Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Тоня, пишу українською, бо моя рідна мова - українська і це український сайт, можливо Ви просто про це не знали. Якщо не розумієте українську мову, скажіть і я Вам перекладу. Дякую!

Ответ отредактирован автором 10-06-2021 16:45:37

Доброго дня Настя! Ваша проблема, як на мене, полягає в тому, що Ви елементарно не маєте знань щодо того, якими можуть бути чоловіки і як правильно будувати з ними стосунки. Перше, чоловіки бувають двох типів. Або вони приділяють 90% уваги жінкам, але при цьому не працюють і не можуть утримувати сім'ю. Або - багато працюють, віддаються роботі і при цьому зараобляють гроші необхідні для родини. Третього, в принципі бути не може. Бо сили не безкінечні і розірватися жива людина не може. Тому, Вам потрібно визначитися, що для Вас важливіше: чи коли хлопець весь час буде з Вами, але без фінансів. Чи 90% стане віддавати роботі, а з Вами бачитися за домовленістю. І друге. Що означає для Вас кохати близьку людину?

Доброго дня Тоня! Як правило, дівчатам, які не сепарувалися з татом, подобаються чоловіки, які або дуже схожі на батька, або які є йому прямою протилежністю. Які у Вас стосунки з батьком? Які стосунки у Ваших батьків між собою?

Ответ отредактирован автором 10-06-2021 16:01:50

Доброго дня! Ви самі фактично дали відповідь на своє запитання. Ви пишете: "с родителями отношения хорошие. Единственное, я очень закрытый человек и в последнее время стараюсь установить свои границы и сепарироваться от родителей. Это тяжело для всех, но уже пора). Так как я редко с кем по жизни советуюсь, конечно делаю много ошибок". "отношения хорошие" и "закрытый человек",який намагається ще й досі "установить свои границы и сепарироваться от родителей" входить у резонанс зі словами "хорошие отношения". Коли насправді близькі, душевні стосунки, закриватися та встановлювати кордони - не потрібно. Тому, як на мене, Ваша проблема напряму пов'язана з Вашою мамою та батьком. У мене до Вас питання: Ваша мама яка? Який у неї характер? А який характер у тата? Хто з них сильніший? Хто домінує?

Доброго дня! Як це не дивно, але причину Вашого стану я б порадила шукати в дитинстві. Які стосунки з батьками? Що відбувалося? Які були ситуації? Аджде Ви саму себе не приймаєте, фактично ненавидите, тому намагаєтеся заподіяти собі шкоди, як покарання за щось, у чому вона - "маленька дитина" на її думку, була винна... Коли дитина маленька, вона не має ресурсів, щоб подолати проблему. Тоді ця проблема "осідає" глибоко" в підсвідомості. Зачасти доросла людина навіть вже і не пам'ятає про саму ситуацію, тобто "витісняє" її зі своєї пам'яті, якщо вона була дуже травмуюча... Также никого не хочется видеть и слышать, причем это может быть даже в полусонном состоянии, я барикадируюсь подушками, чтобы открывая глаза никого не видеть". Але сама проблема залишається і не дає нормально жити. Кого Ва м не хотілося в дитинстві бачити і чути? Від кого Ви намагаєтеся ще і досі закриватися? Окрім того, Ви не хочете мати дітей - це також може бути доказом того, що Ваш стан якось пов'язаний з Вашим дитинством. І ще. Невирішена проблема, що "застрягла" у підсвідомості, зачасти блокує нормальний розподіл життєвих сил. І тоді людина почуває себе виснаженою, постійно потребує відпочинку, немає сил ні на що...

Доброго дня! Як на мене, дуже дивна ситуація. Ви працюєте з психологом, то чому не озвучите психологу свої страхи, свої переживання? Це преше. І друге, як давно Ви працюєте з психологом? Адже, судячи з усього, Ваш стан не покращився...

Доброго дня! Те, що з Вами відбувається, дійсно напряму залежить від того, що відбувалося з Вами в дитинстві. Адже Ви звикли, що мама Вас "приймає" лише тоді, коли Ви себе "правильно поводите". Тому у дорослому житті Ви намагаєтеся так само підлаштовуватися під оточуючих, тобто - "правильно себе поводити". А коли Вам цього не вдається - "виходите в іншу кімнату", тобто закриваєтеся і відгороджуєтеся від всіх. Всі моделі поведінки, які закарбувалися в дитинстві, так чи інакше, керують нашою поведінкою у дорослому житті. І навіть, якщо ми вже усвідомлюємо, що щлось з нашим життям не так, ці установки, так звані "прграми", продовжують діяти. У Вас не відбулася внутрішня сеперація з мамою, Ви так само підсвідомо намагаєтеся мамі "догодити", тому для Вас так важливо, щоб Вас визнали - це перше. І друге, такі "програми" потребують "перезапису", щоб Ви нарешті стали сама собою...

Добрый день! Я правильно Вас поняла, Вы теперь не знаете как себя правильно вести с парнем, который опять появился? И не знаете, что теперь делать?

Доброго дня Регіно! У Вас дуже високий рівень невпевненості та залежності від думки оточуючих. Як Ви спілкувалися з однолітками в дитинстві, у підлітковому віці? Окрім того, те, що Ви годинами можете говорити з рідними - це також певна ознака високої тривожності (Страх, що Вас не дослухають до кінця? Що не буде більше можливості виговоритися? "Застрягання" на внутрішніх проблемах?..)

То, что у Вас хорошая атмосфера в семье - чудесно! Но для мальчика 2,5 лет - очень мало, чтобы сепарироваться от мамы. Это первое. И второе. Говорить правильные слова и наполнять ребенка "правильными" чувствами - очень большая разница. Я все же склонна считать, что причина в ваших с ним внутренних контактах. Ведь до 5 лет именно мама играет наиглавнейшую роль в жизни ребенка. Я бы Вам посоветовали индивидуальную консультацию, чтобы иметь возможность разобраться в действительной причине такого поведения ребенка. К сожалению, формат переписки не даст возможности провести с Вами необходимую диагностику...

Ответ отредактирован автором 10-06-2021 09:58:45

Ви пишете "Об этом мы с мужем не раз говорили. Толку нет. Он не может контролировать это". Тобто Ви самі усвідомлюєте, що Ваш чоловік нічого навмисне не робить. Окрім того, є певна закономірність. Чим більше ми себе намагаємося контролювати, тим сильніше воно стане повторюватися і з більшою силою. Отже, чим більше Ви звертаєте уваги на погляди чоловіка, тим сильніше він намагається себе контролювати і тим менше це у нього виходить. Отже, зауваження та розмови з чоловіком нічого не дають. Як на мене, у Вас надмірна внутрішня "прив'язка" до того як і що має бути. Така собі ідеалізація стосунків, куди входить і "повединкове регламентування" чоловіка. Проблема не в чоловікові, однозначно, а у Вашій прискірпливій увазі на його погляди. І варіантів може біти досить багато: від невпевненості у собі, до перебільшеної акцентуації на своїй привабливості...

Доброго дня! Ви пишете "Я понимаю,что все мужчины так делают,но мой муж теряется при виде симпатичных девушек". Справа в тому, що чоловіки так реагують на дівочу красу, яка має дуже потужну силу, і це від них не залежить. А те, що він "теряется", то це рекція, як на мене, не на дівчат, а на Ваш погляд, бо він дійсно любить Вас і йому абсолютно не хочеться Вас ображати. Тобто, дійсно - це швидше стосується Вашої реакції... Які стосунки у Ваших батьків?

Личностная работа - это индивидуальная работа с психологом, к которму есть определенный запас доверия как к профессионалу.::smile::

Судя по тому, что Вы описываете, у Вас проблема, связанная со взаимоотношениями "отец-дочь". Девочки учаться доверять окружающему миру через фокус ощущения защищенности, которое может дать только отец. В Вашем случае этого не было. Поэтому сформировалось недоверие к окружающему миру и в первую очередь к мужчинам. И еще. Как правило, мужчины начинают пить, если недополучают любви во взаимоотношениях. Как правило, умение правильно относиться к мужчинам передается от матери к дочери... Наверняка у Вашей мамы тоже не все хорошо с этим, в том числе с умением доверять...

Доброго дня! Ви пишете "Стал говорить что он глупый, когда спрашивает люблю ли я его, в ответ на люблю говорит очень жаль, лучше бы не любила, сегодня сказал вообще страшные вещи, луче что бы его не было и что бы его убил". Справа в тому, що коли жінка виховує хлопчика одна (бабусі, дідусі не беруться в розрахунок), вона дуже до нього внутрішньо прив'язується, фактично "прилипає" до нього. Тобто, всю свою невитрачену любов направляє на дитину... І починається, на превеликий жаль, зворотній ефект. Це, як Сонце, яке при наближенні починає спопеляти все у своєму оточенні. Тому Ваш малюк фактично озвучив те, що відбувається з ним насправді. Є таке поняття як "сліпа материнська любов", про яку Ви ймовірно чули. При якій мама настільки зациклюється на житті дитини, що не дає йому можливості елементарно дихати. Зачасти, ми вважаємо, що тривога за дитину та страх за її життя, здоров'я, успіхи, то є найвищий прояв любові. Хоча насправді, такі прояви не мають нічого спільного зі справжнім почуттям. І ми в цьому не винні, адже вміємо любити так, як нас навчили любити наші батьки... Думаю,що Ваша проблема має набагато глибше коріння, ніж Вам здається. І Ваша дитина дана саме для того, щоб розібратися нарешті у власному житті...Ответ отредактирован автором 09-06-2021 17:13:14

Ответ отредактирован автором 09-06-2021 17:38:39