Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Ви пишете "Об этом мы с мужем не раз говорили. Толку нет. Он не может контролировать это". Тобто Ви самі усвідомлюєте, що Ваш чоловік нічого навмисне не робить. Окрім того, є певна закономірність. Чим більше ми себе намагаємося контролювати, тим сильніше воно стане повторюватися і з більшою силою. Отже, чим більше Ви звертаєте уваги на погляди чоловіка, тим сильніше він намагається себе контролювати і тим менше це у нього виходить. Отже, зауваження та розмови з чоловіком нічого не дають. Як на мене, у Вас надмірна внутрішня "прив'язка" до того як і що має бути. Така собі ідеалізація стосунків, куди входить і "повединкове регламентування" чоловіка. Проблема не в чоловікові, однозначно, а у Вашій прискірпливій увазі на його погляди. І варіантів може біти досить багато: від невпевненості у собі, до перебільшеної акцентуації на своїй привабливості...

Доброго дня! Ви пишете "Я понимаю,что все мужчины так делают,но мой муж теряется при виде симпатичных девушек". Справа в тому, що чоловіки так реагують на дівочу красу, яка має дуже потужну силу, і це від них не залежить. А те, що він "теряется", то це рекція, як на мене, не на дівчат, а на Ваш погляд, бо він дійсно любить Вас і йому абсолютно не хочеться Вас ображати. Тобто, дійсно - це швидше стосується Вашої реакції... Які стосунки у Ваших батьків?

Личностная работа - это индивидуальная работа с психологом, к которму есть определенный запас доверия как к профессионалу.::smile::

Судя по тому, что Вы описываете, у Вас проблема, связанная со взаимоотношениями "отец-дочь". Девочки учаться доверять окружающему миру через фокус ощущения защищенности, которое может дать только отец. В Вашем случае этого не было. Поэтому сформировалось недоверие к окружающему миру и в первую очередь к мужчинам. И еще. Как правило, мужчины начинают пить, если недополучают любви во взаимоотношениях. Как правило, умение правильно относиться к мужчинам передается от матери к дочери... Наверняка у Вашей мамы тоже не все хорошо с этим, в том числе с умением доверять...

Доброго дня! Ви пишете "Стал говорить что он глупый, когда спрашивает люблю ли я его, в ответ на люблю говорит очень жаль, лучше бы не любила, сегодня сказал вообще страшные вещи, луче что бы его не было и что бы его убил". Справа в тому, що коли жінка виховує хлопчика одна (бабусі, дідусі не беруться в розрахунок), вона дуже до нього внутрішньо прив'язується, фактично "прилипає" до нього. Тобто, всю свою невитрачену любов направляє на дитину... І починається, на превеликий жаль, зворотній ефект. Це, як Сонце, яке при наближенні починає спопеляти все у своєму оточенні. Тому Ваш малюк фактично озвучив те, що відбувається з ним насправді. Є таке поняття як "сліпа материнська любов", про яку Ви ймовірно чули. При якій мама настільки зациклюється на житті дитини, що не дає йому можливості елементарно дихати. Зачасти, ми вважаємо, що тривога за дитину та страх за її життя, здоров'я, успіхи, то є найвищий прояв любові. Хоча насправді, такі прояви не мають нічого спільного зі справжнім почуттям. І ми в цьому не винні, адже вміємо любити так, як нас навчили любити наші батьки... Думаю,що Ваша проблема має набагато глибше коріння, ніж Вам здається. І Ваша дитина дана саме для того, щоб розібратися нарешті у власному житті...Ответ отредактирован автором 09-06-2021 17:13:14

Ответ отредактирован автором 09-06-2021 17:38:39

Дякую Вам за щирість. От Вам і відповідь. Адже маленькі діти сприймають своїх батьків повністю як взірець для наслідування, навіть, якщо про це не знають чи не думають. І коли виростають, оці підсвідомі установки починають вже керувати дорослим життям. І якщо ми намагаємося механістично, тільки якимись зовнішніми діями вплинути на ситуацію, воно, як правило не спрацьовує. Потрібна глибинна робота зі стосунками "тато-мама" та "дитина-батьки" Тому що по факту, це не Ви керуєте своїми емоціями, а установки Ваших батьків...

Доброго дня Аля! Я н стану повторюватися - колеги написали дуже багато цінної інформації. Свою увагу зверну лише на те, що Ви пишете "Ещё меня беспокоит , что я не испытываю отрицательных эмоций к этому мужчине, ни злости, ни ненависти. ЯМне просто нужно , чтобы он был- тогда я живу. И с ним невозможно и без него ещё хуже. Меня не интересует мир за окном, я погружена в свои переживания". Справа в тому, що все що з нами відбувається в житті, всі люди, які в ньому з'являються, абсолютно не випадкові. Вони "приходять " для того, щоб ми нарешті розібралися у собі, у своєму ставленні до життя, до своїх коханих людей. Саме тому у Вас не виникає негативних емоцій до чоловіка, бо Ви підсвідомо розумієте, що його поведінка дуже глибинно зв'язана з Вашими почуттями та Вашим баченням світу. Маленькі діти несвідомо переймають всі батьківські моделі поведінки, які потім починають керувати їх дорослим життям. Ваш чоловік фактично реагує не на Вас, а на оте, що всередині Вас. "Папа изменял маме, но мама терпела. Я с 16 лет живу без них. Если, родители сердились на меня , было рукоприкладство или игнорирование". Тобто, невміння правильно ставитися до чоловіків, принижена прив'язаність, психо-емоційна залежність перейшла Вам у "спадок" від мами, а можливо і від бабусі... Це так звані "родові програми", які передаються відбатьків до дітей. І до тих пір поки не станеться повне "перезавантаження" підсвідомості - а це робота зі стосунками, у тому числі "батьки-діти" сценарій буде повторюватися навіть, якщо Ви зможете піти і від цього чоловіка. Тобто, причина не у Вас, і не у ньому, і не в батьках, а у глибинно закарбованій моделі поведінки, моделі співіснування з чоловіками...

Доброго дня! Щиро співчуваю Вам, адже жити з таким "букетом" дуже важко. Загалом "панічні атаки" - це невміння внутрішньо правильно реагувати на стреси. Тобто, коли стрес незначний і один, людина з ним якось справляється, але коли стресових ситуацій стає багатто, не вистачає внутрішнього ресурсу на їх подолання. І особливо це стосується людей, які проживають у великих містах, де ритм життя дуже напружений, а вміння відновлюватися не напрацьоване. Але, як на мене, це зовсім не вирок...

Доброго дня Ліліє! У Вас нудота виникає тільки як реакція на роботу? Чи є ще якісь моменти? Це преше. І друге.Що станеться такого, чого Ви дуже не хочете, якщо раптово нудота припиниться?

Тренинги - это хорошо. Но в Вашем случае, необходима "точечная" работа, направленная лично на Вас, на Ваше детство, на Ваши отношения с отцом и матерью, и как итог - на Ваши отношения с мужчинами. Потому что нерешенные детские проблемы "оттягивают" на себя очень большую часть сил, необходимых для жизни... И решить такие вопросы с помощью тренингов невозможно, необходима работа личностная...

Ответ отредактирован автором 09-06-2021 16:11:22

Знаєте, чомусь мені здаэється, якщо б Ви були абсолютно у всьому впевнені і все вирішилося повністю, у Вас не з'явилося би знову бажання написати психологам... Є те, що відбувається зовні, а є те, що сидить глибоко в середині нас. І саме воно, а не те, що зовні, керує нашим життям. І якщо його не "витягнути" з підсвідомості, воно так і буде "труїти" наше життя...

Ну, вот собственно, Вы и дали ответ на свой вопрос. Ваши проблемы с Игорем - это "отголоски" жизненного сценария Ваших родителей. Девочки, не понимая этого, всегда подсознательно наследуют модель поведения своей матери или "зеркалят" ее. И у Вас, как по мне, не прошла полная сепарация с отцом. Поэтому Вы в каждом мужчине пытаетесь найти какую-то часть его, то есть по факту "компенсировать" недостающую любовь отца. А еще, "Я собирала по крупицам идеального партнера. Я собрала, это нынешний мой партнёр" - склонность идеализировать близкого человека. Но чем сильнее мы склонны к идеализации чего-либо, тем быстрее оно стремиться к разрушению - это закон жизни. Плюс, Вы просто не знаете, как строить гармоничные отношения - у Вас элементарно не было такого примера в детстве. Ведь за отношения в семье в большей мере ответственна женщина, это ее природа. Что делать? Необходима "перезагрузка" детского сценария, однозначно. Плюс, не хватает знаний как восполнять свои силы, когда оба партнера работают дома... Ведь неудовлетворенность, склонность к раздражетельности и конфликтности прямо пропорциональна уровню психо-эмоционального состояния... По простому, Вы сейчас пытаетесь найти для себе источник недостающей энергии, то есть, счастья и радости... А Игорь - это тот же придуманный идеализированный образ, который на самом деле компенсировать ничего Вам не сможет. Это самоиллюзия...

Добрый день! Вы пишете "Я вижу осуждение со стороны знакомых касаемо моего поведения с сыном". Чьего осуждения в детстве Вы так боялись? КАто был на столько для Вас значим, что каждое слово и взгляд имели значение? Кто Вам был на столько дорог? "С родителями отношения нормальные, общаемся, помогают. Отца нет, есть отчим". Что стало с Вашим отцом? И не он ли тот самы такой значимый для Вас человек?

Добрый день Лилия! Даже сам намек на измену близкого человека - это всегда огромный стресс. И после таких стрессов, даже поговорив с мужем, может остаться неприятный осадок. Поэтому проблему, как по мне, надо решать комплексно. Во -первых подружка, которую надо "гнать в шею", явно дала повод к тому, чтобы у мужа "взыграли инстинкты".( А если даже и солгала - все равно "гнать"! ). Мужчины всегда реагируют лишь на тех женщин, которые внутренне готовы к отношениям с мужчинами. Другой вопрос, почему это случилось с Вами и Вашим мужем? Ведь при действительно гармоничных отношениях, "третий " не появится даже в проекте... Как по мне, внешне неприятная ситуация, может стать отправной точкой в переосмыслении себя, своего отношения к жизни и вообще, своих отношений с мужем. В любом случае, если сейчас не разобраться глубинно в том, что случилось, и почему случилось - дальнейшие события могут быть совершенно непрогнозируемые...

Добрый день! судя по тому, что Вы описываете, у Вас действительно есть эмоциональный блок. Какие отношения у Ваших родителей? Как сложились Ваши отношения с ними?