Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня Василію! Як на мене, сумна сповідь... І "коріння" Вашої проблеми сягає аж у Ваше дитинство... Коли дитина маленька, їй потрібна любов батьків, без якої вона почуває себе самотньою... І якщо цієї любові недостатньо, у душі важким тягарем інколи залягає глибока, невисказана образа... Це так звана травма, яка "блокує" життєві сили, які необхідні для побудови стосунків... Тому, до 28 років у Вас так і не вистачило сил ані познайомится, ані мати стосунки... Окрім того, на перший погляд, здається, що онанізм - то вихід... І справді, на перший час він якось допомагає знімати сексуальне збудження... Але... Чим більш довший час людина ним займаєтьсмя, тим частіше виникає потреба у цьому і тим менше стає життєих сил на те, щоб почати жити реальним життям... Окрім того, нам тільки здається, що люди реагують на нашу зовнішність або поведінку.. Насправді, вони "зчитують" нас зсередини... Коли людина не має життєвих сил, вона стає для оточуючих як людина-невидимка - її не відчувають...

Доброго дня Алісо! Ви пишете "все же, даже организм посылает сигналы что это не мой путь.
примерно полгода невозможно сложно стало даже просыпаться, с анализами все нормально". А що саме трапилося у Вас пів року тому? Окрім того, як на мене, є якийсь дуже потужний зв'язок між назвою Вашого повідомлення "КЕМ Я СТАНУ КОГДА ВЫРАСТУ?" і ось цими рядками "с детства восхищалась людьми, которые любят свою работы и думала что у меня будет так же". Припускаю, що у Вашому випадку, мова іде про якісь глибинні дитячі установки, які насправді зараз керують підсвідомо Вашим життям... Тобто, не дають можливості Вам, дорослій, себе реалізувати повністю... А хто за професією Ваші батьки? Як вони ставилися до вибору професії Вами? Про що мріяли, стосовно Вашого майюбутнього, коли Ви були маленькою?

Ответ отредактирован автором 04-11-2021 15:48:37

Добрый день Вика! Как по мне, есть ключевые слова, которые могут помочь понять суть Вашей внутренней боли и проблемы в целом. Вы пишете "безумно любила человека...". Чем больше страсти, тем сильнее разочарования - это жизненная аксиома. Потому что страсть и любовь ничего общего между собой не имеют. Именно страсть загоняет человека в ловушку, в которую, по факту попали Вы. Потому что мешает видеть человека, каким он есть на самом деле . Кроме того, делает человека очень психо-эмоционально зависимым, что не дает сил близкого человека воспитывать. Алкоголизм - это болезнь, на самом деле. И одними уговорами с ней не справиться. Тем более, что мужчины реагируют на самом деле, не на слова, а на конкретные действия... Вы пишете, что уходили к маме три раза... Как Вы возвращались? Вы ставили какие то ему условия? Он эти условия выполнял? Кроме того, если ушла страсть, это еще не означает, что ушла любовь... Она просто "замусолилась" бесконечными дрязгами. И, как по мне, напоминает о том, что она еще жива вот той душевной болью, которая Вас сдерживает от последнего шага, как по мне, излишне категоричного шага... Ведь проблема не только в нем...И еще, если Вам "попался" вот такой пьющий, безответственный мужчина - на это есть какие то очень серьезные внутренние причины... Какие отношения были у Ваших родителей?

Ответ отредактирован автором 04-11-2021 15:41:00

Доброго дня Ліко! Загалом стан збентеження властивий жіночій цнотливій природі... І те, що Ви так реагуєте, тільки говорить про те, що Ви цю природу змогли зберегти в собі... Інша справа, що Ви, можливо, вже психо-емоційно стали залежною від цього чоловіка, хоча і впевнені, що він Вам лише подобається... Як у Вас, загалом, складалися стосунки з чоловіками в житті?

Добрый день! Как по мне, у Вас срабатывает элементарный защитный механизм в виде улыбки или желания чтобы случилось что-то плохое... Это, знаете, как когда подростки идут в кино, где показывают страшный фильм. И они, чтобы не показать всем окружающим свой страх, начинают громко говорить, шутить, и смеяться в самые неподходящие моменты... Думаю, у Вас повышенный уровень привязанности к близким людям и к жизни, в принципе... Но более точно можно сказать только при индивидуальном общении... Собственно, как и помочь справиться с такой реакцией...

Непрерывное длительное неспешное движение на природе как ничто способствует накоплению жизненных сил, плюс любой спорт, который Вам больше нравиться... А когда сил станет больше - необходима серьезная работа с психологом...

Добрый день Павел. К большому сожалению, как по мне, у Вашей жены достаточно серьезная проблема с пониманием вообще, что такое семья и какое место в отношениях принадлежит сугубо сексуальной жизни... Но это уже ее личное дело и ее жизнь.. Другой вопрос, что у Вас именно такая жена... Скорее всего, у Вас где-то глубоко внутри, понимание отношений "зеркалится"... Поэтому само желание "разлюбить" не сработает в принципе, ведь Вы связаны намного глубже, чем это кажется... И, на самом деле, речь больше идет о болезненной привязанности и зависимости, чем о истинном чувстве любви... На мое мнение, Ваши личностные глубинные изменения, которые в большей степени возможны соместно с психологом, могут запустить механизм изменений не только лично Вашей жены, но и ваших взаимоотношений...

Добрый день! Перечитывала несколько раз Вашу исповедь... Грустно... Но, на поверхности, комплекс "жертвы" с Вашей стороны, который временами ненадолго "перетекал" в свою противоположность - "тиран". Но, по факту, это одно и то же... Кроме того, постоянно отслеживается такое себе подсознательное желание, чтобы Вас наконец то оценили... не жена, а Ваши родители... и увидев на какие жертвы Вы идете - наконец то Вас полюбили... "все переписываю на нее с ребенком. Себе не оставляю ничего. Хватит ее уже мучать. Ведь по ее словам я тиран. На все заработанные деньги делаю ей рабочий офис кабинет. И просто планирую уйти. Я смирился. Она заслуживает счастья"... Вас постоянно "кидает" из крайности в крайность... И чем дольше Вы терпите и находитесь в амлуа "виноватой жертвы", тем сильнее может быть срыв и"переброс" в другую крайность... Как это было с Вами уже не один раз... Вас поэтому и жена не любит и не ценит, потому что не цените и не любите, прежде всего, себя Вы сами... Ведь униженные и зависимые непривлекательны и жалки, простите... И у Вас есть два варианта: либо продолжать чувствовать себя "мучеником" и "выпрашивать милостыню" в виде знаков какого-то внимания, либо научиться быть самодостаточным человеком... А для этого надо начать с отношения к родителям.. Как по мне, там серйозная непрожитая детская травма, которая просто руководит Вашей жизнью и делает Вас таким зависимым от отношений... Вот сейчас Вы написали, что теперь у Вас есть дочка... Раньше, Вы цеплялись за любовь к родителям, потом - к жене, теперь пришла очередь дочери... А может пора научиться не зависеть от любви окружающих?

Ответ отредактирован автором 31-10-2021 17:50:06

Добрый день Андрей. У Вас глубочайшая депрессия и полное отсутствие жизненных сил... В таком состоянии я вообще удивляюсь как Вам удается молиться, ведь на духовные практики нужны силы... Как часто Вы бываете на природе? Занимались ли когда-нибудь спортом?

Добрый день! Если я правильно Вас поняла, Вы, по факту, уже живете как муж и жена? Это я к тому, что Ваша вовлеченность вполне обьяснима в таком случае - ведь Вы стали членом их семьи... Существуют определенные жизненные закономерности. Мы, как правило, получаем именно ту родню и семью, которая сопадает с нашими внутренними "семейными" программами... И чтобы научиться себя правильно вести и знать что делать в таких ситуациях, вначале необходимо разобраться в глубинных причинах того, что происходит со свекром и свекровью и попробовать "сверить" их с тем, что происходило в Вашей семье... Каки отношения у Ваших родителей? Каким было Ваше детство?

Певне, тільки Ви можете вирішувати, що і як Вам робити... Але, коли в сім'ї щось не складається, до факту руйнації 50 на 50 мають відношення і чоловік, і дружина... "было всё: и оскорбления и унижения и даже раз рукоприкладство..." "Танго танцюють двоє". І якщо проблема внутрішня не вирішена, а вона, як на мене залишилася, ніякі розлучення не допоможуть, бо модель поведінки та стиль вибудови стосунків навряд чи вийде за межі співзалежності... Хіба що може просто перейти у іншу крайність, але не стати гармонією... Зараз Вам, певне, хочеться якомога швидше покінчити зі "старим життям" і почати все з"нуля"... Та з "нуля" навряд чи вже вдасться, бо у Вас є спільна дочка і зараз, по факту, закладається і її майбутнє життя... Ніхто не говорить про те, що Ви повинні терпіти таке ставлення до себе... Але, якщо так довго терпіли, швидше за Все, надміру схильні до ідеалізації та відсутнє вміння правильно виховувати людину... І з розлученням воно нікуди від Вас не дінеться...

Доброго вечора! Ви пишете "А з онуком з народження було все навпаки. Я для нього майже чужа людина. Чому я не витримала і написала про онука? Бо ніяк не можу пережити зміну відносин з онучкою, вона мене " наповнювала"... Як на мене, причина криється у цих словах. "Корінь" проблеми саме у тій душевній травмі, яка залишилася після того, як зіпсувалися стосунки з онучкою... І, як це не дивно на перший погляд, те, що зараз відбувається з другим онуком та невісткою, напряму пов'язане з "недовирішеним" попереднім питанням... Це дуже складно пояснювати у форматі переписки, але, насправді, всі родичі (минулі чи теперішні) пов'язані між собою на рівні підсвідомості. І, якщо є образа на когось в минулому, або щось недовирішене, воно "блокує" по факту всі нові стосунки... Я б Вам радила хоча б декілька індивідуальних зустрічей з психологом, щоб Ви зрозуміли у який бік рухатися... Тим паче, що зараз, так само ефективно, це можна зробити онлайн...

І ще, Настя... Зрозуміло, що чим емоційніше хтось себе поводить, чим більше виявляє нав'язливості, тим сильніше хочеться завжди зробити навпаки, бо іде певний тиск... Але Ваші батьки поводять так себе не навмисне, їм просто дуже боляче і вони цей біль не витримують... Але, підсвідомо, вони відчувають, що Ви дуже поспішаєте з висновками і намагаються Вас зупинити, як можуть і як вміють...

Доброго дня! Співчуваю, адже жити з таким тягарем негативу дуже важко. Як на мене, Ваша мама Вас елементарно психо-емоційно "вампірить", при чому робить це абсолютно несвідомо. Їй не вистачає внутрішніх сил, бракує життєвої енергії, і головне - не вистачає почуття любові! Насправді, їй абсолютно не потрібно, щоб Ви щось робили і чимось допомагали (саме тому вона не іде до лікаря, її все влаштовує в своєму житті - навіть хвороби, як це не дивно!). Окрім того, якщо вона так поводить здебільшого з Вами, їй не вистачає саме Вашої любові. Але Ви її дати не можете, бо і самі психо-емоційно виснажені. Виходить таке собі замкнуте коло, коли люди стають схожими на закритих у задушливій камері, в'язнів... Але вихід є... Вам потрібно навчитися наповнюватися життєвою енергією і стати внутрішньо сильною... Тоді і Вам буде добре, і мама відчує себе щасливою та перестане Вас мучити...

Доброго дня! У Вас, як на мене, дійсно всі ознаки психо-емоційного та фізичного виснаження. Ви пишете "Большую часть времени я провожу дома и работаю / учусь, практически не отдыхаю". У Вас повністю порушено нормальний режим існування. Окрім того, що Ви вже написали,є ще, як на мене, дуже серйозна причина того, що відбувається. На скільки я зрозуміла, Ви практично весь час проводите вдома та ще й у сидячому положенні, а це вже прямий шлях до самознищення. До речі, те, що Ви забуваєте поїсти, напряму пов'язане ще й з цим, бо Вам не вистачає елементарно життєвої сили, яку Ви не поповнюєте, а лише витрачаєте... Я б Вам також порадила звернутися до психолога, щоб разом із спеціалістом віднайти найкращий для себе ритм та режим свого життя... Інакше, Ви просто ризикуєте, не тільки залишитися одна, а ще й стати не дуже здоровою людиною...