Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня Коля! Зробіть відповідний крок - розповсюдьте у тому ж Інстаграмі фото дівчини, яка поводить себе таким чином, з приписом, що намагається за рахунок нівелювання значущості іншого підвищити свій статус... Зробіть так, щоб її почали обходити двадцятою дорогою всі чоловіки та хлопці... А загалом, те що сталося, це ще і питання Вашого ставлення до себе та рівня самооцінки... І, як на мене, це більш важливе... І потребує окремого розгляду...

Ви пишете "Из всех сфер моей жизни - именно в отношениях я - лох.". "Лохами" у стосунках ми буваємо лише тоді, коли у нас не було прикладу нормальних стосунків в дитинстві... І ту є певна нестиковка... Ви пишете, що у Вас "У меня семья - образец". і "Но по факту - у меня нет таких отношений, хотя мне этого очень хочется". Дитині властиве ідеалізувати стосунки батьків і ту можуть виникати певні крайності... Відмінницями теж нерідко стають тоді, коли дуже хочуть, щоб їх оцінили, щоб бути "достойними" своїх батьків... Потрібно більш детально розбиратися... Батьки могли давати все, що могли фінансово та матеріально... Але ж мова іде про тепло та любов, яких Вам катастрофічно не вистачає... Ви були відмінницею... А чому так рано почали жити самостійним життям і поїхали у 17 років? Для дівчинки - це зовсім рано, вона ще потребує психо-емоційного захисту та підтримки... Щось тут не те зовсім... Можливо Вам хочеться не того, що було насправді і що Вам дали, а того, що Вам не дали?Ответ отредактирован автором 01-02-2022 17:25:39

Ответ отредактирован автором 01-02-2022 17:27:49

Добрый день Мария! Судя по активногсти психологов, Вы очень поднаторели в дискуссиях и умении манипулировать людьми... Но это не самое важное... А главное как по мне, Ваш вопрос-утверждение "Я беру только бесплатные консультации, мне не хочется платить. Мне стыдно из-за этого перед психологами.... Я для себя вреда в этом не вижу и не чувствую совершенно.Или все равно я нанесла себе вред неосознанно?" Можно обманывать сколько угодно окружающих, в том числе и психологов, но со своей совестью Вам вряд ли удасться договориться... Поэтому отвечая на вопрос о вреде, отвечу однозначно, да, Вы вредите себе и очень сильно. Потому что такими своими действиями подпитываете потребительство и развращаете себя, делая еще более безответственной...

Доброго дня Маша! Ви правильно написали, що такого досвіду у Вас ще не було... А ми завжди боїмося того, чого не розуміємо... Тим паче, що у Вас є глибинний травмуючий досвід з батьком, який автоматично "накладається" на дану ситуацію... У таких випадках, як на мене, потрібно спробувати спрогнозувати шляхи виходу із ситуації та ступінь шкоди особисто для Вас... Як тільки Ви зможете прописати всі доступні Вам варіанти виходу з проблеми - страх та тривога почнуть зменшуватися... Ви отримаєте дуже корисний досвід щодо запасних варіантів у разі необхідності сплачувати оренду (додаткові контакти людей,з якими він спілкується)... Як варіант. Ви можете на столі в квартирі залишити повідомлення, що повинні на час поїхати у справах і щоб з Вами зв'язалися... Окрім того, ця ситуація виникла ще і тому, що прийшов час розібратися зі своїми внутрішніми страхами, які Ви так довго приховували самі від себе в надії, що з часом вони зникнуть... Але... Дитячі травми дуже "живучі" і будуть нагадувати про себе от такими неприємними несподіванками як зараз до тих пір, аж поки Ви не "повернетеся до них обличчям"

Добрый день! Думаю, если бы Вы имели внутренние силы и внешние возможности, Вы бы давно уже разьехались со своим сожителем... Но такие ситуации как у Вас тем и опасны, что женщины очень психо-эмоционально зависимы от тех, с кем живут и поэтому терпят все, даже не понимая почему так делают... И причина не только в партнере, который так себя ведет. Вы пишете "Он употребляет лёгкие наркотики иногда и тежелые...". По факту, Ваш сожитель уже не отвечает за свои слова и поступки, потому что наркотики разрушают в первую очередь сферу ответственности и совести... Он уже больной человек, который нуждается в серьезном лечении... а Вы этого не понимаете и воспринимаете его как того, с кем можно договориться... И причина такой веры, скорее всего, в огромном желании быть нужной, не чувствовать себя одинокой ... Потому что это может быть так назывемый хронический страх, который, скорее всего, зародился в глубоком детстве... Скажу сразу, что без помощи специалиста, освободиться от созависимости очень нелегко и Ваш вопрос - запрос на терапию с психологом... Тем более что сейчас возможно эффективно работать как офлайн, так и онлайн... Каким было Ваше детство? как к Вам относились родители? Какие отношения были между ними? ) Дети очень часто повторяют родительские сценарии отошений)...

Ответ отредактирован автором 01-02-2022 16:47:57

Добрый день Виталий! Ваш вопрос намного сложнее, чем Вам кажется. Потому что касается темы уже не столько физиологии, сколько психо-эмоциональной сферы, а также темы души и энергий (даже, если Вы приверженец сугубо физиологического восприятия жизни)... Незнание законов не освобождает от влияния этих законов на нас... Пока общение касается только механического получения удовольствия, отключаются глубинные пласты человееской составляющей... Общение идет на уровне нижних центров... Но как только Вы влюбляетесь - задействуются уже более высокие энергии и организм "блокирует" Ваши интимные отношения, давая возможность развиваться более высоким чувствам: дружбе, взаимодоверию, поддержке и т.д. Ваш вопрос относится к категории тех проблем, которые решаются только в индивидуальной терапии с психологом (онлайн или офлайн - не имеет значение). Необходимо Ваше желание разобраться и професионализм специалиста...

Доброго дня Kristina! Як правило, ми поводимо себе з іншими так, як би нам дуже хотілося щоб ставилися до нас.. Перебільшена турбота про інших з повним нівелюванням власних інтересів буває тоді, коли на рівні підсвідомості є установка на кшталт: "Просто так не люблять, любов потрібно заслужити..." І формується вона, як правило, в дитинстві... Маленька дитина не може жити без почуття любові та тепла і коли цих почуттів недоотримує, починає думати, що це вона якась не така, що повинна весь час доводити що її можна любити, що вона варта любові...А потім, коли виростає і їй здається, що дитинство далеко позаду, ці установки починають діяти автоматично і керувати людиною... Саме тому, на мою думку, Вам так важко зрозуміти, чому так себе поводите, чому терпите роками таке зневажливе ставлення до себе і не знаходите сили, щоб залежні стосунки нарешті закінчити... Як до Вас ставилися батьки в дитинстві? Чиєї любові Вам так не вистачало?

Доброго дня! Щоб спробувати Вам допомогти, потрібно набагато більше інформації. Як давно у Вас такий стан? З якими подіями він, на Вашу думку, може бути пов'язаний? Про які проблеми іде мова?

Доброго дня! Розумію Ваш розпач, адже Вам так хотілося зробити свято, Ви дуже старалися... Як на мене, те, що сталося вчора - це лише ситуація, яка проявила ще глибше ту проблему. яка існує вже достатньо давно. Ви пишете "Я ревную мужа к его маме. Мы с его мамой часто ругаемся Она живёт далеко от нас и приезжать 1 раз в год. Но когда прилетает скандалы " Тобто, зовні, конфлікт між Вами та свекрухою... Але... Швидше за все, у Вашого чоловіка взаємозалежні стосунки з мамою " она в детстве била его и из-за этого он ей не доверяет и обида на неё...Но когда она прилетает он ей на меня жалуется...". Це такі стосунки, коли на батьків дуже ображаються, сердяться і, в той же час, жити без батьків не можуть, навіть якщо вже сам дорослі.І Ви опинилися "поміж двома вогнями". З одного боку, зайняли позицію підтримки свого чоловіка ( не врахувавши, що мама назавжди залишиться для чоловіка мамою, щоб не сталося), а з іншого боку - виявилися ще і винною, бо почали не любити ту людину, яку Ваш чоловік любить (навіть, якщо сам цього не усвідомлює)... І тепер питання, а чому так вийшло? Чому Ви "попалися" на цей "гачок"? Адже ревність виникає тоді, коли ми хронічно потребуємо любові та тепла і вважаємо об'єкт любові своєю власністю... Такі паттерни не з'являються одразу, а формуються достатньо довгий час, швидше за все - в дитинстві... Чиєї любові Вам так не вистачало, коли Ви були маленькою?

Добрый день! Вы пишете "Я не могу спокойно говорить о своих чувствах, о том, что мне не нравится в его поведении по отношению ко мне. Он начинает проявлять агрессию и кричать...". как по мне, проблема того, что с Вами происходит комплексная. Первое. Что значит в отношениях 5 лет? Вы живете вместе или встречаетесь имея интимные отношения? Вам молодой человек делал предложение замуж? Второе. Мужчина и женщина, которые имеют длительные сексуальные отношения, по факту начинают влият друг на друга точно также как и супруги в семье. Учитывая, что женщина в 6 раз сильнее эмоционально мужчины, мужчина, как правило, только "отзеркаливает" ее эмоциональное внутреннее состояние. Женщине кажется, что она просто немного более эмоционально говорит, а у мужчины это уже воспринимается как агрессия со стороны женщины - и по фатку, он просто рефлексивно реагирует... Причем происходит это неосознанно... Третье. Вы пишете "Поддержки с его стороны тоже нет". О какой поддержке идет речь? Материальной? Физической? Или Вам хочется эмоционального "поглаживания" с его стороны? Ведь все эти вопросы могут разбираться лишь по отдельности, ибо имеют различную природу...

Ви пишете "У меня всегда была позиция, что вот меня всю жизнь мать лупила, и ничего. А вот сестру младшую уже не лупилы, так и выросла непутёвая. Но последние года 3-4 я почему то пересмотрела свою жизнь И когда я смотрю на себя со стороны, на девочку которой лет 5. Она сидит на кухне и ест. Мне хочется подойти к ней, обнять и просто рыдать от того, сколько всего её ждёт впереди пережить. Мне так жаль того ребенка. Который был всегда один..." Як на мене, характер Вашого вигорання тільки частково пов'язаний із фізичною втомою. Адже, коли народжується малюк, природа мамі завжди "делегує" всі необхідні сили для догляду за ним - це аксіома життя. Інша справа, що у мами залишилися неусвідомлені серйозні дитячі травми, які блокують ці сили, тобто перекривають всю енергію, яка мала б іти на дитину... Тоді жінка відчуває себе знесиленою, "вичавленою як лимон", і її починає дратувати абсолютно все, що порушує її крихкий спокій, бо у неї немає сил навіть на себе, а не те, що на дитину... І тоді жінка неусвідомлено намагається десь "підживитися", ці сили отримати... Мама та дитина пов'язані найперше на психо-емоційному рівні, тому у моменти найбільшої втрати сил, мама не розуміючи цього, може намагатися "тягнути" сили зі своїх рідних: чоловіка, дитини... Адже саме так "підживлювалася" і її мама від своїх дітей... Коли ми внутрішньо наповнені, ми самі залюбки віддаємо оточуючим свої сили у вигляді спілкування, посмішки, турботи... А коли сил немає... Є емоції зі знаком плюс, а є емоції зі знаком мінус... та все ж, це реакції, емоції - тобто, енергія тільки "темного кольору" .. Коли ми сваримо або б'ємо іншу людину, ми так чи інакше змушуємо її реагувати. Тобто, вона починає реагувати (крик, плач, сварка) і у процесі такої деструктивної взаємодії "віддає" нам, не бажаючи цього, частку своїх сил... Є ще таке поняття як "емоційний вампіризм". Він може бути спадковим, а може бути набутим впродовж життя... У Вашому випадку, як на мене, він у Вас отриманий " у спадок"... І Вам вирішувати, чи все залишати так, як вже склалося, чи все ж почати все змінювати...

Я Вам раджу до початку терапії особисто зв'язатися із психологом (безкоштовно) і з'ясувати, якими саме методами користується психолог у своїй роботі. Особливо раджу звернути увагу на вміння спеціаліста працювати із підсвідомістю та установками, щоб максимально уникнути терапії "погладжування" та суто психологічної підтримки. Врешті решт, Ви можете домовитися спершу про одну зустріч. Адже, стиль роботи видно вже з першого разу... І тільки тоді робити свій остаточний вибір... У любому випадку "під лежачий камінь вода не тече..."

Ви пишете "Спасибо, но, не могу поверить...". Людина починає вірити у себе лише тоді, коли вона внутрішньо стає наповненою, а отже самодостатньою... У Вашому випадку можна і далі продовжувати жаліти себе, продовжувати накопичувати роздратування до мами і залишатися безмірно самотньою... І для цього взагалі нічого не потрібно робити, просто продовжувати проживати день у день, відчуваючи свою безпомічність як маленька дитина і далі ходити до знайомих, які не цінують і просто використовують... А можна спробувати зробити лише один крок до змін сьогодні, потім завтра... Ви намагаєтеся проблему вирішувати зовнішніми діями, тоді як потрібно починати із змін внутрішніх. По іншому у цьому світі не працює. Але ж легше сподіватися, що хтось почне змінюватися, наприклад мама і тоді сердитися на неї, що вона не така як Ви б хотіли... Правда ж? Та нам дають лише тих батьків, які створюють необхідні умови для того, щоб саме ми почали змінюватися... І якщо у Вас саме така мама, значить у Вас є внутрішній ресурс, щоб почати "дорослішати", просто потрібен перший поштовх зі сторони... На справді існують певні підсвідомі програми, які закладаються в дитинстві і можуть потім заважати нам стати господарями свого життя. І щоб життя змінити, насамперед потрібно змінити разом із психологом от ті самі деструктивні програми...

Дякую за відвертість! Своїм доповненням Ви лише більше підтвердили мої припущення. Ви поводите себе так, як ставилася до Вас Ваша мама - і це закономірно. Адже маленька дитина вчиться контактувати з оточуючим світом на прикладах своїх батьків, яких сприймає як своїх вчителів та наставників. Дитина не вміє аналізувати, тому все сприймає неусвідомлено, на рівні установок та поведінкових моделей. Потім вона виростає і здається, все забула що було в дитинстві. Але як тільки створює свою родину, включається рефлекторно поведінковий "сценарій" мами або тата... Це рівень рефлексів, тому Ви не контролюєте себе. І щоб змінити поведінку, одних слів та порад недостатньо - потрібна трансформаційна робота з дитячими установками... Я б Вам радила індивідуальну терапію із психологом, онлайн чи офлайн - не суттєво. Головне Ваше бажання вже все змінити і професіоналізм спеціаліста...

Иметь желания и мечты - хорошо, но вот делать желаемое самоцелью - это уже может быть проблемой "Просто иногда я даю слабину и как то опускаются руки что время медленно идёт и что я пока не имею того чего хочется". Ведь есть определенные законы в этой жизни и один из них: то, к чему мы слишком сильно првязываемся - быстро разрушается, либо нам этого вообще не дают...