Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Судячи з того, що Ви пишете, у Вас є ще так звані "родові програми", які діють підсвідомо, бо "перейшли" у "спадок" від батьків... А їх поміняти лише бажанням щось змінити фактично неможливо...

Справа в тому, що до тих пір, поки Ви внутрішньо не пройдете "трансформацію" дитячого бачення мами та оточуючих, життя Вас навряд чи "відпустить" жити окремо. Адже ми знаходимося в ситуації до тих пір, поки чогось недоробили та недоосмислили... А трансформацію пройти самотужки без психолога практично неможливо... Мені шкода.

Мені шкода, але в ситуаціях пов'язаних з психологічними приблемами, вищі освіти суттєво нічого не дадуть. Адже потрібно бачити ситуацію зовні. А Ви знаходитеся "всередині" системи, тобто "зав'язані" емоційно. Що підтверджують Ваші слова "я просто такой человек скажем так замкнутый,мне говорят гадости а я молчу и всё это внутри держу, когда же мне надоело это терпеть и я начала говорить что я думаю и мужу и его родителям всё стало только хуже,а мужу всё больше всё равно становится". Вами "керують" образи. Ви дуже залежні від того, хто і що Вам скаже.. І чим більше Ви "залипаєте" на чоловікові, чим більше очікуєте чогось від нього, тим далі він від Вас відсторонюється... Толку від Ваших зовнішніх реакцій дуже мало, тому що близькі реагують на те, що у нас всередині... А всередині у Вас образи, гнів, невдоволення та претензії... Як на мене, Вам потрібно декілька консультацій з психологом, які зараз чудово проводяться у тому числі онлайн. І різниці з "живими", на мою думку як спеціаліста, ніякої..

Ответ отредактирован автором 13-06-2021 17:59:12

Справа в тому, що ідеалізація однозначно провокує і внутрішню зверхність. Просто це помітити в самому собі аж занадто складно... Якщо я бачу світ тільки от таким, то все, що не співпадає, вже одразу нівелюється... І Ваша сором'язливість, окрім природьої жіночої властивості, може мати також причину. Ідеалізація оточуючого світу може бути відзеркаленням критичного ставлення і до себе. Звідси може бути і невпевненість... Ви пишете, що з батьками чудові стосунки... У кого з батьків така ж схильність ідеалізувати оточуючих?

Дякую за доповнення. Отже бачу два напрямки для пропрацювання. Перший - застарілі образи, які і досі не дають Вам нормально жити. Окрім того, не так все було однозначно, як на мене, у тій ситуації з аварією та Вашою вагітністю. І другий - поведінкова модель "жертви", що перейшла " у спадок" від мами. Біда в тому, що внутрішньо Ваш чоловік став для Вас головним сенсом життя. Ви "зрослися" з ним, тому немає сил на те, щоб не тільки про нього турбуватися, а і його виховувати. Тобто, якщо у Вас поміняються внутрішні установки та Ви навчитеся правильно себе поводити з ним, у Вас ще все налагодиться з чоловіком...

Ответ отредактирован автором 13-06-2021 17:40:43

Доброго дня, Тетяно! Як на мне, те що з Вами відбувається цілком закономірно, адже всередині Вас залишилася травма від попередніх непрожитих стосунків. Ви "недоговорили", "недожили", Ви ще й досі щось йому намагаєтеся довести... Можливо, що він дуже неправий, що недооцінив Вас... Тобто, внутрішньо Ви досі "зв'язані" з тим чоловіком. А так влаштована наша психіка, що енергія іде туди, куди "летять" наші думки. Саме тому Ви почуваєтеся виснаженою. Якщо говорити просто, Ви ще й досі "годуєте" його своєю любов'ю... А це дійсно дуже небезпечно, адже у Вас є чоловік та діти, яким дуже потрібна Ваша любов... Необхідно "допрожити" стосунки... і все стане на свої місця одразу...

Доброго дня Ірино! Дуже неприємна, як на мене, ситуація. Ви пишете "от общаюсь сейчас с парнем можно сказать живёт у меня, говорит что я хорошая девушка не хожу гулять, не пью с компаниями. Но внешне я ему не нравлюсь, так говорят если бы ты не была домашней то я бы на тебя не посмотрел бы". Як на мене, те що відбувається набагато глибше, адже з якоїсь причини Ви самі згодилися жити з чоловіком, який Вас не цінує... І від того, що Ви зараз просто розірвете стосунки, навряд чи щось змінеться. Адже невпевненість у собі та невміння правильно себе поводити залишиться з Вами. Як склаися стосунки між батьками? Які у Вас стосунки з батьком? З мамою?

Дякую Вам за відвертість. Ви пишете "влаштувалась на робу, на якій я була сама молодша. Потім до нас прийшла співробітниця, якій було 30+ і я її вчила. Тоді думала, як я не хотіла би опинитись на її місці, вона тоді була така розгублена, невпевна , як я зараз". Як на мене, Ви "застрягли" на тій ситуації із співробітницею. По перше, тоді Ви хоча і були наймолодша, але соціально більш реалізована ніж та жінка у 30 років. І по-друге, чим більше ми чогось боїмося, когось засуджуємо чи ставимося несвідомо більш зверхньо, тим швидше опиняємося саме в такій ситуації. І ще, як на мене, те, що у Вас немє друзів - це проблема ідеалізації стосунків, перебільшеної вимогливості до оточуючих. За принципом "вони неправильні". Тобто невімння приймати людей з їх недоліками... Але цьому можна допомогти однозначно... Розібратися із ситуацією в 17 років та приділити увагу побудові правильного світогляду...

Доброго дня lyda! Я Вам співчуваю, адже невимовно важко, коли близька людина стає джерелом страждань. Як на мене, причина того, що відбувається лежить у Вашій внутрішній надзвичайно сильній прив'язаності до матері. Ви ще і досі дивитеся на неї очима маленької дівчинки, якій замість любові дали суцільні образи. І ставитеся до матері з позиції власного розуміння життя. Тобто, досі ніяк не можете зрозуміти, у чому Ваша провина? Чому вона так себе поводить, адже Ви все життя прагнули їй догодити і бути "гарною дівчинкою"... Ви внутрішньо дуже залежні від почуттів та бажань мами, Ви досі від неї очікуєте щастя... Тому і не можете витримати, коли вона починає конфлікт і теж починаєте з нею сваритися "я совсем не агрессивный человек, не могу ей дать отпор, начинаю взрываться и тоже хамить, грубить, но это ничего не меняет, увы". А мама вже давно по відношенню до Вас стала емоційним "вампіром" і через скандали отримує енергію, якої їй не вистачає... І так буде тривати до тих пір, поки Ви не розберетися зі своїм дитинством, як це не дивно...

Доброго дня Ліка! Співчуваю Вам! Адже постійно жити з таким почуттям надзвичайно боляче. Загалом ревнивими стають тоді, коли на перше місце ставиться близька людина, коли близька людина стає головною метою і сенсом життя. Тобто, "злипаються" з нею, починають ставитися як до власної речі, яка "мені належить". У Вашому випадку ситуація ускладнюється ще і тим, що у Вас, судячи з того, що Ви пишете, іде так звана "родова програма", коли від батьків до дітей передаються однакові моделі поведінки. (Маленька дитина несвідомо перебирає на себе поведінкові моделі батьків, якими потім користується в житті автоматично, рефлекторно). Тому Вам так важко змінювати свою поведінку. Адже керує емоціями, почуттями та діями на 90% саме підсвідомість, куди ці програми і були "закладені". Тому і ситуація з попередніми стосунками не була випадковою, як на мене. Адже, наше життя виконує наші підсвідомі "замовлення" - якщо є ревнивість, навіть якщо вона ще не проявлена, створюється ситуація, де б ця ревнивість була виправдною. І як на мене, це чудово, що Ви вже усвідомили саму проблему та відслідкували зв'язок її з поведінкою Ваших батьків. Це означає, що у Вас з'явився внутрішній ресурс, щоб цю програму нарешті "перезавантажити"...

Ответ отредактирован автором 13-06-2021 16:52:52

Доброго дня Ljaljok! Як ставилися до Вас батьки в дитинстві? Чи говорили Вам слова любові або просто приємні для Вас слова?

Доброго дня Анно! Загалом сором'язливість та невпевненість для жінки - це абсолютно нормальне почуття... Особливо, якщо вона довго була відірвана від соціуму, як ото у Вас. Але, якщо не стало на стільки занадто, що перешкоджає нормальному життю... Ви пишете, що почуваєте сбе на психологічно на 17 років. Що відбувалося значимого у цьому віці для Вас? Як склалися стосунки з батьками?

Доброго дня Ірино! Як правило, "заїдати" починають тоді, коли не вистачає внутрішнього ресурсу на подолання стресових ситуацій. Тоді проблеми "заганяються" у підсвідомість до "кращих часів". Як давно це почалося? Можливо була якась ситуацію, що "запустила" цю програму? Самооцінка та схильність ображатися безпосередньо пов'язані з почуттям власної гідності, яке вибудовується з дитинства. Як склалися стосунки з батьками?

Доброго дня vladislava! Судячи з Ваших слів, у Вас абсолютно відсутны душевні контакти з чоловіком. Складається таке враження, що Ви живете як "безсловесна" наймичка... Ви пишете "С мужем в браке 3 года есть ребёнок 2 года, встречались до брака очень долго,вместе общем 9 лет, после того как забеременела муж со временем сильно охладел..."Як змінилися Ваші стосунки після Вашої вагітності? Що стало причиною таких змін? Можливо булит якісь ситуації? Як склалися стосунки у Ваших батьків?

Добрый день! Дело в том, что если вы живете совместно, для Вас Вы - уже замужем, поэтому фактически и поступать надо как супруга по отношению к мужу. Другой вопрос, что у мужчины к женщине немного другое отношение... Это из сферы знаний о природе мужчины и женщины...