Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Дякую за доповнення! Голодування - це дійсно чудова практика. І те, що Ви не вживаєте алкоголь та тютюн - вище усіляких похвал. Під час голодування не тільки запускаються очищувальні функції, а ще й підсилюється внутрішня підсвідома налаштованість людини. Тобто, якщо вибудовано правильний світогляд - це допомагає швидше розвиватися. І навпаки, якщо неправильно - голодування "підштовхує" в бік "перекосу". Як на мене,у Вас переважає прагматичний погляд на життя. В принципі, це чудово, адже Ви точно знаєте чого хочете, але... Як на мене, Ваша проблема саме у надмірній раціональності... звідси невдачі з дівчатами та проблемна шкір... Якщо ми надміру на чомусь "залипаємо", нам цього ніколи не дадуть... Аж поки не встановиться певна внутрішня рівновага...

Це чудово, що Ви як чоловік ладні підставити "плече" своїй коханій. Але чи не може такого роду "допомога" перерости у споживацьке ставлення до Вас? Адже дівчина може почати сприймати такі речі як так і повинно бути. І, якщо в якийсь момент Ви не зможете допомогти матеріально, вона сприйме це як особисту образу і просто піде... таких життєвих прикладів, на превеликий жаль, дуже багато. Чи не поспішили Ви з цим? Адже спершу потрібно зав'язати душевні стосунки, коли разом дуже цікаво... У всякому випадку, я б Вам порадила все таки Ваше питання розібрати більш глибоко. А які стосунки у Ваших батьків?

Дякую за доповнення. На превеликий жаль, якщо жінка вже почала пити та курити, одними вмовляннями Ви їй не допоможете. Якщо у людини вже є залежність ( і особливо небезпечними є саме жіночі залежності), вона сама повинна дуже сильно хотіти їх позбавитися. Вона хоче позбавитися?Другий не дуже втішний ньюанс. Якщо я правильно Вас зрозуміла, жінка вже перебувала у шлюбі до Вас і цей шлюб розпався через схожу поведінку "часто вспоминаются роли бывшего в ее жизни, друзья". Тобто, нею керують ті ж самі установки, що і з попереднім чоловіком, чоловіками? І є ще один бік ситуації. Як на мене, Вам важко розібратися, тому що є деяка залежність від цієї жінки і не тільки побутового характеру....Вам дійсно не вистачає почуття самодостатності (не плутати з матеріальною незалежністю, хоча і вона, швидше за все має місце)...

Доброго дня! Ви пишете, що у Вас з жінкою інтимні стосунки. Жінки, як правило, чоловіка з яким такі стосунки вже існують, сприймають як свого чоловіка - це перше. Друге. Якщо я правильно Вас зрозуміла, Ви їй пропозицію щодо шлюбу не робили? Тобто, Вам хочеться насолоджуватися стосунками без обов'язків? Якщо так, тоді зрозуміла реакція жінки щодо відмови допомагати на дачі... Адже Ви їй практично прямо сказали, що серьозних стосунків з нею не плануєте "Сказал, что мне бы и свою жизнь устроить было бы хорошо (дом потерял и все хозяйство на военном конфликте). Обиделась, ходит молча и удивлена, что я так поступил". І чому тоді вас обурює, що вона звертається за допомогою до друга? Їй же потрібно якось вирішувати свої проблеми? І якщо Ви не дозволяєте собою керувати, тоді чому вважаєте можливим давати вказівки їй щодо того пити їй чи не пити і як вона повинна Вас кохати?

Ответ отредактирован автором 17-06-2021 13:47:34

Доброго дня! Співчуваю Вам, адже у такі моменти відбувається руйнація звичних стереотипних бачень своїх рідних. І це завжди боляче. Не стану повторювати поради своїх колег, скажу лише, що у цьому світі ідеальних людей не існує, у тому числі - і батьків. Кожна людина може помилитися або схибити. І чому вона саме так вчинила, нам може сказати лише вона сама. А зроузуміти повністю можна лише тоді, коли сам опинишся на тому ж місці. Як на мене, проблема полягає в тому, що потрібно навчитися сприймати своїх батьків без ідеалізації, яка властива дитині. І Мало того, навчитися любити своїх батьків не зважаючи ні нащо, просто тому, що вони дали життя...

Доброго дня! Абсолютно згодна з колегами. Як на мене, Ваше питання у першу чергу стосується стосунків між Вашими батьками. Та Вашою реакцією на їх поведінку як сина. А все інше, то шляхи "переносу" проблеми" в інше русло. Ви пишете "Меня беспокоит мысль о том, что если с ними что-то произойдет в правовом поле, я не смогу им помочь". Чому не зможете допомогти? І що Ви взагалі маєте на увазі, говорячи про "допомогу"? Адже правові інститути залишаться ті ж самі і після Вашого від'їзду, якщо Ви маєте на увазі юридичний бік проблеми. А якщо говорити про суто психологічний, то найкраще, як на мене, це розібратися зі своїми страхами та невпевненістю. Які, до речі, є також певними проявами латентної агресії...

Доброго дня! Розумію Ваші побоювання щодо повернення та того, що чоловік почне себе поводити так само як і раніше. Але і зрозуміло, що родину отак похапцем руйнувати також немає сенсу. Та й взагілі, не варто її руйнувати. Адже чоловіки поводять себе тільки так, як їм це дозволяють робити жінки. Тому розлучення не принесе вирішення внутрішньої проблеми. От Ви пишете "И могла просто сорваться.Я быстро остывала,просила извинения что так глупо все получилось....иногда я могла уснуть не ужинав..". Як на мене, біда в тому, що Ви просто не знаєте як правильно себе поводити з чоловіком, щоб він змінив свою поведінку. Вас кидає з краності в крайність. Ви або працюєте як віл, і займаєте таку собі позицію "жертви" або "включаєте" від перенапруження та втоми агресивність. А ні те, ні інше аж ніяк не вплине позитивно на близьку людину. Чоловків потрібно не лише кохати, їх ще потрібно вміти виховувати. Величезна кількість прикладів, коли один і той же чоловік поводить себе абсолютно по-різному з різними жінками. Окрім того, чоловіки не реагують на слова, для них це "пустий звук", якщо ще не сформовані по справжньому близькі душевні стосунки. А у Вас вони ще поки на стадії формування, не більше... Тому, як на мене, потрібно чоловіку ставити умови. Але, певне, потрібно вміти це правильно робити. Тому я б Вам порадила декілька зустрічей з
сімейним психологом, щоб напрацювати правильну тактику поведінки... У Вас є діти, тому родину варто прагнути зберегти!

Ответ отредактирован автором 17-06-2021 12:46:40

Знаете, если это "Ваша девушка" она Вас рано или поздно "увидит". Но ведь Вам надо, чтобы увидела не как друга, правда? На сколько я поняла, она Вас пока воспринимает как того, кто будет рядом в нужный момент. То есть, как нечто, что можно при желании "достать" или "задвинуть". При такой постановке отношений, она Вас вряд ли увидит как мужчину, с которым хотелось бы иметь семью. Тем более, что семья - это огромная ответственность для мужчины. Вы уверены, что "потянете" семью? Ведь хотеть и "мочь" - достаточно разные вещи...

Добрый день! Думаю, ч то Вам сейчас не стоит "педалировать" ситуацию, ведь чем "больше женщину мы любим, тем меньше нравимся мы ей". Но это не означает совершенно о ней забыть. И я бы Вам не советовала становиться на путь "соответствия" женского видения мужчины, намного лучше будет, если вы сможете проявить себя как личность. А для этого надо начать заниматься саморазвитием, выставлять жизненные цели и учиться их достигать. То есть, научиться быть самодостаточным. И лучше этому учиться вместе со специалистом. Правильный старт дает огромное преимущество для достижения своих желаний.

Ви можете обрати спеціаліста, до якого "лежить душа", тому що практично всі працюють в онлайн- режимі. Всі контакти є на особистих сторінках психологів, куди Ви можете зайти і зв'язатися з обраним психологом конкретно. Ответ отредактирован автором 17-06-2021 11:54:56Ответ отредактирован автором 17-06-2021 11:56:36

Ответ отредактирован автором 17-06-2021 12:19:36

Добрый день! Можно понять Ваши тревоги за своих близких и жить с ощущением несоответствия - очень сложно. Вы постоянно акцентируете свое внимание на понятиях "нормальности" и испытываете постоянный страх "несоответствовать". Есть неписанный закон, чем больше мы чего-то боимся, тем оно быстрее активизируется. То есть, иногда мы сами, не осознавая этого, загоняем себя еще больше в глубь проблемы... И еще. Вы пишете "я атеист, но порой, когда в моей голове плозие мысли и фантазии, я боюсь за них кары или их воплощения в реальность. Я даже проговариваю тогда в голове, что я это не серьёзно, что это как шутка". Действительно, если у человека атеистическая концепция восприятия нашего мира, тогда такие мысли будут казаться пугающими и весьма странными. И станут еще больше подталкивать к ощущению собственной "ненормальности". А что, если не мысли неправильные, а сама концепция восприятия мира? А что если именно такая концепция "включает" фактически программу саморазрушения, которая сейчас Вами и руководит?

Доброго дня Вікторе! Ви дуже вичерпно та чесно, як на мене, описали свій стан. А це вже свідчить про те, що Ви здатні до самоаналізу, а отже - потужних внутрішніх змін. Так, ситуація не з легких. Але у цьому житті я ще не бачила людей, які б у певний час не стикалися з певними питаннями та проблемами, які потрібно було б вирішувати. Останнім часом проблема депресивних станів дуже "помолодшала". Я стикалася багаторазово з ситуаціями саме підліткової депресії. І як на мене, причина їх появи в тому, що накопичилася величезна купа проблем в цілому, у кожної родини окремо, які ніхто довгий час свідомо не вирішував. Тобто, депресивні стани - це загалом неправильне сприйняття себе та оточуючого світ. Це зупинка у розвитку, нерозуміння сенсу життя, відсутність мети та цілей - таке собі, здебільшого споживацьке ставлення до свого існування. Дитина підсвідомо сприймає бачення світу від батьків, і якщо воно недостатньо гармонічне, найменша дрібна ситуація (як ото у Вас з гускою), може запустити процес виникнення депресії. Таким чином, наша психіка "сигналізує", що варто зупинитися та дуже серьозно зайнятися переосмисленням свого існування. Як тільки правильна концепція життя формується, депресія відступає... І ще. Я Вас дуже розумію щодо небажання афішувати свій стан і свою "слабкість" (хоча, це хибне бачення проблеми, адже депресія аж ніяк не нівелює значення людської особистості, і виникнути може у будь-якої людини при певних обставинах). Тому є варіанти роботи з психологом через вайбер, ватсап, скайп або телеграм без включення відео-камери. А лише тільки через голосовий зв'язок. Тому головне у Вашій ситуації, це прийняти рішення щось кардинально міняти у своєму житті і почати працювати з психологом.

Перечитала ще раз Ваші доповнення. А яка Ваша мета щодо "Практикую периодическое голодание. Не употребляю ничего влияющий на сознание"? Поясню суть питання. Ці практики однозначно дуже потужні, але... Вони можуть як приносити дуже велику користь, так і надзвичайно шкодити людини. У тому числі, давати зворотній ефект. І як це не дивно, результат залежить від сформованої внутрішньої концепції, а отже мети їх задіяності...

Перчитала декілька разів - дуже сумно читати Вашу сповідь... Не ми цей світ створили, тому дуже важко зрозуміти чому так інколи складається доля. Але, те що є певні закономірності у тому, що ми отримуємо тих чи інших батьків - це однозначно, хіба що одразу цього зрозуміти не можемо. Діти і батьки, як би не склалися між ними стосунки, пов'язані між собою глибинно, на рівні почуттів та емоцій, пов'язані певними закономірностями. І цих закономірностей існує досить багато. Але поки що зверну Вашу увагу на одну. Так, батьки бувають дуже різними і дуже по різному ставляться до своїх дітей. Але вони, незважаючи ні на що, на все життя залишаються тими, хто дав життя, а отже, дав можливість розвиватися, вирішуючи складні проблеми, і ставати кращими завдяки складній внутрішній роботі душі. І тому чим більше ми ненавидимо своїх батьків, чим сильніше їх засуджуємо та не приймаємо їхньої поведінки, тим більше це шкодить саме нам. Бо осуд, презирство та неприйняття - це та ж сама агресія, яка на рівні підсвідомості блокує правильне ставлення до себе та оточуючого світу. (Внутрішнє сприйняття батьків і ставлення до них в житті - може дуже відрізнятися в залежності від обставин). Найвагомішу роль відіграє саме внутрішнє сприйняття, яке пов'язане з питанням прийняття та прощення). Якщо сказати простою мовою, у людини, яка несе образи на батьків, ніби відрізають коріння. А без коріння, як Ви розумієте, жити щасливо просто неможливо. Що, власне, з Вами і відбувається. Окрім того, Ваша проблема ще лежить у сфері абсолютно неправильно сформованого світогляду...

Ответ отредактирован автором 16-06-2021 16:20:07

Доброго дня! Співчуваю Вам, адже жити без усвідомлення власної ідентифікації дуже складно. Як на мене, у Вас величезне почуття провини, яке сформувалося швидше за все в дитинстві і якимось чином пов'язане саме з батьками.А саме почуття провини може бути наслідком глибокої неусвідомленої дитячої травми. Так інколи буває, що дитина потрапляє в не дуже гарну ситуацію, яку "переварити" не може через брак внутрішніх ресурсів. І тоді ця "травма" іде у підсвідомість до "кращих часів" даючи про себе знати через різноманітні почуття, такі як у Вас: небажання, щоб до Вас доторкалися, почуття провини, почуття "я погана дівчинка"... Окрім того, Ви пишете, що віруюча людина. Але, як на мене, і у цій сфері є деякі проблеми, з якими потрібно розібратися. Бо Ваше "вірування", як на мене, швидше схоже на релігійні почуття, які суттєво відрізняються від справжньої віри...