Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Вас не смущает, что по факту идет повтор одинакового жизненного сценария ? А так бывает именно тогда, когда мы тянем за собой нерешенные "хвосты"...

Добрый день Дильруба! Вы пишете "в детстве мама была очень требовательна, ругала за неудачи. Я много выступала, играла на рояле, но нервы подводили. После 18 лет я перестала выступать, но были панические атаки, которыми страдали и мама и бабушка...." По факту Ваша проблема глубже только Ваших отношений с мамой, потому что, судя по тому что Вы пишете, это такая себе системная проблема женщин в Вашем роду. Именно поэтому Вам не помогают "никакие техники", которые, в большинстве своем расчитаны на менее глубокие проблемы. Когла рождается ребенок, он подсознательно перенимает все модели поведения, реакции, установки своих родителей и потом, все так же неосознанно пользуется ими во взрослой жизни. Паничесик атаки - это реакция организма на накопленные стрессы, с которыми человек не справился. Это еще и мировоззренческая позиция, которая человека очень ограничивает и делает слабым и беспомощным...Поэтому необходим комплексный подход к решению Вашей проблемы: от трансформации личностных реакций и до работы с родовыми программами...

Добрый день Вячеслав. То, что Вы осознаете ошибки и пытаетесь отследить причину своих реакций уже говорит о том, что Вы человек развивающийся. А это половина решения проблемы. Да, конечно, осознанное отношение к себе и к жизни - это очень правильный подход, но если мы начинаем пытаться себя постоянно контролировать, отслеживать каждую эмоцию и свое действие, то очень часто бывает совершенно обратная реакция... Как это, на мое мнение просходит с Вами. Есть такое понятие как установки и поведенческие модели. Они, как правило, формируются неосознанно в детстве. А потом, когда мы взрослеем, начинают руководить нашими эмоциями и поведением вообще... Поэтому, просто так, одним лишь осознанием, изменить их практически невозможно. В таких случаях необходима определенная ревизия своих установок и их полная трансформация. По факту, это работа с подсознанием, которую самостсоятельно человеку сделать крайне сложно. а иногда и невозможно...

Знаєте, а не потрібно нічого міняти кардинально одразу! Та і загалом, я не сторонниця кардинальних змін в родині... Адже це тільки здається, що щоб поміняти своє життя, потрібно робити зовні якісь "різкі" рухи, тоді, як насправді, основні зміни повинні відбуватися всередині нас... От Ви пишете "І тепер я взагалі не маю бажання щось робити, старатися, починати, пробувати.. Навіть на свою зовнішність стала менше звертати уваги. Примушую себе, переконую, обіцяю взяти себе в руки, але щось поки тільки гірше"... А задайтеся питанням, для кого Ви намагаєтеся взяти себе в руки? Для кого і для чого бути гарною? І для чого потрібно намагатися бути фінансово незалежною, якщо в душі залишатися рабськи "приліпленою" до близьких людей? Питання, як на мене, стоїть у напрацюванні самодостатності, без якої жодна з Ваших героїчних дій не принесе ніякого результату... А стати самодостатньою можна лише тоді, коли будуть пропрацьовані оті всі дитячі травми та установки, які, як на мене, ще й досі керують Вами...

Перечитала еще раз Ваши ответы... Как по мне, у Вас остался большой ком обид и претензий к первому мужу... и то, что Вы от него ушли, на самом деле, проблемы не решило, а лишь загнало их вглубь... И надеяться с таким багажом наладить свою жизнь, как минимум, очень зыбко... потому что нам только кажется, что мы решаем свою жизнь сдесь и сейчас, тогда, как на самом деле, нашей жизнью руководит наше подсознание. А оно, в том числе, состоит из наших прошлых непрожитых до конца эмоций, прежних установок и поведенческих моделей...

Доброго вечора! Я правильно Вас зрозуміла, Ви сам пішли від дружини? - "Недавно расстался с женой."
Щоб зрозуміти, чому виникали напади гніву, потрібно трохи більше інформації... Гнів - це неприйняття чогось або протест проти чогось. І він може бути внутрішньо спрямований на себе, але виливатися зовні на близьку людину...Це може бути психологічно-емоційне виснаження... Що зараз відбувається у Вашому житті окрім родини?

Добрый день! Ваши волнения вполне оправданы... На сколько я поняла, вы живете неофициально? Если да, включается такой себе психологический фактор, когда мужчина уже добился своего (при этом не неся какой-то ответственности за женщину) и расслабился по принципу жизни с наложницей, которая должна исполнять прихоти хозяина... Мне кажется, Вы оказались в довольно зависимом психологически положении и он это чувствует... А в таких случаях одних разговоров и просьб очень мало - это по факту, ничего... Мужчина меняется только тогда, когда у женщины есть рычаги воздействия на него. А в семье - это глубокие душевные отношения... Какие отношения у Вас?

Родители и дети зеркалят друг друга... Поэтому совершенно не обязательно от кого то требовать любви и понимания... Маленький ребенок не понимает что происходит, не имеет сил справляться со стрессами и большими проблемами, он только чувствует... Ему очень трудно разобраться, что на самом деле происходило с родителями... И это детское восприятие "застывает", откладываются глубоко внутри в виде установок и поведенческих моделей... И именно эти детские установки и модели поведения начинают руководить уже взрослым человеком, А он даже не догадывается об этом. И чтобы изменить жизнь, необходимы глубинные трансформации принятия и прощения себя, родителей, окружающего мира, которые самому сделать практически невозможно. Но без этого человек может "бегать" лишь по замкнутому кругу, взваливая на себя дополнительно новые обиды и претензии...

Дякую Вам за відвертість, адже вміння говорити самому собі правду, то вже величезний крок вперед...Знаєте, людина сподівається на краще навіть за мить до переходу у потойбічне життя... Тому цілком нормальне, що Ви маєте надію повністю змінити себе та своє життя... Та у таких складних питаннях як у Вас є один дуже важливий момент: Чи хочете Ви насправді вже щось змінювати? Адже, зачасти, людина яка заплуталася, нічого не робить тільки тому, що глибоко всередині її все влаштовує, якби це не звучало неприємно. І тому все завершується лише підсвідомим сподіванням, що хтось прийде і все влаштує... З того, що Ви написали, як на мене, з дитинства у Вас напрацьована дуже потужна модель поведінки людини, що сама не несе відповідальності за своє життя, тому нею керують абсолютно всі... От Ви пишете про чоловіка "Тому завжди приймала вибачення і поверталася до нього". Те, що Ви йшли після моментів агресії, цілком правильно, але... Чоловіки так влаштовані, що починають сприймати щось серйозно тільки через конкретні і дуже чіткі дії, коли розуміють, що відступати Ви не збираєтся... І для цього одного вибачення дуже замало. Це як маленький хлопчик який зробив шкоду і одразу вибачився... для нього це просто така гра і нічого змінювати в собі він не збирається, бо відчуває, що далі може продовжувати себе поводити як завжди... Є таке поняття внутрішньої межі, кордону, далі за який ми нікого не пустимо і у кожного він різний... Як на мене, у Вас ці кордони дуже розмиті і швидше за все, ще з дитинства... Надмірна прив'язливість, психо-емоційна залежність від близьких людей, страхи, почуття провини блокують сили, які потрібні щоб почати просто почувати себе людиною, а не чиєюсь власністю, з якою можна робити що завгодно... Окрім того, ще є інший бік "медалі". Страхи, образи та претензії - це та ж сама агресія, але завуальована. Їі зовні не видно, але вона має дуже руйнівну потужну силу, на яку оточуючи підсвідомо реагують. А у разі, коли це чоловік, можуть почати реагувати фізично, як у Вашій ситуації... При чому зачасти, така агресія переходить у "спадок" від мами до донечки... Які стосунки у батьків?

У родині всі і все взаємопов'язане між собою. Нам дуже хочеться знайти винних у своїх проблемах і змінити оточуючих... Але так не працює. Ми можемо змінювати лише себе і через свої зміни поступово впливати на тих, хто поруч. Але змінити себе та свої внутрішні установки, які формувалися з дитинства самотужки практично неможливо... І я це пояснила у попередньому коментарі... І тут уже ваш власний вибір, залишатися на позиції пошуку винних чи почати розбиратися у собі та змінюватися на рівні підсвідомості за допомогою психолога...

Как по мне, в корне неверная позиция искать ответ в мужчинах - окружающие люди лишь "зеркалят" наше внутреннее состояние и реагируют на наши внутрение установки... И, по факту, изменить мы можем лишь себя по-настоящему. А меняя себя, менять отношение к нам и менять спектр тех, кого притягиваем к себе...

Ну, во-первых то, что мы "проглатываем" имеет тенденцию возвращаться подсознательной агрессией и разрушать отношения. Поэтому, если Вы действительно хотите обрести вновь новую семью, прийдется вспоминать и причину развода с первым мужем (конечно, лучше это делать индивидуально с психологом наедине)... На мое мнение, развод мог так же "зависнуть" непроработанным стрессом, чтобы потом влиять на Ваши новые отношения, а изначально даже на "притягивание" к себе определенного типа мужчин...

Я все ж схиляюся до думки, що саме Вам потрібно розбиратися, по-перше, зі стосунками з мамою (адже образи дитячі мають властивість "застрягати" дуже глибоко на рівні установок і далі впливати вже на стосунки зі своїми дітьми) і друге, що дуже важливо, почати пропрацьовувати прийняття сина та зняття образ на нього... Тому я б Вам радила самій звернутися індивідуально до психолога....

Так інколи буває, що чогось недоотримавши, ми намагаємося все це віддати дітям з перебільшенням і... інколи дуже сильно перегинаємо палицю, аж до розбещення... Жінкам властиве більше турбуватися та любити саме синів, тим паче, якщо син, з Ваших слів був гіперактивним, емоційно неврівноваженим з дитинства... Щодо сина Ви раніше зверталися до психолога, поки він був маленький?

Что значит "спасала жизнь сыну"? Вы писали только о том, что нашли фото...