Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

А что стало с отцом? Вы его знаете, общаетесь с ним?

Добрый день! Всем абсолютно мужчинам свойственно "заглядываться" на девушек во время прогулок на улице - это происходит рефлексивно, такова мужская природа глазами реагировать на женскую красоту... Ведь именно так Вы тоже привлекли своего мужа - своей красотой?.. И в принципе, на уровне рефлекса - это ничего абсолютно не значит... ""И при мне ничуть не стесняется пялиться на улице на кого-то",... Это может в таких случаях только говорить о недостатке воспитания и культуре взаимоотношений в семье его родителей и с Вами... Кроме того, чем больше акцентировать на этом вопросе внимание и делать запреты "не смотреть", тем сильнее ему будет хотеться... Другой вопрос, это если мужчина проявляет интерес к общению с женщиной, беседе с ней - тогда уже начинают завязываться сердечные узелки... В таких случаях "ничегонеделанье" со стороны жены может привести к очень плачевным последствиям... На сколько я поняла, Ваш муж интересуется конкретно девушками Вашего города и читает личные странички? Вы этих девушек знаете? Знакомы с ними? как вы реагируете в таких случаях? Вы что -то ему говорите или спрашиваете?

Ответ отредактирован автором 22-01-2022 14:43:58

Добрый день! На сколько я поняла, Ваша жена беременна... А в этом состоянии женщины подвластны разным эмоциональным изменениям, что может на каое то время изменить привычные для всех реакции. Кроме того, необходимо, чтобы попытаться помочь, иметь больше информации о том, что вы имеете ввиду говоря "Жена игнориует мужа ,не выполняет условия договора о сближении и улучшении для друг друга ,увиливает от прямых разговов"... Что означает "игнорирует"? Как это выглядит? О каких договорах идет речь? Как Вы обычно реагируете в откровенных разговорах? Какая у вас манера общения с женой?

Добрый день! Вы пишете "Я просыпаюсь и мысли об этих моментах сами всплывают в голове и потом я не могу уснуть по несколько часов.флешбеки связаны с домашним насилием (физическим и психологическим).днём меня это не беспокоит...". Дело в том, что днем в основном работает наше сознание, которое контролирует наши мысли и чувства... Но ночью сознание отходит на второй план и "включается" подсознание, которое было сформировано намного раньше... В детстве ребенок очень слаб и беспомощен, поэтому у него элементарно нет ресурсов на то, чтобы справиться с травмирующими ситуациями... Поэтому психика пытается защитить ребенка и стрессы как бы откладываются на потом, уходя вглубь подсознаия в виде блоков и травм... И на какое то время, человек как бы все забывает. Но как только идет достаточное взросление и появляются силы на то, чтобы суметь проанализировать и сделать глубокие выводы из того, что происходило, подсознание начинает посылать сигналы в виде неких флешбеков как у Вас... И тогда есть два варианта: пытаться игнорировать эти сигналы и "загонять" проблемы еще глубже до уровня психо-соматики (неустроенной личной жизни, болезней и т.д.) или же начинать с ними "работать", трансформируя травмирующие ситуации в драгоценный опыт и развитие себяка личности... То, о чем Вы говорите, связано с отношением родителей к Вам или отношениями между родителями?

Доброго дня! Ви пишете "Сейчас смотрим друг на друга как чужие люди. Часто ссоримся, практически не общаемся.Обижаемся друг на друга. Любовь исчезает из отношений.". Для того, щоб спробувати допомогти Вам потрібно дещо більше інформації. Чим живе Ваша родина? Чи є у Вас спільні цілі? Які вони? Як вирішувалися конфліктні ситуації у родині Ваших батьків? Які між ними зараз стосунки?

Добрый день Денис! Институты на самом деле не дают в наше время практических навыков и знаний, которые помогут сразу стать нужным и успешным в сфере свой деятельности. Поэтому рекомендация рекрутера повышать свой уровень - была вполне уместной... Кроме того, причина такой Вашей "неустроенности" на мое мнение, не совсем в том, что не можете устроится по специальности... Ведь работа - это совершенно не то, что, как нам кажется, обязательно должно приносить удовольствие... На самом деле, для того, чтобы чего-то по-настоящему достичь, необходимо вначале развиться как личность, используя как раз вот те свои умения, которые у Вас уже есть и которые Вы не используете в полную силу из-за неправильного понимания вообще смысла работы для мужчины... То, что Вы постоянно ищете: "В 17 лет мне хотелось быть финансистом", теперь музыка - это, на самом деле, хобби, которое может приносить удовольствие, но не принесет финансовую стабильность... Кроме того, на мое мнение, у Вас недостаточно развиты волевые качества, чувство ответственность, умение приспосабливаться и преодолевать трудности... Вы пишете, что с отцом не общаетесь "Приводят в пример моего биологического отца, который ради музыки бросил универ на 1 курсе, а в самой музыке ничего не достиг (работает всего-навсего учителем в музыкальной школе). С ним отношений я не поддерживаю и он со мной тоже, он меня не воспитывал и я его не знаю можно сказать...". Кто занимался Вашим воспитанием в детстве?

Доброго дня Галина! Для того, щоб спробувати допомогти Вам, потрібно мати більш розгорнуту інформацію... Ну, от наприклад, хто і як став проводити заняття з Вашою дочкою онлайн? Це ті ж самі вчителі? Дочка одразу перестала хотіти чи після якоїсь події, ситуації... Як раніше відбувалося навчання, Ви контролювали виконання завдань, допомагали, щось робили разом? На які сайти заходить Ваша дочка в Інтернеті? Адже 14 років - це дуже складний перехідний вік для дівчинки, коли вона вже починає себе сприймати більше як жінка, а тому їй більш цікавим стає спілкування з представниками протилежної статі... Окрім того, у неї елементарно може не вистачати сил на навчання через відсутність руху на природі та "застрягання" на сайтах... Інтернет потужно виснажує сили... Як на мене, краще за все дати можливість дочці поспілкуватися з психологом у тому ж звичному для неї форматі онлайн, щоб психолог спробував з'ясувати дійсну, а не уявну причину відмови вчитися далі... Як правило, діти достатньо швидко розкриваються в розмові із спеціалістом, знаю це з багаторічного досвіду сімейного психолога... Тоді як з батьками у такому віці спілкування зачасти утруднюється через певні фізіологічно-психологічні зміни пубертату... Бувають періоди, коли діти втрачають на якийсь час інтерес до того, що раніше дуже подобалося. І якщо батьки вчасно з цим не розберуться, подорослішавши, дитина може почати дуже жалкувати про втрачені можливості... І, як правило, звинувачує у тому, що не зробила, батьків... І в якомусь сенсі буде права, тому що вона - ще не зріла особистість і просто елементарно може не розуміти цінність навчання...Ответ отредактирован автором 22-01-2022 13:46:48

Ответ отредактирован автором 22-01-2022 13:48:02

Як на мене, все, що відбувається між вами - є наслідком Вашого абсолютно хибного ставлення до теми сім'ї і загалом, значення спільного проживання без офіційного шлюбу... Ви пишете "пробую поговорити щоб мене відпустила образа але не виходить він бурно реагуе що я йому кажу одне и теж багато разів и я все близько до серця приймаю что він відповідає і я починаю плакати .Спочатку він мене заспокоював, а зараз вже ні він дуже злиться..." Ви не задумувалися, чому він поступово почав змінювати своє ставлення до Вас і до виявлення Ваших почуттів та емоцій? І чому вважає абсолютно нормальним залицятися до інших дівчат?Коли люди живуть у шлюбі, вони докладають спільні зусилля для того, щоб зміцнювати свої стосунки... І відчувають певну відповідальність, особливо це потрібно для чоловіка!... Адже, коли просто співживуть - жінка сприймає хлопця як свого чоловіка, а от чоловік - не сприймає дівчину як свою дружину... Така природа чоловіка та жінки і про це потрібно просто знати. Він сприймає дівчину, з якою просто живе, як об'єкт для насолоди... А тепер уявіть собі ситуацію, коли "об'єкт для насолоди" замість того, щоб приносити радість та задоволення, починає весь час канючити, псує настрій і висуває претензіїї... Як Ви думаєте, при такому стані речей, на довго вистачить Вашого хлопця? Адже поруч величезна кількість дівчат усміхнених та життєрадісних і до того, вони не виявляють своїх претензій та образ - з ними ж веселіше... Які стосунки між Вашими батьками?

Ви пишете "напевно я так і вбиваю свій онлайн час , після робочого дня...".. Тобто, Вас влаштовує таке використання часу? А як щодо створення сім'ї, народження дітей, адже жінка насправді щаслива може бути лише у щасливій родині... Зважаючи на те, що Ви так і не дали відповіді на мої попередні запитання, думаю що саме там і потрібно шукати відповіді щодо якості стосунків, і загалом стосунків...

Дякую за щирість! Тепер стає більш зрозумілим природа Вашого почуття провини. "Только благодаря ей я живу. А когда заболела мама я не смогла ее спасти.." У цьому світі діють певні закони, які не нами створені, але які ми не хочемо помічати та враховувати... Проблема полягає в тому, що переймаємо на себе те, що нам в принципі не належить і чим ми не керуємо... Здавалося б, потрібно лише сказати, що Ви зробили все, що було у Ваших силах ( і це дійсно правда)... Але ж легше просто від таких слів чомусь не стає? Так, одразу зрозуміти такі речі дуже складно, але все одно прийдеться так чи інакше заглиблюватися у пізнання себе та того, за якими законами існує цей світ - без цих знань впоратися з горем, самотністю та почуттям провини дуже і дуже важко... Бо за людськими мірками, ми всі повинні залишатися тут довічно...

Добрый день! Чувствуется, что Вы хорошая девушка, которая без ума влюбилась во взрослого безответственного мужчину и живет с ним как с мужем при том, что он не собирается жениться... Зачем ему делать Вам предложение, если Вы и так ему даете все, что он хочет: секс, готовку, уборку, стирку... ? Кроме того, Вас саму не смущает, что "Она беременная на 6 месяце в данный момент, прожили они вместе 9 лет..."? Взрослый мужчина оставил жену на 6 месяце беременности, с которой прожил 9 лет! Не год и не два, а беременную и 9 лет... Кроме того, Вас не обижает, что он даже не прячется разговаривая с женой, и при вас говорит, что у него никого нет?... И ведь своей жене на мужском языке он говорит правду - Вас для него в плане перспективы просто нет, а есть наложница, которая рада угождать и сама безо всяких условий... Вы пишете: "У нас с ним серьезные отношения, он живет на съёмной квартире, а я в общежитие. Я приезжаю к нему вечером 2-3 раза в неделю, помогаю ему по хозяйству,по дому и остаюсь ночевать" - это Вы называете серьезными отношениями? Для кого серьезные: для Вас или для него? Для Вас - безусловно, потому что Вы уже считаете его своим мужем. Но не для него! Ведь для мужчин интимная жизнь абсолютно ничего не значит! для мужчины значение имеет только факт официального брака, когда он берет ответственность за женщину на себя... Пока он пытается изо всех сил восстановить отношения со своей женой, которой он, судя по всему, безбожно изменял... На что Вы надеетесь? Вам надо ставить конкретные условия - пусть жениться , а если нет - бежать от него как можно быстрее. Потому что просто испортите себе жизнь в ожиданиях...

Дякую за відповідь, але, як підтверджує життя, те що Ви називаєте перепонами для створення родини - лише умовності... Тим паче, що ви все одно вже живете подружнім життям тільки неофіційно... Оте, що Ви назвали як причини, це чиї слова: Ваші чи Вашого хлопця? "нічого немає для створення повноцінної сім'ї.
Коштів на свое житло , чи хоч би знімати щоб жити в двох та зробити тільки наше гнездечко и т.ін"

Доброго дня! Співчуваю Вашій втраті... Так влаштована наша психіка, що у якісь складні моменти, людина починає шукати винних, щоб якось виправдати те, що сталося... Одні звинувачують когось, люди більш здатні до самоаналізу - роблять винними себе... Це все відбувається на рівна підсвідомості, не спеціально... Це такий собі механізм уявного контролю над тим, що відбувається... А тим паче у ситуації, коли не залишається близьких людей... Втрачається можливість турбуватися про когось... Нам здається, що основне - це щоб любили нас, тоді як насправді, більш важливішим - можливість любити... Перепрошую, можливо питання буде недоречним, але щоб зрозуміти краще Вас... Як Ви пережили трагедію з чоловіком?

Доброго дня Юля! скажіть, Ви живете з хлопцем не одружені? Якщо це так, то чому не одружуєтеся?

Своєю відповіддю Ви підтвердили мої думки щодо того, чому Ваш чоловік так себе поводить і навіть не може зв'язно пояснити Вам чому... Є поняття поведінкових моделей, які передаються на підсвідомому рівні дитині від батьків... І вступають у дію закономірності, які "включаються" як тільки людина дорослішає... "Будучи свидетелем такого обращения отца к матери мой муж делает замечания отцу, но порой со мной он тоже так себя ведёт, на что я тоже высказываю свой протест". При чому чим сильніше людина не сприймає поведінку батьків, тім швидше сама починає так само діяти... Окрім того, як правило, чоловіки обирають собі у дружини жінок схожих на своїх мам... Що підтверджує і Ваша позиція "жертви" на протязі сумісного життя... Думаю, що Вам можна допомогти не просто зберегти родину, а зробити її ще дуже щасливою незважаючи на ті проблеми, які вже виникли... У таких ситуаціях дуже потужною буває робота з сімейною парою і психологом... Хто знає, можливо Ваш чоловік зважаючи на ситуацію, вже сам захоче щось змінювати в житті?.. А якщо ні, Ви і самі впораєтесь, якщо будете знати як...Ответ отредактирован автором 21-01-2022 20:35:10Ответ отредактирован автором 21-01-2022 20:36:11

Ответ отредактирован автором 21-01-2022 20:37:18