Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Добрый день! Самооценка формируется как правило в детстве. Для девочки первый мужчина - это всегда отец. И если она недополучила заботы, защиты и любви от него, такую любовь станет искать в мужчинах, а значит, станет зависеть от них. Изменяют как правило тем женщинам, которые основным смыслом жизни делают того же мужчину, то есть "залипают" на нем. И поэтому сразу становятся психо-емоционально зависимыми, а значит - непривлекательными. Помимо этого, у Вас непрожитая внутрення травма. И до тех пор, пока Вы ее не "проработаете" вместе с психологом, выстроить новые нормальные отношения практически нереально... Какие у Вас отношения с родителями? С отцом?

Ответ отредактирован автором 11-09-2021 21:27:06

Добрый вечер Марина! Согласна со своей коллегой. В вашем случае, развод был номинальным и по факту не решил Вашей внутренней проблемы. Ведь к нам относятся всегда лишь так, как мы разрешаем к себе относиться... На поверхности, Ваше эмоциональное "залипание" на близком человеке. И оно не появилось с приходом мужа... Какое у Вас было детство? Какие отношения с родителями?

Добрый вечер Марина! Вы пишете "И почему-то это всегда с начальницами женщинами. Я не понимаю почему так. Страх потерять работу выработал наверное во мне комплекс жертвы.." Как мне кажется, В Вашей фразе есть несколько ключевых слов. Первое - страх потерять работу. И второе - конфликты с начальниками -женщинами. Какие у Вас отношения с мамой? Возможно, сестрой?

У Вашого хлопця дуже гарне виховання. Родина дійсно повинна бути на першому місці... Інша справа, що Вас він не відносить до своєї родини... У всякому випадку, поки... А стосовно "жити у хлопця"... Він дуже хотів, а Ви згодилися жити без шлюбу... І тепер він зрозумів, що Вас можна використовувати, брати "на прокат" як річ... Як на мене, Вам не вистачає почуття власної гідності, бо Ви навіть не зрозуміли, чому родичі Вас просто не поважають... А Ви б стали поважати дівчину, яку, коли потрібно - викликають додому?

Как по мне, можеь быть несколько причин того, что Вы так остро реагируете на давнишнее фото. Первая - это ситуация с Вашим братом. Поступки наших родных людей всегла очень глубоко впечатываются в наше подсознание... И фактически становится установкой,которая руководит нашей жизнью...И второе, Вы очень психо-емоционально "залипли" на своем муже. И если так будет продолжаться и дальше... Как говорят, если человека называть верблюдом, он рано или поздно этому поверит... Необходимо трансформировать вместе с психологом установку на измену и очень кардинально пересмотреть свое мировоззрение и смысл жизни...

Доброго вечора! Ваші наміри зрозумілі, але... думаю, що говорячи неправду, Ви ще додаєте більше болю своїй подрузі, бо підтримуєте її закоханість - це перше. Краще загалом нічого не говорити, аніж говорити неправду... Як на мене, знання, що вона йому не потрібна, можливо і викличуть неприємні відчуття, але вона тоді і швидше вийде з безнадійного стану та закохається у когось іншого. І друге, невже Ви дійсно думаєте, що порада перестати любити, спрацює?

Доброго вечора Vika! Щоб спробувати Вам допомогти, потрібно зрозуміти загалом усю картину Вашої ситуації і знайти "корінь" суть самої проблеми... Тому у мене до Вас одразу декілька питань. Ви живете з хлопцем неофіційно? Скільки років Вашому хлопцеві? Як склалися стосунки у Ваших батьків? Які у Вас стосоунки з Вашим татом?

Добрый день! Как правило, такая недоверчивость и ревнивость бывает тогда, когда уже были примеры измен и не обязательно у самого человека. Это могут быть факты измены с кем то из родственников и, возможно, в детстве. Когда ребенок еще не умеет анализировать, но все обстоятельства взрослой жизни родителей и родственников просто откладываются на уровне подсознания... Были такие факты?

Ви пишете "Так ми довго зустрічаємося з хлопцем але мама тут ні до чого все діло в його родині...". Перепрошую, але якщо дівчина згоджується жити з хлопцем без офіційного оформлення шлюбу, то це чия провина? І як повинні ставитися родичі хлопця до дівчини, яка живе з їх сином на правах кого, коханки, співжительки? У любому випадку, поважати її вони навряд чи стануть, адже і дівчина сама себе не поважає по факту... А щодо "рольової заміни", то Ваші слова лише підтверджують мою здогадку "А ще коли я у нього жила мама сама мені дзвонила і казала коли я приїду додому". Це можуть бути так звані підсвідомі "переноси", про які люди навіть не здогадуються... По факту, Ви живете зараз за кошт мами. Так, як має жити жінка в родині за кошт чоловіка...

Я Вам дуже вдячна за те, що Ви змогли відверто розповісти про своє таке важке дитинство... І з того, що Ви написали, я ще більше впевнилася у тому, що Вами керують оті самі поведінкові моделі, які Ви несвідомо "записали" в дитинстві... Окрім цього, у Вас велетенська непропрацьована дитяча травма, яка не дає Вам нормально спілкуватися з донечкою... Якщо життя посилає певні випробування, це означає, що у нас і є внутрішні сили, щоб з ними впоратися. Потрібне лише Ваше величезне бажання перервати оту страшну родову програму ненависті та жорстокості...

Ви пишете "Мені важко бути собою перед іншими"... Загалом, для дівчини є абсолютно нормальним мати сором'язливість. І те, що зараз, у сучасному суспільстві, дівчата стають аж занадто розкутими аж ніяк не додає щастя у житті. І особливо - сімейному... Як на мене, Вам не потрібно спеціально когось шукати для дружби. Адже, чим внутрішньо глибша людина, тим менше у неї може бути друзів. Як на мене, Ваша проблема у тому, що Ви аж занадто "зачеплені" за бажання з кимось спілкуватися. Адже, чим більше чогось хоче людина у цьому світі, тим рідше вона це отримує. Вам потрібно стати самодостатньою особистістю, якій буде цікаво і наодинці із самою собою. А також, я б порадила Вам почати займатися не лише навчанням, а ще якоюсь безкорисливою діяльністю. Це можуть бути клуби чи гуртки за інтересами. Це може бути допомога людям похилого віку або дітям у будинках-сиротинцях. Це може бути допомога тваринам... І як тільки Вам стане байдуже чи захоче з вами хтось спілкуватися, повірте, у Вас одразу з'являться і приятелі і друзі...

Доброго ранку Мила! На скільки я зрозуміла, Вас в дитинстві били та ображали? Хто саме? Батько чи мама? Які стосунки були між батьками?Ви пишете "Я девушка не глупая, понимаю, что это все идёт с семьи, в детстве часто получала за не за что. Но хоть я и понимаю откуда это всё, я не могу найти решение проблемы.". Ви правильно підмітили, що навіть розуміючи "коріння" проблеми, тільки одним усвідомленням цю саму проблему вирішити не вдається. Справа в тому, що нашими діями та емоційними реакціями керує не наша свідомість, яку ми можемо в деякій мірі контролювати,а наша підсвідомість, в яку закладаються поведінкові батьківські моделі поведінки та дитячі установки. Таким чином формується певна "програма", яка запускається у відповідний момент життя. Як це сталося з Вами. У момент народження Вашої дитини, програма ставлення до дітей "запустилася" автоматично... Якщо дійсно хочете змінити свої поведінкові стереотипи, потрібна повна трансформація Ваших підсвідомих установок та реакцій... Тим паче, як мені здається, "авторами" такої агресивної програми щодо власних дітей, могли бути навіть не Ваші батьки... Дуже ефективними у таких випадках бувають сімейні розстановки у тому числі... Які так само як і інші методики можна робити онлайн...

Доброго дня! Думаю Ваша проблема у Вашій повній внутрішній інерції. А інерція через те, що Ви досі не сепарувалися з мамою і живете за принципом маленької дівчинки, яка на всіх ображається, на словах хоче щось змінити, але насправді підсвідомо сама міняти нічого не хоче, бо вже звикла так жити. Саме тому родичи не вірять, що ви дійсно шукаєте якусь роботу. Окрім того, варто замислитися, чому Ви тільки зустрічаєтеся з хлопцем, але досі не вийшли заміж... Як на мене, іде підсвідома рольова заміна, де мама по факту вже почала відігравати для Вас роль чоловіка, як це не прикро... Потрібна повна трансформація Ваших внутрішніх установок, а без психолога навряд чи Ви сама це зможете зробити...

Доброго дня! Те, що Ви пропили антидепресанти - добре. Бо вони притамували Ваш важкий стан. Але антидепресанти не лікують саму проблему, яка викликає такий стан. Сама по собі депресія - це зупинка в русі, нерозуміння сенсу життя, коли організм просто перестає "давати" життєву енергію" через те, що відсутня життєва глибинна мета. Окрім того, Ви пишете "я не відчуваю себе потрібною, здається, що я роблю тільки гірше, низька самооцінка, постійне принижування і обезцінення себе, навіть якщо мені роблять компліменти, чи менн хвалять за щось, я це не сприймають всерйоз, а думаю, що мені так кажуть, щоб в мене просто з'явився настрій". А це, як на мене, з'явилося не зараз, а "родом" з дитинства і потребує прицільної уваги та трансформації дитячих установок, яку зробити самотужки без допомоги психолога неможливо. Так, зрозуміло, що матеріальний стан буває інколи невисокий, але коли мова іде про повноцінне життя або хворобливе існування, і є величезне бажання щось змінити у своєму житті, як правило, знаходяться і сили для трансформацій і необхідні статки... І найчастіше, це просто небажання працювати над собою, своїм світоглядом і надія на те, що просто хтось "випише" чергові пігулки (які,до речі, зовсім не дешеві) і все стане на свої місця само собою...
---
Подробнее на «У Психолога»: https://upsihologa.com.ua/ask/ Вопросы психологам онлайн

Доброго дня! Загалом помірна тривожність властива всім жінкам. Тому жіноча психіка ніби знаходиться увесь час у стані очікування, щоб у потрібний момент можна було "зібратися" з силами... Тим паче, що підготуватися до всіх несподіванок все одно неможливо... Як на мене, у Вас дуже низький рівень стресостійкості... З якого віку Ви почали відчувати так гостро тривогу?