Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Самооценка, самодостаточность, неуверенность в себе - это все название одной и той же внутренней проблемы. И все же,ВКакие у Вас взаимоотношения с Вашей мамой? С отцом? Если я не ошибаюсь, вам не очень хочется говорить именно на эту тему... И если это так, значит корни проблемы надо искать именно там...

Ответ отредактирован автором 11-07-2021 18:42:41

Доброго дня Ігоре! ви абсолютно праві, залишати наслідки буллінгу не можна ні в якому разі і обов'язково потрібно пропрацювати їх разом із психологом. Але Ви неповнолітній, тому працювати з Вами ми можемо лише з дозволу Ваших батьків. Батьки знають про Ваші проблеми?

Доброго дня! Коли маєш стосунки два роки - люди стають дуже близькими, або хтось один, як у Вашому випадку. І тоді розлучення сприймається як зрада - а це дуже болісний процес. І все б нічого, та такі стреси мають "довгі" хвости. І якщо зараз правильно не сприйняти ситуацію, наслідки травми можуть ще довго впливати на наступне життя.Як на мене, У Вас не напрацьований механізм проходження травмуючих ситуацій. Адже в житті може трапитися всяке - ніхто і ні від чого не застрахований. Виграють ті, хто вміє швидко оговтатися та почати знову жити. думки про суїцид - то програма самознищення... Як склалися стосунки у Ваших батьків? Які у Вас з ними стосунки?

Добрый день! Люди, которые нас окружают просто так по факту не появляются. Они, как это ни станно, но помогают нам разобраться в себе. Потому что "активизируют" все внутренние проблемы, на которые мы бы просто не обратили бы без них никакого внимания. Как по мне, Ваша подруга, именно такую роль и играет в Вашей жизни. Чем хуже Вам будет с ее пристутствием, тем быстрее встанет вопрос, "что с этим делать". Это так называемые "кармические связи", которые простым расставанием разрешить невозможно. Сама жизнь создает такие условия, собственно, как и в Вашем случае: и быть вместе очень тяжело и расстаться невозможно. Остается единственный, как на мой взгляд, выход, начать разбираться в своих внутренних проблемах. Я бы изначально задалась вопросом, почему такая зависимость именно от этого человека? Ведь называя ее подругой, Вы сами грешите против истины. Подруга, друг - другой "Я", человек, который подставит руки и поможет в трудную минуту, посочувствует и поддержит... Это. наверняка не Ваша знакомая... С кем Вы подсознательно конкурируете - ведь она лишь проявляет то, что было заложено задолго до ее появляения. Какие у Вас отношения с родителями? Какое было детство? Почему вы человека чужого стали называть подругой? Ведь это не она крестила Вашего ребенка, а ее муж... И "обязаловка" только прикрытие чувства неуверенности в себе, неумение быть самодостаточной, неумение самостоятельно делать выбор... Это неполный перечень того, в чем бы я Вам посоветовала "покопаться"... Хорошо помогают расстановки - можно сделать онлайн-расстановку на Вас и Вашу "подругу". Думаю, что очень много интересного и очень неожиданного может "вылезти".. Удивительным бывает то, что то что так долго нас мучает оказыается совсем маленьким нюансом! Но не "вытянув" его, можно "накрутить" проблем на много больше, чем уже есть существующая...

Для того, чтобы выйти из депрессии совершенно не обязательно ехать на остров Хортица. И для релакса не нужны какие то особенные условия... Человек либо начинает интенсивно искать выход либо продолжает страдать и "искать виноватых": винит себя, родственников, свою жизнь, судьбу... Я по опыту знаю, что человек начинает искать конкретную помощь и начинает работать над собой, когда просто уже устал страдать... А если же продолжает жаловаться на свою жизнь, но при этом все заканчивается только словами - значит еще не "дострадал", значит подсознательно ему нравится себя жалеть... Но это не самый удачны выбор. Потому что само собою ни у кого и ничего пока еще не решалось. И тут дилема: уже сейчас выбирать психолога и начинать менять себя и свою жизнь или ждать от жизни "золотого пенделя", когда все равно прийдется начинать работать над собой только в еще более жестких условиях...

Добрый день! Человеку можно помочь только тогда, когда он сам устал уже страдать. В ином случае, просьбы о помощи - это лишь подсознательное желание уйти от решения своих проблем и попытка переложить их решение на кого-то другого. Но если мы хотим иногда получать моменты счастья, мы эти моменты должны заслужить. Ничего и никому в этой жизни просто так не дается. Хорошая жизнь - это титанический труд души, который внешне увидеть невозможно. Это накопленные самим человеком и его родом "дивиденды", которые позволяют пользоваться благами. Человек либо развивается, либо деградирует. И это его осознанны выбор. На этой планете по другому не бывает просто, мы пришли сюда для развития. А развиваться мы можем только справляясь с трудностями. Все остальное - лень души...

Доброго дня Марино! Співчуваю Вам, адже жити в атмосфері непорозуміння дуже важко. Але це не означає, що потрібно міняти чоловіка, однозначно! Тому що зміна партнера аж ніяк не вирішить внутрішніх проблем. Чоловік та дружина завжди "дзеркалять" проблеми один одного. І що у одного виявляється зовні, у іншого приховано глибоко всередині. А причина, як на мене, у непрожитих дитячих стресах в стосунках з батьком та батьками загалом. Ви недоотримали батьківської любові та уваги. І підсвідомо перенесли свої очікування на свого чоловіка, який має абсолютно інші функції. Тобто, неправильне вже спочатку сприйняття чоловіка. Те, що чоловік Вами маніпулює та Вас шантажує є можливим тільки завдяки тому, що у Вас присутній підсвідомий страх втратити чоловіка. Тобто, внутрішньо Ви "намертво" прикуті до нього психо-емоційно. Ми реагуємо не на те, що у людини зовні, а на те, що у неї є всередині, як це не дивно. Окрім того, відсутність сепарації у Вашого чоловіка потужно "перегукується" з Вашими дитячими установками в стосунках з батьками. Мама -жертва і батько -тиран. Діти підсвідомо завжди копіюють моделі поведінки батьків і поводять у відповідності себе в дорослому віці, хоча зовні цього може бути і непомітно. Тому всі Ваші зовнішні намагання щось довести чоловіку та щось змінити просто не спрацьовує, він "зчитує" Вас зсередини і діє у відповідності до Ваших внутрішніх установок. На превеликий жаль, У вас так само тандем "жертва-тиран", просто трохи в іншій формі. Тобто, простою мовою, якщо Ви трансформуєте свої дитячі стреси і станете самодостатньою ( не плутати з самостійною) жінкою, Ваш чоловік просто буде змушений мінятися у сторону збільшення відповідальності до Вас та до дітей. Бо на цей момент, Ви не маєте ніяких абсолютно важелів впливу на свого чоловіка. Ваша внутрішня залежність сприймається як слабкість та приниження, а ніхто з такою людиною рахуватися просто не зможе...

Спасибо Мила за откровенность! И это просто чудесно, что Вы ведете себя сдержанно в плане интима! Но... Да, конечно, криминала никакого нет в том, чтобы самой знакомиться. Но дело в том, что существуют особенности мужской и женской природы, которые закладываются с рождения и действуют в соответствии с принадлежностью к к тому или иному полу. И конечно, можно этому не придавать значения, но это не означает, что эти законы перестанут действовать. Помимо этого, существуют так называемые родовые программы, которые ребенок перенимает неосознанно с самого своего рождения от родителей. Если родители живут в гармонии, девочке не надо даже прикладывать какие-то усилия по обретению необходимых знаний - она сама собою с детства уже правильно себя ведет с противоположным полом, автоматически подражая поведению матери. Но в Вашем случае "Отношения у родителей плохие. Детство было трудным. Отношения с конфликтами и я боюсь своего отца" в наявности отсутствие таких гармоничных установок. Кроме того, присутствует непроработання глубинная травма в отношениях с отцом. Но, ведь отец - это первый мужчина в жизни девочки. И чувства к нему автоматически распространяются на всех остальных мужчин без разбору. При чем происходит это без Вашего ведома! И если к отцу есть страх, обиды, претензии, агрессия - нравится нам или не нравится, но эти чувства параллельно "считываются" всеми встречными мужчинами еще даже на подходе, в момент как только Вы захотели познакомиться с ними... То есть по факту, не желая этого, Вы сами мужчин подсознательно и отталкиваете... А дальше, решать уже Вам что делать "Может и не надо пытаться, это не моё?" Или, осознав, что есть обьем внутренней работы, начинать вместе с психологом разбираться со своими детскими установками, которые руководят Вашей взрослой жизнью...

Добрый день! У Вас признаки глубокого психо-эмоционального выгорания, фактически депрессивное состояние. Как по мне, то что "Я прошла лечение по женски которое убило почти все гормоны и может быть это климакс?" и ситуация с невыплатой зарплаты - это уже только следствие. А сама проблема намного глубже. "У меня в голове понятия (либо хорошо либо никак). Понимаю что это неправильно но живу так". Как по мне, в наявности такой себе настрой на то, чтобы всегда быть "хорошей девочкой"... Подсознательное желание постоянно "заслуживать" чью-то любовь, внимание, заботу по принципу, вот я буду стараться и меня обязательно полюбят... С какого времени у Вас это понятие? Не из детства ли?

Добрый день Мила! Мужчинам нравятся те девушки, которых им надо добиваться. Девушка, сама ищущая контактов, становится сразу неинтересной из-за легкой доступности. Но, как мне кажется, причина Ваших неудач с мужчинами намного глубже, чем простое неумение строить отношения (которое тоже присутствует). Как сложились отношения у Ваших родителей? Каким было Ваше детство? Какие отношения у Вас с Вашими родителями?

Доброго дня Ася! У Вас в нявності психо-емоційне виснаження, на превеликий жаль. І, як на мене, причина такого стану далеко не тільки в тому, що рідні не дуже хочуть Вам допомагати. Ви пишете "Нормально не ела пол года, не купалась, не сидела в туалете, дочь всегда на мне (в прямом смысле слова). Но физиологическая усталость ничто, по сравнению с психологической. Я уже готова в окно выйти- так меня всё достало". "Я с удовольствием буду готовить и убирать, если в это время не будет ребёнка, который валяется в ногах и орёт". Дитині тільки півтора рочки, якщо я правильно Вас зрозуміла. У такому віці мама повинна бути з дитиною, а не ходити на роботу. Чоловік працює, отже з голоду Ви не помираєте та і рідні на скільки я зрозуміла, так чи інакше але не дадуть Вам з дитиною голодувати... У чому причина, що Ви вийшли на роботу? Це перше. І друге. Як на мене,в наявності є абсолютна відсутність псих-емоційного контакту з дитиною "который валяется в ногах и орёт". Діти так себе поводять, коли їм катастрофічно не вистачає маминої любові та тепла. І те, що Ви поруч і не можете "Нормально не ела пол года, не купалась, не сидела в туалете, дочь всегда на мне (в прямом смысле слова)" -може говорити, як варіант, про те, що Ви ніби і поруч з дочкою, але по факту Вас немає з нею! Думками та душею Ви далеко від дитини. Адже діти реагують не на зовнішню присутність мами, а на її внутрішнє психо-емоційне "включення". Дитина жити без маминого тепла просто не може і тоді вона несвідомо отакою поведінкою намагається отримати від неї недостаючу енергію, нехай вона і буде не дуже гарної якості. Бо роздратування, гнів, тривогу аж ніяк любов'ю назвати неможливо... І спираючись на те, що батьки не дуже поспішають Вам "підставляти руки", причину Вашої материнської внутрішньої "недороскритості" потрібно, як на мене, шукати у перевтомі (робота і маленька дитина - речі несумісні, завжди потрібно робити вибір) та стосунках Ваших з Вашими батьками. Які у Вас з ними були стосунки в дитинстві? Які у них стосунки між собою?

Дякую Viktoria за щирість! Так, Ви абсолютно праві, проблеми з хлопцем це перенесення невирішених внутрішніх проблем з Вас та Вашого батька на коханого. І найголовніше, що привертає уваги - це невміння спокійно говорити про свої почуття та про те, що Вам не подобається. "А я все держу в себе и обидных слов, претензий ему не говорю.Говорю что скучаю и хочу увидеться". Це найгірше, що тільки може бути, тримати в собі біль та образи. І як тоді? Адже і претензії не варто висловлювати і тримати в собі недоговорене - теж погано. Справа в тому, що дівчина поводить себе з чоловіками так, як поводить себе з чоловіком мама. Це називається родові установки, які діють без нашого бажання, як звички, бо передаються підсвідомо в дитинстві. Просто зовні навчитися щось робити по іншому практично неможливо, бо це буде суперечити Вашій внутрішній природі родових програм. Потрібно починати із стосунків дочка-батько, мама- батько, без цього Ви самі навряд чи зможете вибудувати нормальні стосунки... Хіба ще більше заплутатися... Потрібно пропрацювати разом із досвідченим психологом закладені програми і поміняти за допомогою психолога на ті, що допоможуть Вам правильно себе поводити і з батьком, і з чоловіком...

Ніколи не потрібно поспішати з висновками - адже він дійсно міг бути дуже зайнятим на роботі. Якщо покличе на побачення - ідіть, але утримайтеся від інтиму. А далі, будете бачити за обставинами... Як на мене, Вам не вистачає почуття самодостатності та внутрішньої рівноваги, які є вирішальними у стосунках з чоловіками та і загалом у любих стосунках... І справа не у Вашій недосвідченості, а у Ваших внутрішніх реакціях в критичних ситуаціях... Такі речі не приходять просто так з досвідом. Тому свої запитання щодо батьків я залишаю... Вам не хочеться про них говорити? Якщо так, то відповідь на Ваші питання однозначно потрібно шукати саме там...

Дякую за доповнення! Загалом, якщо чоловік вже отримав інтимні стосунки від дівчини, у нього немає дуже сильної потреби за нею впадати дуже сильно. Тому Ваші нагадування про зустріч нічого окрім роздратування викликати не можуть - Ви знаходитеся вже у достатньо залежному становищі по відношенню до нього. Найкраще, що Ви можете зараз зробити - це спробувати заспокоїтися і перестати відігравати роль людини, яка про щось просить... Уявіть собі, що за Вами бігає весь час хлопець, телефонує, виявляє претензії, образи... Як Ви будете себе почувати? У Вас буде бажання з ним зустрічатися? Це перше. І друге. Як на мене, проблема трохи глибша, ніж Ви думаєте... Невеличкий життєвий "екзамен" у два тижні вибив Вас настільки з "колії", що Ви фактично впали у відчай... Тобто, присутня схильність до "залипання" на близькій людини,і якщо це так - це вже дійсно проблема. Як склалися стосунки у Ваших батьків? Які у Вас стосунки з батьками? Щоб дійсно допомогти Вам створити міцну сім'ю, як на мене, по - перше, потрібно мати знання як стосунки міцні будувати. А по-друге, стати самодостатньо на стільки, щоб притягувати чоловіка. а не відштовхувати його своїми претензіями...

Добрый день! Думаю, что проблема лежит в сфере отсутствия сепарации (психологического разделения) Вас с Вашим братом и Вашего брата с родителями... Такой себе нестандартный треугольник... И как по мне, ситуация с поиском работы - лишь "верхушка айсберга" Ваших взаимоотношений с семьей... Есть очень серьезные причины того, что Вы до сих пор пытаетесь принимать решения за брата. И одними советами - начать жить своей жизнью, не обойтись, по моему мнению. Какие у Вас взаимоотношения с родителями? Как относились родители в детстве к Вам, и как к Вашему брату?