Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Якщо говорити чесно, чи вийде у Вас насправді "менше звертати на нього уваги"? Навряд чи. Адже ми можемо певний нетривалий час контролювати себе... та у момент критичний, коли почнемо хвилюватися, нами почнуть керувати наші емоції... І ми все одно вернемося до того, з чого почали. Тим паче, що реагують близькі, як це не дивно, не на зовнішню поведінку коханої, а на те, що рухає нею підсвідомо. Тобто, "зчитує" її почуття та ставлення до себе навіть на відстані. Згадайте, як маленька дитина реагує на різних людей. Один і посміхається, і цукерку простягає - а дитина плаче і не хоче до неї іти на руки. А інша і нічого давати не стане, і зовні буде здаватися похмурою, а дитина посміхнеться і простягне назустріч рученята.. Вона відчуває яка людина всередині! Так і чоловік відчує як до Вас ставитися через те як ставитеся внутрішньо до нього Ви. Потрібне "перезавантаження" Вашої внутрішньої залежності за допомогою спеціаліста-психолога від близької людини. Щоб не потрібно було прикидатися, щоб Ви змогли залишатися собою, і при цьому тримати правильну дистанцію, стати самодостатньою (не плутати з самостійною)... Коли змінюємося ми, змінюється і ставлення до нас - це аксіома стосунків!

Ответ отредактирован автором 15-07-2021 17:53:29

Дякую вам за щирість! Ви пишете "Я намагаюсь щоб завжди було наготовано, прибрано, випрано. Я думала що так і повинно бути. Теж було і в першому шлюбі...". Як це не дивно, але чудові батьківські стосунки зіграли з Вами не дуже гарну роль. Інколи так буває, що непомітні зовні перебільшення у стосунках батьків, в дітях стають помітнішими. Тобто збільшуються "перегиби" на стільки, що не звернути на них уваги стає просто неможливим. Все перебуває в рівновазі до тих пір, поки щось одне не починає переважати. У Вашому випадку, ідеалістичне бачення стосунків батьків, призвело до того, що Ви вмієте все робити правильно як дружина, окрім одного - виховувати своїх чоловіків. І на превеликий жаль, таке ставлення, зачасти, чоловіків тільки розбещує, робить їх самовпевненими, неконтрольованими, а дружину - приниженою і залежною. І тоді вона автоматично втрачає цінність у їх очах - її вже не потрібно "добиватися", не потрібно робити все, щоб викликати у неї повагу, рахуватися по-справжньому з нею... А для чого? Якщо вона і так його безмежно любить і ладна терпіти навіть зраду заради того, щоб тільки не втратити коханого... До речі, те що у чоловік не знаходиться часу офіційно оформити з Вами шлюб - має до цього найпряміше відношення. Наша підсвідомість завжди створює саме ті ситуації і умови, які якнайкраще співпадають з нашим баченням стосунків... У таких випадках найскладніше те, що всі зовнішні зусилля бувають марними. Адже ми реагуємо в ситуаціях спершу рефлекторно, не задумуючись. А якщо намагаємося "силовим" методом змусити себе поводити невідповідно своїм установкам, виникають конфлікти (як у Вашомувипадку), які потім переходять у ще більше мовчазне приниження через брак сил щось змінити. Тобто, ми чинимо так, як закладено в наших родових програмах...

Ответ отредактирован автором 15-07-2021 17:29:33

Спасибо за дополнение! Собственно, мои предположения оказались абсолютно оправданными. Отец - это первый мужчина в жизни девочки. И все, что происходит в отношениях с ним, оставляет глубокий отпечаток в подсознании. А, в свою очередь, нашей жизнь и нашими действиями, как это ни странно, норуководит не наше сознание. а наше подсознание. Мы совершаем действия, мы реагируем в тех или иных случаях не осознавая и не задумываясь. А на самом деле, подчиняемся ранее заложенным установкам "Мама же наоборот постоянно обесценивала меня,критиковала. На настоящий момент отношения с папой уже не такие радушные. Он как будто разочаровался во мне и тоже как и мама часто критикует, манипулирует мной". . По факту Вы вновь и вновь "прокручиваете" один и тот же сценарий - внешне, пытаетесь заставить мужчин влюбиться в Вас. А на самом деле - доказываете вновь вновь своему "внутреннему отцу", что Вы достойны любви. У Вас не произошла сепарация однозначно с отцом. А с мамой - под вопросом. Потому что из опыта, бывает очень часто, во время терапии, "снимая" одну проблему "сталкиваешься" с другой, которая залегает еще глубже...

Дякую за доповнення. Ви пишете "він впертий як осел, з цим чоловіком я не зможу і не хочу нічого змінювати". Чоловік та дружина завжди "дзеркалять" один одного. Якщо чоловік дуже впертий, дружина, як правило, не дуже вміє визнавати за ним право бути чоловіком, а отже мати право на своє бачення ситуації та свої переконання. Чоловіки по своїй природі як півні, чим більше їм суперечать, чим більше з ними сперечаються, висловлюють претензії, тим більше вони почнуть опиратися. І це природньо! Адже щоб залишатися чоловіками, їм потрібно зберегти право першості, право прийняття рішень. Жінка перемагає не тоді. коли відкрито конфліктує, як чоловіки це роблять, а тоді, коли користуються своєю жіночою силою. Отже, вміє погодитися, бо все одно знає, що все буде так як вона хоче, але трохи пізніше. І це мистецтво бути жінкою, яке або передається від матері до дочки по роду, або його потрібно навчатися вже у дорослому віці. Окрім того, дуже явно відслідковується внутрішня налаштованість не на збереження сім'ї, на превеликий жаль. Швидше за все, коли Вас вмовили залишитися заради дітей, зовнішньо Ви згодилися, але внутрішньо вже тоді налаштувалися на розлучення. І це також не на користь ні Вам, ні Вашому чоловіку, ні Вашій дитині... Найбільші зміні у житті людини відбуваються саме тоді, коли вона здатна критично оцінити ситуацію і починає зміни із себе, не очікуючи нічого від партнера. Позиція "він винний, я винна" ні до чого гарного не призводить. Вам, певне, приймати рішення, але руйнація родини через химерні стосунки з чоловіком у Фейсбуці - далеко не найкраще рішення... І, до речі, стосовно впертості - більша кількість колег схиляють Вас до того, що потрібно розібратися найперше у стосунках з чоловіком... Ви готові дослухатися до порад спеціалістів? І як тоді насправді з впертістю у Вас?

І все ж, одну з причин того, що відбувається потрібно шукати саме у Вашій надмірній прив'язаності до чоловіка "Живу с ним уже четвёртый год, у нас гражданский брак и я его очень люблю и боюсь потерять. В семье моих родителей все нормально, прожили вместе уже 50 лет, у меня это второй брак". Окрім того, привернули увагу Ваші слова: у батьків все чудово, але... Як на мене, все не так просто... чомусь у Вас вже другий шлюб... Які стосунки у Вас з Вашими батьками? Що стало причиною першого розлучення?
---

Доброго дня! "Я устала делать вид что все хорошо"... Як на мене, цього якраз і не потрібно робити. Якщо я правильно зрозуміла те, що Ви написали "такое уже было, был скандал, после чего она поменяла номер и сейчас подписана мужским именем в Вайбере", Вас "кидає" з крайності у крайність: або скандал, або принижене мовчання. Це Ваша родина і Ваш чоловік і Ви маєте повне право на те, щоб відстоювати свою сім'ю! Просто, на превеликий жаль, не вмієте правильно це робити. Якщо стосунки в родині гармонічні, чоловік не стане шукати пригод на стороні. Отже, потрібно, найперше, розбиратися у "корінні" проблеми, щоб її "видалити". Чоловіки "гуляють" або тоді, коли жінки їх дуже розбещують своєю увагою і служінням. Або, навпаки, коли жінки не поважають своїх чоловіків і ставляться до них зневажливо. Можливо я помиляюся. але мені чомусь здається, що Ви занадто ідеалізували свого коханого і звикли покірно мовчати, нічому не опираючись. І на таку думку навертають Ваші слова "Я устала делать вид что все хорошо". Як склалися стосунки у Ваших батьків? Які у Вас стосунки з батьками?

Ответ отредактирован автором 15-07-2021 12:10:28

Дякую за доповнення! Ви пишете "Наші стосунки давно скоріше як сусідські, і лише раз на місяць (максимум), ми можемо стати парою". Те, що вже є на даний момент - це тільки наслідок того, що було раніше. Зовні, Ви ніби відсторонилися одне від одного через величезну кількість накопичених претензій, нездійсненних очікувань та образ. Але сама проблема "засіла" дуже глибоко, вона, як це не дивно, але нікуди не ділася. Це складно пояснити у форматі сайту, але нами керують підсвідомі установки, а не наша свідомість. І ота "глибинна" проблема саме завдяки знайомому з Фейсбуку зараз почала "виходити" назовні. І у Вас є два шляхи. Перший, намагатися будувати нові стосунки на старих руїнах - і мати не дуже гарні результати. Бо це намагання поставити воза попереду коняки, перепрошую. Тому що головна цінність, то сім'я, навіть якщо вона нам не дуже подобається (Це як ображатися на свою грязну кухню: сидіти і говорити, що вона грязна, погана і тепер я хочу нову... Але ж якщо господиня "замурзала" одну кухню, то "замурзає" швидше за все і іншу так само). А другий варіант - все ж докласти зусилля і глибинно розібратися у тому, що насправді відбувається. А отже, починати з батьків та стосунків з чоловіком... Поради що робити, щоб "відлипнути" не спрацюють, адже потрібна трансформація внутрішніх родових установок. тільки тоді зміняться і наші реакції. Ви можете себе силою змусити щось не робити, особливо коли стосується Ваших почуттів? швидше за все, чим більше будете докладати зусиль, тим менше буде виходити. Ви вже це проходили з чоловіком і почали відчувати невимовну втому від своїх зовнішніх зусиль. Тобто сил докладено багато, а результату - нуль... Бо не з того починали... Якщо дійсно хочете мати щасливі стосунки,, без індивідуальної роботи з психологом Вам не обійтися - і це реалії..

Добрый день! Вам дали много хороших советов и Вы уже приняли решение. Но мне кажется, что стоит обратить Ваше внимание на один очень важный нюанс. Который, по моему мнению, имеет отношение и к тому, что не сложилось с отцом ребенка, и к самому ребенку.. "Я безумно люблю своего ребёнка...", "Я безумно люблю своих родных...". Есть такое понятие как "залипание" на близких людях. Чем больше мы кого-то идеализируем, чем сильнее делаем их основной целью своей жизни, тем быстрее такие отношения станут рушиться, если она взрослые.И тем быстрее такой человечек начнет нас раздражать, если он ребенок. Потому что подсознательно мы хотим видеть их идеальными. А если они по каким -то причинам не соответствуют "картинке", это нас выводит из себя... Помимо простой проработки чувств, я бы очень рекомендовала Вам "проработать" тему отношений с родителями, как это ни странно.. Исходя из того, что Вы пишете, Вы очень зависимы от их мнения, хотя и стараетесь жить своим умом ( "я учу тому что это папа, какой есть, он любит тебя потому что ты есть, и ты вырастешь и сама решишь хочешь общаться или нет" - и это очень правильная позиция). Но... мы даже не осознаем на сколько на нас влияют родные, если мы с ними полностью не сепарировались... Мне почему то кажется, что из-за этого и Ваши отношения с отцом ребенка пока не сложились ( Как по мне, отношения с отцом ребенка еще не закончены. Там есть много вопросов, и поэтому есть шансы на создание хорошей семьи). И еще... За два года бесконечных локдаунов, убедилась в том, что разницы между "живым общением" и общение онлайн с психологом нет практически никакой. Все зависит от професионализма специалиста, желания самого человека реально разобраться в своей жизни, и доверия клиента к психологу...

Добрый день! думаю"корень" Вашей проблемы глубже отношений с молодыми людьми. Какие у Вас отношения с родителями? Особенно сотцом? Как сложились отношения между ними? Что происходило у Вас в детстве?

Доброго дня! дуже неприємна ситуація! І дякувати Богу, що все нормально завершилося. Те, що чоловік на Вас накричав - зрозуміло. він також дуже перелякався і за Вас, і за дитину. А от Ваша реакція після трохи насторожує "і стидно, і розумію що я винна в цьому, тепер гризуть думки, всякі що було б якщо. І так погано на душі я не можу заспокоїтись". Як мені здається, вона лише витягнула "на гору" якісь Ваші внутрішні проблеми. Як у Вас з самооцінкою? Звідки у Вас таке нестерпне бажання гнобити себе? Які у Вас стосунки з батьками? Що відбувалося у Вашому дитинстві?

Доброго дня Лідо! Ви пишете, що "Зараз я вже не хочу нікапельки сил вкладувать в налагодження цих стосунків, і мене навіть напрягає що чоловік тепер весь такий добринький ходить". Тобто, з того моменту, як Ви перестали "залипати" на своєму чоловікові, він одразу змінив до Вас ставлення. "більш уважний стає лише коли відчуває загрозу що його кинуть, а коли все трішки заспокоюється то знову стає як раніше". І справа не в тому, що хтось гарний чи поганий. Провини нічиєї немає, а є лише невміння правильно себе поводити, яке напряму пов'язане з моделями поведінки, які закладаються в більшості в дитинстві. Саме тому, Вам так важко тримати певну психо-емоційну дистанцію з чоловіком. Ви внутрішньо дуже "залипаєте" на чоловіках, весь час чогось від них очікуєте, тому і не можете жити спокійно. І це Вас вимучило вже повністю. Бо нам тільки здається, що ми свідомо керуємо своїм життя. Тоді як насправді, нами керують установки, закладені набагато раніше. А ми про це навіть не здогадуємося. Які стосунки у Ваших батьків? Як вони ставляться один до одного? Які стосунки у Вас з батьками? З батьком конкретно? Те, що я напишу, швидше за все, Вам не сподобається. Але правда завжди має трохи гіркуватий присмак. Як на мене, у Вас зараз іде період такого собі випробування на особистісну та сімейну зрілість. Саме тому, Вам "трапився" чоловік у Фейсбуці і тому Ви зайшли на цей сайт, що підсвідомо відчуваєте, що щось робите не те і не так. Просто так поганими стосунки в родині не бувають. І якщо є певна проблема, вона все одно потягнеться за Вами, скільки б партнерів Ви не поміняли у своєму житті. І така проблема достатньо очевидна. Як на мене, таке саме "залипання" одразу почало проявлятися і в стосунках з фейсбуківським чоловіком "Як себе стримувати щоб не писати йому нічого щодня?". Адже і стосунки з Вашим чоловіком починалися з кохання. Яке просто "замулилося" і потребує певного "очищення" - не можна вибудувати нічого нового на руїнах старого. "А колись я його любила точно. Ми познайомились ще коли мені було 17 років, і він був моїм юнацьким таємним захопленням, згодом, коли я вже подорослішала, наші шляхи знову перетнулися і ми почали зустрічатися..." Тому тема батьків і стосунків між ними та з Вами дуже актуальна!

Доброго дня Lesya! Я все одно схиляюся до думки, що друга ситуація напряму пов'язана із тим, що відбувалося між Вами та чоловіком у шлюбі. Певне, складно розібратися у причинах непорозумінь батьків, але існує певний закон. Те, що у батьків було практично непомітно, у дітей переходить у більш загострену форму. Тому я б все одно радила Вам певним чином проаналізувати хто і як з них до кого ставився. Якщо я правильно Вас зрозуміла, Ви були дуже прив'язані до свого чоловіка, вірили в нього. А коли довідалися про зраду, до того ж, не змогли правильно себе повести. Намагатися простити і зберегти родину - це чудово, але, на превеликий жаль, замало, для того щоб унеможливити в майбутньому подальші зради. Чоловіка потрібно ще вміти виховувати і в певний період життя - вміти відсторонюватися і тримати на деякій відстані. Особливо після зради. При цьому не розлучаючись. Я не знаю певної причини і можу лише припускати, що саме є "корінням" проблеми. Можливо у Вас не вистачало знань та сили, внутрішньої самодостатності для того, щоб так себе поводити. І саме це могло спрацювати і в других стосунках: надмірна віра в чоловіків та невміння тримати правильно дистанцію. Така собі наївність та ідеалізація партнерів... До речі, які у вас стосунки з батьком? Я все ж намагаюся знайти причину Вашого "залипання" на чоловіках...

Добрый день! Думаю ответ на Ваш вопрос полностью лежит в Вашем же ответе "Уходить боюсь, сама росла без отца и было очень плохо. Боюсь уйти и пожалеть, паника, когда думаю об уходе, хотя работа у меня хорошая и я довольно крепко стою на ногах. Не понимаю, как сделать правильно и не вижу себя со стороны, качает очень". Какое бы Вы не приняли решение - это будет Ваше решение и ваш опыт. Но, как по мне, простой уход никак не решит Вашей внутренней слепой и излишней психо-эмоциоанальной зависимосты от близкого человека. Корень проблемы лежит в Вашем детстве и в Ваших отношениях с отцом, которого не было рядом. Когда девочка "недобирает" отцовской любви, она подсознательно начинает пытаться ее "добрать" от своего мужчины, перекладывая на него неосознанно роль отца. И поэтому вместо того, чтобы давать любимому энергию любви и счастья, женщина начинает эту самую энергию пытаться "тянуть" из мужа. Потому что отец дающая сторона в отношениях "дочь-отец". В отличии от мужа, которому надо "давать енергию". Но Вы ее дать не можете, потому что Вам самой ее не додали. Собственно, Вы изначально "притянули" к себе человека, который "идеально подходил" под Ваши родовые установки. И на протяжении совместной жизни все делали для того, чтобы соответствовать этим детским программам. Естественно, не отдавая себе в этом отчета. Поэтому Вас так "качает". Поэтому Вы не можете принять решение. Потому что двигает Вами не сознание, а Ваше подсознание. Как по мне, вашу семью можно спасти, потому что за отношения несет ответственность женщина на 80%-90%. Разберетесь в себе с психологом, трансформируете родовые установки по поводу отношений с отцом - разберетесь тогда легко и с мужем...

Ответ отредактирован автором 14-07-2021 18:36:56

Мені не хочеться Вас засмучувати, але сама собі жодна людина допомогти просто не в змозі, бо знаходиться "в середині родової системи". У таких випадках прочитана література несе певний обсяг знань, дає якісь мінімальні порушки, але кардинально не спрацьовує. Тим паче, психологічні програми. Якими можна не лише не допомогти собі, а не розуміючи як вони спрацьовують, ще більше собі зашкодити. Тому що потрібне пропрацювання на рівні підсвідомості, щоб трансформувати хибні програми. Але то вирішувати Вам: набивати гулі та синці намагаючись самотужки щось змінити. Чи впродовж декількох зустрічей зі спеціалістом вже напевне розібратися у проблемі...

Спасибо за искренность! Как по мне, корни проблемы надо искать в Ваших отношениях с Вашим папой. Судя по тому, что Вы написали "В детстве папы небыло часто , был по 2 месяца в командировке мог находится". У Вас есть хроническая нехватка близких отношений с отцом. И Вы подсознательно пытались эту любовь "добирать" от любимых мужчин, перекладывая на них роль отца. Отсюда излишнее "залипание" на любимом мужчине и слепое доверие к нему в первом случае. Отсюда измена как желание "освободиться" от пристального внимания и любви жены, которые стали "давить", а не наполнять. Во втором случае Вас "бросило" в другую крайность - теперь Вы его подозреваете в том, чего он еще не сделал. И таким образом, неосознавая этого, провоцируете его на некрасивые слова и поступки... Гармония всегда лежит только посередине. И не должно быть всепоглощающей веры в человека "Доверяй, но проверяй". И не должно быть недоверия и подозрений, которые человека глубоко ранят и обижают... Как по мне, необходимо разобраться в отношениях с отцом. Тогда и отношения с мужчинами прийдут в норму. Ведь отец - это первый мужчина в жизни девочки...