Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня! дуже неприємна ситуація! І дякувати Богу, що все нормально завершилося. Те, що чоловік на Вас накричав - зрозуміло. він також дуже перелякався і за Вас, і за дитину. А от Ваша реакція після трохи насторожує "і стидно, і розумію що я винна в цьому, тепер гризуть думки, всякі що було б якщо. І так погано на душі я не можу заспокоїтись". Як мені здається, вона лише витягнула "на гору" якісь Ваші внутрішні проблеми. Як у Вас з самооцінкою? Звідки у Вас таке нестерпне бажання гнобити себе? Які у Вас стосунки з батьками? Що відбувалося у Вашому дитинстві?

Доброго дня Лідо! Ви пишете, що "Зараз я вже не хочу нікапельки сил вкладувать в налагодження цих стосунків, і мене навіть напрягає що чоловік тепер весь такий добринький ходить". Тобто, з того моменту, як Ви перестали "залипати" на своєму чоловікові, він одразу змінив до Вас ставлення. "більш уважний стає лише коли відчуває загрозу що його кинуть, а коли все трішки заспокоюється то знову стає як раніше". І справа не в тому, що хтось гарний чи поганий. Провини нічиєї немає, а є лише невміння правильно себе поводити, яке напряму пов'язане з моделями поведінки, які закладаються в більшості в дитинстві. Саме тому, Вам так важко тримати певну психо-емоційну дистанцію з чоловіком. Ви внутрішньо дуже "залипаєте" на чоловіках, весь час чогось від них очікуєте, тому і не можете жити спокійно. І це Вас вимучило вже повністю. Бо нам тільки здається, що ми свідомо керуємо своїм життя. Тоді як насправді, нами керують установки, закладені набагато раніше. А ми про це навіть не здогадуємося. Які стосунки у Ваших батьків? Як вони ставляться один до одного? Які стосунки у Вас з батьками? З батьком конкретно? Те, що я напишу, швидше за все, Вам не сподобається. Але правда завжди має трохи гіркуватий присмак. Як на мене, у Вас зараз іде період такого собі випробування на особистісну та сімейну зрілість. Саме тому, Вам "трапився" чоловік у Фейсбуці і тому Ви зайшли на цей сайт, що підсвідомо відчуваєте, що щось робите не те і не так. Просто так поганими стосунки в родині не бувають. І якщо є певна проблема, вона все одно потягнеться за Вами, скільки б партнерів Ви не поміняли у своєму житті. І така проблема достатньо очевидна. Як на мене, таке саме "залипання" одразу почало проявлятися і в стосунках з фейсбуківським чоловіком "Як себе стримувати щоб не писати йому нічого щодня?". Адже і стосунки з Вашим чоловіком починалися з кохання. Яке просто "замулилося" і потребує певного "очищення" - не можна вибудувати нічого нового на руїнах старого. "А колись я його любила точно. Ми познайомились ще коли мені було 17 років, і він був моїм юнацьким таємним захопленням, згодом, коли я вже подорослішала, наші шляхи знову перетнулися і ми почали зустрічатися..." Тому тема батьків і стосунків між ними та з Вами дуже актуальна!

Доброго дня Lesya! Я все одно схиляюся до думки, що друга ситуація напряму пов'язана із тим, що відбувалося між Вами та чоловіком у шлюбі. Певне, складно розібратися у причинах непорозумінь батьків, але існує певний закон. Те, що у батьків було практично непомітно, у дітей переходить у більш загострену форму. Тому я б все одно радила Вам певним чином проаналізувати хто і як з них до кого ставився. Якщо я правильно Вас зрозуміла, Ви були дуже прив'язані до свого чоловіка, вірили в нього. А коли довідалися про зраду, до того ж, не змогли правильно себе повести. Намагатися простити і зберегти родину - це чудово, але, на превеликий жаль, замало, для того щоб унеможливити в майбутньому подальші зради. Чоловіка потрібно ще вміти виховувати і в певний період життя - вміти відсторонюватися і тримати на деякій відстані. Особливо після зради. При цьому не розлучаючись. Я не знаю певної причини і можу лише припускати, що саме є "корінням" проблеми. Можливо у Вас не вистачало знань та сили, внутрішньої самодостатності для того, щоб так себе поводити. І саме це могло спрацювати і в других стосунках: надмірна віра в чоловіків та невміння тримати правильно дистанцію. Така собі наївність та ідеалізація партнерів... До речі, які у вас стосунки з батьком? Я все ж намагаюся знайти причину Вашого "залипання" на чоловіках...

Добрый день! Думаю ответ на Ваш вопрос полностью лежит в Вашем же ответе "Уходить боюсь, сама росла без отца и было очень плохо. Боюсь уйти и пожалеть, паника, когда думаю об уходе, хотя работа у меня хорошая и я довольно крепко стою на ногах. Не понимаю, как сделать правильно и не вижу себя со стороны, качает очень". Какое бы Вы не приняли решение - это будет Ваше решение и ваш опыт. Но, как по мне, простой уход никак не решит Вашей внутренней слепой и излишней психо-эмоциоанальной зависимосты от близкого человека. Корень проблемы лежит в Вашем детстве и в Ваших отношениях с отцом, которого не было рядом. Когда девочка "недобирает" отцовской любви, она подсознательно начинает пытаться ее "добрать" от своего мужчины, перекладывая на него неосознанно роль отца. И поэтому вместо того, чтобы давать любимому энергию любви и счастья, женщина начинает эту самую энергию пытаться "тянуть" из мужа. Потому что отец дающая сторона в отношениях "дочь-отец". В отличии от мужа, которому надо "давать енергию". Но Вы ее дать не можете, потому что Вам самой ее не додали. Собственно, Вы изначально "притянули" к себе человека, который "идеально подходил" под Ваши родовые установки. И на протяжении совместной жизни все делали для того, чтобы соответствовать этим детским программам. Естественно, не отдавая себе в этом отчета. Поэтому Вас так "качает". Поэтому Вы не можете принять решение. Потому что двигает Вами не сознание, а Ваше подсознание. Как по мне, вашу семью можно спасти, потому что за отношения несет ответственность женщина на 80%-90%. Разберетесь в себе с психологом, трансформируете родовые установки по поводу отношений с отцом - разберетесь тогда легко и с мужем...

Ответ отредактирован автором 14-07-2021 18:36:56

Мені не хочеться Вас засмучувати, але сама собі жодна людина допомогти просто не в змозі, бо знаходиться "в середині родової системи". У таких випадках прочитана література несе певний обсяг знань, дає якісь мінімальні порушки, але кардинально не спрацьовує. Тим паче, психологічні програми. Якими можна не лише не допомогти собі, а не розуміючи як вони спрацьовують, ще більше собі зашкодити. Тому що потрібне пропрацювання на рівні підсвідомості, щоб трансформувати хибні програми. Але то вирішувати Вам: набивати гулі та синці намагаючись самотужки щось змінити. Чи впродовж декількох зустрічей зі спеціалістом вже напевне розібратися у проблемі...

Спасибо за искренность! Как по мне, корни проблемы надо искать в Ваших отношениях с Вашим папой. Судя по тому, что Вы написали "В детстве папы небыло часто , был по 2 месяца в командировке мог находится". У Вас есть хроническая нехватка близких отношений с отцом. И Вы подсознательно пытались эту любовь "добирать" от любимых мужчин, перекладывая на них роль отца. Отсюда излишнее "залипание" на любимом мужчине и слепое доверие к нему в первом случае. Отсюда измена как желание "освободиться" от пристального внимания и любви жены, которые стали "давить", а не наполнять. Во втором случае Вас "бросило" в другую крайность - теперь Вы его подозреваете в том, чего он еще не сделал. И таким образом, неосознавая этого, провоцируете его на некрасивые слова и поступки... Гармония всегда лежит только посередине. И не должно быть всепоглощающей веры в человека "Доверяй, но проверяй". И не должно быть недоверия и подозрений, которые человека глубоко ранят и обижают... Как по мне, необходимо разобраться в отношениях с отцом. Тогда и отношения с мужчинами прийдут в норму. Ведь отец - это первый мужчина в жизни девочки...

Дякую Вам за щирість. От Ви самі і дали відповідь на свої питання. Ви правильно пишете "Видимо я переняла эту модель на себя". Діти несвідомо переймають поведінкові моделі поведінки батьків і потім ними несвідомо користуються в дорослому житті, не розуміючи чому так все складається. окрім того, ставлення до Вас чоловіка "Неприятные слова и критику получаю в свой адрес, могу расплакаться от эмоций, но в ответ полный игнор" - напряму залежить від Ваших стосунків з мамою "Отношения с мамой хорошие, но поделится наболевшим с мамой я не могу, знаю что в ответ услышу : А я же говорила!". Тобто, ігнорування йде з дитинства. І Ви намагаєтеся компенсувати нестачу батьківської любові за рахунок свого чоловіка. Який ніколи не зможе Вам дати того, чого ненесвідомо не додали батьки. У чоловіка зовсім інші функції та з чоловіком зовсім по-іншому потрібно вибудовувати стосунки. Як на мене, у Вас ще можуть скластися гармонічні стосунки з чоловіком. Просто для цього потрібно, перше. Пропрацювати дитячі "установки" і їх трансформувати у вже свої власні, дорослі. Бо те, що Ви написали про маму та бабусю дуже схоже на родові програми. І друге, отримати знання як правильно себе поводити з чоловіком. Тобто, перестати виконувати в родині чоловічі обов'язки...

Доброго дня! Стосовно юридичної сторони ситуації колеги дали вичерпні, як на мене, відповіді. І поведінка Вашого чоловіка, судячи з того, що Ви пишете, не відповідає поведінці чоловіка, який взяв відповідальність на себе за свою родину. Але я б звернула увагу на інші моменти Ваших стосунків з чоловіком. Ви пишете "У меня все годы брака был не стабильный заработок , и я была в декретном отпуске, я одевала и ДЕТЕЙ и себя и по мелочам покупала кое какие вещи в дом.... На всё это я брала деньги мной заработанные... ". Як так сталося, що перебуваючи в декреті, Ви самі забезпечували і себе, і своїх дітей? Адже до нас ставляться лише так, як ми цього дозволяємо. Якщо жінка бере на себе забезпечення дітей та себе, чоловік ніколи ні про дітей, ні про таку дружину турбуватися просто не стане. Як склалися стосунки у Ваших батьків? Які у Вас стосунки з батьками? Як на мене, корінь Ваших проблем потрібно шукати саме там, у Вашому дитинстві. Бо саме в дитинстві ми переймаємо внутрішні установки, якими потім в дорослому житті користуємося і навіть про це не знаємо...

Доброго дня Вікторіє! Ви пишете "Я замужем 12 лет.Этот год начался очень тяжело,узнала об изменах мужа,простила,но не забыла...Он живёт в другом городе, приезжает на выходных.Я не могу забыть такого предательства,помню и из-за этого извожу его и себя". Мені шкода, але коли нам приносять страждання просто згадки про якусь людину та ситуацію, мови про прощення просто іти не може. І це омана думати, що простили. Проблема просто "пішла вглиб Вас". Сам процес прощення дуже складний і просто так сказати собі, що я прощаю - не працює. Отже, проблема залишилася. Підкажіть, будь ласка, чому чоловік живе в іншому місті і приїздить на вихідних? Це Ваше рішення чи його? І ще. З Вашої розповіді дуже конкретно вимальовується такий собі дует "жертва-агресор". "Он меня за эти годы так подавил как человека,я как его жертва в каком-то смысле.У меня нет подруг,все родственники в другом городе,я совсем одна.Он для меня был всем,я ему всегда верила и доверяла". "Подавить" когось можна лише тоді, коли сама людина готова стати приниженою. Окрім того, є фактор "залипання" на близькій людини. Все, що у цьому світі ми намагаємося зробити абсолютом, повинне бути зруйноване. Бо ніщо не буває ідеальним. Тобто, є неправильне ставлення до чоловіка з самого початку. Окрім того, просто так такі стосунки не складаються. Ми завжди "притягуємо" у своє життя людей, які співпадають з нашим внутрішнім баченням людей та ситуацій в цілому. Тому просто розвестися не допоможе вирішити саму глибинну проблему, яка існує всередині Вас самої, мені шкода... Як склалися стосунки у Ваших батьків? Які у Вас стосунки з батьком? З мамою?

Доброго дня Настя! Ви вже на "середині дороги", оскільки причину проблеми намагаєтеся шукати в собі.Як на мене, є два напрямки, в яких би я почала працювати. Перший - "Мы говорили не раз, что меня нужно разгрузить от зарабатывания на семью. Но от разговоров к делу не переходит". Як на мене, повне нерозуміння чоловічої природи, а звідси і марність усіх спроб щось змінити. Чоловіки реагують лише на дії. Слова для них та розмови практично нічого не значать. І друге "Неприятные слова и критику получаю в свой адрес, могу расплакаться от эмоций, но в ответ полный игнор". Хто в родині Ваших батьків заробляв на родину? Як склалися стосунки у батьків? Як склалися у Вас стосунки з Вашими батьками?

Ответ отредактирован автором 14-07-2021 17:22:19

Доброго дня Lesya! Як на мене, основне у Вашому питанні не те, що трапилося зараз (хоча і це дуже важливо), а те що відбувалося раніше "С мужем прожили 15 лет, 10 из которых я жила, зная об измене - мы то мирились, то ссорились, но жили вместе". Те, що Ви довго не розлучалися, як на мене, аж ніяк не було помилкою. Якщо я правильно Вас зрозуміла, Ви не пропрацьовували з психологом ситуацію з чоловіком? Адже зради просто так ніколи не трапляються. Чоловік та дружина "дзеркалять" одне одного. Якщо стосунки гармонічні, третій з'явитися просто не може. Як склалися стосунки у Ваших батьків?

Добрый день! Вы пишете, что отношения в семье хорошие и при этом "покупает всем детям снеки и т.д. , естественно в начале лжёт, потом под расспросом родителей с трудом признаётся". Меня очень насторожила фраза "естественно лжет". Лгать - не может быть естественно. На то, что происходит с Вашим ребенком, может быть несколько причин. Первая - та, о которой сказали коллеги. Вторая - незнание и непонимание как правильно себя вести, что можно делать. и что не допустимо - например, недопустимо брать что-либо без спросу. (такие понятия формируются в более раннем возрасте при условии хорошо выстроенных близких отношений). И третье. Я бы в первую очередь обратила внимание не на то, что девочка берет без спросу (хотя и это очень важно), а почему она боится родителям говорить правду? Исходя из многолетнего опыта, первое как раз вытекает из второго, а не наоборот... И есть еще четвертое. Как вы с мужем реагируете, когда дочка берет деньги без разрешения? Судя по тому, что ситуация не закончилась одним случаем, реакция не совсем правильная...

Добрый день! Очень часто наши чувства опережают наше умение просчитать и предвидеть. Если есть ощущение недоверия, просто так отмахиваться от него не стоит. Тем более. что у Вас уже есть опыт отношений спредательством "У меня первые отношения были построены на изменах , там мне тоже клялись в любви , но всё же это было болезненно для меня". Думаю причина не в том, что Вы делаете, а в том, как это преподносите мужу, как об этом говорите, и что при этом чувствуете. Тем более, что просто так не появляются в жизни люди, которые изменяют. Можно конечно попытаться решить вопрос поверхностно - пытаться изменить свое поведение. Но, как правило такие ситуативные действия саму проблему не устраняют. Как сложились отношения Ваших родителей?

Доброго дня! Оскільки ситуації з відмовами Вам колег та образами дружини не поодинокі, як мені здається, потрібно змінити кут зору на такі ситуації. Щось є в Вас таке, що змушує людей так себе поводити. Ви пишете "Механик цеха дает задание дежурному слесарю устранить течи, предполагается, что свободньій аппаратчик или дежурньій електромонтер поддержит ему лестницу" та "Бьівшая жена подолгу демонстративно обижалась на гораздо менее абсцентньіе слова, чем те, что с легкостью произносила в мой адрес". Якщо людина поважає себе, правильно вміє оцінювати свої вчинки та вчинки оточуючих і вміє правильно реагувати на ситуації неповаги, тобто, виховувати без критики, гніву та претензій оточуючих, таких ситуацій просто не стане. Які у Вас стосунки з Вашими батьками? Яким було Ваше дитинство?

Доброго дня Mary! Вам можна лише поспівчувати, адже найглибші травми та образи бувають саме через найближчих людей. "Ловлю себя на мысли, что я зациклена уже на нём, и выискиваю к чему придраться, и потом от этого страдаю. Не хочется быть злобной, злой из-за него, это разрушает в первую очередь меня, а не отца". І Ви абсолютно праві, коли пишете, що таке ставлення до батька у першу чергу руйнує саме нас. Окрім того, може блокувати взагалі існування особистого щасливого сімейного життя. Як говорять: якщо не можеш змінити ситуацію, потрібно змінити ставлення до неї. Але якраз у цьому і полягає найбільша проблема. Адже наші почуття ідуть з глибин нашої підсвідомості. А підсвідомість найбільше "завантажується" в дитинстві. Тобто, Ваші почуття до батька зараз напряму пов'язані з тим, що відбувалося у Вашому дитинстві. Це так звані дитячі родові травми, які одним тільки бажанням "зняти" неможливо. Потрібно повністю "пропрацьовувати" стосунки "дочка-батько", "мама-батько" та "дочка-мама". Бо зважаючи на те, що Ви пишете, у Ваших батьків, швидше за все класичні стосунки "жертва-агресор". І на превеликий жаль, окрім наявної неприязні до батька, такі установки можуть зачасти переходити у спадок і до дітей вже у дорослому житті, коли їм самим захочеться створити родину... Тому чим швидше Ви з психологом "пропрацюєте" свої внутрішні проблеми, тим кращим стане Ваше життя у недалекому майбутньому....