Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Судя по тому, что Вы описываете, у Вас проблема, связанная со взаимоотношениями "отец-дочь". Девочки учаться доверять окружающему миру через фокус ощущения защищенности, которое может дать только отец. В Вашем случае этого не было. Поэтому сформировалось недоверие к окружающему миру и в первую очередь к мужчинам. И еще. Как правило, мужчины начинают пить, если недополучают любви во взаимоотношениях. Как правило, умение правильно относиться к мужчинам передается от матери к дочери... Наверняка у Вашей мамы тоже не все хорошо с этим, в том числе с умением доверять...

Доброго дня! Ви пишете "Стал говорить что он глупый, когда спрашивает люблю ли я его, в ответ на люблю говорит очень жаль, лучше бы не любила, сегодня сказал вообще страшные вещи, луче что бы его не было и что бы его убил". Справа в тому, що коли жінка виховує хлопчика одна (бабусі, дідусі не беруться в розрахунок), вона дуже до нього внутрішньо прив'язується, фактично "прилипає" до нього. Тобто, всю свою невитрачену любов направляє на дитину... І починається, на превеликий жаль, зворотній ефект. Це, як Сонце, яке при наближенні починає спопеляти все у своєму оточенні. Тому Ваш малюк фактично озвучив те, що відбувається з ним насправді. Є таке поняття як "сліпа материнська любов", про яку Ви ймовірно чули. При якій мама настільки зациклюється на житті дитини, що не дає йому можливості елементарно дихати. Зачасти, ми вважаємо, що тривога за дитину та страх за її життя, здоров'я, успіхи, то є найвищий прояв любові. Хоча насправді, такі прояви не мають нічого спільного зі справжнім почуттям. І ми в цьому не винні, адже вміємо любити так, як нас навчили любити наші батьки... Думаю,що Ваша проблема має набагато глибше коріння, ніж Вам здається. І Ваша дитина дана саме для того, щоб розібратися нарешті у власному житті...Ответ отредактирован автором 09-06-2021 17:13:14

Ответ отредактирован автором 09-06-2021 17:38:39

Дякую Вам за щирість. От Вам і відповідь. Адже маленькі діти сприймають своїх батьків повністю як взірець для наслідування, навіть, якщо про це не знають чи не думають. І коли виростають, оці підсвідомі установки починають вже керувати дорослим життям. І якщо ми намагаємося механістично, тільки якимись зовнішніми діями вплинути на ситуацію, воно, як правило не спрацьовує. Потрібна глибинна робота зі стосунками "тато-мама" та "дитина-батьки" Тому що по факту, це не Ви керуєте своїми емоціями, а установки Ваших батьків...

Доброго дня Аля! Я н стану повторюватися - колеги написали дуже багато цінної інформації. Свою увагу зверну лише на те, що Ви пишете "Ещё меня беспокоит , что я не испытываю отрицательных эмоций к этому мужчине, ни злости, ни ненависти. ЯМне просто нужно , чтобы он был- тогда я живу. И с ним невозможно и без него ещё хуже. Меня не интересует мир за окном, я погружена в свои переживания". Справа в тому, що все що з нами відбувається в житті, всі люди, які в ньому з'являються, абсолютно не випадкові. Вони "приходять " для того, щоб ми нарешті розібралися у собі, у своєму ставленні до життя, до своїх коханих людей. Саме тому у Вас не виникає негативних емоцій до чоловіка, бо Ви підсвідомо розумієте, що його поведінка дуже глибинно зв'язана з Вашими почуттями та Вашим баченням світу. Маленькі діти несвідомо переймають всі батьківські моделі поведінки, які потім починають керувати їх дорослим життям. Ваш чоловік фактично реагує не на Вас, а на оте, що всередині Вас. "Папа изменял маме, но мама терпела. Я с 16 лет живу без них. Если, родители сердились на меня , было рукоприкладство или игнорирование". Тобто, невміння правильно ставитися до чоловіків, принижена прив'язаність, психо-емоційна залежність перейшла Вам у "спадок" від мами, а можливо і від бабусі... Це так звані "родові програми", які передаються відбатьків до дітей. І до тих пір поки не станеться повне "перезавантаження" підсвідомості - а це робота зі стосунками, у тому числі "батьки-діти" сценарій буде повторюватися навіть, якщо Ви зможете піти і від цього чоловіка. Тобто, причина не у Вас, і не у ньому, і не в батьках, а у глибинно закарбованій моделі поведінки, моделі співіснування з чоловіками...

Доброго дня! Щиро співчуваю Вам, адже жити з таким "букетом" дуже важко. Загалом "панічні атаки" - це невміння внутрішньо правильно реагувати на стреси. Тобто, коли стрес незначний і один, людина з ним якось справляється, але коли стресових ситуацій стає багатто, не вистачає внутрішнього ресурсу на їх подолання. І особливо це стосується людей, які проживають у великих містах, де ритм життя дуже напружений, а вміння відновлюватися не напрацьоване. Але, як на мене, це зовсім не вирок...

Доброго дня Ліліє! У Вас нудота виникає тільки як реакція на роботу? Чи є ще якісь моменти? Це преше. І друге.Що станеться такого, чого Ви дуже не хочете, якщо раптово нудота припиниться?

Тренинги - это хорошо. Но в Вашем случае, необходима "точечная" работа, направленная лично на Вас, на Ваше детство, на Ваши отношения с отцом и матерью, и как итог - на Ваши отношения с мужчинами. Потому что нерешенные детские проблемы "оттягивают" на себя очень большую часть сил, необходимых для жизни... И решить такие вопросы с помощью тренингов невозможно, необходима работа личностная...

Ответ отредактирован автором 09-06-2021 16:11:22

Знаєте, чомусь мені здаэється, якщо б Ви були абсолютно у всьому впевнені і все вирішилося повністю, у Вас не з'явилося би знову бажання написати психологам... Є те, що відбувається зовні, а є те, що сидить глибоко в середині нас. І саме воно, а не те, що зовні, керує нашим життям. І якщо його не "витягнути" з підсвідомості, воно так і буде "труїти" наше життя...

Ну, вот собственно, Вы и дали ответ на свой вопрос. Ваши проблемы с Игорем - это "отголоски" жизненного сценария Ваших родителей. Девочки, не понимая этого, всегда подсознательно наследуют модель поведения своей матери или "зеркалят" ее. И у Вас, как по мне, не прошла полная сепарация с отцом. Поэтому Вы в каждом мужчине пытаетесь найти какую-то часть его, то есть по факту "компенсировать" недостающую любовь отца. А еще, "Я собирала по крупицам идеального партнера. Я собрала, это нынешний мой партнёр" - склонность идеализировать близкого человека. Но чем сильнее мы склонны к идеализации чего-либо, тем быстрее оно стремиться к разрушению - это закон жизни. Плюс, Вы просто не знаете, как строить гармоничные отношения - у Вас элементарно не было такого примера в детстве. Ведь за отношения в семье в большей мере ответственна женщина, это ее природа. Что делать? Необходима "перезагрузка" детского сценария, однозначно. Плюс, не хватает знаний как восполнять свои силы, когда оба партнера работают дома... Ведь неудовлетворенность, склонность к раздражетельности и конфликтности прямо пропорциональна уровню психо-эмоционального состояния... По простому, Вы сейчас пытаетесь найти для себе источник недостающей энергии, то есть, счастья и радости... А Игорь - это тот же придуманный идеализированный образ, который на самом деле компенсировать ничего Вам не сможет. Это самоиллюзия...

Добрый день! Вы пишете "Я вижу осуждение со стороны знакомых касаемо моего поведения с сыном". Чьего осуждения в детстве Вы так боялись? КАто был на столько для Вас значим, что каждое слово и взгляд имели значение? Кто Вам был на столько дорог? "С родителями отношения нормальные, общаемся, помогают. Отца нет, есть отчим". Что стало с Вашим отцом? И не он ли тот самы такой значимый для Вас человек?

Добрый день Лилия! Даже сам намек на измену близкого человека - это всегда огромный стресс. И после таких стрессов, даже поговорив с мужем, может остаться неприятный осадок. Поэтому проблему, как по мне, надо решать комплексно. Во -первых подружка, которую надо "гнать в шею", явно дала повод к тому, чтобы у мужа "взыграли инстинкты".( А если даже и солгала - все равно "гнать"! ). Мужчины всегда реагируют лишь на тех женщин, которые внутренне готовы к отношениям с мужчинами. Другой вопрос, почему это случилось с Вами и Вашим мужем? Ведь при действительно гармоничных отношениях, "третий " не появится даже в проекте... Как по мне, внешне неприятная ситуация, может стать отправной точкой в переосмыслении себя, своего отношения к жизни и вообще, своих отношений с мужем. В любом случае, если сейчас не разобраться глубинно в том, что случилось, и почему случилось - дальнейшие события могут быть совершенно непрогнозируемые...

Добрый день! судя по тому, что Вы описываете, у Вас действительно есть эмоциональный блок. Какие отношения у Ваших родителей? Как сложились Ваши отношения с ними?

Жаль, не знаю как к Вам обращаться по имени. Дело в том, что мальчики "созревают" и физически и особенно психологически намного позже девочек. И три годика для мальчика - это совсем мало. Кроме того, надо очень внимательно изучить как сложились Ваши контакты с сыном. Ведь если ребенок так остро реагирует на то, что его отдали в садик, он явно "недополучил" от родителей (в первую очередь от мамы) душевного тепла, любви, того внутреннего ощущения счастья, без которого дети жить просто не могут (не путать с бытовой заботой: накормить, постирать, погулять). Бывает так, что мама вроде и рядом с ребенком находилась, но своими мыслями, своими чувствами была очень далеко. Таких мам дети "не видят", они не наполняют их, потому что фактически отсутствуют... А что было у Вас?

Спасибо за искренность! Как по мне есть два аспекта Вашей ситуации. Первый: "Возможно когда в личной жизни начинается кризис или проблемы, я вспомню о Игоре. О лёгких эмоциях и проведённое время с ним". Что сейчас происходит в Вашей личной жизни? как складываются отношения с партнером?. И второй аспект, который обязательно надо прояснить: "Отец меня всегда очень сильно любил, баловал. Возможно внимания было недостаточно, но я и не тянулась. Требования к мужчине у меня достаточно жесткие". Явное несоответствие слов "Отец меня всегда очень сильно любил, баловал... внимания было недостаточно, но я и не тянулась... Требования к мужчине у меня достаточно жесткие". Если действительно была любовь отца, тогда и внимания должно было быть достаточно. И, опять же, если в отношениях все было ок, тогда откуда жесткие требования к мужчинам? Ваш Игорь явно выполняет какую то очень важную функцию, и как по мне, она каким то образом связана в Вашем восприятии с Вашим отцом...

Доброго дня Лесю! Співчуваю Вам, адже дуже важко пережити втрату близької людину, на яку покладалися всі надії... І, як на мене, проблема саме у цьому. Адже, коли маленька дівчинка недоотримує любові батьків, вона намагається ці почуття компенсувати за рахунок чоловіків у старшому віці. Ви пишете "Отношения с родителями такие: папа с мамой развелись когда я была совсем маленькой и практически больше не появлялся в моей жизни, мама была холодной и била за проступки, любовь проявляла в материальном плане... Так и получилось что сразу после отхода от дома я ввязалась в отношения с этим парнем". А це подвійне навантаження на нього, адже чоловік (хлопець) ніколи в житті не зможе стати ані мамою, ані батьком. Тому він і не витримав, і це і не його, і не Ваша провина - так склалося. І тепер потрібно думати про те, як "повертатися" до життя. Але повернення можливе тільки в разі "пропрацювання" дитячого сценарію та сценарію переносу дефіциту тепла та любові на стосунки з хлопцем. Зачасти, навіть, буває так, що внутрішньо "перезавантажившись" ми "реанімуємо" і самі стосунки...