Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня Лера! Як на мене, ключові слова приховуються у Вашій одній фразі - "Отды"хаю мало так как много работы и появились другие обязанности, мало отдыхала". Жіноча природа така, що жінка більшу частину себе повинна присвячувати сімейним справам, а на роботу ходити відпочивати (попити з колегами кави, поспілкуватися, кудись разом сходити). І коли ці правила порушуються, організм починає дуже швидко виснажуватися. По факту, надмірною роботою Ви просто почали себе знищувати. І саме про це почало "сигналізувати" Вам Ваше тіло через Ваш внутрішній стан та емоції... Сльози - це накопичені образи, стреси, страхи, напруга... Як на мне, Вам терміново потрібно почати працювати з психологом, щоб віднайти той ритм життя та роботи, який найбільше Вам підходить та почати, слідуючи порадам спеціаліста, потроху відновлювати свої так бездумно розтрачені сили...

Доброго дня Настя! Те, що батьки дуже емоційно реагують на ваше з чоловіком рішення розлучитися, як на мене, цілком зрозуміле. Адже це тільки здається, що нічого страшного не відбувається, бо зовні ви розлучаєтеся цивілізовано... Насправді, руйнується життя цілої родини, яка створилася, насамперед, для того, щоб дитина, яка народилася в ній, відчувала себе там захищеною... Адже, коли дорослі люди розлучаються, їм абсолютно байдуже, як це вплине на малюка, для якого і тато, і мама - це ті два "стовпи", на яких базується все його, поки маленьке, життя... А батьки це відчувають, бо вже розуміють, що сім'я - це не тільки моменти безкінечного щастя. А ще і моменти кризи, коли здається, що все, почуттів більше немає, немає пристрасних жагучих бажань та насолоди один одним... Тоді, як насправді, такі моменти зовнішньої втрати спільного, що пов'язувало - є лише перехідним етапом на більш високий, глибокий рівень стосунків... Інколи потрібно дійсно на якийсь час навіть роз'їхатися... але - не розлучатися! Щоб мати можливість все переоцінити, подумати, відчути... Щоб насправді побачити ту людину, яку зачасти, ще і не бачив насправді... Дуже легко втратити, і дуже важко збудувати на руїнах щось нове... І це можна зрозуміти лише двома шляхами. Перший, відкинути своє его і спробувати зробити всьому переоцінку, можливо, навіть разом звернутися до сімейного психолога... а другий - власний гіркий досвід, коли інколи буває, виправати вже нічого неможливо...

Добрый день! Ну, во первых, мало ли что сказал Ваш муж! Семьи сами по себе не создаются, и сами по себе не разрушаются, особенно если есть дети - семейные связи намного сильнее, чем может на первый взгляд казаться. Просто, как мне кажется, Вы не понимаете принципа построения семьи и на чем держаться отношения на самом деле... Вы даже не подозреваете какой силой обладает жена, если она перестает жалеть себя, становится самодостаточной (не путать с самостоятельной) и начинает "работать" над "пережиганием" негатива, который накопился в отношениях...

Дякую Вам за щирість! Те, що Ви нарешті відчули в собі сили опиратися, що почали себе цінувати - чудово! Але, як на мене, Ваше співчуття "сострадание мне не чуждо и это мне сильно мешает" не тільки не заважає Вам, а навпаки, не дає зробити дуже велику помилку! Бо Вас, як це не дивно, просто почало "кидати" з крайнощів у крайність, а це, на мою думку, дуже небезпечно для Вашого життя та життя Ваших дітей... Адже чоловік та дружина лише "дзеркалять" поведінку одне одного і, насправді, зовнішні проблеми одного співпадають з внутрішніми проблемами іншого... І якщо один починає дуже глибоко змінюватися, вчиться правильно себе поводити, тоді і другий почне поступово змінюватися... А розлучення, насправді, не вирішить проблеми, а лише її поглибить, на мою думку. Хоча спершу може здаватися, що стало легше і тепер можна будувати нові стосунки... Як правило, коли ми глибинно так і залишилися у "старій системі", нам можуть "дати" лише людину, яка буде співпадати з цією системою та ще й більш гірший варіант... Виграють лише ті подружні пари, які змогли завдяки один одному повністю трансформуватися і створити гармонічну родину...

Дякую за відвертість! А чому Ваш син розвівся з першою невісткою? Хто був ініціатором розлучення?- це перше. Друге. Вам не здається, що прослідковується певна схожість? Кордони вибудовують обидві невістки, хоча вони зовні різні і це вже з другим онуком не складаються стосунки... А що стало причиною того, що зіпсувалися стосунки з онучкою у десять років? Окрім того, як на мене, дуже уважно потрібно прислухатися до слів Вашого сина "от нас приезжает, то дома неуправляемый...".

Дякую Вам за щирість! Я розумію на скільки Вам важко, загалом, навіть говорити на цю тему... Знаєте, у цьому житті є певні правила і оточуючі, насправді, реагують не стільки на те, що ми говоримо , скільки на те, як ми себе почуваємо. Тому, я б Вам щиро радила поки не поспішати із зізнанням, а дуже глибоко "пропрацювати" із психологом оту внутрішню травму, яка у Вас з'явилася після аборту. Тим паче, що допомога потрібна не лише Вам, а і душі тієї дитини, яка так і не змогла народитися...У всякому випадку, як на мене, буде набагато більше шансів на те, що Ваш коханий Вас зрозуміє, а Ви зможете народити гарного карапузика...Ответ отредактирован автором 30-10-2021 14:48:20

Ответ отредактирован автором 30-10-2021 14:49:03

Спасибо за ответ Вера! Мне очень жаль Вас огорчать, но детям совершенно не обязательно что-либо говорить детям или специально их настраивать. Родители и дети - это одно целое до конца жизни (даже если родители развелись или кто-то, не дай Бог, ушел в мир иной). Поэтому отношение мамы к папе ребенок воспринимает на уровне подсознания: чувств и эмоций. Ребенок, на самом деле, просто "транслирует" Ваше отношение к мужу... Основные жизненные установки взрослые люди получают еще в глубоком детстве и потом, повзрослев, просто ими пользуются. Из-за этого бывает так сложно понять, что на самом деле нами движет уже тогда, когда мы собираемся создавать свою семью... Возможно я Вас удивлю, но огромное колличество семей распадается из-а того, что срабатывает так называемый семейный (родовой) сценарий - люди просто неосознанно "наступают на теже грабли", что и их родители... Как, к стати, сложились отношения между Вашей мамой и отцом?

Дякую за відвертість. Ви пишете "Я понимала,что не хочу дать жизнь ребёнку когда сама ничего в жизни не имею и парня как папу я не видела вообще". Зрозуміло, Ви тоді ще самі були фактично дитиною, але дитиною, яка вже мала інтимне життя, від якого інколи народжуються діти... І з того, що Ви написали, по факту самі прийняли рішення... На скільки я зрозуміла, у Вас тепер серйозні стосунки? Ви плануєте одружитися чи збираєтеся жити як співмешканці? Те, що Ви вже хочете дитину - це чудово. А Ваш коханий також хоче народження дитини? Потрібно дуже добре для себе усвідомлювати, що у житті може трапитися всяке. Адже діти не народжуються тільки за нашими бажаннями... Спробуйте проаналізувати, а як може все скластися, якщо не вийде так як Ви собі плануєте? Як тоді Ви себе будете почувати по-відношенню до чоловіка, який стане очікувати на народження дитини? У такій ситуації потрібно все зважити, щоб потім ще не додати почуття провини, що Ви не сказали... Хоча і у випадку, коли скажете,ніхто не знає як відреагує коханий зараз, і як потім... Мені так здається, що на даний етап проблема більша в тому, що Ви відчуваєте підсвідомо себе винною за ту ненароджену дитину... Тому, питання більше не в тому: сказати чи ні, а у власному внутрішньому стані, який важко тримати в собі... У всякому випадку, я б Вам радила "пропрацювати" саме ций, дуже серйозний момент...

Ответ отредактирован автором 29-10-2021 17:04:08

Доброго вечора! Перечитала декілька разів Вашу невеселу сповідь. згодна з колегами, та хочеться до всього ще дещо додати. У стосунках не буває такого, щоб тільки хтось один був винний у ситуації. Те, що онук "відзеркалює" стосунки з невісткою - це безумовно. Так само, як і те, що Ваші стосунки з невісткою також "дзеркалять" щось, про що Ви вже забули або просто не хочете згадувати. І це не обов'язково може стосуватися безпосередньо Вашої невістки... Адже життя завжди щось "виносить" на поверхню різними ситуаціями... І щоб спробувати Вам допомогти налагодити стосунки з онуком - а отже, з невісткою, потрібно на багато більше інформації... Які у Вас були стосунки з Вашою свекрухою? Які стосунки з мамою? Якою Ви були по молодості? На скільки були спокійною чи тривожною? І це далеко не всі запитання, які б могли, як на мене, висвітлити "коріння" проблеми...

Доброго дня Lyub1224! Ви пишете "На что я ( эмоции от услышанного зашкаливали!) вывалила всю правду: что есть мужчина, что у меня к нему только уважение и рабочие планы и т.п. Он от этого разговора отходил пару дней...". Як на мене, причину зміни поведінки в робочих моментах потрібно шукати саме у вашій відвертій розмові... Щось там було таке, що дуже сильно "зачепило" його чоловіче "Я" і він може тепер, навіть не усвідомлюючи цього, намагатися таким чином підтримувати своє реноме і як чоловіка, і як Вашого керівника. Щоб спробувати Вам допомогти, потрібно зробити не просто аналіз розмови, а ще й аналіз рівня Вашої емоційності та його реагування... І тільки після цього вже спробувати знайти конструктивну манеру поведінки, яка допоможе якщо і повністю не відновити ваші ділові стосунки, то хоча б їх якось пом'якшити...

Доброго дня Анастасіє! Ви пишете "За эти 10 лет, он причинил мне много боли, оскорблял, унижал и даже раз побил. У меня сотня причин уйти от него, я правда этого хочу, я несчастна в браке, НО я добивает меня тем, какой он сейчас жалкий. Чувствую себя гадко, хотя никому зла намеренно не причиняла, он сам себе вредит. Боюсь как бы он ничего себе не сделал...". Щоб зрозуміти, чому Ви ніяк не можете прийняти правильне рішення, як на мене, потрібно у першу чергу розібратися, а чому такий тривалий час Ви дозволяли так до себе ставитися? Адже "танго танцюють двоє" і до нас ставляться лише так, як ми дозволяємо це робити... Як Ви себе поводили, коли він Вас ображав та принижував? Яким було Ваше дитинство? Які стосунки між Вашими батьками?

Добрій день Вера! На самом деле, дети очень зависимы от своих родителей. Кроме того, им свойственно навеивание (суггестия) то есть, они очень сильно копируют все то, что очень часто видят и слышат. Поэтому, вряд ли дочка сама придумала то, что говорит. Проанализируйте, что именно происходило около 3-х месяцев тому? И еще такой вопрос, вы живете только с мужем или есть еще кто-то из родственников, кто принимает участие в воспитании ребенка?

Доброго дня Евгения! Говорити чи ні своєму коханому - можете вирішити лише Ви. Бо це Ваше життя і тільки Ви маєте право на певні вчинки. Психолог лише може спробувати Вам допомогти розібратися в собі... Скажіть, будь ласка, чиє, насправді, було рішення про аборт: Ваше чи Ваших батьків? І чи не та ж сама залежність від їх думки заважає Вам взяти зараз відповідальність за своє життя на себе?

Думаю причина вашего с мамой недопонимания кроется в Ваших словах "Она старается слушать, не плакать , не паниковать, не быть вспыльчивой, но получается только последнее..." Чем более люди привязаны друг к другу, тем болезненнее могут быть откровенные разговоры... Чем более мы связываем свое личное счастье с кем-то, тем тяжелее воспринимать потерю этого самого счастья... И тогда очень сложно понять, что близкому человеку надо лишь, чтобы его выслушали не перебивая, безоценочно, как делает это Ваш отец... Но думаю, близкая привязаность у Вас с мамой обоюдна. Именно поэтому Вы так болезненно реагируете на ее чувства и действия... Ведь чужой человек особо волновать нас не будет... Мама слишком за Вас переживает, то есть, подсознательно хочет за Вас прожить Вашу жизнь и именно это Вас так напрягает... Учитесь быть самодостаточной уже сейчас, потом это сильно поможет в жизни...

Добрый день! Вы пишете "У меня есть проблемы с доверием. Я стремлюсь никому не доверять... В основном моего доверия пытается добиться мама". Чтобы попытаться Вам помочь, необходимо немного больше информации. А как давно возникли проблемы с доверием? И каким именно способом мама пытается добиться Вашего доверия? Ведь та мамина реакция, которую Вы описываете, только Вас отстраняет... Тогда почему Вы снова что-то пытаетесь говорить маме? Или есть еще что-то, о чем Вы забыли написать?