Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня! Ви пишете "Если уж совсем углубиться - неудовлетворенность жизнью была и задолго до этого. Не те отношения, не такая интересная работа (хотя и отличная, но не радовала), все не так было". І "В любви. И мне кажется, я до сих пор так и не смогла отпустить отношения, которые закончились 15 лет назад. Хоть и простила внутренне, как мне кажется". Справа в тому, що 15 років для "непрожитих" стосунків все одно, що один день чи рік. Коли є внутрішня травма, вона "тягне" на себе величезну кількість життєдайної енергії, яка так необхідна для будування нових стосунків. По факту, жінка, яка не "відпустила" внутрішньо чоловіка, ніколи не зможе вибудувати нові стосунки. Але, як на мене, навіть ситуація з чоловіком не є основною причиною того, що з Вами відбувається. Справа у загалом неправильному ставленні і до чоловіків, і до життя в цілому. А це вже зі сфери правильно чи неправильно вибудованого світогляду...

Доброго дня! Є таке поняття "кармічна зустріч". Тобто не в сенсі того, що нам обов'язково потрібно бути разом по життю. А у сенсі того, що саме з цим чоловіком "піднімаються" всі внутрішні проблеми, на які ми у буденному житті "закриваємо очі". Ви пишете "Возможно общение с ним мне дает ощущение что есть близкий человек, что я не одна. Ощущение нужности закрывает, потому что от него я ощущаю интерес к себе, что ему не все равно на меня и я это чувствую". Тобто, саме цей чоловік висвітлює основну проблему - внутрішня самотність та незахищеність, які, насправді повинні давати батьки. "С родителями отношения разные, иногда хорошие и спокойные, иногда критикуют меня и позорят при других людях, выставляют посмешищем"... І на мою думку, у Вас іде підсвідомий "перенос" проблеми батьківської недолюбленості на цього чоловіка. Тому що існує певна внутрішня тенденція ідеалізації близьких родинних стосунків. Коли основним сенсом життя стає близька людина. І не просто так Ви "залипли" саме на цьому, абсолютно ненадійному чоловікові з величезною кількістю вад, що закохавшись у нього по справжньому - Ви відчуєте дуже сильне розчарування та біль...І таким чином будете змушена шукати інший, не настільки матеріальний основний сенс життя... Тобто, як на мене, Вам не вистачає правильно сформованого світогляду та почуття самодостатності ( не плутати з самостійністю). І Ви підсвідомо відчуваєте небезпеку стосунків з ним... Такі ситуації просто намаганням щось змінити не вирішуються, тому що причина знаходиться дуже глибоко у підсвідомості... І щоб змогти тримати рівновагу, необхідна певна трансформація внутрішніх установок за допомогою психолога...

Доброго дня Анно! Така поведінка керівниці неприпустима однозначно! І просто так віднестися до цього випадку з гумором не тільки неправильно, але ще й небезпечно. Бо ще більше розбещує Вашу роботодавицю. У таких випадках потрібно навчитися себе захищати. У Вас є свідки того, як вона вас хапала за шию та штовхала? Окрім того, я б Вам радила тепер обов'язково в момент спілкування з цією пані включати на запис диктофон та відео, щоб мати докази проти її ганебної поведінки. І це те, що Ви маєте робити кожного дня, щоб мати підстави її притягнути до відповідальності у разі потреби... Окрім того, вона Вами просто маніпулює, зрозумівши, що "перегнула палицю" і намагається залякати. Ви можете абсолютно спокійно написати у заяві про звільнення, що звілняєтеся через те, що вона використовуючи своє робоче положення, вчиняє насилля як моральне, так і фізичне над працівниками. І описати ситуацію... Повірте, навіть без конкретних доказів, їй будуть "непереливки". Адже існує закон про булінг! Тому і потрібно мати докази, щоб вона більше ніколи не дозволила собі ні з ким так себе поводити, навіть, якщо до суду справа і не дійде (Хоча за законом, якщо Ви подаєте до суду заяву про булінг, почнуться серйозні перевірки. А це її начальству аж ніяк не сподобається...) Інша справа, чому Ви себе почуваєте на стільки безпомічною у ситуації з агресором? Як на мене, щоб навчитися правильно поводитися, необхідно знайти "коріння"Вашої невпевненості у собі... Які у Вас стосунки з батьками? яким було дитинство?

Доброго дня Маріє! Те, що з Вами відбувається дуже схоже на підвищений загалом рівень тривожності. Адже все у цьому світі дуже відносне. Можна втримувати внутрішню рівновагу, зберігати спокій і цим допомагати своїм діткам під час дійсно складних захворювань. А можна "накручувати" себе, коли ніяких хвороб не існує, і цим забирати у своїх дітей сили, так необхідні їм для утворення міцного імунітету. Але, на превеликий жаль, одним лише бажанням перестати хвилюватися, допомогти неможливо. Бо це Ваші внутрішні, швидше за все, звичні реакції. Яким було Ваше дитинство? Хто був з Вами поряд і на скільки? І у який спосіб це виражалося по відношенню до Вас?

Ответ отредактирован автором 04-08-2021 18:02:50

Добрый день! Вы пишете "Я единственный ребенок. У родителей всю жизнь плохие отношения. С мамой сейчас у меня отличные отношения. Но в детстве я тоже не дополучала ласки и любви. Не в плане бытовой заботы. Мама кормила мыла одевала и так далее...". детские травмы опасны тем, что мы как бы про них не помним и как бы все очень хорошо налаживается во взрослй жизни... Маленькому ребенку конечно же необходимо бытовая забота, ведь сам себя обслуживать и обеспечивать он еще не может. Но несораезмеримо больше ребенку необходимо душевное тепло, искреннее участие, понимание и главное - безусловное принятие! И это то самое, чего Вы недополучили от мамы в детстве. Мы так устроены, что можем передать нашим детям лишь то, что получили сами и что умеем сами делать. Когда рождается первый ребенок Вселенная еще не знает точно будут ли у нас еще дети и потому в первого ребенка как бы "вкладывается" большее колличество внутренних проблем, с которыми нам надо научиться справляться на протяжении жизни... Ваша первая дочь олицетворяет собой по факту Ваши отношения с Вашей мамой в детстве (хотя внешне кажется нет ничего схожего). Вы пишете "Мама кормила мыла одевала и так далее"... Но мама не давала тепла, она была вся "в себе" и в своих проблемах с отцом. Это типаж "холодной" мамы, у которой нет сил на отношения с ребенком. Маленький ребенок подсознательно перенимает все родительские модели поведения и активизирует их во взрослом возрасте. И особенно с рождением первого ребенка... Для своей дочери Вы такая же "холодная" мама, которая дает все кроме любви и тепла... Поэтому никакие усилия не дают Вам возможности изменить свое поведение. Ведь нами руководит не сознание , а наше подсознание на 90%. Но все можно изменить изменив вместе с психологом внутренние детские модели поведения и установки. То есть, по факту, необходимо "прожить" так и не прожитые до конца детские травмы, которые и руководят сейчас Вашим поведением...

Дякую за відвертість! Ви пишете "Истерики начались давно, года два назад предательство сильное пережила, пила успокоительные таблетки. Пришла в себя и больше полугода назад опять пережила неприятные чувства от человека которому доверяла. Начались сильные уходы в себя и чувство одиночества , ещё долгое время проблемы со сном, бессонница , могу нормально спать только под снотворными". Як на мене, Ви не пережили першу травму. Тобто, зовні ніби заспокоїлися, але сама проблема залишилася. І саме вона знову "нагадала про себе" новою травмою. Внутрішні глибинні травми мають особливість "тягнути" на себе величезну кількість творчої життєдайної енергії. І Ваш стан, я ще раз у цьому впевнилася, не тільки залежить від того, що Ви втратили роботу і себе разом із нею. (Втрата роботи лише загострила, "витягнула на поверхню" внутрішні проблеми, яких Ви не хотіли бачити (або не могли). А і у неправильно вибудованому світогляді... Певне, потрібно більше конкретної інформації про першу та другу ситуацію... Але, найбільшого болю та розчарування ми відчуваємо тоді, коли основним сенсом свого життя робимо когось або щось у цьому світі... Тобто, ідеалізуємо, підіймаємо "на п'єдестал"... І чим сильніше "залипаємо", тим швидше воно руйнується...

Знаєте, нам дітей зачасти дають для того, щоб ми мали сили рухатися життям далі. Бо на себе інколи не вистачає сили і хочеться "махнути рукою". Існує закон життя: ті проблеми, які ми не змогли або не захотіли вирішувати, ще більшим тягарем лягають на наших дітей... І, певне, Ви це вже відчули на своєму житті, переживши страшну трагедію... Як на мене, у Вас є достатньо сил, щоб допомогти не лише собі налагодити своє життя, а і благословити свою дитину на кращу долю... Тому чим раніше розберетеся з психологом,. тим менше буде накопичуватися невирішених проблем...

Мені шкода, але мушу Вас розчарувати, дитячі травми так просто не зникають. Вони закладаються дуже глибоко в середині нас і звідти керують нашим життям. Що Ви і доводите своїми словами "Я тоді дуже плакала і мені було важко тоді, це було травмою, але зараз, я розумію, що значить так мало бути, з ним не спілкуюсь, я вважаю, що він має бути в першу чергу зацікавлений у спілкування зі своєю донькою, а я йому не потрібна, тож відповідно він мені тим більше". Зовні - все дуже правильно і ніби говориться з позиції дорослої жінки "я розумію, що значить так мало бути", але в глибині у Вас "сидить" дуже велика образа на батька і відчуття недолюбленості маленької дівчинки "а я йому не потрібна, тож відповідно він мені тим більше". Певне, Ви можете намагатися ще якийсь час обманювати саму себе. Але обманути своє життя неможливо. Воно вибудовується лише за тим сценарієм, який створюється отою самою нашою підсвідомістю. А там ображена покинута дівчинка, яка так і не змогла зрозуміти. чому батько її кинув (Адже діти в таких ситуаціях відчувають себе винними, беруть провину на себе). Чи Ви вважаєте, що схожі травми коханого і Ваші - то випадковість? До тих пір, поки Ви не "повитягуєте" разом із психологом з підсвідомості внутрішні проблеми, зовні одними лише намаганнями бути "гарною дівчинкою" проблемі навряд чи зарадите... Але то Вам вирішувати: починати свідомо сприймати своє життя чи продовжувати "бігати по колу"...

Дякую за доповнення! Справа в тому Олено, що якими б не були стосунки, "непропрацьовані" проблеми залишаються. І тоді нам тільки здається, що "Отношения себя изжили...". Муж любил выпить, часто кричал на меня и сына, мне это надоело". Ситуації зовні дуже різні, але насправді і в стосунках з чоловіком, і в стосунках з новим знайомим прослідковується така собі тенденція до ролі "жертви". Адже і в одному випадку, і в іншому Ви дуже довго терпите,і не вмієте себе правильно поводити. Те, що Ви пішли від чоловіка на тому етапі, який вже склався, цілком правильно... Але його поведінка, як на мене, у тому числі і Ваше невміння чоловіка правильно виховувати, вибудовувати дистанцію, ставити умови і їх дотримуватися... Так само, як до речі, і устосунках із новим знайомим... бо внутрішньо "залипаєте" на стосунках з чоловіками і тому дуже від них залежні. А залежна жінка виглядає дуже принижено і стає для чоловіка не привабливою.... Я розумію, що дуже хочеться знайти якусь зовнішню причину, щоб за допомогою влучної поради її швиденько вирішити... Але, як на мене, потрібно розбиратися з багатьма проблемами. У тому числі, з дитячою травмою, викликаною самогубством мами. Бо все Ваше життя і всі ситуації - ланцюжки одного ланцюга. І я ще раз з абсолютною впевненістю хочу сказати, що просто так трагедії з батьками не минають для дитини, а відкладаються на все її життя невмінням правильно вибудовувати стосунки... Певне, якщо вона не вирішує повністю трансформувати своє життя... Тим паче, що у Вас є син, якого Ви любите і зичите йому щасливої долі...

Доброго дня! Ви пишете "Долгое время работала и уделяла время работе, а сейчас осталась без неё и как руки опускаются . Не хочется ничего искать, нечем заниматься , даже хочется все время находится дома и одному( но в то же время не хочется оставаться наедине с собой). Были жизненные моменты в которых случались истерики от которых принимала успокоительное. Постоянное чувство подавленности внутри от которого хочется избавиться". Зовні здається, що Ви втратили себе лише нещодавно разом із втратою роботи... Але, як на мене, проблема існує досить давно (як давно? Потрібно більше інформації). І те, що Ви відчуваєте зараз і те, що відчували раніше - має, на мою думку, спільне "коріння". Якщо були істерики? То у яких випадках і яких ситуаціях? Ви пишете про постійний стан пригніченості... Постійно - це з якого віку? З якої ситуації?

А що стало причиною вашого розлучення? Адже відповідь на те, що відбувається зараз, може критися саме у відповіді на це питання...

Ви можете розібратися разом із спеціалістом чому саме такий хлопець Вам дістався? З якими Вашими сімейними проблемами "перегукуються" його проблеми? Ви пишете "Щодо батьків, то вони розлучились ще у моєму дитинстві, але з вічимом моя мама живе чудово, хоч і сваряться, але миряться і все добре...". Ви дочка свого батька, а не вітчима. Тому отака надмірна пристрасна закоханість (яка не має нічого спільного загалом із коханням, де панує взаємо повага, а отже довіра) може бути "родом" з дитинства. Адже батько - перший чоловік у житті дівчинки. І саме він створює проекцію майбутнього чоловіка. Як на мене, необхідно дуже уважно розібратися і зрозуміти, що саме стало причиною розлучення - це раз. І друге - на рівні підсвідомості могла залишитися травма маленької дитини, про яку вона навіть не здогадується. Наприклад, як варіант "батько мене кинув і тепер я повинна зробити все щоб мене більше ніколи не кидали і дуже сильно любили". Окрім того, навіть усвідомлення, що проблема таки існує, одним розумінням не зникне. Потрібна робота з дитячими установками та дитячими травмами... Певне, якщо Ви дійсно вже втомилися перебувати у ситуації тотальної недовіри...

Добрый день Smith! Вы пишете "Меня уже достали такие мысли, любое расставания и сразу включается этот режим - "во скоро они узнают кого потеряли и тд". Зачем мне им доказывать? Ушли из моей жизни и ушли. Но мысли не уходят..." Как по мне, Вы очень правильно оценили изначально свое состояние как "эмоциональная привязанность". Поэтому логично напршивается вопрос, а кому на самом деле Вы все время хотите что то доказать в своей жизни? Откуда такая потребность? С кем из близких людей Вы до сих пор не прошли сепарацию и поэтому подсознательно находитесь в режиме эмоциональной неудовлетворенности, тревожности, неуверенности... И как по мне, причины надо искать в Вашем детстве... Возможно в отношениях с отцом или матерью, если было обесценивание или недолюбленость - конкретно можно понять лишь во время терапии. Я бы Вам посоветовала несколько индивидуальных консультаций со специалистом, чтобы не ходить "по верхам", а убрать изначальную проблему. Тогда уйдет и Ваше тревожное состояние однозначно...

Ответ отредактирован автором 04-08-2021 16:13:50

Доброго дня Ліно! Скажіть, будь ласка, Ви так реагуєте на неправильний вибір уперше чи вже були схожі моменти (можливо і не такі яскраві)? Така інформація необхідна для того, щоб спробувати Вам допомогти не ситуативно, а глобально. Тобто, знайти "коріння" такого "самоїдства" та "критиканства" по відношенню до себе... А як знайдеться причина, то "піде" і сама болюча реакція...

Ответ отредактирован автором 04-08-2021 15:56:41

Доброго дня! Так, ситуація досить складна, адже жити в умовах тотальної недовіри щасливо неможливо. І як на мене,є декілька варіантів виходу з даної ситуації. Перший: запропонуйте коханому парну терапію з психологом (Ви зможете над проблемою працювати разом). Другий варіант, якщо хлопець ні в яку не захоче працювати з психологом. Почати працювати самій. Адже, якщо у Вашому житті саме такий чоловік, на це є якась глибинна причина. І як на мене, вона криється у надмірному "залипанні" один на одному. І якщо у коханого ця тенденція видно одразу, то у Вас вона може мати латентну (приховану) форму. "Але я його люблю, і дуже сильно люблю, і я з ним щаслива та хочу, справді щиро хочу довіри в стосунках, бо я йому довіряю беззаперечно". Те, що Ви любите - це чудово, але все що надмірно, то вже є проблемою... Чоловік та жінка завжди "дзеркалять" одне одного і глибинно впливають своїми почуттями та емоціями. І чим більше Ви ладні на все, аби тільки бути разом із коханим, тим швидше Ваше життя може перетворитися на суцільні страждання... І одними лише порадами допомогти у такій ситуації неможливо, адже такі проблеми мають глибинний характер і потребують повної трансформації разом із психологом...