Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго ранку!Те, що Ви вмієте відслідковувати свої почуття та реакції, як на мене, свідчить, що у Вас є ресурси внутрішні на подолання внутрішніх проблем. Адже усвідомити, що проблема є - це вже половина шляху зцілення! Ваша проблема не лежить на поверхні, а стосується сфери, яка належить вже до стану підсвідомості. І Ви самі це відчули, бо не так легко впоратися з тим, що так дошкуляє. Якщо б допомагали лише поради, то слова "забути і рухатися далі" принесли б свої результати одразу...Адже достатньо легко, вольовими зусиллями чи аналізом, може вирішуватися щось нове, що не встигло "пройти" у підсвідомість та і то, далеко не завжди... У Вашому ж випадку вже потрібна робота з глибинним стресом, який накопичився. Бо, якщо тільки працювати поверхнево - навряд чи це вирішить саму проблему... хіба що може на незначний час принести незначне полегшення, та і то не на довго...

У житті кожної родини бувають кризові періоди і виграє лише той, хто зміг ці періоди "пройти" і залишитися разом... Ви пишете "Он говорит что любит и бросать не хочет, но при этом последние два дня спали в разных спальнях, не хлчет выяснять отношения, говорит спокойно о разводе чтоб я не пережтвала что алименты платить будет, что дочку любит и меня, квартира достанется мне, я говорю так если так то зачем тянуть пошли подавать заявление(зотя этого не хочу) просто он спокоен в этой ситуации"... В тому то і справа, що у стосунках Ви втратили себе повністю і стали надміру психо-емоційно залежні від свого чоловіка, а потрібно щоб почували себе самодостатньою, або, як мінімум, щоб було навпаки"... По факту, Ви на ньому "залипли" і почали "давити" своїми вимогами уваги, а він просто Ваших емоцій не витримує, бо чоловікам всім важко витримувати жіночі претензії..."меня эта обстановка мучает, мне же хочется внимания а сейчас ни доброго утра ни спокойной ночи, отвернется и спит". Як на мене, Вам потрібно дуже серйозно замислитися, що насправді відбувається саме з Вами, адже питання вже стоїть про розлучення, тоді як Вас ще продовжує турбувати його неуважність... Складається враження, що Вам дуже важко усвідомити серйозність ситуації... Яким було Ваше дитинство? Звідки у Вас таке "залипання" емоційне на коханому?

Ответ отредактирован автором 25-10-2021 11:00:53

Добрый день! Думаю причина Ваших неудач, как это ни странно звучит, находится в сфере идеалистического фосприятия, в первую очередь, окружающих, а во-вторую, такого себе перфекционистского отношения к работе. Когда "или все, или ничего"... Если Вы научитесь видеть людей такими, какими они на самом деле есть, принимать их недостатки, но при этом правильно воспитывать, у Вас все "выровняется"... Потому что пока, Вы вначале "слепо" доверяете, и чем больше доверяете, тем быстрее Вас предают, а потом страшно разочаровываетесь... Думаю, одна-две консультации с психологом, помогут Вам выработать новую стратегию поведения и таким образом, сохранить и себя, и любимое дело...

Добрый день! Думаю, что отношение к Вам мужчин не в том, что Вы не идете сразу на контакт (в принципе, держать мужчину на дистанции в начале отношений - это нормально), а в том, что Вы пишете "могу грубо отказывать, общаться без энтузиазма и нейтрально". И потом "Кончается тем, что я влюбляюсь как школьница, а мужчина меня бросает и прекращает всяческое общение стоит мне только ответить взаимностью".То есть, по факту, у Вас включается чувство некоего самосохранения, потмоу что за Вашим мнимым равнодушием, скрывается, как по мне, подсознательный страх ""залипнуть намертво" на мужчине... Что, собственно, и происходит потом, когда Вы "устаете" контролировать свои чувства... Каким было Ваше детство? Какие взаимоотношения с отцом? Ведь именно отец - это первый мужчина в жизни девочки. И если ребенок недополучил родительского тепла, любви, заботы, формируется неправильная картина мира. И повзрослев, девочка, недополученные чувства подсознательно, начинает пытаться найти в мужчинах.... Но мужчина - это не отец и не родители... И с ними надо уметь выстраивать равноценные отношения, без желания что-либо "добрать"... То есть, Вы либо грубостью и агрессией отталкиваете, либо слепо бросаетесь в обьятия...Что, по факту, равноценно отталкивает, потому что такая женщина сразу утрачивает себя и становится непривлекательной... Необходима полная трансформация внутреннего восприятия и себя, и мужчин, в целом... Без этого, Вы вряд ли "выкарабкаетесь" сама...

Дякую Вам за доповнення! Ви пишете "Я не вмію приймати, я помітила це.Навіть з моральної сторони я віддаю більше ніж отримую і мене це злить"... Як на мене, може бути декілька причин такого стану. Перше. У Вас на рівні підсвідомості стоїть заборона щодо прийняття допомоги від чоловіків. По факту,така собі внутрішня установка "Я сама". Друге. "я віддаю більше ніж отримую". Зазвичай виникає гнів тоді, коли ми, знову ж таки підсвідомо, налаштовані обов'язково отримувати якусь "цукерку", коли щось правильно зробили, а її не отримуємо... Тобто, працює принцип "Я тобі - тим мені". І, загалом, у цьому немає нічого погано, але не тоді, коли мова іде про близькі стосунки... Як склалися стосунки у Ваших батьків? Як, загалом, складалося життя у жінок Вашого роду?

Доброго вечора! Я Вам співчуваю, адже "вискочити" з одних стосунків і потрапити у схожу ситуацію дуже нелегко... Якщо я правильно Вас зрозуміла, у ситуації з чоловіком Вас більше вразила не сама зрада, а ставлення до інших питань, у тому числі, фінансових? І ще... Привертає увагу, що біля Вас з'являються чоловіки-споживачі, які не вміють нести відповідальність за свої вчинки... Ви швидко закохуєтеся?

Доброго дня! Як на мене, існує певна розбіжність у тому, як Ви бачите Ваші конфлікти "я считаю не глобальные речь шла о том чтобы просто чаще уделял внимание", і як їх бачить Ваш чоловік "сказал что в голове после этих ссор он уже сделал себе установку". Те, що для Вас несуттєве, для чоловіка виявилося дуже серйозно. Зрозуміло, що Ви перебуваєте вдома, Вам не вистачає уваги, спілкування... Але ж Ваш чоловік не гуляє тиждень, а працює, і швидше за все, втомлюється. А коли приїздить додому, дружина його зустрічає претензіями, у той час, як він би хотів відпочинку... Тому зараз, як на мене, стоїть питання, чого, власне, хочете Ви тепер? І в залежності від Вашого рішення, вже можна намагатися шукати вихід...

Тобто, пропонував співмешкання з умовою, що Ви знайдете роботу? Як на мене - це більше ділові взаємовигідні стосунки, аніж стосунки чоловіка та жінки... Мені шкода, але спираючись на те, що Ви написали, у Вас повністю відсутнє розуміння того, як насправді повинна себе поводити жінка, щоб чоловік почав її поважати і захотів на ній одружитися... І в цьому немає Вашої провини, адже ми всі вміємо себе поводити лише так, як навчили нас в дитинстві наші батьки... А Ваші батьки і самі не дуже знали, як будувати щасливу родину... Ваше питання, як на мене, потребує супроводу психолога, щоб Ви, нарешті, перестали бути на стільки принижено залежною від хлопця і стали самодостатньою дівчиною, у якої є почуття власної гідності...І лише тоді, у Вас можуть з'явитися шанси на нормальні, теплі, довірливі стосункиз хлопцем...

Доброго дня! Стосунки з дочкою-підлітком нерідко бувають досить складними. І складність стосунків залежить від того, якими вони були раніше, до пубертатного періоду... На чому вони будувалися? що пов'язувало маму та дочку? Які цінності, потреби, проблеми?... Адже, поки дитина маленька, вона дуже залежна від дорослих, тому намагається несвідомо робити все так, як подобається батькам... Але, дорослішаючи, потреба у захисті тане, і вже немає необхідності підлаштовуватися... І тоді, підліток починає себе поводити так, як вважає за потрібне... А батьки, навпаки, починають все сильніше залежати від стосунків... Ви пишете "не знаю что делать, у нас и так отношения плохие, как вернуть ребёнка?..." Те, що Ви змогли себе стримати у такій складній ситуації, дає певний шанс на те, щоб, як мінімум, спробувати налагодити порозуміння, яке вже було втрачено, на превеликий жаль... Судячи з того, що відбулося, для дочки Ваша реакція та Ваша до неї повага, не має особливого значення і вона почуває себе абсолютно вільною робити те, що хоче... І потрібно, найперше, розібратися, що могло стати причиною того, що Ви перестали бути на даному етапі важливою для неї людиною, до слів якої та почуттів варто прислухатися... На скільки я зрозуміла, були втрачені всі важелі впливу на дитину і вона, на превеликий жаль, опинилася сам на сам із складним суворим дорослим життям... А після того, як стане зрозумілим, де і на якому етапі сталися помилки у вихованні дитини, можна починати робити спроби по налагодженню душевної близькості...Але на це може знадобитися багато часу, любові та терпіння... Тому зараз, перше, що може Вам допомогти, як на мене - це вміння прийняти той факт, що Ваша дочка вже не та маленька слухняна дівчинка, якою вона була раніше... Це підліток зі своїми проблемами, почуттями, вадами, недоліками... І вибудовувати стосунки з нею прийдеться як з "чистого листа", певне, якщо точно знати, як це потрібно робити...

То, жили разом, чи офіційно одружитися пропонував? Бо це різні речі, як на мене... І якщо пропонував, то чому ви досі не живете сім'єю?

Добрый день! Человек учиться заботиться и любить в детстве. И он эти умения перенимает от своих родителей. То есть, во взрослом возрасте мы умеем любить так, как научились этому в детстве... А чтобы больше раскрыть в себе эти качества, необходимо осознанное желание самого человека научиться выражать свои чувства... Или же Вам прийдется "работать" за двоих и уже через свое терпение и постоянный пример, постепенно раскрывать лучшее в любимом человеке... Вопрос в том, на сколько Вы готовы вкладывать своих сил в отношения? Или же, Вашей девушке необходимо обратиться за помощью к психологу в этом вопросе... Ведь возможны, в том числе, и детские травмы, которые просто так "не уходят"...

Добрый день Екатерина! Понятие нормы в отношениях очень относительно: нормально все, что устраивает двоих и не вредит окружающим... Но, исходя из того, что Вы написали, Вам не нравится такое к себе отношение... Тем более, что Вы становитесь в отношениях все более неуверенной в себе... У каждого человека есть своя жизненная платформа. Судя по тому, что Вы описываете, у Вашего молодого человека преобладает материальное, сугубо физиологическое восприятие близкого человека. Это и ни плохо, и ни хорошо... Это просто такое отношение к окружающему миру... И первый вопрос, какое отношение к окружающему миру у Вас? И устраивает ли, чтобы к Вам так критично-оценивающе относились? А второй вопрос, почему именно такой мужчина появился в Вашей жизни? Как Вы относитесь к себе? И как к Вам относился в детстве отец, мама? На что обращали внимание?

Ответ отредактирован автором 23-10-2021 17:15:07

Доброго дня Irina! Коли маленька дівчинка в родині недоотримує любові і терпить насилля, вона стає дуже боязкою, невпевненою у собі. І потім, коли дорослішає, ця сама невпевненість, страх залишитися самою, дуже сильно починає впливати на її стосунки з коханим. Адже, чоловіки миттєво відчувають, коли дівчата до них сильно "прив'язуються", стають психо-емоційно залежними... І тоді вони поступово перестають їх цінувати, адже те, що саме "іде в руки" стає непривабливим, нецікавим... Ваш хлопець Вам пропонував коли-небудь одружитися?

Дяку за доповнення! Як на мене, ви несвідомо висловили і свою от ту саму найважливішу проблему, яка вас так гальмує "Хіба у мене є час і моральне право на відбудову себе, якщо я повинна негайно щось конструктивне робити?" На мою думку, у Вас всередині є певні заборони, які "виставлені" аж ніяк не Вами. Оце "Хіба у мене є час і моральне право на відбудову себе..." Надмірна обов'язковість та відповідальність зачасти дає от такий протилежний ефект, як у Вас, коли підсвідомо є такий собі прискіпливий "цензор", який може голосом мами, тата, бабусі... вказувати, що у Вас нічого ніколи не виходить так як потрібно.. Це ще може бути певний різновид перфекціонізму, коли "або досконало, або ніяк"... І у цю схему, знову ж таки, природньо "вписується" психо-емоційна виснаженість, тобто - відсутність необхідного життєвого ресурсу, які оці самі внутрішні установки-обмеження "з'їдають"...

Так, Ви правы "Возможно, повлияли какие-то неудавшиеся попытки строить отношения ранее". Попередній досвід має вплив на те, що відбувається з нами зараз... Та щоб все кардинально змінити на краще, потрібно починати з "коріння", а "коріння" - це Ваше дитинство...