Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня Викторіє! Що стало причиною розлучення з чоловіком? Хто був ініціатором розлучення, Ви чи Ваш чоловік?

Діти зачасти лише відзеркалюють ставлення батьків один до одного. І хвороба може бути таким собі психо-соматичним проявом протесту проти того, що відбувається між татом та мамою. "С мужем отношения не очень,не тянет меня совсем к нему и стал очень раздражать". Адже для дитини обоє з батьків є основою буття... і намагання когось з дорослих "викреслити" партнера, миттєво болісно "б'є" по дитині... У Вашій ситуації я б все ж таки більш мудро віднеслася до розподілу акцентів важливості фінансових витрат, адже те що відбувається, стосується, насамперед, вже Вашої дитини та її здоров'я... Тим паче, що є можливість "працювати" у тому числі онлайн із спеціалістом, а щодо фінансової сторони - все обговорюється суто індивідуально...

Ответ отредактирован автором 03-02-2022 14:45:59

Во первых - это невозможно. Вы же не можете раздвоиться. Человек вдет себя в соответствии с теми поведенческими моделями, которые он "записывает" в детстве в общении с родителями... Нам только кажется, что мы себя можем полностью контролировать, на самом деле мы контролируем только 3-5% своей жизни осознанно. Все остальное происходит рефлекторно, особенно когда мы нервничаем...Вы сможете отстиавать свои интересы на работе только тогда, когда сможете это делать и в отношении с мамой - по другому не работает... Нужна терапия однозначно!

То, что с Вами происходит на работе непосредственно связано с Вашими отношениґми с мамой... Когда маленький ребенок, непонимая, почему на него кричат все время, пытается быть "хорошим послушным ребенком", на уровне подсознания закрепляется установка "я должна быть хорошей для всех и всегда, чтобы ко мне стали хорошо относиться и полюбили"... И когда человек взрослеет, он может даже забыть о том. что происходило раньше, но сама установка никуда не денеться и станет руководить человеком во всех взаимоотношениях вообще с людьми... Поэтому, чтобы поменять свое отношение к тому что происходит и начать себя вести очерчивая личные границы, необходима полная "перезапись" этих установок с психологом - разговоры и советы в таких случаях не работают... Я бы Вам посоветовала индивидуальную терапию (онлайн или офлайн - без разницы - на эффективность процесса при условии профессионализма психолога это не влияет)

Я правильно Вас поняла, "хорошей девочкой" Вы хотели в детстве быть для мамы? Если да, ситуация на работе напрямую связана сотношениями с мамой и пока не "проработаются" детские устаноки, вряд ли удасться выстраивать спокойно границы с окружающими людьми...

Добрый день! Думаю Ваша проблема относится к сфере неумения выстраивать личные границы... А такое умение, в основном, формируется в общении с близкими людьми, с родителями... Когда возникает устойчивая психо-эмоциональная зависимость... Желание быть "хорошей девочкой" во взрослой жизни может действительно очень сильно портить жизнь, не давая возможности решать свои вопросы и заботиться о себе... Да, В Вашем случае, нужна терапия, потому что в режиме переписывания с психологами проблему решить невозможно - она из области поведенческих моделей и установок. Именно поэтому Вам так тяжело правильно себя вести.. На самом деле, Вы до сих пор подсознательно хотите кому то угождать, для кого то "быть хорошей и правильной", чтобы что? Получить взамен что?

Добрый день Эльжбета Яновна! Сам факт названия своего отца по имени ребенком в какой те мере обесценивает значимость их отношений ( не потому ли бывшая невестка так настаивает на этом моменте, что пытается "выдавить" бывшего мужа из сферы влияния на своего сына?). Как по мне, очень хорошо, что Ваш внук "тянется" к Вам. И если по умному подойти к решению этого вопроса, думаю что заставлять никого и не прийдется, все сложится само собой.. Но меня в данной ситуации настораживает больше другое - почему Ваш сын соглашается с такой постановкой вопроса? Ведь он отец своего ребенка... И не это ли есть главной проблемой вообще всего того, что происходит...

Добрый день! Согласна с коллегой - общение с Вами даже на сайте затрудняет то, что Вы несовершенолетний и необходимо разрешение родителей... Но если предварительно -мое мнение по поводу Вашей ориентации - думаю Вы и не гей, и не бисексуал... В Вашем случае чень сильное влияние имеет "... обычное сильное привыкание к гей порно...", плюс - непонимание и незнание как раскрывается мужская природа вообще, впринципе... Вы запутались, насмотревшись и наслушавшись всего того, что так сейчас активно пропагандируется в Интернете и что не помогает, а только усугубляет проблемы... Как по мне, при правильном мировоззрении и правильном стиле жизни и развитии, Вы сможете в будущем иметь и полноценную семью, и детей... И да, согласна с коллегой. Вы имеете полное право поменять специалиста, если чувствуете, что нет динамики в решении вопроса...
---

Доброго дня! Перечитала Ваше звернення та доповнення і склалося враження, що Ви багато чого приховуєте про свій стан та свою ситуацію... Тому говорити про якусь суттєву допомогу на сайті неможливо... Але... На скільки я зрозуміла, стан пригніченості та комплекси з'явилися дуже давно... У тому числі, були суїцідальні намірі... А такі стани так просто не минають без дуже серьозної трансформаційної роботи... Але те, що за стільки років Ви практично "залишилися" на одному місці не дуже втішає, бо, швидше за все, Ви сподіваєтеся і до цих пір на чудодійний вплив препаратів, хоча і перебували у терапії з психологами... схильність до суїцидів буває тоді, коли людина не приймає загалом все те, що відбувається в її житті, внутрішньо бунтує і саме тому втрачає здатність щось змінювати... Бо весь час знаходиться у стані негативізму... Так, препарати можуть полегшити на якийсь час психологічний стан, вірніше, притупити гостроту душевного болю, але самих проблем не вирішать однозначно... І щоб почати одужання, насамперед, потрібно повністю змінювати сам стиль контактування із зовнішнім світом...

Доброго дня! Ви пишете "Но вот я в постоянном переживанию о ней. Даже как-то не очень могу наслаждаться жизнью,думаю а вдруг заболеет ,будет опять темп и тд."... Звісно, дуже важко насолоджуватися життям, коли дитина постійно хворіє... І свідомо жодна мама не побажає своїй дитині хвороби, але... Є поняття підсвідомості, яка, насправді, і керує нашими почуттями, реакціями та діями... Судячи з того, що Ви описуєте, відбувається саме така ситуація... Щось змушує Вас постійно перебувати у стані тривоги, страху і таким чином впливати на стан своєї дитини - адже мама своїми тривогами насправді не допомагає, а ще більше погіршує її стан... Коли Ви хворіли в дитинстві, як реагувала Ваша мама? Чи було достатньо батьківської уваги та турботи про Вас загалом і особливо в такі моменти?

Доброго дня Moli! Судячи з того, що Ви написали "Раніше не дозволяла сину писати домашку в чистовик без мого нагляду, бо наробить кучу помилок. Раз було порвала зошит... Просто перестала фіксувати своє мислення на тому, що все має бути ідеально ( але це лише з цією ситуацією, решту таких, схожих ситуацій ще треба переосмислювати)." Як на мене, у Вас спостерігаються всі ознаки схильності до перфекціонізму (коли все має бути або ідеально, або - ніяк). І саме ця якість так яскраво проявляється у ситуації з Вашою роботою... Через неї Ви вже дійшли до стадії повного психо-емоційного виснаження. Певне, потрібно навчитися якнайшвидше відновлювати свої сили, але... Це допоможе лише у тому випадку, якщо схильність до перфекціонізму перестане Вами керувати... Судячи з усього, ця схильність з'явилася не зараз, а швидше за все в дитинстві... І певне, такі проблеми не вирішуються на сайті у переписці з психологами, а потребують індивідуальної офлайн чи онлайн зустрічі... Хто до Вас ставився дуже вимогливо? Що спонукало Вас намагатися все робити якомога краще?

Доброго дня! Певне, щоб знайти причину такої поведінки сина, потрібна індивідуальна зустріч з Вами та Вашим сином окремо - в режимі сайту можна робити лише якісь припущення, спираючись на Ваші відповіді... Але у питаннях іншої людини (навіть, якщо це Ваш син) Ви не можете гарантувати повної об'єктивності суджень, тим паче, що Ви людина зацікавлена... Але певні акценти можна спробувати розставити... Перше. Як Ви самі реагували в дитячому, підлітковому віці на невдачі та моменти програшу? І як реагуєте зараз? Адже, якщо я правильно зрозуміла, такі реакції у сина бувають лише в моменти програшів? "...не смог пройти уровень игры. В 11 лет, на эмоциях, не справляясь в игре, стукнул мышью по экрану ноутбука- разбил его..." Друге. Мою увагу одразу привернули Ваші слова "Он успешный парень - отличник. Меня волнуют эти три яркие вспышки гнева"... Тобто, син звик почувати себе успішним, коли ним пишаються і він може почувати себе кращим за інших... Виходячи з цього, найменша невдача викликає спалахи агресії та роздратування?...

Доброго дня Ксеніє! Перечитала декілька разів все, що Ви написали... І одразу виникає подвійне почуття... Перше. Ви пишете що "мой мужчина часто общается с новой подругой в личных встречах", але при цьому говорите про одну зустріч в кав'ярні, яку бачила Ваша мама... А як Ви дізналися про інші? І що то були за зустрічі? Чи Ви тільки думаєте, що ці зустрічі були? І для чого тоді мамі потрібно було Вам говорити про ту, одну нейтральну зустріч? А з іншого боку, якщо дійсно мають місце часті зустрічі, тоді стає цілком зрозумілим Ваш стан занепокоєння щодо неправди "Спросила его об этом, но он мне солгал." С одной стороны, я понимаю, что в самих отношениях проблем нет, он максимально искренен со мной, но чувство страха начинает захлестывать меня, "почему не сказал правду, что он скрывает и скрывает ли что-то ещё." І тут виникає третє питання. Про яку тоді щирість може іти мова, якщо чоловік приховує події? Адже, якщо у зустрічах немає "криміналу", тоді і немає сенсу говорити неправду... Хіба що були вже якісь преценденти, коли Ви реагували, можливо, надміру емоційно у якихось дрібних ситуаціях? Ви ж не просто так боїтеся "я боюсь испортить свою репутацию в его глазах и стать "ревнивицей" или "истеричкой"? І ще... Мама бачила чоловіка з Вашою новою подругою? А звідки вони знають одне одного?

Доброго дня Таня! Колеги дали вже багато корисних порад, тому не стану повторюватися... Додам лише, що є певні суттєві відмінності у вихованні дівчат та хлопчиків... Те, що чудово підходить дівчаткам, абсолютно не спрацьовує з хлопчиками... Певне, потрібно зрозуміти, що саме спричиняє бажання дитини так себе поводити, бо у форматі сайту можна лише робити певні припущення і напевне можна сказати однозначно лише при індивідуальній зустрічі... Але те, що мамині пояснення хлопчиком сприймаються всього лише як надокучлива формальність, після якої можна продовжувати все робити як і раніше - однозначно! Хто в сім'ї здебільшого займається виховання сина: Ви чи Ваш чоловік?

Мені здається, я зрозуміла причину того, що відбувається - у вас величезна підсвідома залежність від ідеальних стосунків... А все, що занадто, у цьому світі руйнується, щоб спрямувати наш розвиток у правильне русло... Тому Вам "дали" такого чоловіка, щоб повністю розчарувалися і почали шукати вихід...У Вас неправильно вибудований світогляд, у якому основна цінність - це стосунки з чоловіком та сім'я... І це записане на рівні підсвідомості... Потрібно повністю робити трансформацію світогляду... Але це вже не тема для переписування на сайті...