Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня! Розумію Ваші побоювання щодо повернення та того, що чоловік почне себе поводити так само як і раніше. Але і зрозуміло, що родину отак похапцем руйнувати також немає сенсу. Та й взагілі, не варто її руйнувати. Адже чоловіки поводять себе тільки так, як їм це дозволяють робити жінки. Тому розлучення не принесе вирішення внутрішньої проблеми. От Ви пишете "И могла просто сорваться.Я быстро остывала,просила извинения что так глупо все получилось....иногда я могла уснуть не ужинав..". Як на мене, біда в тому, що Ви просто не знаєте як правильно себе поводити з чоловіком, щоб він змінив свою поведінку. Вас кидає з краності в крайність. Ви або працюєте як віл, і займаєте таку собі позицію "жертви" або "включаєте" від перенапруження та втоми агресивність. А ні те, ні інше аж ніяк не вплине позитивно на близьку людину. Чоловків потрібно не лише кохати, їх ще потрібно вміти виховувати. Величезна кількість прикладів, коли один і той же чоловік поводить себе абсолютно по-різному з різними жінками. Окрім того, чоловіки не реагують на слова, для них це "пустий звук", якщо ще не сформовані по справжньому близькі душевні стосунки. А у Вас вони ще поки на стадії формування, не більше... Тому, як на мене, потрібно чоловіку ставити умови. Але, певне, потрібно вміти це правильно робити. Тому я б Вам порадила декілька зустрічей з
сімейним психологом, щоб напрацювати правильну тактику поведінки... У Вас є діти, тому родину варто прагнути зберегти!

Ответ отредактирован автором 17-06-2021 12:46:40

Знаете, если это "Ваша девушка" она Вас рано или поздно "увидит". Но ведь Вам надо, чтобы увидела не как друга, правда? На сколько я поняла, она Вас пока воспринимает как того, кто будет рядом в нужный момент. То есть, как нечто, что можно при желании "достать" или "задвинуть". При такой постановке отношений, она Вас вряд ли увидит как мужчину, с которым хотелось бы иметь семью. Тем более, что семья - это огромная ответственность для мужчины. Вы уверены, что "потянете" семью? Ведь хотеть и "мочь" - достаточно разные вещи...

Добрый день! Думаю, ч то Вам сейчас не стоит "педалировать" ситуацию, ведь чем "больше женщину мы любим, тем меньше нравимся мы ей". Но это не означает совершенно о ней забыть. И я бы Вам не советовала становиться на путь "соответствия" женского видения мужчины, намного лучше будет, если вы сможете проявить себя как личность. А для этого надо начать заниматься саморазвитием, выставлять жизненные цели и учиться их достигать. То есть, научиться быть самодостаточным. И лучше этому учиться вместе со специалистом. Правильный старт дает огромное преимущество для достижения своих желаний.

Ви можете обрати спеціаліста, до якого "лежить душа", тому що практично всі працюють в онлайн- режимі. Всі контакти є на особистих сторінках психологів, куди Ви можете зайти і зв'язатися з обраним психологом конкретно. Ответ отредактирован автором 17-06-2021 11:54:56Ответ отредактирован автором 17-06-2021 11:56:36

Ответ отредактирован автором 17-06-2021 12:19:36

Добрый день! Можно понять Ваши тревоги за своих близких и жить с ощущением несоответствия - очень сложно. Вы постоянно акцентируете свое внимание на понятиях "нормальности" и испытываете постоянный страх "несоответствовать". Есть неписанный закон, чем больше мы чего-то боимся, тем оно быстрее активизируется. То есть, иногда мы сами, не осознавая этого, загоняем себя еще больше в глубь проблемы... И еще. Вы пишете "я атеист, но порой, когда в моей голове плозие мысли и фантазии, я боюсь за них кары или их воплощения в реальность. Я даже проговариваю тогда в голове, что я это не серьёзно, что это как шутка". Действительно, если у человека атеистическая концепция восприятия нашего мира, тогда такие мысли будут казаться пугающими и весьма странными. И станут еще больше подталкивать к ощущению собственной "ненормальности". А что, если не мысли неправильные, а сама концепция восприятия мира? А что если именно такая концепция "включает" фактически программу саморазрушения, которая сейчас Вами и руководит?

Доброго дня Вікторе! Ви дуже вичерпно та чесно, як на мене, описали свій стан. А це вже свідчить про те, що Ви здатні до самоаналізу, а отже - потужних внутрішніх змін. Так, ситуація не з легких. Але у цьому житті я ще не бачила людей, які б у певний час не стикалися з певними питаннями та проблемами, які потрібно було б вирішувати. Останнім часом проблема депресивних станів дуже "помолодшала". Я стикалася багаторазово з ситуаціями саме підліткової депресії. І як на мене, причина їх появи в тому, що накопичилася величезна купа проблем в цілому, у кожної родини окремо, які ніхто довгий час свідомо не вирішував. Тобто, депресивні стани - це загалом неправильне сприйняття себе та оточуючого світ. Це зупинка у розвитку, нерозуміння сенсу життя, відсутність мети та цілей - таке собі, здебільшого споживацьке ставлення до свого існування. Дитина підсвідомо сприймає бачення світу від батьків, і якщо воно недостатньо гармонічне, найменша дрібна ситуація (як ото у Вас з гускою), може запустити процес виникнення депресії. Таким чином, наша психіка "сигналізує", що варто зупинитися та дуже серьозно зайнятися переосмисленням свого існування. Як тільки правильна концепція життя формується, депресія відступає... І ще. Я Вас дуже розумію щодо небажання афішувати свій стан і свою "слабкість" (хоча, це хибне бачення проблеми, адже депресія аж ніяк не нівелює значення людської особистості, і виникнути може у будь-якої людини при певних обставинах). Тому є варіанти роботи з психологом через вайбер, ватсап, скайп або телеграм без включення відео-камери. А лише тільки через голосовий зв'язок. Тому головне у Вашій ситуації, це прийняти рішення щось кардинально міняти у своєму житті і почати працювати з психологом.

Перечитала ще раз Ваші доповнення. А яка Ваша мета щодо "Практикую периодическое голодание. Не употребляю ничего влияющий на сознание"? Поясню суть питання. Ці практики однозначно дуже потужні, але... Вони можуть як приносити дуже велику користь, так і надзвичайно шкодити людини. У тому числі, давати зворотній ефект. І як це не дивно, результат залежить від сформованої внутрішньої концепції, а отже мети їх задіяності...

Перчитала декілька разів - дуже сумно читати Вашу сповідь... Не ми цей світ створили, тому дуже важко зрозуміти чому так інколи складається доля. Але, те що є певні закономірності у тому, що ми отримуємо тих чи інших батьків - це однозначно, хіба що одразу цього зрозуміти не можемо. Діти і батьки, як би не склалися між ними стосунки, пов'язані між собою глибинно, на рівні почуттів та емоцій, пов'язані певними закономірностями. І цих закономірностей існує досить багато. Але поки що зверну Вашу увагу на одну. Так, батьки бувають дуже різними і дуже по різному ставляться до своїх дітей. Але вони, незважаючи ні на що, на все життя залишаються тими, хто дав життя, а отже, дав можливість розвиватися, вирішуючи складні проблеми, і ставати кращими завдяки складній внутрішній роботі душі. І тому чим більше ми ненавидимо своїх батьків, чим сильніше їх засуджуємо та не приймаємо їхньої поведінки, тим більше це шкодить саме нам. Бо осуд, презирство та неприйняття - це та ж сама агресія, яка на рівні підсвідомості блокує правильне ставлення до себе та оточуючого світу. (Внутрішнє сприйняття батьків і ставлення до них в житті - може дуже відрізнятися в залежності від обставин). Найвагомішу роль відіграє саме внутрішнє сприйняття, яке пов'язане з питанням прийняття та прощення). Якщо сказати простою мовою, у людини, яка несе образи на батьків, ніби відрізають коріння. А без коріння, як Ви розумієте, жити щасливо просто неможливо. Що, власне, з Вами і відбувається. Окрім того, Ваша проблема ще лежить у сфері абсолютно неправильно сформованого світогляду...

Ответ отредактирован автором 16-06-2021 16:20:07

Доброго дня! Співчуваю Вам, адже жити без усвідомлення власної ідентифікації дуже складно. Як на мене, у Вас величезне почуття провини, яке сформувалося швидше за все в дитинстві і якимось чином пов'язане саме з батьками.А саме почуття провини може бути наслідком глибокої неусвідомленої дитячої травми. Так інколи буває, що дитина потрапляє в не дуже гарну ситуацію, яку "переварити" не може через брак внутрішніх ресурсів. І тоді ця "травма" іде у підсвідомість до "кращих часів" даючи про себе знати через різноманітні почуття, такі як у Вас: небажання, щоб до Вас доторкалися, почуття провини, почуття "я погана дівчинка"... Окрім того, Ви пишете, що віруюча людина. Але, як на мене, і у цій сфері є деякі проблеми, з якими потрібно розібратися. Бо Ваше "вірування", як на мене, швидше схоже на релігійні почуття, які суттєво відрізняються від справжньої віри...

Доброго дня Юліє! Якщо я правильно зрозуміла написане, у Вас є ознаки заблокованості чуттєво-емпатійної сфери. Причин такої поведінки може бути декілька. Але найвірогідніша, як на мене, це якась Ваша непрожита дитяча травма. Тобто, коли людині хтось зробив боляче, вона підсвідомо хоче зробити боляче іншій людини. Така собі не дуже ефективна компенсаторика. Щоб спробувати допомогти отримати відповіді, потрібно дещо більше інформації про Ваші стосунки з батьками та стосунків між батьками.

Доброго дня Алісо! Співчуваю Вам. Адже жити з таким "тягарем" дійсно важко. Самооцінка людини, як правило, формується у дитинстві та підлітковому віці під впливом багатьох факторів. Але найвирішальну роль відіграють стосунки з батьками, стосунки між батьками та сам факт світогляду людини. Як склалися стосунки з батьками?

Ответ отредактирован автором 16-06-2021 15:04:15

Дякую Женя за доповнення! Ви пишете, що у Вас є "любимая работа, в которую я ухожу с головой, хорошие отношения с родителями, другие друзья (пусть и не такие близкие), мне нравится моя внешность, я учу иностранные языки, путешествую" - і це дійсно чудово! Але поняття самодостатність насправді - це вміння любити "попри все", без "залипань" та емоційної залеженості (як то: образи, гнів, тривога, страх, ревнощі тощо). Судячи з того, що Ви написали раніше, у Вас іде дуже сильна емоційна "зав'язка", яка не дає можливості Вам правильно вибудовувати стосунки. Адже людина, яку "переполняет злоба и ревность" сприймати події врівноважено просто не зможе. А отже, не зможе приймати правильні рішення у потрібний момент... І у такому випадку, просто на якийсь час трохи відсторнонитися, не дасть необхідного ефекту. Окрім того, у разі непередбачувано перебігу подій, ще й може доповнитися "самоїдством". На кшталт: зробила якось не так, не те, не тоді і "все зіпсувала"... А це вже додаткова травма... Як на мене, потрібна робота із "емоційним залипанням". Це дасть Вам можливість "виграти" при будь якому перебігу подій....

Скажите Алина, Вы бы смогли доверять человеку, который столько раз уже обманывал? А Вы не задумывались, что так хотите его вернуть только потому, что это он Вас бросил, а не Вы его? Если бы он так же продолжил за Вами "бегать", как раньше и так же прощать, Вы бы оценили его? Нравиться Вам или не нравиться, но дело не в заниженной самооценке, а в ущемленном самолюбии. То что Вы "бегаете" теперь униженно за молодым человеком, вряд ли чем то Вам поможет. Необходимы на столько глубинные изменения внутри Вас, чтобы он вновь начал Вам доверять, чтобы посмотрел на Вас другими глазами... Чтобы начал Вас уважать как человека... Потерять доверие очень легко и очень трудно его завоевать вновь. Простыми словами "прости" и "хочу вернуть" этого не добиться. Для этого надо менять себя. Надо разбираться в причинах своего поведения. Надо понимать откуда такие неправильные установки... разбираться с отношениями в семье... Не бывает дисгармонии у ребенка, если он воспитывается в гармоничных семьях. А создается впечатление, что именно этого Вы меньше всего хотите... Ведь уважать можно только того человека, который уважает себя. А значит, так ли для Вас ценен этот человек?

Ответ отредактирован автором 15-06-2021 20:12:19

Если честно, очень странная трактовка написанного. Если не секрет, у кого из психологов Вы прочитали про то, что надо "на все забить, уволиться с работы, перестать искать девушку, перестать чего-либо хотеть и мне все само свалиться на голову"?

Ответ отредактирован автором 15-06-2021 20:09:35

Добрый день! Сочувствую Вам. Но, то, что с Вами происходит - это никакое не "уродство". Как по мне, Вы просто очень сильно "залипли" на своем желании иметь девушку. Так устроен наш мир, что чем больше мы чего-то жаждем, тем меньше оно нам буде доступно. Точно такой же принцип действует и с деньгами. Большие деньги есть у тех людей, которые не впадают в депрессии, если их теряют. А начинают просто работать дальше. Кроме того, есть такое понятие как "развитый" мужчина. Это мужчина, у которого хорошо сформировано чувство самодостаточности и есть жизненная серьезная цель. Зависимый, униженный человек не может вызывать уважения, согласитесь. Кроме того, такая зависимость от желания быть с девушкой вполне может быть "родом из детства". Какие у Вас отношения с мамой? Какое было детство? Какие отношения между родителями?Ответ отредактирован автором 15-06-2021 18:58:20

Ответ отредактирован автором 15-06-2021 18:59:58