Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Как сложились у Вас отношения с Вашими родителями? Как то уж очень быстро принялась Вами роль "жертвы"...

Добрый день! У Вашего мужчины серьезные проблемы.. И ему надо максимально быть сосредоточенным... Наилучшая помощь - это не мешать ему... А вместо этого... Претензии, капризы, обидки... Кого Вам больше жаль и кому Вы больше сочувствуете? Если в условиях бесконечных упреков, Ваш мужчина еще общается с Вами - он действительно Вас любит, однозначно... Нормальный мужчина решает свои проблемы всегда сам, тем более, что вы еще не муж и жена... Знаете, читая Ваши слова "Я почувствовала бы себя любимой и нужной, если бы человек нормально со мной поговорил и мы вместе думали как быть" мне как то очень сильно стало не по себе "Я, мне, мое, обо мне, про меня..." Ни сочувствия, ни понимания... Сплошные капризы и огромное Эго... Есть только Ваши чувства и Ваши желания, но нет ни чувств, нижеланий , ни потребностей Вашего мужчины...

До тех пор пока Вы станете искать решение вопроса во внешних действиях - у Вас ничего не решится "Но как перестать об этом думать, ведь мысли о прошлом мне не дают покоя". Ваша проблема находится внутри Вас.... И я Вам об этом уже написала. То, что Вы "не увидели" мой ответ говорит о том, что внутри Вас серьезный блок состоящий из множества чувств: страха, вины, Стыда, обиды... И Вы просто "уклоняетесь" подсознательно от решения проблемы, потому что это серьезная внутрення работа по переосмыслению своего видения себя и окружающего мира... Но убежать от себя невозможно, можно только себя "загнать" в ловушку, из которой выйти с каждым днем будет все сложнее... Бег по кругу не даст выхода из этого самого круга...

Доброго дня! Співчуваю Вам, адже жити з почуттям недовіри до близької людини дуже важко. Чоловік та жінка - це взаємозалежність у всьому. Як, наприклад, взаємопов'язані ємності. Якщо в одну наливати рідину, у іншій її стане більше. І навпаки. Тобто, зовнішня проблема чоловіка на пряму пов'язана з внутрішньою проблемою у Вас. Як склалися стосунки у Ваших батьків? Які у Вас з ними стосунки? Чому "розпався" перший шлюб?

Доброго дня Каріно! Ваша ситуація не з легких. Адже гірше за власні проблеми можуть бути тільки проблеми з дітьми. І Ви абсолютно праві, коли пишете, що це Ваш син і от так просто взяти і викреслити його з життя неможливо. наркозалежність - це одна з найстрашніших залежностей. По факту - це вже хвороба. При чому не тільки фізична, а ще і хвороба душі. Якими б в родині близькі люди не були різними, всі абсолютно "зв'язані" між собою на рівні підсвідомості невидимими "ниточками".Що певним чином свідчить про те, що проблема з одним стосується абсолютно всіх. І особливо матері. Бо саме від матері діти переймають в дитинстві поведінкові моделі та світогляд. Зараз здається що досить пізно розбиратися що і коли було зроблено не правильно, які допущено помилки... Але не зробивши цього, у Вас немає жодного шансу допомогти своїй дитині. Окрім того, серйозне переосмислення свого життя дасть можливість суттєво змінитися. І змінювати свого сина непомітно через оті самі внутрішні енергетичні "ниточки-канали". Тим паче, що немає сенсу про щось говорити із залежною людиною - вона сама собі вже не належить, на превеликий жаль. Отже, залишається єдиний шлях через себе...

Доброго дня Аліно! В принципі, немає нічого поганого у тому, щоб прагнути все робити якісно та досягати своєї мети. Але якщо перфекционізм перетворюється на нав'язливу ідею, тоді це дійсно вже проблема... Ви пишете "И это доводит до изнеможения, головных и сердечных болей. Но я все равно зубами вгрызаюсь в идею быстрого и качественного исполнения, придаю задаче чрезмерного значения". У мене одразу одне питання. Кому і що Ви весь час прагнете довести? Для кого Вам так хочеться бути "гарною дівчинкою"? Як склалися у Вас стосунки з батьками? Як на мене, Ваша проблема "родом з дитинства" і саме там потрібно шукати відповіді...

Добрый день! Действительно, ситуация неприятная. Вы пишете "Не могу понять,почему у него такой повышенный интерес к этой теме и как избавится от чувства вины" Своими словами, как по мне, Вы приктически дали ответ на свой вопрос.Дело в том. что нам только кажется, что мы воспринимаем друг друга на уровне слов и поведения. На самом деле, наше подсознание "считывает" внутренне состояние близкого человека. Ваш муж фактически реагирует на Ваше огромное чувство вины. Чувство вины - это страх, неуверенность в себе, обида и т.д., что по факту есть латентной формой внутренней агрессии. И чем сильнее Ваше чувство вины, тем сильнее будет его желание разобраться с тем, что с вами происходит. выход единственный - вместе с психологом разобратьс в своихвнутренних чувствах и перестать "сьедать" себя и попутно - своего мужа... А развод, уход от мужа ничего абсолютно не даст, кроме увеличения проблем. Вы хотете на всю жизнь остаться одна с огромным комплексом вины и ненависти к себе?

Спасибо за откровенность! По опыту знаю, что мужчинам всегда намного сложнее обратиться к психологу чем женщине. И причина кроется в самой мужской природе. Ведь он пришел в этот мир побеждать, справляться с проблемами в одиночку, не признаваться никому в своих слабостях и проблемах. Поэтому начать работать могут очень сильные люди, которые уже имеют ресурсы признаться самому себе, что не всегда и не все от нас в этом мире зависит. Поэтому Ваше "отсутствие возможностей", как по мне, в переводе на язык психологии, звучит как "внутреннее сопротивление переменам". Когда человек уже действительно принял решение менять что-то в своей жизни, сразу находятся и финансы и возможность выйти на связь с психологом онлайн... Если не "находятся", значит не все еще внутренние возможности исчерпаны для решения проблемы...

Доброго дня! Те, що Ви робите висновки і намагаєтеся змінюватися - робить Вам "респект". Але, на превеликий жаль, у стосунках цього буває як правило замало. Адже наші близькі реагують не на наші зовнішні дії, а на наші внутрішні установки. Тобто, на те, що "записане" на рівні підсвідомості. Як на мене, у Вас дуже сильна внутрішня залежність від коханої людини. Тобто, Ви її зробили основним сенсом свого життя "Люблю её сильно стараюсь ни в чём не отказывать". Це так само, як прагнути так сильно обійняти когось, що тому не вистачає свіжого повітря і він починає "задихатися". "Я естественно воспринимаю всё как-будто бы всё наладилось, когда об этом заходит речь оказывается что мы же просто друзья. Я не понимаю почему человек ведёт себя со мной как с парой, а говорит что хочет просто дружить". Своїм залежним ставленням до коханої Ви зробили себе дуже приниженим. А принижених людей ніхто любити не зможе, хіба що жаліти. Що, певне, і намагається робити Ваша дівчина... Як на мене, потрібно дуже глибоко розбиратися звідки у вас така тяга до "залипання" та "зростання"... І причину, як я думаю, потрібно шщукати у Вашому дитинстві... Як склалися стосунки у Ваших батьків? Які у Вас стосунки з мамою?

Добрый день! Как по мне, уже очень хорошо то, что Вы осознаете связь Ваших проблем с Вашим детством. Вы пишете "ревность" и неуверенность". Если человек неуверен в себе (а причин неуверенности может быть множество), он как правило страдает и ревностью. Ибо не хватает чувства самодостаточности и чувства собственного достоинства. То есть, по факту, эти два чувства взаимосвязаны. Поэтому и "работать" с ними необходимо комплексно, разбирая детские травмы и поведенческие модели. Судя по тому, что Вы пишете о маме, кроме этих чувств есть еще чувство обиды и присутствует желание "искать виноватых" в своих бедах... Как сложились отношения у Вашей мамы с Вашим отцом? Какие отношения у Вас с ним?

Думаю що гарні стосунки батьків з Вами "зіграли" поганий гумор. Є таке поняття як ідеалізація стосунків. Так буває, коли основною цінністю в сім'ї стає родина. І чим більше ми прагнемо мати саме таку родину, тим швидше вона руйнується, щоб ми змушені звернути увагу на правильність нашого світогляду. Тобто, визначили для себе, що, насправді, повинне в житті стояти на першому місці. Нам здається, що найголовніше в житті - це гарні стосунки. Тоді, як сенс нашого життя полягає в розвитку, а не у солодкій сімейній дрімоті. От Вам і "дали" такого чоловіка, з яким Ви просто змушені будете шкати вихід, а отже розвиватися. Тому ті звичні дії, які присутні в родині батьків просто не спрацьовують. Адже ми всього повинні заслужити власними зусиллями. Ви пишете, що мама якось так вміє керувати, що батько навіть цього не помічає... А у Вас чоловік не такий як Ваш батько, він "строптивіший" і ним так легко керувати вже не вдасться. Тому потрібно, як на мене, дуже серьозно "пропрацьовувати" комунікацію з ним. Але найголовніше, розібратися зі світоглядним баченням життя. Без цього всі намагання будуть або тимчасовими, або взагалі не дадуть ніякого результату, на мою думку... І стосовно того, чи потрібно повертатися у "старі" стосунки... Певне, що ні! ам і дали таку ситуацію, щоб Ви нарешті розібралися у собі. Тому що, як на мене, Ви в стосунках повністю втратили себе як особистість. Тому, насамперед, потрібно змінитися внутрішньо Вам. І через свої зміни поступово впливати на свого чоловіка... Але, я б не радила Вам поспішати розлучатися... Поки живете окремо, працюйте над собою та над вмінням правильно себе поводити в родині... Розлучення самі по собі, без глибинних змін, дають тільки ускладнення в житті, а пироблеми аж ніяк не вирішують...

Ответ отредактирован автором 21-06-2021 16:13:44

Дякую Вам за доповнення! Ваші "батьки у шлюбі 40 років, сваряться, але завжди тримаються купи" і це просто чудово. Але швидше за все їх "тримає разом" далеко не гармонія, і не розуміння як правильно будуються стосунки.А,а можливо, установка, що так живуть всі, або страх залишится одною, або ... варіантів досить багато... Діти завжди підсвідомо переймають поведінкові моделі батьків і переносять на своє життя. От тільки не вирішені проблеми, як правило, з кожним поколінням стають складнішими... Ви пишете "я завжди "лупаю скалу" до кінця - ну не вмію я кинути валізу й легко йти далі". І це також чудово, бо стримує Вас і не дає зробити необдуманий крок. Особисті стосунки категоричними рішеннями не вирішуються, хіба тільки в подальшому ще більше ускладнюють життя. Єдине, як саме "лупаєте оту саму скелю"? Швидше за все "лупаєте" не тим інструментом і не в тому напрямку, що потрібно.. Інакше б не опинилися у такому стані...

Дякую за відповідь! У такому випадку, до психолога потрібно звертатися мамі. Тим паче, що проблема дійсно набагато глибша. Адже мамі самотужки правильно виховати хлопчика надзвичайно складно. І потрібно, насамперед, як це не дивно, але розбиратися і в стосунках із батьком хлопчика (навіть, якщо він не приймає ніякої участі у житті дитини). Тобто, проблема з порно, то лише верхівка "айсбергу" і проблема через Вашого сина "сигналізує", що прийшов час дуже уважно розібратися зі своїм життям. Щоб не понівичити, як наслідок, життя дитини... Тим паче, що завдяки онлайн зв'язку далеко "ходити" до психолога вже не потрібно. Було б лише дійсно бажання все змінити...

Доброго дня! Я вам співчуваю, адже у такому стані неможливо нормально жити. Ви пишете, що впали в депресивний стан через проблеми у особистому житті. Так буває, якщо людина надміру залежна від цих самих стосунків. Якщо кохання до близької людини зробили основною життєвою цінністю. І через це повністю втратили себе та, загалом, сенс життя. Все було б і нічого, але Ви пишете, що у Вас є діти... На превеликий жаль, якщо мама так реагує на неприємності в стосунках, діти подорослішавши у схожих ситуаціях вже можуть "дійти" і до думок про суїцид - це аксіома життя. Все з чим не справляються батьки, перекладається у збільшеному розмірі на плечі дітей. Як на мене, у Вас неправильно сформований світогляд в цілому. Іде підсвідома ідеалізація партнера та ідеалізація самих стосунків. Також відсутнє почуття самодостатності (не плутати з самостійністю). І, швидше за все, це не Ваше бачення світу. Як склалися стосунки у Ваших батьків?

Доброго дня! Як на мене, ваша проблема набагато глибша, ніж "непрожиті" до кінця стосунки з попереджнім хлопцем. Ви пишете "Мне очень сложно привыкать к людям, поэтому я если и подпускаю кого то к себе - рассчитываю на серьёзные отношения". Звідки у Вас такий страх стосунків, що Ви дуже важко ідете на контакт, а потім одразу "залипаєте" на стільки на стосунках, що починаються одразу якісь умови та претензії? Як у Вас склалися стосунки з батьками? особливо з татом? Які стосунки у батьків?