Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня! Ви самі фактично дали відповідь на своє запитання. Ви пишете: "с родителями отношения хорошие. Единственное, я очень закрытый человек и в последнее время стараюсь установить свои границы и сепарироваться от родителей. Это тяжело для всех, но уже пора). Так как я редко с кем по жизни советуюсь, конечно делаю много ошибок". "отношения хорошие" и "закрытый человек",який намагається ще й досі "установить свои границы и сепарироваться от родителей" входить у резонанс зі словами "хорошие отношения". Коли насправді близькі, душевні стосунки, закриватися та встановлювати кордони - не потрібно. Тому, як на мене, Ваша проблема напряму пов'язана з Вашою мамою та батьком. У мене до Вас питання: Ваша мама яка? Який у неї характер? А який характер у тата? Хто з них сильніший? Хто домінує?

Доброго дня! Як це не дивно, але причину Вашого стану я б порадила шукати в дитинстві. Які стосунки з батьками? Що відбувалося? Які були ситуації? Аджде Ви саму себе не приймаєте, фактично ненавидите, тому намагаєтеся заподіяти собі шкоди, як покарання за щось, у чому вона - "маленька дитина" на її думку, була винна... Коли дитина маленька, вона не має ресурсів, щоб подолати проблему. Тоді ця проблема "осідає" глибоко" в підсвідомості. Зачасти доросла людина навіть вже і не пам'ятає про саму ситуацію, тобто "витісняє" її зі своєї пам'яті, якщо вона була дуже травмуюча... Также никого не хочется видеть и слышать, причем это может быть даже в полусонном состоянии, я барикадируюсь подушками, чтобы открывая глаза никого не видеть". Але сама проблема залишається і не дає нормально жити. Кого Ва м не хотілося в дитинстві бачити і чути? Від кого Ви намагаєтеся ще і досі закриватися? Окрім того, Ви не хочете мати дітей - це також може бути доказом того, що Ваш стан якось пов'язаний з Вашим дитинством. І ще. Невирішена проблема, що "застрягла" у підсвідомості, зачасти блокує нормальний розподіл життєвих сил. І тоді людина почуває себе виснаженою, постійно потребує відпочинку, немає сил ні на що...

Доброго дня! Як на мене, дуже дивна ситуація. Ви працюєте з психологом, то чому не озвучите психологу свої страхи, свої переживання? Це преше. І друге, як давно Ви працюєте з психологом? Адже, судячи з усього, Ваш стан не покращився...

Доброго дня! Те, що з Вами відбувається, дійсно напряму залежить від того, що відбувалося з Вами в дитинстві. Адже Ви звикли, що мама Вас "приймає" лише тоді, коли Ви себе "правильно поводите". Тому у дорослому житті Ви намагаєтеся так само підлаштовуватися під оточуючих, тобто - "правильно себе поводити". А коли Вам цього не вдається - "виходите в іншу кімнату", тобто закриваєтеся і відгороджуєтеся від всіх. Всі моделі поведінки, які закарбувалися в дитинстві, так чи інакше, керують нашою поведінкою у дорослому житті. І навіть, якщо ми вже усвідомлюємо, що щлось з нашим життям не так, ці установки, так звані "прграми", продовжують діяти. У Вас не відбулася внутрішня сеперація з мамою, Ви так само підсвідомо намагаєтеся мамі "догодити", тому для Вас так важливо, щоб Вас визнали - це перше. І друге, такі "програми" потребують "перезапису", щоб Ви нарешті стали сама собою...

Добрый день! Я правильно Вас поняла, Вы теперь не знаете как себя правильно вести с парнем, который опять появился? И не знаете, что теперь делать?

Доброго дня Регіно! У Вас дуже високий рівень невпевненості та залежності від думки оточуючих. Як Ви спілкувалися з однолітками в дитинстві, у підлітковому віці? Окрім того, те, що Ви годинами можете говорити з рідними - це також певна ознака високої тривожності (Страх, що Вас не дослухають до кінця? Що не буде більше можливості виговоритися? "Застрягання" на внутрішніх проблемах?..)

То, что у Вас хорошая атмосфера в семье - чудесно! Но для мальчика 2,5 лет - очень мало, чтобы сепарироваться от мамы. Это первое. И второе. Говорить правильные слова и наполнять ребенка "правильными" чувствами - очень большая разница. Я все же склонна считать, что причина в ваших с ним внутренних контактах. Ведь до 5 лет именно мама играет наиглавнейшую роль в жизни ребенка. Я бы Вам посоветовали индивидуальную консультацию, чтобы иметь возможность разобраться в действительной причине такого поведения ребенка. К сожалению, формат переписки не даст возможности провести с Вами необходимую диагностику...

Ответ отредактирован автором 10-06-2021 09:58:45

Ви пишете "Об этом мы с мужем не раз говорили. Толку нет. Он не может контролировать это". Тобто Ви самі усвідомлюєте, що Ваш чоловік нічого навмисне не робить. Окрім того, є певна закономірність. Чим більше ми себе намагаємося контролювати, тим сильніше воно стане повторюватися і з більшою силою. Отже, чим більше Ви звертаєте уваги на погляди чоловіка, тим сильніше він намагається себе контролювати і тим менше це у нього виходить. Отже, зауваження та розмови з чоловіком нічого не дають. Як на мене, у Вас надмірна внутрішня "прив'язка" до того як і що має бути. Така собі ідеалізація стосунків, куди входить і "повединкове регламентування" чоловіка. Проблема не в чоловікові, однозначно, а у Вашій прискірпливій увазі на його погляди. І варіантів може біти досить багато: від невпевненості у собі, до перебільшеної акцентуації на своїй привабливості...

Доброго дня! Ви пишете "Я понимаю,что все мужчины так делают,но мой муж теряется при виде симпатичных девушек". Справа в тому, що чоловіки так реагують на дівочу красу, яка має дуже потужну силу, і це від них не залежить. А те, що він "теряется", то це рекція, як на мене, не на дівчат, а на Ваш погляд, бо він дійсно любить Вас і йому абсолютно не хочеться Вас ображати. Тобто, дійсно - це швидше стосується Вашої реакції... Які стосунки у Ваших батьків?

Личностная работа - это индивидуальная работа с психологом, к которму есть определенный запас доверия как к профессионалу.::smile::

Судя по тому, что Вы описываете, у Вас проблема, связанная со взаимоотношениями "отец-дочь". Девочки учаться доверять окружающему миру через фокус ощущения защищенности, которое может дать только отец. В Вашем случае этого не было. Поэтому сформировалось недоверие к окружающему миру и в первую очередь к мужчинам. И еще. Как правило, мужчины начинают пить, если недополучают любви во взаимоотношениях. Как правило, умение правильно относиться к мужчинам передается от матери к дочери... Наверняка у Вашей мамы тоже не все хорошо с этим, в том числе с умением доверять...

Доброго дня! Ви пишете "Стал говорить что он глупый, когда спрашивает люблю ли я его, в ответ на люблю говорит очень жаль, лучше бы не любила, сегодня сказал вообще страшные вещи, луче что бы его не было и что бы его убил". Справа в тому, що коли жінка виховує хлопчика одна (бабусі, дідусі не беруться в розрахунок), вона дуже до нього внутрішньо прив'язується, фактично "прилипає" до нього. Тобто, всю свою невитрачену любов направляє на дитину... І починається, на превеликий жаль, зворотній ефект. Це, як Сонце, яке при наближенні починає спопеляти все у своєму оточенні. Тому Ваш малюк фактично озвучив те, що відбувається з ним насправді. Є таке поняття як "сліпа материнська любов", про яку Ви ймовірно чули. При якій мама настільки зациклюється на житті дитини, що не дає йому можливості елементарно дихати. Зачасти, ми вважаємо, що тривога за дитину та страх за її життя, здоров'я, успіхи, то є найвищий прояв любові. Хоча насправді, такі прояви не мають нічого спільного зі справжнім почуттям. І ми в цьому не винні, адже вміємо любити так, як нас навчили любити наші батьки... Думаю,що Ваша проблема має набагато глибше коріння, ніж Вам здається. І Ваша дитина дана саме для того, щоб розібратися нарешті у власному житті...Ответ отредактирован автором 09-06-2021 17:13:14

Ответ отредактирован автором 09-06-2021 17:38:39

Дякую Вам за щирість. От Вам і відповідь. Адже маленькі діти сприймають своїх батьків повністю як взірець для наслідування, навіть, якщо про це не знають чи не думають. І коли виростають, оці підсвідомі установки починають вже керувати дорослим життям. І якщо ми намагаємося механістично, тільки якимись зовнішніми діями вплинути на ситуацію, воно, як правило не спрацьовує. Потрібна глибинна робота зі стосунками "тато-мама" та "дитина-батьки" Тому що по факту, це не Ви керуєте своїми емоціями, а установки Ваших батьків...

Доброго дня Аля! Я н стану повторюватися - колеги написали дуже багато цінної інформації. Свою увагу зверну лише на те, що Ви пишете "Ещё меня беспокоит , что я не испытываю отрицательных эмоций к этому мужчине, ни злости, ни ненависти. ЯМне просто нужно , чтобы он был- тогда я живу. И с ним невозможно и без него ещё хуже. Меня не интересует мир за окном, я погружена в свои переживания". Справа в тому, що все що з нами відбувається в житті, всі люди, які в ньому з'являються, абсолютно не випадкові. Вони "приходять " для того, щоб ми нарешті розібралися у собі, у своєму ставленні до життя, до своїх коханих людей. Саме тому у Вас не виникає негативних емоцій до чоловіка, бо Ви підсвідомо розумієте, що його поведінка дуже глибинно зв'язана з Вашими почуттями та Вашим баченням світу. Маленькі діти несвідомо переймають всі батьківські моделі поведінки, які потім починають керувати їх дорослим життям. Ваш чоловік фактично реагує не на Вас, а на оте, що всередині Вас. "Папа изменял маме, но мама терпела. Я с 16 лет живу без них. Если, родители сердились на меня , было рукоприкладство или игнорирование". Тобто, невміння правильно ставитися до чоловіків, принижена прив'язаність, психо-емоційна залежність перейшла Вам у "спадок" від мами, а можливо і від бабусі... Це так звані "родові програми", які передаються відбатьків до дітей. І до тих пір поки не станеться повне "перезавантаження" підсвідомості - а це робота зі стосунками, у тому числі "батьки-діти" сценарій буде повторюватися навіть, якщо Ви зможете піти і від цього чоловіка. Тобто, причина не у Вас, і не у ньому, і не в батьках, а у глибинно закарбованій моделі поведінки, моделі співіснування з чоловіками...

Доброго дня! Щиро співчуваю Вам, адже жити з таким "букетом" дуже важко. Загалом "панічні атаки" - це невміння внутрішньо правильно реагувати на стреси. Тобто, коли стрес незначний і один, людина з ним якось справляється, але коли стресових ситуацій стає багатто, не вистачає внутрішнього ресурсу на їх подолання. І особливо це стосується людей, які проживають у великих містах, де ритм життя дуже напружений, а вміння відновлюватися не напрацьоване. Але, як на мене, це зовсім не вирок...