Сильний критик, він мені неприємний як людина і намагаюсь уникати з ним спілкування, оскільки у разі допущення якоїсь помилки він завжди буде радий тому, щоб це висміяти »;
Скажіть, будь ласка, чи захищаєтеся Ви якось від критики батька, окрім уникнення із ним спілкування (ця стратегія поведінки-уникнення є дуже схожою на ту, що Ви зараз використовуєте у соціумі до незнайомих людей). Подивіться, як цікаво виходить: Ви несвідомо програєте конфліктну ситуацію у Вашій сім'ї через соціум (що є більш безпечною стратегією). На деяких людей Ви проектуєте образ батька та кривдників, водночас, Вм знову відчуваєте незахищеність перед ними і Вам легше, коли поряд знаходяться інші люди (друзі), на яких Ви проектуєте Рятівника-маму.

Чи дозволяєте Ви собі відчувати гнів на батька?

«Он не хочет обратиться к доктору к сожалению. Я живу не в России поэтому на эту тему тут поговорить и доктора нет. »;
На жаль, без спеціаліста-сексолога він не зможе розібратися у собі, а секс у трьох точно не сприятиме кращому розумінню, а лише заплутає та погіршить ситуацію (раджу це йому сказати). Це дуже поширена практика ходити до таких спеціалістів (коли Ви поламали ногу, Ви йдете то травматолога, а не намагаєтеся заглушити біль і чекати, поки кістка сама зростеться), у цьому немає нічого ганебного, а навіть навпаки - це варте поваги, адже, таким чином, він бере відповідальність за свій психологічний стан. Залишати це на самотік та ігнорувати також не можна (згадайте цитату колеги про сосуд із оцтом). Якщо вся проблема в тому, що немає спеціаліста-сексолога до якого Ви можете звернутися у Вашому місті чи країні, то пам'ятайте, що завжди є консультація онлайн із сексологом (тим паче, зараз всі так працюють), а вся інформація є цілком конфіденційною.

Рекомендую ще раз із ним серйозно поговорити, зазначивши, що Вас турбує його психологічний стан і, відповідно, ваші стосунки, адже вони цінні для Вас. Скажіть, що Ви бачите, як його постійно мучають ці думки і Вам також стає не по собі. Якщо так бути тривати далі, то стосунки лише погіршаться і, можливо, рано чи пізно, дійде до розлучення. Тому Ви готові його підтримати у цьому процесі.

Ответ отредактирован автором 12-04-2020 20:03:14

«Оксана Сенченко, дякую Вам за допомогу, я планую після карантину звернутись до психіатра і звичайно надіюсь, що все буде добре) »;
Я впевнена, що все буде добре, адже Ви молодчинка у саморефлексії, читаєте статті, намагаєтеся зрозуміти себе, питаєте про точку зору у різних спеціалістів на форумі (а це вже точно говорить, що у Вас є психологічно здорова частина) + звернетеся до спеціаліста для складання повної картини Вашої ситуації :). Вірю у Вас!

« Кое-где её советы и помогали. Некоторые её советы были и хорошими, но я скорее всего не пошла по ним, из-за того, что это меня расстраивало, и я не верила, почему я должна поступать так.»;
Рекомендую звернути увагу на ці поради, які вона Вам давала, адже вони Вас засмутили. Дуже часто, якщо якісь дії або поради нас дуже емоційно включають, у них може міститися корінь проблеми, а психіка включає захисний механізм заперечення. Я б радила Вам проговорити з нею цей момент і проаналізувати його детальніше. Також подумайте, чи не міг бути цей стан викликаний тою проблемою, над якою Ви попередньо працювали із цим психологом (можливо на консультаціях Ви розворушили якісь старі рани, які зараз болять, це часто є дуже поширеним). Чи Ви ходите зараз до цього психолога?

«.Это либо это как-то связано со школой, потому что до этого мне очень не хватало общения. И я перевелась в школу к ней. Но потом из-за обстоятельств, вернулась сново в свою школу. И с этого лета, может быть даже раньше, у меня началась плаксивость. Потом чтобы быть вместе, она тоже хотела перейти в другую школу, и была возможность, но не сложилось. После лета, я долго плакала в первый день учебы, и думала, как я проучусь этот год одна, я скорее умру. Из-за сложившейся ситуации, я начала ещё больше с ней видеться и гулять как можно чаще.....Вторая причина, это когда этим летом, она уезжала в больницу на 20 дней, и мы очень сильно скучали по друг другу »;
Припускаю, що це цілком може бути причиною Вашого теперішнього стану. Період адаптації до нового середовища є стресовим, а у Вас були цілі "американські гірки". Крім цього, припускаю, що за цим лежить щось більше (Ви відчули сильний страх перед покинутістю дівчиною і почали інтенсивно з нею спілкуватися). Можливо, ця ситуація була лише "гумовою стрічкою", яка відтягнула Вас назад, до минулих травм. Скажіть, будь ласка, чи бували у Вашому дитинстві випадки, коли важлива для Вас фігура покинула Вас?

«Вот после этого и начались ссоры, что я не могла её оставить даже на один день дома. По своим собственным мыслям и догадкам, чтобы приглушить, то одиночество и подавленность, которую я чувствовала каждый день в школе, мы и начали видеться каждый день...»;
Звичайно, що Ваша дівчина буде гніватися, адже кожна людина має мати особистісні кордони, а у вас вони порушенні. Паритетні, гармонійні стосунки - це два окремі індивіди, які здатні, при бажанні, і віддалитися і наближатися один до одного без дискомфорту, а не дві частини одного цілого. Проте я також Вас розумію і бачу, що Вам важко і Вам необхідна підтримка. Але чи є у Вас ще якісь ресурси, де б Ви могли отримати цю підтримку (друзі, батьки, психолог)?
Опишіть, будь ласка, які у Вас стосунки із однокласниками та вчителями в теперішній школі.

«Страх того, что что-то пойдёт не так, не в мою пользу, не в лучшую сторону, не так как хотелось бы мне. Боюсь услышать, слова, сообщения, которые могут меня расстроить, испугать, или даже довести до слёз. »;
Припускаю, що Ви боїтеся, що ця дівчина може розірвати із Вами стосунки і Ви залишитеся самотньою. Або ж, що Ви емоційно відреагуєте на якесь її повідомлення, вона знову скаже як їй надоїла така Ваша поведінка і назавжди з Вами розірве стосунки. Вам це відгукується?

Ответ отредактирован автором 12-04-2020 19:44:56

«Для меня диагноз это понятие себя, это то, что поможет мне понять, в чем проблема и как с ней справиться. Я хочу обратиться с этим вопросом, но не понимаю, к какому специалисту »;
Поважаю Ваше прагнення до самопізнання і повністю його підтримую (це психологічно здорова позиція). Зверніться на індивідуальну консультацію спочатку до психіатра, а потім до психолога-психотерапевта (бо в режимі переписки, на жаль, ми Вам не зможемо допомогти. Щоб Вас справді зрозуміти необхідно зібрати і проаналізувати величезну кількість інформації, скласти анамнез і т. д. Тут ми можемо будувати лише гіпотези, нічого більшого). Хоча зараз карантин, проте багато спеціалістів працює онлайн, головне, щоб було бажання.

Бажаю Вам успіхів на шляху самопізнання!:)

Ответ отредактирован автором 12-04-2020 16:16:58

Доброго дня, Angel.
Помітно наскільки Ви кохаєте свого чоловіка, адже звернулися за порадою сюди на форум. Ви велика молодець, що намагаєтеся розібратися і це варто поваги.

Проходження тестів в онлайні, симпатія до чоловічого тіла, досвід орального сексу із чоловіком не дають повної картини. Сексуальна орієнтація - це дуже складне явище і воно вимагає безліч тестів у кваліфікованого спеціаліста-сексолога (простим сексуальним контактом це також не зрозумієш). Я так зрозуміла, що Вашого чоловіка це питання дуже хвилює і це цілком нормально, що він хоче розібратися у собі. Підтримайте його у цьому процесі і запропонуйте сходити йому до сексолога (якщо він подавить це питання в собі, не знайде відповідь, то буде "постійно варитися" у цьому. Це в свою чергу, призведе до психологічного виснаження, що вплине на Ваші стосунки (вибухи гніву, сварки тощо)).

« Но я заранее предупредила его, что не смогу жить с ним, если он полноценно займется сексом с мужчиной....Проблема во мне. Как жить с мыслью. Я конечно могу просто подавить в себе чувство, если не будет принято никаких действий. »;
Ви маєте право на свою позицію і не варто займатися "самопожертвуванням" тому, що це не принесе щастя ні Вам (Ви будете терпіти, постійна фрустрація), ні йому (Ваша фрустрація буде звісно впливати на відношення до нього, як би Ви це не намагалися подавити). Із вашої тези помітно, що "детруа" Ви також психологічно не приймаєте (адже Ви не можете змиритися з думкою, що чоловік займеться повноцінно сексом із іншим чоловіком, а в детруа цього не уникнути), це лише один із способів самопожертвування, тому робити цього не рекомендую.

«А может предложить ему как бы договор. Что Я тоже могу иметь любовника. Но не уверенна, что смогу так жить. Как то по такому договору. »;
Якщо Ви вже не впевненні, що зможете жити із таким договором, то і не заставляйте себе, Ви лише зробите "медвежу послугу", як я зазначала раніше.

Що я можу порекомендувати? Нехай чоловік сходить до сексолога, щоб визначити орієнтацію. Після цього обов'язково підіть до сімейного психолога, щоб детальніше розглянути Ваш випадок і зрозуміти, чи готовий, кожний з Вас, продовжувати Ваші стосунки. Можливо чоловік заспокоїться, коли зрозуміє, яка у нього орієнтація, це питання не буде його мучити і все поверниться на свої місця. Можливо він зрозуміє, що йому важливий сексуальний контакт із чоловіками і тоді, не потрібно мучити ні його ні Вас. Я розумію, що Ви боїтеся втратити чоловіка (особливо 15 років разом), проте набагато краще вирішити все зараз, ніж відкладати на потім, адже пізніше буде ще психологічно ваще. Для любові, гармонійних стосунків, потрібні двоє, які здатні повністю задовільнити потреби один одного через взаємозалежність.

Вірю у Вас і бажаю Вам успіхів!

«Розпочав за собою таке помічати після 9 класу(14-15 років), не придавав цьому особливого значення. »;
Так, зазвичай у 14-15 років, в кризу підліткового віку, починає виникати страх соціального осуду та підлітковий егоцентризм (це цілком поширена практика, адже відбувається становленя Вашої ідентичності, Ви пізнаєте себе і соціум). Проте, якщо це затягується, то напевно, якась стресова подія додатково вплинула.

«Конфліктних ситуацій у мене було досить мало, у ранньому дитинстві (6-7 років), побиття одним хлопцем (слабкого характеру побиття), далі конфлікт вже у 14 річному віці, у якій відбулось лише по одному тілесному удару з обох сторін, з моєї, і зі сторони іншої людини. »;
Дуже Вам співчуваю, що Вам довелося пережити фізичний і психологічний булінг. Хоча Ви кажете, що це незначні події, проте я впевнена, що вони досить сильно на Вас вплинули і досі впливають. Чи Ви розповідали про ці ситкуації своїм батькам і як вони відреагували на те, що Ви були жертвою булінгу?

«На рахунок відносин з батьками... У початковій школі мене заставляли посильно вчитися, аби все йшло відмінно, за будь-які погані оцінки на мене кричали... »;
Ще й додалися занадто вимогливі батьки, які робили над Вами психологічне насилля (адже крик і принудження щось робити - це насилля). Які зараз відносини у Вас з Вашими батьками?

« Ще була проблема з ожирінням до 11 років. Жили у селі, спілкування з однолітками фактично не було, після 11 років перейшов в іншу школу, де і розпочав займатися спортом за школу, спілкуватися з однолітками, знайшлися друзі. »;
Напевно Вас хвилювало те, що у Вас було ожиріння, адже помітно, як Ви зайнялися собою (і це варто поваги). Я дуже радію, що Ви змогли знайти друзів, які Вас цінують. Як до Вас ставилися тоді однолітки (чи були якісь образи з їхнього боку)?

«У мене немає тяги з кимось конфліктувати, є відчуття, що хтось обов'язково сам стане ініціатором цього і я не зможу гідно відповісти. Проте, коли хтось є поруч, з'являється впевненість у собі і у своїх діях »;
Припускаю, що внаслідок пережитого насилля з боку ровесників та батьків, Ви зараз боїтеся агресії з боку (це природня реакція психіки для попередження нових нападів). Присутність іншої, знайомої людини Вас звісно заспокоює, адже таким чином, Ви несвідомо знаєте, що буде той, хто прийде на допомогу (як в ситуації із побиттям у 14 років Ви були не самі).

«Йдучи по вулиці з тривогою боюсь того, що не зможу гідно відповісти на породжений конфлікт. До речі, це містить в собі не постійність, інколи можу йти з повною впевненістю сам, а також завжди з впевненістю йду, коли хтось поруч і не важливо, чи ця людина поруч є сильнішою чи слабшою за мене фізично чи розумово »;
Скажіть, будь ласка, чи є якийсь тип людей, від яких Ви відчуваєте більшу загрозу, ніж від інших (які їхні спільні риси; які спільні риси із нападниками у Вашому дитинстві)?

Що Ви вкладаєте в поняття "гідно відповісти на конфлікт" (дати фізичний відпір, словесний відпір і т. д.)?

Ответ отредактирован автором 12-04-2020 15:46:10