Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня! Дійсно, щоб не наробити дурниць, потрібно спробувати розібратися у ситуації. Як на мене, є фактор неправильного ставлення до дорогоцінностей - вони у Вас лежать на видному місці. І кожний, хто бажає, може їх взяти. Це зі сфери "не спокушай". Друге, у Вас є племінник, який знаходиться у такому віці, коли ще розмиті моральні норми та границі. Тим паче, що Ваш син саме у цьому віці зробив отой свій вчинок з банківською карткою. До речі, як Ви тоді відреагувли на вчинок хлопчика? І третє, необережним словом або вчинком можна на все життя образити людину або її відштовхнути. Тому, як на мене, потрібно більше дізнатися про життя кожної Вашої дитини. Чим вони живуть? Як ставляться до грошей? Які у них вподобання? Щоб віднести золото в ломбард, потрібні певні причини, які змусять це зробити. Як на мене, аж ніяк не час впадати в депресію і передавати керування ситуацією Вашій дочці. А от об'єднатися з нею та спробувати розібратися - було б набагато краще...

Добрый день! Перечитывала несколько раз написанное Вами: страсть страх, обида, негодование - накал эмоций просто зашкаливает... Сплошная буря эмоций, нетерпения и нетерпимости... И параллельно с этим - будничные слова про предыдущий брак "Я была замужем 10 лет. Ну как замужем, жили вместе, а расписались на 9й год "от скуки". Муж на 10 лет был старше. Нас объединило общее увлечение, хобби, из которого я уже выросла, а он нет. Мой бывший муж был очень хорошим человеком, очень умным и образованным, но от друзей детей не нарожаешь.
Я не жалею, что вышла замуж за этого человека и не жалею, что развелась, вот о чем речь." Двое мужчин и две крайности. И ощущение того, что мужчина идет как дополнение, как некий фон к Вашим переживаниям и, судя по всему, ему этим фоном быть все меньше хочется... В первом браке, я правильно Вас поняла, это Вы инициировали развод? Как чувствовал себя Ваш бывший муж? Он легко с Вами расстался? Он смог создать себе семью? Вопрос далеко не тривиален. Ведь и сейчас, Вы также практически на грани того, что вновь готовы разорвать отношения... "Разрыв принесет мне свободу от боли. Я никогда не была ревнива и никогда не параноила. Здесь проблема в конкретном человеке и ситуации. А не многие могут похвастаться таким огромным багажем. Нет человека- нет проблемы.". То есть Вы абсолютно уверенны, что расставшись с человеком так же легко и забудете его? А если нет?

Доброго дня! Колеги дали дуже багато цінних порад. Тому я зверну увагу лише на декілька деталей, які, як на мене, надзвичайно важливі. Найкращі і найміцніші стосунки формуються у процесі дружби, спілкування, взаємопідтримки. Окрім того, просто спілккування ні до чого Вас не змушує - Ви маєте можливість спокійно та без емоцій придивитися до хлопця. І відмовляючись спілкуватися з цікавими внутрішньо чоловіками, Ви втрачаєте можливість мати поруч із собою по справжньому близьку людину в майбутньому. Полишаєте себе без навику спілкування, що є дуже важливим для дівочої самооцінки. Окрім того, нами на 90% керує наша підсвідомість. Тобто, ті вірування та установки, які туди потрапили раніше, вирішують, що ми станемо робити і як реагувати в тій чи іншій ситуації зараз. Ви пишете, що "У родителей в целом хорошие отношения. Но я бы не назвала их романтическими в классическом понимании этого слова. Папа никогда не дарит маме цветы или подарки, не говорит комплиментов, не обнимает, ноя думаю, что его любовь в других вещах проявляется".І це те, що Ви, як дитина своїх батьків, бачите. Але чи знаєте Ви насправді, про що думає та що відчуває Ваша мама? Як вона сприймає Вашого батька? Як складалися їх стосунки до одруження? Про якого хлопця мріяла Ваша мама і з ким одружилася - чи співпадає образ з реальною особою? Діти абсолютно всі дії, установки, вірування та моделі поведінки батьків сприймають як інструкцію до дії і потім навіть не розуміють, чому саме так себе поводять чи думають. Окрім того, впевненість у собі у дівчини формується саме в стосунках з батьком. І Ваше "У родителей в целом хорошие отношения" не дають повної картини їх стосунків - можливі варіанти. І не розкривають характеру стосунків Ваших та Вашого тата. І оте Ваше бажання, щоб співпадала зовнішність з внутрішнім наповненням "Папа никогда не дарит маме цветы или подарки, не говорит комплиментов, не обнимает, ноя думаю, что его любовь в других вещах проявляется" чи не навіяне незбутніми мріями Вашої мами про романтичні стосунки?

Доброго дня Katarina! Загалом чоловічо-жіноча дружба -це самообман. Дружба - це дуже близький зв'язок, набагато сильніши та глибший, ніж сексуальні стосунки. Окрім того, якщо чоловік одружений, Ви йому потрібні як "донор", як "підпорка", яка допомагає тримати певний час в рівновазі сімейні стосунки - це раз. І друге, такий зв'язок може, в решті-решт, зруйнувати те, що у нього було побудоване раніше. А за законами життя, це не додасть Вам бонусів, швидше, навпаки. І нарешті, для Вас. Жіноча природа так влаштована, що коли впустила у серце одного чоловіка, інший туди пробитися вже не зможе. І Ви можете елементарно на все життя залишитися самотньою. Окрім того, любі стосунки повинні розвиватися. Ваші розвиватися просто не зможуть, бо вже обмежені певними умовами, що може призвести до формування скептично-песимістичного погляду на життя, аж до депресивних станів. Тобто, згоджуючись на такий тип стосунків, Ви повинні розуміти на що ідете.... І є ще один аспект Вашої ситуації, як на мене. Зважаючи на те, що випадковостей в житті не буває, ситуація в яку Ви потрапили, також не випадкова. І якщо не "пропрацювати" її, не переосмислити, не зробити певних висновків, можна на однакові граблі наступати ще дуже довго... Як склалися стосунки у Ваших батьків?

Так, Ви праві! Але самому "перезавантажитися" практично неможливо, тому що людина знаходиться так би мовити в середині "системи". І потрібен погляд відсторонений. Потрібно також знайти правильні ресурси, які допоможуть таким складним трансформаціям... Саме для цього і існують психологи... Головне, щоб на психолоа йшов внутрішній відгук....

Дякую Вам за доповнення! Ваші почуття цілком зрозумілі. Але, як відчувається з Вашого допису, ніякі Ваші зовнішні дії, відмови, заперечення та прохання не допомагають. Отже є якась глибинна причина
того, що відбувається. Адже в родині всі "дзеркалять" один одного і ота зовнішня "картинка", описана Вами, відзеркалює щось дуже важливе в середині Вас. Те, що входить у резонанс з Вашими свекрами. От Ви пишете "Про детство: всегда была самостоятельным ребенком, мои границы соблюдались, с родителями тоже без проблем выстроена модель: попросила - посидели, но они и живут далеко и всегда заняты". Як на мене, причину потрібно шукати саме там, адже під Вашим "Про детство: всегда была самостоятельным ребенком, ... с родителями тоже без проблем ... всегда заняты". Свекри і Ваші батьки як дві крайності у Вашому житті, а гармонія знаходиться завжди посередині. Ситуації розв'язуються тоді, коли ми аналізуючи, співставляючи та усвідомлюючи пройдене, змінюємо щось в середині себе і таким чином змінюючи погляд на події, змінюємо і дії оточуючих. По іншому у цьому житті не працює, як би нам це не подобалося...

Доброго дня! От ми з Вами і знайшли причину Вашої невпевненості у собі. Так буває в житті, що в дитинстві життя не дуже тішить і дитина почувається дуже незахищеної. Потім, коли вона дорослішає, оце почуття невпевненості вже починає керувати її життям з підсвідомості. Але це не означає, що потрібно з цим і далі продовжувати жити - адже життя дає нам сладні ситуації, щоб завдяки їм ми ставали сильнішими та мудрішими. Просто потрібно "перезавантажти" свою оту підсвідомість, розібравшись зі своїми почуттям, своїм ставленням до себе та оточуючого світу...

Дякую за відвертість! Які стосунки у батьків? Як склалися стосунки безпосередньо у Вас з Вашим батьком? Тому, що, як на мене, прослідковується тема "незахищеності" взагалі. Звідти і почуття тривожності та невпевненості. А почуття захищеності дає дівчинці тільки батько в дитинстві...

Ответ отредактирован автором 06-06-2021 19:37:17

Добрый день! Абсолютно солидарна с коллегой по поводу суицида. Во-первых, те, которые грозятся, как правило такого никогда не делают. А во-вторых, он взрослый человек и сам несет ответственность за свою жизнь. Конечно, это же придется самому начать зарабатывать себе на жизнь! Но, как по мне, дело не только в этом, а еще в абсолютно неправильно построенных отношениях с молодым человеком. Во первых, "Я состою в отношениях с мужчиной уже почти 4 года, мне 22, ему скоро 30". Зачем заблаговременно себя обрекать на непонятно что, соглашаясь быть просто сожительницей? И второе "Почти с самого начала отношений он бросил работу, с тех пор я обеспечиваю его сама, то есть покупаю еду и оплачиваю Интернет, за его квартиру платит его мама. Если исключать всё это, то у нас прекрасные отношения, я чувствую от него взаимную любовь, никогда ещё такого не испытывала". Что заставило Вас, молодую девушку, фактически начать содержать здорового мужика? Откуда такое желание опекать? Как сложились у Вас отношения с отцом?

Катя, добрый день, какой у Вас вопрос к психологам?

Доброго дня! Загалом для жінки бути сором'язливою - цілком природньо! Гірше, якщо за сором'язливістю приховується замкненість, невіра у себе, тривожність, завищені вимоги до чоловіків... І поняття "бути правильною" також неоднозначне. Якщо це стосується прагнути мати інтим тільки у шлюбі, то це цілком мудро. Але, якщо під "бути правильною" приховується зверхність, невміння приймати людей з їх недоліками, відсутність "живих" контактів - це зовсім інше... Тому, щоб допомогти "побороть стеснения" і" найти своего человека", потрібно мати набагато більше інформації...

Як "човен називають, так він потіп і плаває". Є речі, які зовні здаються несуттєвими, але насправді керують нашими життями. Є природні особливості жіночої психіки: жінка ніколи не зможе почувати себе спокійно, а отже бути в гармонії, якщо знаходиться у невизначеному статусі з чоловіком. Думати інакше - це перебувати у атмосфері самообману. І друге, неможливо вирішити сьогоденну проблему, якщо не бажати (або боятися?) зазирнути у коріння цієї проблеми "Все мы тащим на себе груз своих прошлых отношений, отношений близких людей и родителей". Нічого в житті не буває випадковим. Є таке порняття як "родові сценарії". Якщо перший хлопець Вас зрадив, на це були якісь глибинні причини. І критися вони можуть у моделях поведінки, які передалися Вам від Ваших батьків. А Ваш теперішній страх базується на попередній непрожитій травмі... такий собі ланцюжок, який якщо не відслідкувати, може продовжуватися не самим приємним чином...

Ответ отредактирован автором 06-06-2021 15:01:41

Добрый день Оля! Коллеги написали очень много правильных советов и вопросов, поэтому я остановлюсь только на одном моменте. Просто так такие фантазии, как по мне не возникают. "Боюсь что может он мне изменит когда появиться возможность или вообще сменит ориентацию! А я останусь ни с чем и мне будет уже за 30. Так же боюсь что в конфликте он может меня ударить или я его.. обозвать или выгнать из дома..." Для этого нужны очень веские жизненные основания. Как сложились отношения у родителей? Что происходило с Вами в Вашем детстве?

Добрый день! Я Вам искренне сочувствую, потому что Вам предстоит принять очень непростое решение и не только в отношении того, как себя вести с девочкой, но и как быть с ней дальше. Судя по тому, что Вы пишете, у ребенка стрессовое состояние, у нее нет внутренних ресурсов, чтобы "прожить" травмирующую ситуацию и идет так называемое "вытеснение" реальности. Подсознательно она защищает себя от непереносимой боли, ведь судя по всему, и до этого ее жизнь не была "медом". Детская психика так устроена, что все с чем справиться ребенок-подросток не может, загоняется в глубь подсознания... А внешне могут создаваться иллюзорные картинки, которые помогают держать относительное равновесие. Как по мне поговорить с девочкой надо обязательно. Какие у Вас с ней отношения? Вы душевно близки?

Справа в тому, що чоловік та жінка завжди "дзеркалять" один одного, а отже і проблеми, які виникають в роидині також є спільними. Хоча зовні вони можуть здаватися несхожими. Як на мене, починати потрібно з почуття образи на чоловіка та втрати себе як особистості. "У меня свои переживания, что не добилась многого и т д, не самореализовалась ,а растворилась в семье". Коли жінка повністю розчиняється у побуті, вона стає нецікавою навіть сама для себе. І абсолютно не обов'язково бігти влаштовуватися на роботу, щоб вже там проводити все своє життя. Це, швидше, питання самосприйняття та розуміння мети свого існування. У житті буває по різному, і з грошима, у тому числі, Тому, як на мене, питання не стільки в них, скільки у Вашій реакції на вчинок чоловіка. І чоловіки починають випивати тоді, коли їм не вистачає прийняття його як особистості своєю дружиною. Те, що відбувається зовні є лише реакцією на внутрішній стан...