Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня! Як на мене, основна проблема такої Вашої поведінки прихована у Ваших же словах "Есть у меня ощущение превосходства над людьми, я знаю что я лучше их и из-за этого мне их жаль." Як на мене, саме над цим відчуттям і потрібно дуже серйозно працювати. Адже, талановитість для жінки- цеподарунок і невдача одночасово. Поки це Вам заважає лише у спілкуванні з оточуючими. Але рано чи пізно Вам захочеться мати сімейні стосунки і тут можуть виникнути дійсно проблеми. Адже таке ставлення зверхньості може перенестися і по відношенню до чоловіків або чоловіка. Загалом почуття "кращості" лежить у сфері неправильно вибудованого світогляду. Тому, як на мене, саме своїм світоглядом і потрібно зайнятися дуже прицільно... Хто ми такі? Звідки прийшли і куди ідемо? У чому сенс життя? Що таке розвиток для людини? Конкретно для жінки і у чому він полягає?

Добрый день! Ваши чувства абсолютно оправданы по многим причинам. Во первых, женщина по своей сути - существо социальное. Поэтому чувствует себя комфортно только ощущая присутствие близких людей. Для Вас ситуация с сестрой стрессовая, потому что обозначает окончание одного периода Вашей жизни и начало другого. А нас всегда тревожит или пугает то, чего мы еще до конца не знаем. Одиночество и уход за родителями - испытание не для слабых людей. И в таких ситуациях нужна обязательно какая то точка опоры, которая дасть ощущение, что ты не одна и тебе помогут всегда справиться в трудный момент. То, что Вы узнали заранее - хорошо, потому что есть возможность использовать время для накопления внутреннего ресурса и поиска выхода в случае с родителями. Хорошо, потому, что "поднялись" наверх подсознательные проблемы, которые до этого были просто отодвинуты и есть возможность сдать успешно "жизненные экзамены" на осознанную зрелость. То есть, не убегать от проблем, а начать вместе с с психологом "двигаться им на встречу"... И в итоге, справиться с ними наилучшим для Вас толком, как для личности. Не очень хорошо - если Вы займетесь рефлексированием и "впадете" в состояние обиды: на сестру, на жизнь, на родителей, на судьбу... Как по мне, необходимо все внутренне "разложить" по полочкам, чтобы ушло состояние "падения в пропасть", т.е. адаптироваться заранее на сколько это возможно к новой ситуации... А состояние одиночества - это очень относительная вещь. Можно иметь внутреннюю глубинную опору и быть счастливой несмотря ни на что, а можно прожить в семье ипри этом быть аюсолютно одиноким и нечастным... И еще, как по мне, попытки сейчас внешне отдалиться от сестры наврял ди Вам помогут стать более стойкой в надвигающейся ситуации... Разве, еще только больше добаит проблем. Ведь с уездом сестры в другую страну, Ваша близосьб может стать еще более глубокой... Ну, или наоборот, если пойдете на поводу у своих обид и претензий...

Собственно, решение Вы приняли для себя очень давно. Стрессы "решаете" радикально - "отрезанием головы". Отрезавши голову, по волосам не плачут - Ваша жизнь и Ваш опыт... Удачи!

Доброго вечора! Я не стану Вас ні в чому переконувати - життя саме все розставляє по своїм місцям рано чи пізно. Я просто висловлюю свою думку. Як мені здається, у Вас трохи перекручене розуміння понять "дружба" та "кохання". У древності говорили: бійся своїх бажань. Пристрастні стосунки дадуть певний драйв у житті, але чи зможуть вони повністю Вас задовільнити? Адже пристрасть має дуже швидкоплинну природу, і залишає по собі багато травм та шрамів... тоді як дружба у правильному розумінні її значення - це основа щасливих стосунків і передтеча кохання (не плутати з пристрастю, яка немає до кохання жодного відношення)... Але то вже Ваше житті і Ваш досвід.

З Вашого коментаря зрозуміло, що це Ваше перше звернення по допомогу. Адже "пропрацювати" з кимось стосунки не означає змінити ту людину - це неможливо загалом ніколи і ні з ким! "Пропрацювати" стосунки означає розібратися у собі, в своїх почуттях, у своїх затамованих травмах таким чином, щоб людину, яка псує життя, просто почати сприймати зовсім по-іншому: без дратування, гніву, критики, претензій... По-іншому на стільки, що ніякі "вибрики" з її боку, вже не зможуть зіпсувати Вам ні настрою, ні самого життя... І стосовно батька... У такому форматі спілкування як на сайті, можна робити лише припущення, які витікають з тої обмеженої інформації, яку дає людина... Але головне інше - це визначити напрямок, у якому потрібно б було почати рухатися... А напрямок, як на мене, все ж визначити вдалося...

Можна згоджуватися чи не згоджуватися, але життя має певні закономірності, які просто час від часу проявляються. Терези у стосунках - це зовсім не обов'язково абсолютно точне повторення. Це можуть бути лише натяки на схожість, але саму суть це абсолютно не змінює. Тут і зараз я можу Вам сказати, що всі Ваші намагання без глибинних внутрішніх змін змінити кардинально щось у стосунках - не дуже сильна надія. Адже, повторюю ще раз, наші близькі реагують не на те, що ми робимо зовні, хоча і це має значення, а на те, що ми транслюємо внутрішньо. Можна тисячі разів посміхатися, намагатися якось змінити зовнішність, але "Інколи роблю щось сама - обіймаю, можу навіть покрутитись у білизні просто, щоб показатись. Зустрічаю лише посмішку...". Він реагує на те, що у Вас всередині... Чесно самій собі признайтеся, що там у Вас? Безкорисливе кохання? Повне прийняття коханого таким як він є? Чи все ж образи, гнів, тривога, претензії... Це і є відповідь на Ваші запитання... Вирішувати Вам

Дякую Вам за щирість! Так, Ви абсолютно праві, пов'язуючи свої проблеми із стосунками своїх батьків та ставленням їх до Вас. Діти у дорослому житті просто наслідують своїх батьків... Але найбільша помилка все ж є. На скільки я зрозуміла з Ваших слів (він весь час говорить, що Ви йому не жінка), Ви з ним маєте інтимні стосунки до шлюбу. Дівоча цнота, то найкращий важіль для виховання чоловіків. А інтим поза шлюбу робить дівчину залежною та приниженою... Але це не означає, що Ви повинні сидіти склавши руки і дозволяти себе ображати та принижувати. Окрім того, щоб турбуватися, я Вам дуже раджу навчитися ще і виховувати свого коханого - не можна нікому дозволяти над собою знущатися. Якщо знущання не мають відсічі, це робить з людини монстра. Своєю приниженістю Ви просто розбещуєте хлопця ще більше. У Вас є два шляхи. Перший: загнати себе у глухий кут, перетворившись на забите нікому не потрібне створіння. Або ж почати змінювати себе та свою поведінку. А для цього потрібно дуже добре розібратися з батьківськими установками, що Ви перейняли несвідомо від них у дитинстві. І як на мене, не так вже це і складно. Головне Ваше бажання змінитися та допомога психолога.

Ответ отредактирован автором 16-07-2021 22:12:55

Доброго дня! Ви пишете "хлопець може агресивно реагувати на мене,мої зауваження,тощо,може прикладати фізичну силу,коли йому щось не подобається,бо все має бути так як він сказав,для нього не існує моєї думки...". Власне, Ви себе поставили дійсно у дуже принижене становище. Але найстрашніше те, що Ви приймаєте таке до Вас ставлення та ще й при цьому думаєте, чи варто такі стосунки подовжувати... Але провини Вашої у цьому швидше за все немає. Як до вас ставилися батьки в дитинстві? Які стосунки у батьків між собою?
---

Дякую Вам за щирість! Ну от, Ви самі і дали відповідь, у чому основна причина Вашого стану. Дитина завжди несе "тягар" батьківських стосунків". Окрім того, ці самі стосунки "вибудовують" і особисте життя в дорослому віці. Те, що не склалися у Вас стосунки з МЧ не дивно, адже не склалися стосунки і у Ваших батьків. Як на мене, присутня глибинна дитяча травма, яка стосується найперше батька. Адже, ставлення до нього і його ставлення до дитини "транслюється" без нашого відома на стосунки з МЧ. Бо батько, то перший чоловік у житті дівчинки. Якщо присутня образа, а вона, швидше за все є, буде "переноситися" і на чоловіків при близькому спілкуванні. Окрім того, як на мене, потрібно дуже серйозно "пропрацювати" стосунки з мамою. Також, можуть бути латентні почуття ревнощів та образ і по відношенню до сестри... Чому латентні? Ви пишете "С другой стороны, было много нападок на меня в прошлом и есть много претензий сейчас. Я неконфликтный человек и скорее промолчу, чем буду рьяно кому-то что-то доказывать". Тобто, ви звикли мовчати, затамовувати у собі біль та образи. А для жінки це набагато гірше, ніж їх відкрито висловлювати. Просто у варіанті відкритості важливо вміти правильно це робити. А притамований гнів має руйнівну потужну силу, яка руйнує насамперед носія цієї енергії, тобто у Вашому випадку, Вас...

Дякую Вам за доповнення! Ви пишете "Стосовно сім'ї і батькіів, то проблеми точно не в цьому напрямку, в мне чудові стосунки з бітьками, а в них чуові стосунки мжі собою". Коли ми одружуємося, "притягуємо" до себе тих чоловіків, які тим чи іншим способом "відзеркалюють" стосунки батьків або батьків до нас. Інколи так буває, що непомітні у батьків невеликі "перекоси", наприклад, надмірне "залипання" на близькій людині, вже у дитини в дорослому віці проявляються у більш вираженій формі. Окрім того, той же найчудовіший батько не завжди дає повністю донечці ту любов, яку вона потребує в дитинстві. І допоки такий стан речей не почне "дзеркалитися" вже з чоловіком, ми навіть про це не здогадуємося. Тим паче, що просто так малоемоційні чоловіки, які не здатні підтримати та зрозуміти дружину просто так в житті не з'являються. Ви пишете "Я все таки чмусь переконана, що він також мав би докласи зусиль тоді, коли відкрито бачить що я страждаю, але або не хоче, або не може або не відчуває". ніхто і не говорить, що повинна докладати зусиль тільки дружина, але... Ми не можемо нікого змінити примусово. Тобто, людина починає змінюватися лише тоді, коли сама цього прагне. А до тих пір, якщо нам щось сильно дошкуляє - повинні щось у собі змінювати ми. Окрім турботи про коханого, потрібно вміти ще правильно коханого виховувати, без образ та претензій. А для цього потрібно вміти бути внутрішньо самодостатньою., емоційно не залежною від його реакцій. Та саме цього Вам і не вистачає...

Дякую Вам за щирість! Так влаштоване життя, що ми не завжди можемо побачити в своїх сімейних стосунках ті стосунки, які були між нашими батьками та у стосунках "батьки-дитина". Ви пишете"Родители меня просто тиранили в детстве, они не любили меня просто так, за хорошие оценки только. И друг друга тоже контролировали. Я жила с мыслью, что у меня так не будет. И вот тогда я начала себя вести именно так, как они". А потім пишете "Раніше він був першим, хто йшов на контакт, бажав говорити і вирішувати все і скоріше, навіть якщо був не згоден, навіть якщо я була винною. Головне було - щоб все пройшло і було добре. Тепер - ні. Якщо я не підійду, не скажу, то нічого не буде у більшості випадків". Як правило, у своєму житті ми обираємо тих, хто співпадає з нами "кармічними проблемами". Тобто, користується підсвідомо схожими сценаріями (Це окрема тема). І якщо, наприклад, у батьків або у стосунках "батьки-дитина" була схема "жертва або той, хто залежний, той хто очікує - тиран або маніпулятор або той, хто дає", та ж сама схема, як правило, спрацьовує і в дорослому житті дитини. Тобто, спершу Ваш чоловік перебував у ролі того, хто очікує, у ролі "залежного". То тепер "терези" гойднулися і вже Ви опинилися у такій ролі. І так може повторюватися багаторазово протягом життя однієї пари, аж до тих пір, поки не буде "перервана" ота сама родова програма або змінена ота сама батьківська модель поведінки. Саме це я і мала на увазі, коли говорила, що Ваш чоловік реагує не конкретно на Вас, а на Ваші підсвідомі установки... І ще, говорячи про серйозність стосунків, я не мала на увазі термінове форсування теми офіційності шлюбу (Я була впевнена, що ви якраз і перебуваєте у офіційному шлюбі) Серйозність стосунків - це перехід на рівень душевної близькості, коли є прийняття безумовне людини такою як вона є, без претензій та образ. Але при цьому і є вміння близьку людину правильно виховувати.На превеликий жаль, таких знань якраз Вам і не вистачає. Хоча, якщо вже пішла мова про це: офіційність шлюбу - це одна з умов такої близькості. Бо жінка потребує відчуття захищеності. А таке відчуття неможливо мати без прийняття на себе відповідальності повної чоловіка за родину, яке дає отой самий штамп у паспорті. Це як ініціація, як певний ритуал прийняття на себе нової ролі. Це як перетин певного рубікону для представника сильної статі. Це дуже важливий психо-емоційний фактор...

Добрый день Анна! Из того, что Вы пишете, складывается впечатление, что вы "заигрались" в странные игры, пользуясь праивлами в отношениях, которые никогда эти самые отношения не сделают крепче. Семья, а жизнь вместе это уже семейные отношения, на много серйознее, чем Вам кажется. Существуют определенные правила и законы построения отношений между мужчиной и женщиной, которые всегда действуют, даже если мы о них не догадываемся. К большому сожалению, знания о правилах сосуществования в семье, вы оба восприняли как пережитки и решили придумать свои... Вы пишете "В наших отношениях сложилось так, что оба не считаем флирт в сети изменой. Он флиртует с другими девушками, а я - с другими парнями. Но физическая измена для обоих - табу". Я не знаю, кто был инициатором такого сомнительного соглашения, но в любом случае, это больше вредит именно девушке, которая гражданский брак всегда воспринимает как настоящее супружество. А настоящее супружество - это верность партнеров друг другу. О какой верности и каком "табу" может идти речь, если ментально вы изменяете друг другу постоянно? Для мужчины сама по себе физическая близость практически ничего не значит - "палочка о колбочки". Тогда, как заитересованность психологическая и эмоциональная - привязывает к женщине очень сильно. И именно этого надо более всего бояться и стараться не допустить в отношениях с другими девушками... А Вы поддерживаете и сами играете в такие игры... Кроме того, так устроена природа психики женщины, что "удержать" возле себя она может любимого только своей верностью. Но стоит хотя бы мысленно подумать, что где-то и кто-то может быть лучше, у мужчины мгновенно "развязываются руки" и он уходит " в свободное плавание", что, собственно и начало происходит с Вашим МЧ. Кроме того, проживание вместе для женщины - это уже семья, а для мужчины - просто игра, котрую как легко начали, так легко и разорвать... "В общем, не знаю, что делать...
PS я будто в отместку пошла искать других парней в сети для флирта. Очень хочется тоже сделать ему неприятно". Наверное пора повзрослеть. И " в отместку" никогда ни к чему хорошему никого не приводило... К стати, как сложились отношения между Вашими родителями?

Доброго дня! Батьки абсолютно для кожної людини є базисом усього життя. Саме стосунки з ними зумовлюють стосунки дорослої людини з оточуючими. І, насамперед, з близькими людьми, тобто з власною сім'єю. І, якщо немає якихось серйозних хронічних соматичних захворювань і виходячи з того, що Ви пишете "в общении с окружающими много негатива, например, родители - почти постоянный источник неприятных переживаний" - починати потрібно саме з "пропрацювання" батьківсько-дитячих стосунків і не має значення, скільки людині років. Все інше - то є наслідок. Адже ми реагуємо у цьому світі своїми "дитячими установками", будуємо стосунки з оточуючими батьківсько-дитячими моделями поведінки і навіть про це не здогадуємося до певного часу. Поки життя не "змушує" нас ситуаціями або нашим душевно-емоційнимм станом (як ото у Вас) звернути на це свою увагу. Ми починаємо замислюватися над тим, що відбувається, коли внутрішньо вже готові до кардинальних змін. Як правило в стосунках з оточуючими ми дублюємо поведінкові реакції з батьками. Що саме викликає у Вас такий негатив в стосунках з батьками? Що в стосунках з оточуючими? Окрім того, життя людини має певні періоди розвитку. І кожний період супроводжується етапом переосмислення свого буття - це потрібно для подальшого розвитку... Як на мене, 36 років - чудовий період для такого етапу: зрілість, необхідні трансформації та знання помножені на досвід можуть стати трампліном для потужного оновлення... Вам вирішувати, чи готові Ви вже до внутрішньої роботи за допомогою психолога...

Ответ отредактирован автором 16-07-2021 16:43:24

Доброго дня Наталі! У період вагітності практично всі пари переживають певну кризу стосунків. Тому, що іде кардинальна зміна життя і потребує глибинного внутрішнього переосмислення як для жінки, так і для чоловіка. Але дуже по-різному. Я торкнуся зараз саме чоловіка, адже Вам не вистачає розуміння того, що насправді відбувається. Такі періоди для чоловіків є надзвичайно складними, адже вони повинні тепер взяти на себе відповідальність не лише за дружину, але і за дитину, яка повинна народитися. А це - страхи, невпевненість у собі, тривоги тощо, які чоловіки, як правило з усіх сил приховують від своїх дружин. Адже їм потрібно за всяку ціну (і це абсолютно нормально!) в її очах залишатися сильним, тим, на кого можна покластися. Тому намагання емоційно підтримати чоловіка, поговорити "по душам" відмітається одразу - він сам повинен опанувати себе, "перезавантажитися". Тим паче, що він у Вас ще і за своєю природою не дуже емоційно відкритий. Ваш стан і Ваші потреби зрозумілі, адже Вам потрібна емоційна підтримка. Але - це велика помилка шукати таку емоційну підтримку у чоловіка, або намагатися таку підтримку надати йому. І причина полягає не лише у різниці чоловічої та жіночої природи. Не можна вимагати від чоловіка того, що повинні давати своїй дитині батьки: емоційну підтримку, розуміння, проговорення... Чоловіки ж підтримку розуміють зовсім по-іншому. Для них головне - це конкретна дія, реакція, а не розмови та відчуття. "Говорить щоб я не турбувалася про нього, а думала тільки про себе, це мене дуже ображає" це цьому доказ і абсолютно хибне, що Вас ображає... Ви пишете "тому що турбота одна з базових моїх потреб" і це дійсно так для жінки та дружини, але до тих пір, поки не приймає нав'язливої форми... Як на мене, вам елементарно не вистачає знань про природу чоловіків "Мої переживання про те, що його реакції не співпадають з моїм уявлаенням, як це мало би бути, його холоність і небажання розмовляти - мене ображають і я не можу справитись з своїми емоціями, намагаюсь погворити, починаю давити він закривається і все закнчується логічно, де кожен сам в свому "доміку"". Його реакції жодним чином і не можуть співпадати з Вашими уявленнями, бо Ви мислите і реагуєте як жінка та ще і вагітна, коли присутня психо-емоційна неврівноваженість. А він - чоловік! При чому, абсолютно нормальний! Тому, як на мене, Ваші думки про розлучення, то найбільша помилка! Щоб віднайти рівновагу, Вам потрібно, як на мене, дещо перемістити точку емоційної опори з чоловіка на більш глибинні речі. А це вже сфера правильно вибудованого світогляду, якого Вам зараз окрім знань, катастрофічно не вистачає. Ви не маючи глибинного розуміння, своїми емоціями сама змушуєте чоловіка ще глибше занурюватися у "мушлю". Претензії та образи ще нікого не робили один з одним ближче і тим паче, краще.. До речі, як склалися Ваші стосунки з Вашими батьками? Окрім вагітності, як мені здається, є ще щось, що змушує Вас весь час "вимагати" від чоловіка любові та підтримки...Ответ отредактирован автором 16-07-2021 16:20:57

Ответ отредактирован автором 16-07-2021 16:22:40

Доброго дня! Ваша ситуація тепер - це сукупність багатьох факторів. Від дитячих травм у стосунках з батьками та батьківських моделей поведінки, що перейнялися підсвідомо в дитинстві до неправильно вибудованих стосунків первинно з коханим. Ви пишете "Родители меня просто тиранили в детстве, они не любили меня просто так, за хорошие оценки только. И друг друга тоже контролировали. Я жила с мыслью, что у меня так не будет. И вот тогда я начала себя вести именно так, как они. Самостоятельно что-то проработала, по крайней мере ко мне вернулась осознанность, что я так не хочу и это плохо для меня в первую очередь..." Усвідомлення своїх дій - це чудово! Але, на превеликий жаль, лише одним усвідомленням як непотрібно себе поводити, ні дитячі травми (які присутні, як на мій погляд), ні батьківські моделі поведінки, ні внутрішні установки не "знімаються". Окрім того, якщо присутні глибинні образи на батьків (а вони швидше за все є, просто зачасти ми їх "приховуємо" навіть від себе), вони починають свою руйнівну дію, коли ми намагаємося створити власну родину. І чим більше є критики, образи, презирства, притамованого гніву тощо, тим швидше ми поводимо себе так само як мама або тато поводили себе з нами - це аксіома стосунків. І те, що Ви почали зараз намагатися відсторонюватися від коханого, не "нависати" над ним, як на мене, тільки проміжний етап. Адже глобально проблема аж ніяк не вирішена. І це може спровокувати ефект закритого киплячого чайнику, як, до речі, у Вас вже сталося у локдаун. Емоціїї накопичуються і якщо ми не вміємо їх трансформувати, вибухають з неочікуваною новою силою. Як на мене, щоб вийти на етап побудови відновлених глибоких емоційних стосунків з чоловіком, потрібно спершу обов'язково "пропрацювати" стосунки з батьками. Адже, батько та мама - це базис, на якому будується все наше життя. Неможливо вибудувати щось міцне, якщо дуже хиткий фундамент. А вже після "перезавантаження" свого дитинства, можна починати розбиратися в стосунках з чоловіком. Ви пишете, що батьки "И друг друга тоже контролировали", а отже, швидше за все, в їх стосунках була присутня агресія, нехай навіть у латентній формі. Дитина "несе" у собі всі "надбання" батьків.... Наші близькі люди, у Вашому випадку, чоловік, реагують не на нашу зовнішню поведінку, а на наш внутрішній стан. Якщо "непропрацьовані" стосунки з батьками, керують дорослою дитиною родові програми. Тобто, Ваш чоловік вже може реагувати не на Вас конкретно як на особистість, а на Ваші внутрішні батьківські установки. Звідси і такі поведінкові перепади коханого: сьогодні кохає, завтра - не дуже... І ще... Те, що Ви первинно пішли на громадянський шлюб, ще не означає, що тепер не можна спробувати все виправити і перейти до офіційного шлюбу з взяттям відповідальності за стосунки чоловіком на себе. Просто цей шлях може бути більш тривалішим. Тобто, потребує більшої жіночої "майстерності", а отже елементарних знань, як себе правильно поводити. Одним відстороненням вже не обійтися. Це конкретні знання про природу чоловіка та жінки, та як насправді будуються міцні стосунки... певне, якщо Ви дійсно вже готові серйозно все змінити у своєму житті...