Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Думаю Ви зараз опинилися в ситуації, коли почуття совісті бореться з почуттям пристрасті... Ви пишете "Я боюсь сделать что-то не так, как от меня ожидают. Боюсь обидеть человека, боюсь не оправдать его надежд. В данном случае боюсь причинить боль человеку, который сделал для меня много хорошего, то есть мужу. Боюсь его гнева.Я стала своего рода рабыней его желаний и ожиданий". Окрім того, виходячи з написаного, ще є і деяка серйозна плутаниця між почуттям власної гідності, а отже - совісті "В данном случае боюсь причинить боль человеку, который сделал для меня много хорошего, то есть мужу", та почуттям рабської залежності, в якій Ви перебували все своє життя з чоловіком "боюсь сделать что-то не так, как от меня ожидают, ... боюсь не оправдать его надежд. .Я стала своего рода рабыней его желаний и ожиданий...". Тобто насправді, на мою думку, заплуталися у поняттях любові та прив'язаності і пристрасті... Щоб Вам допомогти, потрібно розуміти, чого насправді Ви хочете? Адже легше всього сказати "кидайте свого чоловіка, який так багато Вам приніс болю і ідіть до нового коханця..." Але чи зможете Ви жити у мирі зі своєю совістю та душею в такому випадку? І чим тоді станете відрізнятися від чоловіка, який саме так до Вас і ставився колись, безкінечно зраджуючи? Тоді, можливо потрібно трохи по іншому вибудувати бесіду і задатися питанням, а що Вашого чоловіка у свій час "штовхало" до стосунків з іншими жінками? Ви скажете, що це ж різні речі, мені хочеться нових вражень, почуттів, сексу, бо втомилася від пережитого... А що хотілося Вашому чоловіку тоді? Що було не так у стосунках? Що штовхало його на такі дії? І що, все ж, не дозволило йому кинути Вас і залишитися в родині? Як на мене, відповіді на ці питання якщо і не знімуть повністю проблему, у всякому випадку, можуть дозволити трохи по-іншому взагалі подивитися на те, що відбувається... Можливо Вам просто потрібна якась компенсаторика того, чого Ви недоотримали у стосунках? І чи не краще з цими питаннями розбиратися разом із психологом, щоб бачити ситуацію зі сторони?

Спасибо большое за откровенность и доверие... Ведь умение говорить по сути - это уже половина процеса оздоровления... Вы пишете "Но когда наконец встретил её, вся моя нравственность, ценности рухнули. Ибо оказалось что моя избранница ,,ошибалась''. И теперь я чувствую себя обманутым и с мыслью что мне изменили...". Как по мне, Вы уже сами поняли, что именно Вас так тревожит и мучает "нравственность и ценности рухнули" и "я чувствую себя обманутым..." Наверняка вопрос обманутости не есть субьектывным только, ведь девушка действительно Вам не сказала всей правды сразу... и это не означает, что хотела Вас обидеть, скорее всего, просто боялась сказать, чтобы не потерять Вас.. Сейчас действительно идет разрушение той идеалистической картинке мира, с которой Вы начинали отношения, а это очень болезненный процесс - ведь приходится рас ставаться с красивыми иллюзиями про этот мир... И Вы можете сказать, а как же тогда жить, если все не так как рисовалось? Могу Вам ответить, что с этого момента как раз и начинается процес не влюбленности, а построения любви... То есть, сумеете выстроить новую картину мира - сбережете и свою целостность и свои отношения... Не сумеете, увы... Но это уже вопрос не только взаимоотношений, а уже и мировоззрения вцелом... Потому что на место тому, что рушиться должно прийти что-то новое, намного глубже и чище, какэто ни странно... Но это уже, увы, не формат сайта...

Доброго дня! Згодна багато в чому з колегами... Та все ж варто трохи мати більше інформації... Які у Вас стосункиз чоловіком? Чи не була дитина свідком якихось сімейних конфліктів? Про що вона говорить з іграшками? На які теми?

Доброго дня! Перечитала Ваш допис декілька разів - складається таке враження, що ви боїтеся свою маленьку донечку... Окрім того, пишете "Разговарием, вроде всё понимает, ок, но всё повторяется...". Тобто, сприймаєте як на мене, маленьку дитину, як таку, що вже може нести відповідальність за своє життя і свої вчинки...як рівню собі... А це вцілому неправильне сприйняття дитини... Те, що Ви описуєте дуже схоже на підсвідомий протест... Як давно почалися такі реакції? До народження другої дитини, як донечка себе поводила?

Вы пишете "она уверяла меня что это были простые встречи...Поговорив откровенно я и узнал что моя избранница не столь невинна. И практиковала разные виды секса и фото..." и добавляете "Но я не боюсь что она уйдет к кому то другому, я ей доверяю...." Как по мне, Вы просто запутались в своих идеализациях, своих чувствах и в том, что на самом деле Вас тревожит... Это очень хорошо видно из написанного... Вы пишете, что доверяете девушке...Тогда откуда такая тревога, ведь если есть доверие - тревоги просто не будет... А не может ли так быть, что Вы просто не можете или не хотите самому себе в чем то очень важном признаться? Что знает Ваше подсознание, но не хочется признавать? И что уже может быть Вами написано в комментариях... Я бы Вам посоветовала индивидуальную консультацию с психологом, ведь это вопрос Вашей дальнейшей жизни...

Доброго дня! Ви пишете "Недавно у меня умела мама. Это был для меня стресс. Хотя мама долго болела...". Як на мене, Ви так досі і не "пережили" повністю перехід Вашої мами у інші світи... І на рівні підсвідомості залишився той самий стрес, який виник у момент події... Тобто, є елемент неприйняття того, що сталося... Людська психіка має дуже складний механізм і працює за принципом уроків в школі... Якщо учень вивчив гарно свої уроки і здав іспити, він іде далі в наступний клас... А якщо "завалив" іспити, залишається на другий рік для проходження повторно тієї ж програми... Як на мене, у ситуації з мамою і дочкою відбувається саме така схема... У Вас ще були моменти втрати когось з близьких, чи мама - перший такий випадок?

Добрый день! Ваши чувства понятны, ведь на сколько я поняла, когда Вы только начали встречаться, еще не знали о ее прошлом опыте? Если да, в Ваших переживаниях может быть еще иэлемент некоей обманутости, как по мне... Обманутости в своих высших чувствах к девушке - она оказалась не такой, о какой Вы мечтали... Но при этом Вы пиште "Мы безумно любим друг друга..." То есть, несмотря на несоответствие Вашим идеалам, Вы девушку любите, правильно? И не хотите с ней расставаться? А каким образом Вы узнали о прошлом любимой?

Доброго дня Юліє! Ви пишете, що в стосунках вже 5 років... Вам хлопець робив пропозицію одружитися?

Я правильно Вас розумію, тепер стоїть питання суто моральної сторони стосунків? І Ви не знаєте як бути поміж двома чоловіками?

Добрый день Кира! Я правильно Вас поняла, основное что Вас тревожит, это моральная сторона вопроса? "...сейчас у меня дикое чувство вины. потому что во мне разочаровались. да, я должна жить свою жизнь, но разве это по-человечески так поступать?" И Вас можно понять, потому что случившееся зацепило проблему отношений со своей совестью... И это вполне понятно - Вы реагируете как любой нормальный человек с развитыми моральными качествами: чувством ответственности, честностью, искренностью и т.д. Другой вопрос - почему Вы все таки ответили отказом... Что Вас побудило сделать именно так... И как по мне, именно эта сторона проблемы есть более важной, потому что остается скрытой и непонятной... Ответ наверняка есть в Вас самой, просто он скрыт от Вас... Как Вы вообще реагируете, когда Вас к чему то принуждают? Были ли в Вашей жизни схожие ситуации и как Вы себя тогда вели?

Доброго дня! Ви пишете "Когда он отдаляется я бегаю конечно выяснить,что же случилось,в чем я виновата и . ,я,естественно,думаю: о другой женщине, о том,что делаю не так ,Тут вопрос мой личный,проблемы знаю. Мой вопрос вот в чем: как дать мужу это время на отдаление,но при этом не скатываться в игнорирование". Я правильно Вас зрозуміла, Вас турбує саме невміння правильно реагувати на віддалення чоловіка? Адже певне періодичне відсторонення людей, які живуть в сім'ї - це нормальний процес, особливо, коли люди хворіють і потребують сили на одужання. Спілкування навіть між рідними людьми вимагає багато сил та енергії і коли люди хворіють, цих сил стає дуже мало... Як на мене, у Вас наявний достатньо високий рівень тривожності та підозріливості. Окрім того, відсутня впевненість в собі "думаю: о другой женщине, о том,что делаю не так"... І саме ці якості не дають Вам можливості правильно реагувати у такі моменти... У Вас дуже сильна психо-емоційна залежність від чоловіка... І щоб дійсно Вам спробувати допомогти, потрібно дещо більше інформації, адже Ви пишете, що знаєте про свою таку особливість..."Ситуация в том,что я очень тяжело всегда воспринимаю эти моменты отдаления (хоть и могу наверное сама объяснить их причину,особенности поведения мужа и тп). Тут вопрос мой личный,проблемы знаю". Як до Вас в дитинстві ставилися батьки?

Доброго дня! Коли люди живуть разом багато років, навіть без таких проблем, які були у Вашій родині, сексуальні потреби потроху зменшуються і не тому, що хтось став імпотентом чи фригідною... Ви пишете "Сейчас я особо остро чувствую как мне трудно, как хочется жить с желанным мужчиной, любить его и иметь радость в сексе...". Я правильно Вас зрозуміла, труднощі Ви відчуваєте саме у інтимній сфері? Тобто, є потреба мати сексуальні стосунки з іншим чоловіком?

Те, що Ваш чоловік поводить себе неврівноважено "То пишет мне проникновенные письма, то накидывается с упреками, что я отказываюсь принимать его таким, какой он есть. Он прекрасный человек, но только когда трезвый" цілком зрозуміло, адже він страждає на алкоголізм. Окрім того, всім чоловікам у таких ситуаціях властиво "напускати туману", щоб "змусити" дружини поводити себе по вже звичному сценарію... При чому робиться це несвідомо - він так вже привчений: попросив пробачення і все можна починати робити по-новому... Як на мене, Вам потрібно зараз ставити йому дуже конкретні умови: ніякого алкоголю взагалі...Спершу він буде погрожувати, говорити, що піде назавжди, потім почати вмовляти, леститися і так багато разів - просто стійте на своєму... Але без ненависті, розуміючи, що ним керує алкоголь... Можете говорити, що любите його, але не можете дозволити так ставитися до себе та своєї дочки... І все ж, Ви так і не відповіли на моє питання щодо Ваших батьків і їх стосунків? Адже те, що відбувається у Вашій родині може бути напряму пов'язане з тим, що відбувалося у Вашому дитинстві...

Власне - це Ваше життя і Вам самій вирішувати як бути... Інколи буває так, що розуміти щось ми можемо лише з часом, коли набиваємо безліч синців та гуль, але це також шлях пізнання себе... Робіть так, щоб потім не жаліти ні про що... І не шукайте винних, всі діють відповідно своєму досвіду та знань на момент подій... Нехай все у Вашому житті вирішується якнайкраще для Вас і Вашого сина...

Згодна повністю з колегою, дуже часто зовнішня агресія лише "відзеркалює" якісь проблеми витіснені зсередини і приховані... Адже коли дитина маленька, вона ще не має сили справлятися з проблемами і буває так, що сильні стреси змушують блокувати пам'ять для того, щоб дитина змогла просто вижити... У Вас є два варіанти насправді: нічого не робити і просто жити зі своїми руйнівними почуттями. Чи все ж такі наважитися і почати працювати з психологом на предмет з'ясування, найперше, причини такої реакції, а вже потім - на її трансформацію...