Сімейна психологія

Ми с хлопцем рік разом але недавно в нього із за чогось почались нерви коли я питала в нього то він просто не слухав мене і нервував теж із за чого ми посварились , а коли я хотіла з ним поговорити вирішити питання вдвох він не хотів тільки проявляв агресію пішов просто не виходить на контакт , мені без нього важко і хочу щоб він прийшов поговорити

Останнім часом, може, з тиждень-два, відчуваю, що ми емоційно з чоловіком віддалилися. Він каже: дуже втомлюється на роботі. Приходить, їсть і лягає спати. Я, як завжди, готую шикарну вечерю, стараюся, але це вже ніби, як так і треба. Він вмикає свої фільми, щоб відволіктися, і ми майже не розмовляємо. У перервах чоловік мене хвалить і каже, що смачно .
Сексу теж не було тиждень - до нас це не норма(...та і я не наполягаю.
А сьогодні мене накрило. Зранку, коли чоловік збирався на роботу, йому зателефонувала мама, запитала як він, що робить, розповіла про себе, як їй спалося...і так мило вони говорили...І тут я розізлилася....Мабуть, мені цього зараз не вистачає у відносинах із ним(((
Потім цього ж ранку я дізнаюся, що він розповів ПЕРШІЙ мамі, що їхню службу можуть мобілізувати! А мені сказав лиш сьогодні, і то мимоволі. Що це?? Небажання мене засмучувати, чи більша близькість із мамою? А може це цілком нормально, адже це мама, а я себе накручую та проявляю ревність?
Додам, що я втомилася. Втомилася постійно бути ініціатором усього, що нас зближує...зараз поясню: я готую смачні вечері, щоб чоловік хотів повертатися додому; ми можемо спонтанно поїхати на природу і т.д.
Може, я розчинилася в своєму партнерові??

Дуже тривожна бабуся. Коли залишаю дитину (скучає, тому наполягає на візитах час від часу), занадто сильно все забороняє і лякає дитину: все тільки гріте (навіть ковбасу чи тортик), бо за холодне і можуть бути бактерії, на траві не можна гратися, бо земля і брудно, пісочниця - те саме, за межі двору не можна виходити, бо чужі люди і небезпечно, про аквапарк, каруселі взагалі мовчу, тварин гладити не можна, бо глисти і хвороби, в автобус навіть літом лише в довгому одязі, бо брудне сидіння. Словом, навколо страшний і небезпечний світ і небезпеки можна чекати на кожному кроці, а довіряти і спілкуватися можна лише в межах сімʼї і з перевіреними дітьми.
Я не штовхаю дитину до небезпеки, але вважаю, що це вчить боятися світу і не хочу, щоби вона виховувалася в атмосфері де все від комашки до пилинки хоче їй зашкодити. Плюс додаються забобони, віра у всілякі вироки і т.д.
Проблема в тому, що бабуся така не лише до внука, вона по житті дуже тривожна, аж до хворобливих нападів від переживань. Мій чоловік виховувався в такій атмосфері (це його мама) і має певні наслідки, з якими бореться по мірі можливості, але вони ймовірно вже залишаться назавжди (йому важко з людьми, є недовіра, соціальний острах, іпохондрія). Бабуся не розуміє в чім проблема і вважає, що все робить правильно.
Як діяти в цій ситуації? Не хочу позбавляти ні внука, ні бабусю один одного, але не хочу такого впливу на дитину. Бабуся коли приїжджає до нас, на все бурчить і закручує очі від наших правил. Доводиться жорстко наполягати на тому, що дитина питиме воду кімнатної температури і котик у неї таки буде. А в себе каже, що це її дім і її правила. Вважає, що має мати вплив на виховання і навіть заїкнулася останнього разу, що до семи років ще мама найважливіша, а далі їй потрібне розумне виховання (ніби натякає, що в мене воно не розумне).
Насправді ледве себе стримую і не знаю як правильно себе вести.