Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Дякую Вам за відвертість. Ви пишете "влаштувалась на робу, на якій я була сама молодша. Потім до нас прийшла співробітниця, якій було 30+ і я її вчила. Тоді думала, як я не хотіла би опинитись на її місці, вона тоді була така розгублена, невпевна , як я зараз". Як на мене, Ви "застрягли" на тій ситуації із співробітницею. По перше, тоді Ви хоча і були наймолодша, але соціально більш реалізована ніж та жінка у 30 років. І по-друге, чим більше ми чогось боїмося, когось засуджуємо чи ставимося несвідомо більш зверхньо, тим швидше опиняємося саме в такій ситуації. І ще, як на мене, те, що у Вас немє друзів - це проблема ідеалізації стосунків, перебільшеної вимогливості до оточуючих. За принципом "вони неправильні". Тобто невімння приймати людей з їх недоліками... Але цьому можна допомогти однозначно... Розібратися із ситуацією в 17 років та приділити увагу побудові правильного світогляду...

Доброго дня lyda! Я Вам співчуваю, адже невимовно важко, коли близька людина стає джерелом страждань. Як на мене, причина того, що відбувається лежить у Вашій внутрішній надзвичайно сильній прив'язаності до матері. Ви ще і досі дивитеся на неї очима маленької дівчинки, якій замість любові дали суцільні образи. І ставитеся до матері з позиції власного розуміння життя. Тобто, досі ніяк не можете зрозуміти, у чому Ваша провина? Чому вона так себе поводить, адже Ви все життя прагнули їй догодити і бути "гарною дівчинкою"... Ви внутрішньо дуже залежні від почуттів та бажань мами, Ви досі від неї очікуєте щастя... Тому і не можете витримати, коли вона починає конфлікт і теж починаєте з нею сваритися "я совсем не агрессивный человек, не могу ей дать отпор, начинаю взрываться и тоже хамить, грубить, но это ничего не меняет, увы". А мама вже давно по відношенню до Вас стала емоційним "вампіром" і через скандали отримує енергію, якої їй не вистачає... І так буде тривати до тих пір, поки Ви не розберетися зі своїм дитинством, як це не дивно...

Доброго дня Ліка! Співчуваю Вам! Адже постійно жити з таким почуттям надзвичайно боляче. Загалом ревнивими стають тоді, коли на перше місце ставиться близька людина, коли близька людина стає головною метою і сенсом життя. Тобто, "злипаються" з нею, починають ставитися як до власної речі, яка "мені належить". У Вашому випадку ситуація ускладнюється ще і тим, що у Вас, судячи з того, що Ви пишете, іде так звана "родова програма", коли від батьків до дітей передаються однакові моделі поведінки. (Маленька дитина несвідомо перебирає на себе поведінкові моделі батьків, якими потім користується в житті автоматично, рефлекторно). Тому Вам так важко змінювати свою поведінку. Адже керує емоціями, почуттями та діями на 90% саме підсвідомість, куди ці програми і були "закладені". Тому і ситуація з попередніми стосунками не була випадковою, як на мене. Адже, наше життя виконує наші підсвідомі "замовлення" - якщо є ревнивість, навіть якщо вона ще не проявлена, створюється ситуація, де б ця ревнивість була виправдною. І як на мене, це чудово, що Ви вже усвідомили саму проблему та відслідкували зв'язок її з поведінкою Ваших батьків. Це означає, що у Вас з'явився внутрішній ресурс, щоб цю програму нарешті "перезавантажити"...

Ответ отредактирован автором 13-06-2021 16:52:52

Доброго дня Ljaljok! Як ставилися до Вас батьки в дитинстві? Чи говорили Вам слова любові або просто приємні для Вас слова?

Доброго дня Анно! Загалом сором'язливість та невпевненість для жінки - це абсолютно нормальне почуття... Особливо, якщо вона довго була відірвана від соціуму, як ото у Вас. Але, якщо не стало на стільки занадто, що перешкоджає нормальному життю... Ви пишете, що почуваєте сбе на психологічно на 17 років. Що відбувалося значимого у цьому віці для Вас? Як склалися стосунки з батьками?

Доброго дня Ірино! Як правило, "заїдати" починають тоді, коли не вистачає внутрішнього ресурсу на подолання стресових ситуацій. Тоді проблеми "заганяються" у підсвідомість до "кращих часів". Як давно це почалося? Можливо була якась ситуацію, що "запустила" цю програму? Самооцінка та схильність ображатися безпосередньо пов'язані з почуттям власної гідності, яке вибудовується з дитинства. Як склалися стосунки з батьками?

Доброго дня vladislava! Судячи з Ваших слів, у Вас абсолютно відсутны душевні контакти з чоловіком. Складається таке враження, що Ви живете як "безсловесна" наймичка... Ви пишете "С мужем в браке 3 года есть ребёнок 2 года, встречались до брака очень долго,вместе общем 9 лет, после того как забеременела муж со временем сильно охладел..."Як змінилися Ваші стосунки після Вашої вагітності? Що стало причиною таких змін? Можливо булит якісь ситуації? Як склалися стосунки у Ваших батьків?

Добрый день! Дело в том, что если вы живете совместно, для Вас Вы - уже замужем, поэтому фактически и поступать надо как супруга по отношению к мужу. Другой вопрос, что у мужчины к женщине немного другое отношение... Это из сферы знаний о природе мужчины и женщины...

К сожалению, мы часто недооцениваем себя и свои силы. Женщина обладает огромными возможностями, о которых даже не догадывается. Семьи просто так не создаются и люди просто так не встречаются. Да, есть ответственность каждого за свои поступки и свое поведение. Но в семье люди созвучны друг с другом. Главное научиться видеть свое отражение в поведении, словах и взглядах близкого человека. Мужчина ведет себя только так, как ему это позволяет женщина. Мы не можем никого изменить, но мы можем изменить себя и свое видение ситуации. А значит и саму ситуацию...

Добрый день Маша! Как по мне, есть несколько ключевых моментов в Вашем вопросе. Первый "Если очень близко общаться, мама начинает пытаться контролировать". В своей взрослой жизни очень часто мы неосознанно пользуемся теми установками и поведенческими моделями, которые переняли от близких людей. Как по мне, явственно прослеживается поведенческое дублирование "Понимаю что мой оргазм моя ответственность но иногда хочеться что бы муж сам проявлял инициативу. Я беру на себя инициативу ему достаить удовольствие а он нет. Всегда нужно напоминать, но если напоминаю становиться неинтересно" - то же самое желание контроля, как и у мамы, только в другом ракурсе. Поэтому сложно отслеживается. Второй - "Хочу что мы мой мужчина позволил мне быть слабой". Мужчина сам никогда не сможет женщине позволить быть слабой, до тех пор, пока она сама не станет слабее. Это лежит в сфере самой женской и мужской природы. Третье . "Думаю полюблю человека который будет меня обеспечивать и доставлять мне удовольствие в сексе". Как по мне - это не Ваше видение отношений, а мамина установка "Маму отчим обеспечивает полностью. Она и ним только изза этого. Она говорила мне что его не любит. Он покупает ей иногда то что она хочет. Так как сама не может позволить себе ни содержать себя, ни хотелки покупать". Кроме того, установки работают сильнее, чем меньше мы уважаем "носителя установки" и чем больше хотим не быть на него похожими... Кроме того, из-за смерти отца "Не знаю как пережила смерть отца. Плохо пережила. Может и не передила вообще. После его смерти закрылась в себе. Стала чувствовать себя ущербной. Не такой как все. Бедненькой" оказалась непрожитой детская травма, которая блокирует чувство любви в принципе, а не только с Вашим мужем. А сексуальные посягательства отчима, эту программу укрепили и делали ее более обширной. Поэтому ни Вашей вины в том, что происходит, ни Вашего мужа, как это ни странно, нет никакой. Вы ведете себя в соответствии с закрепившимися моделями поведения и установками. А Ваш муж Вас "зеркалит" как близкий Вам человек. Изменитесь Вы, "перезагрузите" свои программы и изменится Ваш муж. А начнете искать другого, вряд ли что то существенно измениться, кроме того, что может стать только хуже..

Добрый день Nika! Как по мне, в Вашем вопросе есть несколько аспектов, на которые бы я обратила внимание. Первый "отступаю, потому что боюсь, что получив должность, я снова буду в офисе по 12-14 часов, без друзей и без парня". Второй "А на прошлой работе, с которой я ушла в марте перед локдауном, меня сексуально домогались, поэтому пришлось уйти". Я всегда исхожу в своей работе из того, что в подсознании любого человека есть ответы на все его вопросы. Поэтому я бы не стала отмахиваться от подсознательных блоков и внимательно с ними разобралась. Во первых, работая по 12-14 часов Вы действительно вряд ли сможете устроить свою личную жизнь (служебные романы я в расчет не беру, они в большинстве случаев, абсолютно бесперспективны). Второе. Мне почему то кажется, что поводов для "сексуального домогания" Вы не давали. Но, почему то это случилось... Так устроена наша жизнь: что мы притягиваем к себе только то, что отвечает какой-то нашей внутренней программе. Тогда, что это за программа? Когда она была заложена? И еще. Вы пишете "Я пошла работать в более маленькую фирму и меня душило то, что я не развиваюсь и текущая позиция там-это потолок, поэтому я ушла, чтобы найти ту компанию, где смогу реализоваться, учиться новому, создать что-то стоящее и полезное для всех". Если человек хочет развиваться, ему никто не сможет запретить это делать. И его подсознание знает об этом. Другой вопрос, что для человека означает развитие? Какой контекст вкладывается в понимание этого? И, на самом деле, Ваше ли это понимание самой сущности слова "развитие". Блоки никогда просто так не возникают. Поэтому простое "взламывание" блоков может привести к еще большим сложностям... Как по мне, надо очень внимательно разобраться по всем трем направлениям. Думаю, открытия могут быть весьма неожиданными...

Ответ отредактирован автором 12-06-2021 18:05:28

Ви пишете "Просто я из всех сил пытаюсь сохранить любовь , так как взаимная любовь у меня впервые с ним , до этого было очень тяжело найти парня , ещё и с взаимностью...". Як на мене, зберегти стосунки - це найголовніше на сьогоднішній день. Адже у Вашій ситуації немає винного, тому що чоловік та жінка завжди "дзеркалять" один одного. Так Ваше щире прагнення підтримати коханого, допомогти йому, переросло у надмірну опіку над дорослою людиною, що повністю його розслабило . Але Ви ж цього не знали наперед, правда ж? Тому не варто себе за це звинувачувати. Тепер це Ваш неоціненний досвід і той фундамент, від якого можна тепер відштовхнутися, щоб починати потрошку вирівнювати ситуацію... Окрім того, якщо є певна недолюбленість в дитинстві з боку батька (батько пішов і Ви з ним не спілкуєтеся), на рівні підсвідомості закладається установка, що "мене не любили, бо я щось не так робила". І коли дитина виростає, це вже "переноситься" на коханого чоловіка. І тоді з'явлється нестримне бажання сильно турбуватися для того, "щоб нас почали сильно любити", хоча ми цього не розуміємо... Так діють оті самі програми, що були закладені в дитинстві... Тобто, наше життя створює саме ті сценарії, які відповідають нашим внутрішнім прагненням. Як от в ситуації з надмірною опікою...

Ответ отредактирован автором 12-06-2021 17:34:15

Дякую за відвертість. Так, співчуваю, адже у таких випадках, як у Вас, дуже важко самотужки розібратися, як потрібно себе правильно поводити. І корінь проблеми Ви самі вже озвучили "парень знает как я росла и что я вся такая самодостаточная и мне якобы ничего не нужно"... Потрібно повністю міняти підхід до чоловіків, а для цього потрібно розбиратися з Вашими поведінковими моделями та установками. Як на мене, неможливого немає, було б Ваше бажання змінити своє життя...

Доброго дня Іро! Я Вам дуже співчуваю. Але у таких ситуаціях сльозами та переживаннями допомогти неможливо, швидше тільки ще більше зашкодити. У Вашого чоловіка, швидше за все, алкогольна залежність. Але... Якщо Ви зустріли такого чоловіка і народили від нього дитину, отже - це не випадково. І Ви можете допомогти чоловіку, просто не розумієте як. А розмови та нарікання не допоможуть, однозначно. Адже чоловіки на слова дружини реагують лише тоді, коли вже склалися дуже близькі душевні стосунки, яких у Вас, поки що немає.. Як склалися стосунки у Ваших батьків? Це запитання потрібне для того, щоб почати Вам допомагати..

Доброго дня Elen! Я правильно Вас зрозуміла, Ви не розумієте. що з Вами відбувється? Всякий раз, як Ви чогось дуже сильно хочете, воно обов'язково руйнується?