Сімейна психологія

Доброго дня. В мене важкі стосунки з сімʼї
Критичні ситуації донькою. Їй 9 вчора виповнилося. Вона мене не поважає і не слухає.Чоловік не допомагає з цим . Якщо я зриваюсь сварить мене при донці.
Вчорашній день - я виклалась для дитини як могла . Отримала у відповідь хамство . Чоловік промовчав . Ми обидва працюємо . Я ще й вчуся. Дитина повністю на мені.
Нещодавно в мене був нервовий зрив . Довела донька . Вона псує мої речі , постійно обманює. Сьогодні я з ранку пішла на роботу, сподівалась що чоловік забере доньку з собою на роботу. Виявилось він залишив її вдома . Зателефонував моїй мамі , вона живе у сусідньому будинку , сказав що в мене якісь проблеми з нервами, і попрохав при глядіти за малою. До слова , останній раз коли вона залишилась одна , вона гралась сірниками і наробила шкоди ( провину свою так і не визнала) хоч були і бесіди і була покарана ( без гуляння у дворі тиждень). Сьогодні мені довелося піди з роботи , бо дитина сама пособі . У дворі я зустріла її роздіту (взуття на босу ногу ), у футболці і куртка на розпашку . Йшла з ковдрою з дому з чашками і з смаколиками які я не дозволяю брати без дозволу.
В квартирі жах. Мене не було вдома з 8 до 11… чоловік каже що вона не бреше і взагалі все ок то я з привітом . Я не знаю що робити ?? Як налагодити стосунки з донькою і як бути з чоловіком?? Він мене не цінує . Я зараз можу це сказати! Не цінує і не поважає. Донька бере приклад .
Я постійно працюю над собою. Шукаю причину у собі. Намагаюсь дивитися на ситуацію під іншим кутом. Постійно себе перелаштовую так щоб було все ладно. Та вже немає сил себе ламати .
В мене сіпається око вже рік мабуть. Бувають зриви ( я реву і задихаюсь). Відчуваю огиду до доньки і чоловіка . Хочу сховатися від них . Втікти. Ці відчуття мене лякають. Я говорила про це чоловіку . Він почав іноді мити посуд )). Та мені якось все одно на те .Розумієте , війна і всі ці жахи, які відбуваються вони мене стримують. Я думаю , що все що відбувається в моїй сімʼї то мої якісь забаганки. Що я сама роблю з мухи слона … та мені погано . Дуже погано. Нестерпно відчувати себе постійно в такому стані і змушувати думати що все гаразд.
Вчора озвучила чоловіку , шо хочу піти . В цілому розмова минула як я і очікувала. Після спроб викликати в мене почуття провини , погодився. А я чомусь плачу , боюсь і зараз не знаю чи вірно я все роблю ?? 10 років у шлюбі 13 разом. Чи кохаю чи просто звикла ?? Я себе не розумію. Навіть чекаю що він мене відмовить .. зовсім заплуталась я.

Доброго вечора! Неодноразово в мене з чоловіком сварка відбувається із за того, що я маю заткнутися в той момент коли він мені сказав, а якщо ні , то він агресує і матюкає мене поганими словами і тоді я починаю захищати свої кордони і кажу що вдарю його, одного разу так і було дала йому ляпаса за мати в мою сторону, тоді він з агресією налетів на мене, що я матом… лапав за обличчя, і я в свою чергу його подряпала і він мені віддавав, но в кінцевому результаті типу побитий вийшов він( подряпаний). Що мені робити? Не люблю несправедливість він не дозволяє на нього навіть голос повишати, не те що матюкати, а я маю просто заткнутись. Я просто не розумію як діяти!? І говорили неодноразово, щоб більше так не робили, він мене не ображав, а я на нього руку не піднімала. Ну не получається мені стримати себе, хоч і пробую спочатку казати щоб так не говорив мені і він пробує сказати, щоб я просто заткнулася

Маю дитину 9 років але живу не з чоловіком батьком дитини а з хлопцем і свою дитиною ,сварки в на завжди виникають коли ми щось купуємо і хлопець каже ти дай половину і я за квартиру їжу чи навіть він собі купив документально ділянку і каже дай мені половину грошей бо ти будеш користуватися доя мене це дивно,але взагалі то він хороший сімянин ,допомагає що нада,хотя син мій сердиться, і плаче що він з ним не проводе час бо через це в них конфлікти,і , незнаю що мені робити живем так 4 роки все майже без змін