Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

А яким було дитинство у чоловіка? Які були стосунки між його батьками?

Ви пишете коханець" считает, что штамп в паспорте не играет особую роль". А що вважаєте Ви? Для жінки дійсно штамп в паспорті не відіграє вірішальної ролі, бо вона все одно стане ставитися до нього як до свого чоловіка - така жіноча природа. А от для чоловіка має якраз величезне значення, бо саме із штампом в паспорті він бере відповідальність за жінку... Тобто, коханець не готовий взяти за Вас відповідальність, а отже - не впевнений, що "зійдетеся характерами"... Ви пишете, що його дружина "постоянно устраивала истерики"... Так, є жінки емоційно нестримані, і все може бути... але ж він прожив з нею 25 років... де гарантія, що це не він своїм жорстким характером "змушував" її так себе поводити? Адже "жертва" завжди "притягує" до себе "тирана"... І абсолютно немає значення п'є він чи ні - суть залишається... Ви готові знову бути у ролі "жертви"? Те, що він Вас хоче змусити жити неофіційно як на мене, вже достатньо показове, перепрошую... У всякому випадку, я б придивилася... Свого чоловіка Ви вже добре знаєте і у разі, якщо внутрішньо пропрацюєте всі свої проблеми, можливе, на мою думку, відновлення нормальних стосунків... Тим паче, що чоловік і так вже сильно сам змінився...Що стосується прощення... "Намагалася" і "пробачила" величезна прірва... Тому, що не зважаючи у яких стосунках перебуваєте зараз із благовірним, почуття провини "закриває" серце у жінки... І не дає можливості навіть з новим чоловіком вибудовувати гармонічні стосунки... Я вже не кажу про інтимний бік стосунків...

Ответ отредактирован автором 21-01-2022 18:19:39

Результати та тривалість роботи з психологом може залежати від сили Вашого наміру та налаштованості на внутрішню роботу... Адже інколи достатньо дати людині в руки певні трансформаційні інструменти (методики), щоб вона далі вже змогла рухатися самостійно... Все інше, у тому числі фінансова сторона питання, обговорюється індивідуально з кожним психологом окремо... Головне бажання!

Як на мене, причину втрати сексуальної тяги до чоловіка Ви самі описали "Со временем я привыкла к боли.
Я пыталась его простить, но не смогла". У таких складних питаннях, надзвичайно важливу роль відіграють вміння приймати, прощати і виховувати... Те, що Ви чоловіка не пробачили, повністю перекрило Вашу можливість мати насолоду від сексу з ним... Окрім того, як на мене, " привыкла к боли" - означає, що Ви так і "застрягли" у стані "жертви", а отже полишили себе можливості навчитися чоловіка виховувати... Це саме те, чого Вам так не вистачало протягом всього вашого спільного життя... Ви не вміли одразу ставити чоловіка на "місце", бо не мали внутрішніх сил на це і не вміли це робити (Які стсоунки були у Ваших батьків?) А те, що Ви не можете позбавитися почуття провини, як на мене, також цілком зрозуміле... Адже зраджувати та розлучитися з людиною, з якою прожили 28 років - це ж не викинути дране простирадло... Навіть, якщо він себе довгий час поводив дуже негідно... Ви пишете, що новий чоловік не робить пропозицію одружитися (Що мене б вже насторожило...) і друге - дуже якесь розпливчасте пояснення розлучення з дружиною - не зійшлися характерами... А де гарантія, що Ви зійдетесь характерами? І у ролі кого Ви до нього поїдете? Якщо чесно, я б Вам радила поки не робити ніяких кардинальних кроків, а почати потроху розбиратися із своїми установками, які дозволили Вашому чоловіку так себе поводити довгий час та звернути увагу на почуття прийняття та прощення... А ще на позицію "жертви", яку потрібно було б змінити на позицію "господаря свого життя" перш, ніж наважуватися щось кардинально міняти... А отже, відновити почуття самодостатності та власної гідності...Адже не простивши когось, ми насправді, не прощаємо і себе... Як на мене, це набагато правильніше, аніж намагатися сховатися від своєї совісті, якою керує Той, хто і створив це життя...

Ну, во-первых, совершенно не факт, что при наявности многих половых связей, Вы бы более спокойно отнеслись к ситуации с девушкой - это всего лишь Ваши предположения, тогда как реакции идут неосознанно и предугадать их невозможно. А учитывая Вашу общую склонность к идеализации и придерживании моральных определенных ценностей - скорее всего, что реакция была бы... А во-вторых, желание искренности от человека, с которым строишь серьезные отношения - абсолютно нормально. И нормально утратить чувство доверия, если тебя обманули или тебе изменили... Другой вопрос, как "выруливать" из чувств обиды, негодования, подозрительности, если факт совершился... И как дальше строить отношения, чтобы уже сделать невозможным повторения... А это вопрос, снова же таки, умения вообще правильно относиться к лруг другу, чтобы не делать из человека некоего идола, но в то же время, уметь так общаться, чтобы близкому человеку больше и в голову не пришло такое повторять

Ви пишете "Мама никогда никому не жаловалась. Все терпела и сносила. Когда я была постарше, классе в 9-ом я уговорила маму подать на развод... Я не хотела таких отношений и сама себе дала зарок, что не буду такое терпеть. А теперь получается, я наступаю на те же грабли. Я просила, мягко, уговаривала бросить пить, но что угодно, только не это..." Є поняття родових сценарів та установок, які формуються в дитинстві під впливом поведінки дорослих... Окрім того, чим сильніше ми засуджуємо своїх батьків, не бажаємо повторювати їх життя, тим швидше вступаємо у ту ж "калюжу"... Так, зрозуміле Ваше бажання все розірвати і закінчити, зробити те, чого не вдалося Вашій мамі... Але ж проблема набагато глибша і приховується в Вас самій... Установки та поведінкові моделі не зникають від того, що ми перестаємо з кимось жити, у цьому полягає найбільша проблема... Окрім того, той же сценарій може так само перейти і Вашим дітям, якщо зараз Ви не розберетеся з ним внутрішньо... А це модель поведінки "жертви"... найкращий варіант - це пропрацювання разом із психологом... Шукайте в Інтернеті безкоштовні групи співзалежних жінок, у яких чоловіки п'ють... Можливо так зможете змінити себе і допоможете своїм дітям...

Дякую за доповнення! Ви пишете "С родителями отношения максимально нейтральны сейчас . Но я не помню,чтобы в детстве я требовала от кого от из них доказательств,что все хорошо и я все делаю правильно. А сейчас почему то это есть,именно в отношениях с мужем..." Одразу кидаються у очі слова "С родителями отношения максимально нейтральны сейчас..." Як на мене, потрібно більше інформації про ваші стосунки... Адже те, що Ви зараз вимагаєте від чоловіка "доказательств,что все хорошо и я все делаю правильно" може повертатися у "дзеркальній проекції"... схоже на бажання бути "гарною дівчинкою", яке потрібне для підтвердження своєї "гарності", щоб отримати повною мірою тепло та любов від батьків...

Як на мене, зараз відбувається насправді боротьба між Вашою совістю та бажанням насолоджуватися... Скажіть, а коханець вже зробив Вам пропозицію одружитися? Як Ви уявляєте собі життя разом, якщо все ж вирішите покинути чоловіка, з яким прожили 28 років і маєте дітей? У Вас є спільні діти? Якщо є, як вони поставляться до такого вибору? Адже проігнорувати навряд чи вдасться... І якщо Ви пишете, що чоловік пив і у стані алкоголю зраджував Вам, то коли він почав це робити? Одразу після шлюбу чи згодом? І як з алкоголем у нового чоловіка? Чому він не у шлюбі?

Доброго дня, Анастасія! Як на мене, у Вас так званий декретний синдром, коли психіка переживає певні кризи через зміни в житті... Ви пишете "нет ни подруг ни друзей чувствую себя одинокой и никому не нужны кроме мужа и ребёнка..." Як на Вашу думку, яка причина того, що у Вас немає подруг? Так було завжди чи сталося як Ви пішли у декрет?

Ваш стан розпачу дуже зрозумілий, Ви змушені жити у безкінечних питаннях та сумнівах - щастям такий стан навряд чи можна назвати "Мне очень трудно решиться на разрыв, но и так тоже трудно жить... ". Ви пишете "Возможно, он чувствовал, что мне не приносит удовольствие близость и ему хотелось компенсировать мою холодность с другими девушками". Підкажіть будь ласка, питання Вашого сексуального невдоволення було одразу в шлюбі, чи з'явилося через якісь конкретні події?

Дякую за довіру... Так, це може пояснити Ваш стан, адже втрата близької людини та ще вперше - це завжди дуже важко... Як на мене, необхідно допомогти Вам "прийняти" повністю ситуацію з мамою, тобто трансформувати стрес і зняти почуття страху, тривоги, паніки... І це можна зробити навіть у онлайн-форматі. Бо страх за дочку, на мою думку, напряму пов'язаний із тим, що трапилося з мамою... І чим сильніше ми чогось боїмося, тим сильніше себе "накручуємо"...

Ви можете обрати психолога на цьому сайті за його відповідями на Ваші питання і з ним зустрітися в онлайн форматі - все дуже зручно і так само ефективно, різниці ніякої, на мій багаторічний досвід, немає...

Зрозуміли Ваші побоювання, щодо того, як жити самій без чоловіка... Але... Якщо одружитеся, станете жити у ролі дружини, народите дітей... без шлюбу, згодна з Вами, немає чого переїзжати до нього... Тому що у ролі кого там будете? Як на мене, його батьки так ставляться до Вас, бо ви не одружені і по факту для них ніхто... Інша справа, що він дозволяє керувати собою своїм батькам... Та якщо одружитеся, керувати будете вже Ви, може і не одразу, а з часом, бо він звик діяти під чиєсь керівництво... Питання, чи здатні Ви самі прийняти якесь рішення?

Ви пишете "Плюс давят мои родители, что я не так её воспитываю, нужно строже, больше наказывать. А у нас как таких наказаний нет, я вот не понимаю за что можно наказывать ребёнка, пытаюсь всегда договориться. Боюсь, что делаю что-то не так, это да, но не её". Як на мене, справа саме в цьому... Немає розуміння, знань як потрібно себе поводити з дівчинкою у таких випадках... І дуже заважає намагання не робити так, як робили батьки... Тобто, з однієї крайності Вас кидає у іншу... Батьки вимагають покарання, а Ви вже схиляєтеся лише до вмовляння... Але і ні те, і ні інше не дають можливості правильно виховувати дитину... Окрім того, впливовим моментом може бути поява другої дитини, адже тепер більше уваги і, як це не прикро, любові, іде саме малюку... От навіть Ваші переживання пов'язані не з тим, що відчуває Ваша донечка (діти не поводять себе так, коли їм комфортно і "тепло" з батьками) , а з тим, щоб не нанесла шкоди другій дитині... Але ж і дочка ще дуже маленька, просто вона раптово з маленької перетворилася на ту, яка старша і доросліша... діти такі речі дуже відчувають... І те, що Ваша дочка з іншими поводить себе абсолютно по-іншому, спрокійно і добре, може лише підтвердити мої припущення... Я б Вам радила індивідуальну зустріч з психологом, щоб вже конкретно розібратися у тому, як себе поводити з дочкою, щоб їй не потрібно було вже таким чином несвідомо "вибивати" з батьків увагу до себе, якої вона так потребує...

Дякую за доповнення! Є таке поняття як спадковість - її ще ніхто не відміняв. Це певні властивості розвитку мами і дитини... Окрім того, як на мене, можуть бути певні "накладки" Вашої ситуації і ситуації вже з Вашою дочкою... Адже для того, щоб дитина правильно розвивалася, вона повинна отримувати енергію любові в повному обсязі... І якщо у мами залишилися на рівні підсвідомост певні блоки, пов'язані з її батьками, це може перешкоджати вже її донечці, бо діти і батьки - єдине ціле... Ми можемо дати своїй дитині лише стільки, скільки у свій час нам дали любові наші батьки... Це аксіома життя... Я б Вам порадила індивідуальну консультацію, щоб розібратися спершу чи насправді впоралися Ви зі своїми дитячими проблемами... Судячи з того, що відбувається з Вашою дитиною, як на мене, не достатньо... А ситуація з народженням другої дитини просто проявила застарілу "спадкову" проблему, тобто, її активізувала...