Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня! По-перше, Ви ні в чому не винні! Це чоловік Вас зрадив, а не Ви його. І зрозуміло, що Ви хотіли відновити родину, тому що кохаєте чоловіка, тому робили так як могли і як вміли... Судячи з того, що Ви пишете про реакцію рідних, вони пропонують кардинальніі речі: або живеш як принижена наймичка і все терпиш, або кидаєш його і шукаєш іншого... І Ви правильно робите, що шукаєте вихід, бо відчуваєте, що можна якось по-іншому, не роблячи таких різких кроків... І дійсно такий вихід є! По-перше, потрібно змінити своє ставлення до самої себе - Ви маєте право почувати себе гідно, достойно... По-друге, судячи з усього, у Вас існує величезний страх залишитися самотньою.... Це на поверхні. Глибше - недолюбленість в дитинстві... І по-трєте, розрив стосунків не вирішить основної проблеми - вміння їх будувати... Тому що Ваш теперішній стан тісно пов'язаний з Вашим нереалізованим почуттям поваги до себе... І корені цієї проблеми родом з дитинства. До тих пір поки Ви не розберетеся із ставленням до своїх батьків, поки Ви не пройдете ще раз за допомогою професіонального психолога, своє дитинство тільки з позиції вже дорослої жінки, Ви навряд чи зможете впоратися зі складною ситуацією сама...

Ответ отредактирован автором 28-01-2021 15:02:27

Дякую за відвертість! Ви описали своє почуття - образа... А як Ви реагували в цій ситуації, якісь дії були з Вашого боку? Якісь слова Ви говорили чоловіку?

Доброго дня! А чого Ви весь час боялися, коли говорили неправду своєму хлопцеві? І що б стьалося, якби Ви йому сказали правду?

Доброго дня! Ви кажете, що була зрада з його боку, а як Ви реагували на це? Які були Ваші дії? Це дуже важливо у розрізі того, що з Вами зараз відбувається...

Доброго дня! Колеги вже багато дали гарних порад. Тому у мене лише одне запитання: хто у Вашому домі, у Вашій родині головний? Хто вирішує питання? Чия думка завжди головінша?

Доброго дня! А Ви не розглядали варіант звернення до лікаря? Тому що такі перепади ще бувають при гормональних збоях: цукровий діабет, наприклад... А якщо розглядати психологічний бік, швидше питання лежить у сфері психоемоційної рівноваги... Стан емоційного вигорання...

Доброго дня! Те, що Ви описуєте, швидше за все, невміння відсторонюватися, дивитися на ситуацію ніби зі сторони... Як до Вас батьки ставилися в дитинстві? Хто був "головний" в родині?

Те, що Ви написали в кінці - просто чудово! Я Вас вітаю! Ви переходите з примітивного, суто фізіологічного рівня, на рівень душі, душевних стосунків, які набагато сильніші, глибші та триваліші! І саме з таких стосунків з'являються чудові гармонічні та щасливі сім'ї! Вам саме життя вже показало ситуацію, що тіло наше не завжди нам належить і що тепер? Кидати рідну, близьку людину... То це, загалом, трактується вже як зрада (якщо таке відбувається в сім'ї). У тому то і полягає сенс подружнього життя: що і в радості, і в горі... мені здається, що ця ситуація - це перевірка Ваших стосунків на міцність, а Вас - як особистість, на зрілість! Удачі Вам та мудрості!

Ответ отредактирован автором 27-01-2021 15:40:12

Доброго дня! Підтримую колегу та дещо доповнюю... Тривога виникає, як правило тоді, коли ми підсвідомо втрачаємо відчуття захисту - для жінки це дуже важливо! Адже жінка і так за своєю природою має вищий рівень тривожності, ніж чоловік і це є нормальним! Що з Вами трапилося два місяці тому? Які відбувалися події? Які емоції переважали?

Доброго дня Наталочко! Я дуже співчуваю Вам у Вашій ситуації! Те, що Вам прийшлося пережити.. Але можу впевнено сказати, що Ви варті щастя та щасливого сімейного життя! Що відбувається з Вами та Вашим братом? Справа в тому, що є таке поняття як генетична спадковість, плюс є негласний закон життя - чим більше ми засуджуємо батьків, тим швидше стаємо такими як вони! І питання ставлення до батьків надзвичайно важливе, тому що "намішані" наші дитячі спогади та емоції, наші вже дорослі бачення, наші знання, які ми отримуємо протягом життя... Стосовно "удару в спину"... Так, це удар, бо ми свою дитячу "недолюбленість" батьками намагаємося якось компенсувати і Ви "обрали" для цього свого брата. Це називається ідеалізація, коли підсвідомо приписуються людині ті якості, яких у неї немає. Це синдром "рожевих окулярів"... Єдиний порятунок, це навчитися приймати людей з усіма недоліками, не робити з них "богів", але це дуже складно і для цього потрібно повінстю міняти світогляд та "перезаписувати" родову прогаму... Вашу конкретно родову програму... Бо ми не можемо силоміць змінити інших людей, ми можемо, якщо дуже хочемо, змінти себе та своє сприйняття інших....

Доброго дня! Вітаю Вас, бо Ви знайшли сили звернутися за допомогою! Це чудовий знак, що Ви рано чи пізно, з ситуацією впораєтеся обов'язково. Загалом, те що відбувається з Вами, як на мою думку, є абсолютно нормальним. Спершу, коли тільки люди знайомляться, фізичний потяг має велику силу, потім - закономірно "спадає". Це лежить у площині людської природи взагалі. Секс має спадаючу тенденцію: від сильного потягу до слабкого. Або, на якийсь час повністю зникає! І справа не у формі тіла, а у властивостях нашого людського організму та психіки. Ви самі помітили, що Вам для збудження вже потрібно думати про інших - це як підганяти батогом, коли сил вже немає... Ви можете рухатися в напрямку лише фізичного задоволення, але... Ваша дівчина, наприклад, тепер вже набере зайву вагу та змінить зачіску або Ви знайдете іншу красуню... І з іншою все може так само повторитися: схудла, розтовстіла, змінила стиль одягу, зачіску, колір волосся.. Зачасти, шлях підлаштування до потреб тільки тіла, закінчується не дуже добре... Отже, потрібно не бігати від дівчини до дівчини, не намагатися змінити партнершу, а все таки спробувати розібратися у стосунках, які на сьогоднішній день у Вас вже є... Виграє той, хто не застрягає на проблемі, а шукає правильний вихід!

Ответ отредактирован автором 27-01-2021 13:52:58

Доброго дня! Якщо я правильно Вас зрозуміла, сльози для Вас є можливістю зняти душевний біль, полегшити сум, загалом зняти емоційну напругу? І те, що Ви не можете плакати, не дає можливості Вам розслабитися та пережити ситуацію повністю.. І тому негатив має тенденцію накопичуватися... Якщо це так, Ваше питання, швидше за все, лежить у сфері нерозкритості емоційної сфери. Ви нібито знаходитеся в уявному емоційному коконі... І Вам в ньому дуже "душно", не вистачає енергії, сил жити повним життям...

доброго дня! Співчуваю Вам. Дуже важко рухатися по життю, коли не розумієш, що насправді відбувається... Самотність по життю - це величезний комплекс питань, на які потрібно шукати відповідь. Швидше за все, стосунки з батьками далекі від ідеальних, а це, вже само по собі, є серьозним питанням... І те, що не "зклеїлося" з молодим чоловіком - не Ваша провина. Якщо дівчина змалечку з молоком матері не прийняла в себе правильну модель спілкування з чоловіками, далі - це вже питання часу, коли зруйнуються стосунки. Нами керує підсвідомість, у якій досвід батьків займає більшу половину. І тепер або "наступати на одні і ті ж граблі" все життя або ставати на шлях змін і починати вже власними зусиллями, за допомогою знань, вчитися правильно себе поводити. Ваше питання, це запит на індивідуальну психотерапію. І чим швидше Ви розберетеся, тим швидше станете самодостатньою та щасливою, а отже обов'язково зможете мати гарну сім'ю!

Ответ отредактирован автором 27-01-2021 13:05:24

Доброго дня! У Вас всі ознаки депресивного стану. Те, що Ви описуєте, дуже схоже на психологічне виснаження. Так, можливо і варто звернутися до лікаря. Та окрім ліків, які знімають, як правило лише симптоми, або переганяють проблему на іншу ділянку людського організму, Вам потрібно "відновити" організм вцілому. Страхи та паніка - це швидше за все, наслідок загальної ослабленості. Вааша підсвідомість "сигналізує", що "батарейка" практично повністю розряджена, тому потрібно економити сили, а отже, уникати контактів та найменших стресів....

Доброго дня! Як психолог, у тому числі і дитячий, можу Вам сказати з впевненістю, що у кожної дитини є "Интерес к запрещенному"! Особливо якщо батьки акцентують емоційно на цьому її увагу! Згадайте себе у цьому віці. Чим більше нагнітається ситуація, тим більше стає інтерес дитини. Крики, страхи, погрози, шантаж, хвилювання аж ніяк не позбавлять підлітка цікакавості, тільки змусять дитину почати приховувати свої бажання та перестати з Вами ділитися своїми інтересами. Цим Ви тільки заженете проблему глибше, у дитячу підсвідомість... Життя доводить, що перебільшлена цікавість "запрещенным" у дітей так чи інакше пов'язана з якимись ситуаціями, почуттями, діями дорослих, насамперед, батьків. І якщо Ви дійсно хочете з цим питанням впоратися, а не просто "зробити зовнішне ретушування" за принципом - очі не бачать, проблеми немає - потрібно знайти коріння проблеми...