Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня Сабина! Загалом, зміна місця постійного проживання завжди пов'язана з певними психологічними та матеріальними труднощами, тому що потребує певної перебудови абсолютно всього: як матеріально, фізично, так і психологічно... А у Вашому випадку, як на мене, ще протікає і певна перебудова Вашого сприйняття себе як жінки, дружини і особистості в цілому. Я завжди виходжу з того, що ніколи нічого просто так не буває і всі події ідуть нам на користь. навіть, якщо зовні здається все безнадійним... Ви пишете "Завишу от дохода мужа, хотя до моего переезда все свои расходы покрывала сама. Засев дома, понимаю, что начинаю злиться на МЧ , когда тот проводит время только в работе и мы толком не общаемся". Судячи з написаного, можна зробити висновок, що Ви звикли сама вирішувати більшість проблем, не спираючись на чоловіка... Але це, по суті, чоловічий сценарій життя.. Чи не тому обставни Вас поставили в певні рамки, щоб Ви нарешті почали розкривати у собі жінку, жіночі енергії, жіночу силу, які до цих пір були перекриті бажанням реалізуватися в роботі? Насправді, жінка цікава може бути і без намагання досягати успіху у сферах бізнесу чи якихось бізнес-проектів. І це залежить від її внутрішнього наповнення, її вміння бути самодостатньою, гармонічною... Чи не думали Ви, що саме через те, що прийшов час оновлюватися, Вам стали і не цікавими ті, з ким Ви спілкуєтеся, бо вони вже не відповідають новим внутрішнім потребам, які поки ще "сплять" в середині Вас? І це просто чудово, що Ви так і не поїхали від чоловіка, адже проблема насправді не зовня, вона знаходиться всередині Вас самої. І від того, що Ви поїдете, вона нікуди не дінеться...

Доброго дня! Найбільш складні питання - це питання, які стосуються сімейних відносин, тому що люди знаходяться дуже близько один до одного, а отже включається "дзеркальне" відображення того, що є всередині кожного... Ви пишете, що в дитинстві Вас дуже били. І звідси почуття невпевненості, тривожності, страху... З якими Ви не можете сама впоратися і зрозуміло чому. Бо у дитинстві установки та поведінкові моделі записуються несвідомо і потім керують життям вже дорослої людини... У таких випадках наша підсвідомість рефлексивно обирає нам чоловіків, які повторюють схему "жертва-тиран". Що, власне, і сталося у Вашому випадку. І зрозуміло, чому Вам так хочеться швидше піти від чоловіка... Та, на превеликий жаль, розлучення у таких випадках не є панацеєю, адже самі стереотипи та установки залишаються глибоко всередині, щоб знову і знову запускати схожі процеси... Отже, втекти, від себе самого навряд чи вдасться. Тому, на мою думку, потрібно все ж більше зусиль спрямувати на те, щоб впоратися з проблемою уже тепер... Як Ви реагували у перші рази, коли чоловік Вас ображав? Що говорили, робили, відчували? Адже чоловіки реагують не стільки на зовнішні дії жінкки, скільки на її внутрішній стан...

Добрый день! Согласна с коллегой по поводу психосоматических реакций, которые к слову сказать, сами по себе не включаются. Вы пишете "до этого события, были социальные тревожности, панические атаки что аж тело горело, но это просто мелочи по сравнению с этим". каким образом Вы справлялись с ПА, тревожностью? как давно они стали возникать? С какими событиями, возможно, связаны? Потому что то, что сейчас происходит с Вами напрямую связано с теми реакциями, которые были раньше. Просто ситуация с другом проблему усугубила... Да, конечно, на какое то время медикаментозная помощь Вам пожет принести облегчение, но если не искоренить саму причину проблемы, боюсь что все может только усугубиться...

Вы пишете "Нужно какое то время пережить старые отношения,переосмыслить..." И тут я с Вами полностью согласна, именно об этом я и пишу... Тогда возникает вопрос по поводу первых Ваших слов "После этого он стал приезжать ко мне как к себе домой,стоять под дверью и требовать пустить его. Я совершенно не понимаю почему он так себя ведёт..." Если действительно Вы все уже прошли и приняли, зачем знать почему он так себя ведет? Ну, стоит под дверью и пусть стоит... Ну мало ли кто там еще может приходить или проходить? Но ведь Вас это беспокоит, держит и мучает даже если кажется, что все уже позади... И остается еще один момент, как по мне "У нас с супругом уже несколько лет было охлаждение в отношениях, думаю поэтому все не так остро, меня не один раз помещали мысли о разводе до всех этих событий" Что стало причиной охлаждения? Что заставляло думать о разводе?

Вы пишете "Серьёзных отношений я пока не хочу,если честно.Я не готова к этому." Как раз мне очень понятно Ваше нежелание спешить с серьезными новыми отношениями... И это еще раз подтверждает то, что не все так просто, как кажется... Ведь десять лет жизни - это не десять месяцев и что-то Вас связывало многие годы даже без совместных детей... И вот эти самы внутренние связи могут оказаться намного прочнее, чем кажется сперва... и именно они блокируют желание иметь новые серьезные отношения... Сперва, да, можно даже почувствовать облегчение, что все решительно разорвано... Жизнь так устроена, что невозможно прожить ее без глубоких потрясений, и если стресс пройден поспешно, без определенных внутренних трансформаций, где гарантия, что похожая ситуация не повториться, но только с другим мужчиной?

Доброго дня Софіє! Загалом, дівчині абсолютно природньо боятися швидкого розвитку подій - це така жіноча природа. А чоловіку властиве бути наполегливим, рішучим у питанні завоювання коханої. Певне, краще, коли стосунки розвиваються поступово: спершу дружба, взаємодопомога, а вже потім кохання та інтим... Але якщо вже так сталося і хлопець не злякався Вашої умовної вагітності - не варто, як на мене, включати задньої. Адже така поведінка його може охолодити... А от з'ясувати для чого знайомитися з батьками та братом, можливо і потрібно спершу... Він Вам пропонував одруження? І ще... Ви пишете "Теперь он ждет меня на НГ у себя, готов познакомить с мамой и братом, говорит что все хорошо будет, а я просто пребываю в шоке. Где Он и где Я? Он не принц, не миллионер, но все же." Явно відчувається дуже велика невпевненість у собі, відчуття якоїсь невідповідності... Звідки воноу Вас? Які стсоунки з батьками?

Добрый день Ирина! Измена - одно из самых страшных испытаний для близких отношений. И очень понятно Ваше желание поскорее со всем этим покончить... И то, что Вы подали на развод, тоже вполне обьяснимо... И то что Ваш муж понял, что натворил глупостей, тоже понятно, он хочет помириться...Но не понимает как это сделать...... Мое внимание привлекла к себе одна Ваша фраза "К слову,вместе мы прожили 10 лет"... Сейчас Вам очень больно и Вам хочетьс убежать как можно дальше от боли... Можно закрыть двери, забрать ключи, развестить... Эмоции имеют свойство рано или поздно притупляться, уходить вглубь если сама проблема не решена полностью... Вы пишете, что хотите начать устраивать свою личную жизнь и это правильно... Но очень часто бывает так, что нерешенные проблемы в первом браке переносятся автоматически и на второй... Ведь в семье "танго всегда танцуют двое"... Ведь почему то муж смог позволить себе фривольность... Выигрывают в жизни те, кто все таки находит силы остановиться хотя бы на какое то время и разобраться во всем глубоко...

Дякую за відвертість. Я думаю, що справа саме в невпевненості, яка сформувалася в дитинстві у вигляді певних дитячих підсвідомих установок. І Ваше доповнення мене у цьому ще більше ствердило. Адже нам тільки здається, що цей світ ми сприймаємо за допомогою своєї свідомості, тоді як насправді нами керує на 98% підсвідомість. А вона формується якраз у більшій мірі в дитинстві. Впевненість у собі та почуття захищеності дівчинці дає батько. І якщо стосунки з батьком були негармонічні, ці почуття залишаються недосформованими або несформованими зовсім. І для того, щоб вийти з ролі "маленької дитини" потрібна певна трансформаційна робота, яку можна провести разом із психологом. Як правило, вистачає декількох зустрічей, якщо, певне, Вам набридло почувати себе залежною і стати повністю самодостатньою...

Доброго вечора! Як на мене, включається сприйняття конкурентки, яке може бути пов'язане з почуттям якоїсь внутрішньої невпевненості і почуттям несформованої самодостатності. Які у Вас стосунки з батьками?

Доброго дня Ірена! Найважчим буває налагодити саме своє особисте сімейне життя, адже це стосується не тільки теперішніх відносин, як нам здається. Найчастіше, проблема набагато глибша... Ви пишете "мені дуже самотньо.. І я дуже боюсь його втратити", і додаєте "щоб я взяла себе в руки, і не була як мала дитина... щоб перестала ображатись через дрібниці.. Бо він вже не знає чи це я з ним мучусь, чи він зі мною.. щоб я вирішила що мені взагалі потрібно.. І знову я просила пробробачення, хоча пояснила чому я така ці дні, але у відповідь почула, "І що ти тепер будеш цим жити, бо я щось сказав". Як на мене, Ви підсвідомо відчуваєте, що проблема дійсно саме у Вашому сприйнятті. Як на мене, Ви аж занадто залежите від кохання близької людини, власне "залипли" на стосунках і почали втрачати себе... А так буває здебільшого тоді, коли жінка недоотримує почуття любові, захисту та підтримки в дитинстві... Окрім того, психо-емоційно залежна людина стає зовні негарною, виглядає приниженою і як правило, починає дратувати... Нам тільки здається, що чоловіки реагують на нашу зовнішність або наші дії, насправді вони реагують на наш внутрішній стан. І те, що Ви мовчите та намагаєтеся приховати свої почуття насправді мало чого додає корисного в стосунки, так само як і питання, під якими несвідомо звучать претензії та образи, які у Вас дуже з часом накопичилися... І саме на них реагує ваш чоловік! Які у Вас стосунки з батьками? Що відбувалося в дитинстві?

Ответ отредактирован автором 22-12-2021 15:17:16

Дякую що дали таку розгорнуту відповідь, тепер легше зрозуміти, що насправді з вами відбувається. Те, що стосунки з чоловіком стоять на першому місці, вважаю абсолютно правильним. Адже дитині потрібні щасливі батьки.. А от далі... Ви пишете про своїх вже батьків "аж занадто багато дозволяла, і в 14 років я мала змогу прийти рішення і покинути навчання у музичній школі ", "Є відчуття, що як молодша дитина в сім'і я отримувала меньше уваги у всьому...." і т.д. Всіма нашими діями керує рефлекторно насамперед наша підсвідомість, яка формується набагато раніше, здебільшого, в дитинстві... Дитина користується лише тими поведінковими моделями, які передали їй батьки. Це стосується насамперед Вас самої. Образи, претензії, непропрацьований біль, страхи, протест у стосунках і т.д. з рідними у дитинстві, може через багато років почати "відзеркалюватися" у стосунках з власною дочкою, як це відбувається у Вас. Насправді, Вашими діями зараз керує от та дівчина-підліток, яку кинули тоді напризволяще і вона так і не закінчила музичну школу, і яку так ніхто не захотів чути тоді... Вашій дочці потрібна "мама -доросла", але насправді поки що з нею спілкується "мама-дитина-підліток", у якого самого безліч невирішених внутрішніх проблем, пов'язаних із стосунками з власними батьками... На мою думку, щоб налагодити стосунки з дочкою, насамперед, потрібно налагодити стосунки із самою собою. Я б Вам радила декілька індивідуальних консультацій з психологом, бо самій Вам навряд чи вдасться впоратися, адже необхідна трансформаційна робота з емоційними реакціями та поведінковими моделями...

Доброго дня! Ви пишете "Наконец получилось признать что тревожность, раздражительность и сложности с проработкой стрессовых ситуаций - не особенности характера, а вопросы, которые можно и нужно прорабатывать со специалистом", а що саме допомогло Вам зрозуміти, що потрібно важливі питання пропрацьовувати із спеціалістом? Ви це змогли зрозуміти самі? Чи Вам допомогли якісь ситуації чи, можливо, чиїсь поради? Ці питання саме для того, щоб Вам легше стало визначитися із вибором психологом. Адже кожний психолог має свій "почерк", має свій власний напрямок у роботі та свій власний світогляд... Я б Вам радила окрім того, що дасте відповіді на мої запитання, ще й перечитати відповіді кожного з тих спеціалістів, на кого звернули увагу, на сайті...

Добрый день Михаил! Это очень хорошо, что Вы чувствуете свою вину и хотите помогать своей жене и ребенку... Но мне кажется, что Вы до сих пор так на самом деле и не поняли самого себя и именно в этом основная проблема. И именно поэтому Ваша жена не хочет с Вам общаться - ведь мы близких людей чуствуем, а все остальное уже прикладывается потом... Она Вас реально просто боится, боится испытать еще раз ту страшную боль, которую уже испытала однажды, ведь ей надо думать о ребенке и как то находить в себе силы жить... Ведь до сих пор, Вы, к большому сожалению, только разрушали устойчивый мир семьи. Мало того, "зацепили" в порыве гнева еще и будущего ребенка! Ведь женщина может многое простить любимому мужчине, но то что касается ребенка "Я отказывался от ребёнка и даже поделал ему не родиться"... Почему я написала, что Вы не понимаете самого себя? Потому что это сквозит во всех Ваших комментариях. С одной стороны Вы вроде как готовы сломя голову бежать и помогать во всем "Я считаю что если столько вместе прожито, то люди все равно остаются близкими и общаться обязательно нужно", а с другой стороны "Это неправильно с моей стороны,но жить с человеком,с которым не получается ничего,я тоже не обязан"... Даже после того, что Вы вроде как осознаете что были неправы, действительно ли готовы меняться внтренне на столько, чтобы Ваша жена смогла довериться Вам сама и доверить Вам своего ребенка? Ведь женщины мужей очень хорошо чувствуют... если Вам действительно хотите искупить свою вину "Мне ее очень не хватает как человека и перед ребёнком я виноват очень.Он ещё не родился,а я уже фактически отказался от него..." - в первую очередь Вам надо понять что происходит именно с Вами! "Я сам рос без отца, понимаю что ничего хорошего в этом нет. Но мне страшно от мысли что я их никогда не увижу,страшно от того что я создал ей очень много проблем и она действительно страдает из за меня,а ведь я обещал ей в начале беременности что никуда не уйду,а сам ушёл после одного скандала..." Ведь помимо личностной ответственности еще есть понятие родовых сценариев, которые, увы, очень часто повторяются неосознанно, помимо нашей внешней воли, в виде таких себе программ, которые просто срабатывают в определенный момент... Я бы Вам настоятельно советовала обратиться к психологу для индивидуальной консультации и для того, чтобы понимать как себя вести дальше и что, на самом деле, может сработать, чтобы изменить ситуацию к лучшему...

Ответ отредактирован автором 22-12-2021 14:28:32

Доброго дня Ирина! Для того, щоб розібратися, що Ви відчуваєте до минулого чоловіка, абсолютно не обов'язково з ним знову зустрічатися. Можливо саме тому доля і не дає можливості це зробити. Бо під час нової зустрічі Ви не лише не розберетеся у собі, а можете ще глибше заплутатися. Тим паче, що у Вас вже є новий коханий і починати нові стосунки краще, коли все старе вже відпущено і не заважає... Я б Вам радила декілька зустрічей з психологом для того, щоб зрозуміти, що Ви відчуваєте до цих пір. Адже на даний момент можна робити лише якісь припущення, що можуть бути далекі від реальності... Ну, наприклад, почуття власного самолюбства, амбіції, ревність, конкурентність з іншими жінками і т.д. А може бути щось зовсім інше, на кшталт почуття провини або взагалі, якоїсь родової схеми...

Доброго дня" ви пишете "я уговаривала её найти работу, не принимать его(мужа) обратно, я периодически ей помогаю деньгами, но и у меня возможности не велики (я в декрете). Я не могу никак ни помочь ей, ни оставить ситуацию как есть". ваша мама доросла людина і сама несе відповідальність за своє життя. Судячи з усього, вона знаходиться у стані споживача та жертви, тому навіть і не намагається щось робити... Що робити Вам? Сказати, щоб Ви залишили батьків у спокої - це було б дійсно найкраще, але... Судячи з усього, Ви цього просто не зможете зробити, бо самі маєте почуття якоїсь внутрішньої провини і саме вона Вас не залишить у спокої до тих пір, поки не роберетеся, насамперед, у собі... Якщо хочете доомогти реально своїй мамі, допоможіть спершу собі... Адже діти дуже часто несвідомо повторюють поведінкові установки своїх батьків і ними потім користуються в своєму житті... Можливо ситуація з батьками, такий собі дзвіночок для Вас, що прийшов час навести лад у своїй душі? Тим паче, що Ви у декреті і це вже може стосуватися і Вашої дитини в майбутньому...