Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго вечора Олесю! Співчуваю Вам, адже жінки - істоти соціальні. І для гармонічного існування обов'язково потребують активного спілкування. Щоб допомогти Вам, потрібно знайти "коріння" проблеми. І, як на мене, його потрібно шукати у Вашому дитинстві. Які стосунки у Вас із батьками? Хто займався Вашим вихованням до 5 років? І що це було за виховання? Чи ходили Ви до дитячого садочку? Як спілкуються між собою батьки? Чи є друзі у Ваших батьків?... І це тільки початок запитань, які можуть допомогти висвітлити причину Вашої скутості...

Доброго дня Maria! На поверхні - психо-емоційне виснаження від перевтоми... Але, у таких випадках, перевтома, зачасти, лише загострює внутрішні підсвідомі проблеми, на які людина раніше не звертала уваги... Яке у Вас було дитинство? Чи є у Вас брати чи сестри? Які у Вас з ними стосунки? Як батьки ставляться до Вас і, у випадку наявності сестер-братів - до них?

Добрый день Ира! Очень сумбурно написано: много эмоций, мало информации... Что за обстоятельства? У меня складывается впечатление, что Вы "перебрали" психологических терминов, которые сейчас пытаетесь применить хаотически по отношению к себе... Если хотите помощи от специалистов, опишите ситуацию и сформулируйте конкретно Ваш вопрос к психологам.

Спасибо за откровение. думаю, что Ваша проблема в отношениях с людьми и , в частности, с мужчинами - "родом из детства". Вы пишете " У родителей отношения между собой не очень хорошие, нет любви между ними". Ребенок умеет любить лишь так, как этому его научили родители. И если родители сами любить не умели, у ребенка такж будет отсутствовать умение это делать правильно. И то, что с Вами происходило потом в социуме - это только следствие, снова же, того, что происходило между родителями. Когда родители без любви относятся друг к другу, вряд ли у них хватит сил на любовь к собственному ребенку. Ребенок в таких случаях становится дома изгоем при живых родителях. А отношения со сверстниками, по факту, лишь "зеркалили" ваше внутреннее "потерянное" состояние..."детство было сложным, была изгоем среди ровесников, многого натерпелась от них, всяких издевательств". Следуя из многолетнего опыта психолога, на самом деле, руководят Вашей жизнью детские глубинные непрожитые травмы. По факту, Вы мужчин неосознанно просто отталкиваете от себя вот таким "хитрым" способом, следуя своей подсознательной детской установке, что "любить Вас нельзя в принципе", что "Вы не заслуживаете любви" и т.д. И чтобы привести свою жизнь "в порядок", необходима серьезная работа с травмами и поведенческими установками... А без помощи психолога это сделать, увы, невозможно...

Добрый вечер! Мне понятны Ваши желания мгновенно изменить себя и свое восприятие мира, только прочитав ответ психолога о том, каким должно быть гармоничное восприятие окружающей среды. Но трансформация предполагает не "чудодейственный элексир", а глубинные внутренние изменения, которые требуют внимательного сопровождения специалиста. Для этого необходимы определенные практики, и определенное умонастроение, которые осуществить в рамках сайта, к сожалению, просто невозможно...наше подсознание достаточно инертно и формируется длительнное время, во многих случаях, перенимая мировоззренческие установки от родителей к детям. И подсознание - это не компьютерная программа, которую можно перезаписать в рабочем порядке не понимая, что на самом деле происходит внутри компьютера...

Доброго дня Владо! Думаю відповідь на Ваше питання, як це не дивно, приховується у одній Вашій фразі "я немного религиозный человек". Питання життя та смерті може відкритися людини лише після більш глибинного розуміння загалом сенсу людського життя. І, як правило, відповіді на такі питання приховуються саме у віруваннях людини. Але віра та релігія - це абсолютно різні речі. Релігійна людина споглядає цей світ дуже однобоко, з позиції категоричності: або добре, або погано...От Ви пишете "но глядя вокруг я понимаю что этот мир так сложен ,жестк и непонятен !и нигде мне не спокойно". Як на мене, у Вас надзвичайно сильна внутрішня "прив'язка" до комфортного, спокійного існування... І без повної світоглядної трансформаці Вам не обійтися однозначно...

Доброе утро! Перечитала Ваши откровения и мудрые ответы коллеги... И хочу добавить всего лишь одну фразу: у Вас абсолютно неправильно выстроено внутреннее восприятие мира и жизни в целом. По сути , элементарно необходима перетрансформация мирровоззренческого восприятия человеческой жизни в целом. Тогда такие вопросы как сепарация и проживание в чужой стране по факту, будут решенными в том числе...

Доброе утро! Как по мне, у Вас преувеличенная фокусировка на себе. И чтобы ее уменьшить, надо понять причины такого восприятия себя, а соответственно, и окружающего мира... Каким у Вас было детство? Какие взаимоотношения родителей между собой?

Доброе утро! Вот, собственно, Вы сами и дали ответ свой вопрос. И это касается не только именно Ваших отношений с мамой. Человек по своей натуре очень эгоистичен. И очень часто за внешним проявлением заботы стоит элементарный страх потери своего личного благополучия. Вы пишете "Мама своими действиями вызывает агрессию, злость и раздражение". Во-первых, еще никогда и никому такие эмоции не помогли измениться. А во-вторых, как это ни странно, но мама своим перееданием неосознанно пытается "тормозить" вашу общую внутренню "программу" агрессии и раздражения, которая у Вас проявляется очень ярко внешне... Ваша мама элементарно что-то "заедает" и чтобы помочь ей избавиться от этой привычки никакие уговоры и угрозы не помогут... Необходимо искать "корни" проблемы... Как сложились отношения у матери с Вашим отцом? Какие у вас с сестрой отношения с мужчинами?

Ответ отредактирован автором 09-09-2021 08:30:28

Доброго ранку Владо! Дякую за відвертість... Відчувається як Вам важко навіть писати про те що було, не говорячи, що приходиться жити з такими спогадами... У Вас, як на мене, дуже глибока непрожита дитяча емоційно-психологічна травма. Такі травми, зазвичай, дуже сильно перешкоджають у дорослому віці створенню власної родини. І ніякі вищі освіти та гуртки не допоможуть тим паче до тих пір, поки травма не буде "пропрацьована" разом із психологом...

Добрый вечер! Думаю, что причина такого маминого поведения не только в ней, а и в вашей сестрой обостренной реакции на ее неправильное поведение. При чем происходит это неосознанно... Дети и родители очень сильно "связаны тонкими душевными нитями" между собой. Поэтому, если "на одном конце нити" идет избыточное напряжение, на другом - идет поведенческий перекос... Но одно дело понимать это разумом и другое дело - принять ситуацию такой какой она есть. И как по мне.основой вопрос, который бы следовало задать себе, это: "О ком на самом деле я так беспокоюсь? И чего на самом деле я так боюсь?"

Добрый вечер Ника! Вы пишете "я не могу сразу ответить обидчику,а как бы терплю,и могу обиду накапливать долго". Думаю, такая привычка у Вас сформировалась в детстве, когда Вам, маленькой беспомощной перед взрослыми девочке, приходилось терпеть крики и физические наказания... И это называется детскими непрожитыми травмами. Которые опасны тем, что фактически влияют на все сферы взрослой жизни, в том числе, и на ситуацию с начальником...Так устроена психика ребенка, особенно девочки, что если ее "воспитывают" при помощи таких деструктивных методов, у нее полностью разрушается чувство собственного достоинства. А без этого чувства, ни о какой адекватной самооценке и речи идти не может в принципе... Единственный выход - это полная "проработка" детских травм и формирование чувства самодостаточности и принятия себя как личности...

Ви пишете "Можливо тому я і боюсь помилятись, оскільки для мене це зайвий привіт себе у чомусь докорити?" І думаю, що Ваші здогадки є також правдою, у тому числі... "Навіть зараз, сидячи без роботи, я не можу дозволити собі купувати щось за кошти чоловіка, оскільки я сама на себе не заробляю на даний момент. Мені соромно, що я доросла жінка, яка на даний період свого життя не можу себе забезпечити". Як на мене, у Вас в дитинстві під впливом життя батьків, сформувалося абсолютно викривлене бачення не тільки себе як жінки, а і стосунків чоловіка та дружини загалом... До тих пір, поки повністю не трансформуються разом із психологом батьківські поведінкові моделі поведінки, нічого окрім страхів, паніки, невдоволення та внутрішньої невпевненості, на превеликий жаль, навряд чи можна очікувати... І тим паче, не допоможуть найкращі поради. Бо можна спробувати проконтролювати себе у якійсь одній передбачуваній ситуації... Але там де ситуація неочікувана ( а таких ситуацій набагато більше у житті) ми реагуємо рефлекторно. Тобто, відповідно установкам та поведінковим моделям закладеним в дитинстві...

Доброго вечора Владо! На превеликий жаль, кількість дипломів аж ніяк не додає цінності жінці.А інколи, навіть заважає... Бо робить жінку занадто критичною... Чоловіки "притягуються" до щасливої та життєрадісної дівчини, яка любить оточуючих людей, дітей, яка не очікує що хтось прийде і принесе їй щастя, а яка вміє турбуватися про тих, хто потребує допомоги безкорисливо... Ви пишете "Тяжке дитинство" і "... я боюся чоловіків"... На превеликий жаль, коли дівчинка недоотримує в дитинстві любові, їй дуже важко вибудовувати особисте життя у дорослому віці, тим паче, коли є страх чоловіків... Як у Вас склалися стосунки з батьком?

Любити та поважати своїх батьків, підтримувати у важкі хвилини, то обов'язок кожної дитини. Але... Мені не хочеться Вас засмучувати, та як на мене, Ваша мета абсолютно хибна "Це і є моя мета - стати людиною, яка ЗМОЖЕ допомогти своїй мамі у скрутну хвилину." Допомогти можна лише тому, хто сам хоче змінити щось у своєму житті - це перше. А друге, Ви самі, неусвідомлюючи цього, повторюєте свою маму у плані "жертовності". І тепер між Вами та Вашою мамою складаєьться все та ж схема "жертва- тиран". Де "жертава" - це Ви, а Ваша "безпомічна" мама - "тиран" по відношенню до Вас. Коли люди живуть у шлюбі, вони "дзеркалять" один одного. Тобто, знущатися можна лише над тим, хто насправді цього внутрішньо бажає. І тепер постає, на мою думку, питання перед Вами, якого життя Ви прагнете для себе? Ви хочете повторювати поведінковий сценарій своїх батьків чи все ж маєте право на власне життя і свій власний вибір? Свій вибір, до речі, Ваша мама вже зробила... І вона має на це право... Чи не намагаєтеся Ви керувати чужим життям, при чому у той момент, коли не можете "дати раду" власному?

Ответ отредактирован автором 08-09-2021 13:23:56