Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Добрый день Юлия! Я согласна со всеми своими коллегами, поэтому повторяться не стану. Единственное, обращу Ваше внимание на один очень важный, как по мне, аспект. Дети в этом возрасте всегда проявляют интерес к своему телу и телу других: так они познают себя физически. Но для того, чтобы элементарное любопытство не переросло в какое то искаженное восприятие сексуальной сферы, необходимо, чтобы у ребенка были какие то более высокие цели и стремления. А цели и стремления появляются тогда, когда идет правильное развитие. У девочек и мальчиков оно совершенное разное в принципе. И это надо учитывать. Кроме того, у детей появляется целеустремленность и формируется правильная картина мира, если она есть у родителей. Думаю, что проблема с сыном имеет более глубокие корни, чем это может показаться на первый взгляд. Поэтому я бы не рекомендовала затягивать с обращением к психологу. Ведь дети всегда "зеркалят" внутренние глубинные установки родителей, правильное или неправильное отношение к себе и к окружающему миру...

Доброго дня alaska! Перечитала декілька разів Ваше питання та доповнення. Зовні здається, що Ваше питання лежить у сфері перевантаження подіями. Але, як на мене, воно набагато глибше. От Ви пишете "По поводу контроля - я раньше очень увлекалась ведением ежедневников, любила занимать себя различными хобби, находить для них время в учебном расписании. Теперь же понимаю, что очень часто попытка запланировать какую-то стороннюю деятельность (любое хобби) часто заканчивается тем, что возникает срочный бытовой вопрос, либо элементарно, уже нету желания/энергии этим заниматься". Як мені здається, проблема полягає саме у гарно напрацьованій звичці все тримати "під контролем". І Вас "вибивають з колії" не самі події, а те, що Ви почали цей контроль втрачати, тому почуваєте себе повністю розгубленою, практично - дезорієнтованою. Повністю відсутнє почуття "довіри" до життя, а це схоже як іти над прірвою весь час. Тому У Вас і виникає почуття тривоги... Нас завжди тривожить те, що спрогнозувати неможливо, а отже - контролювати... Як на мене, потрібно розбиратися звідки таке перебільшене бажання "тримати все під контролем". І, як на мене, коріння може бути десь у Вашому дитинстві. Але це, дійсно, краще розбирати індивідуально на терапії...Ответ отредактирован автором 14-06-2021 07:39:37

Ответ отредактирован автором 14-06-2021 07:41:41

Добрый день Олеся! Я понимаю, почему вопрос о любви к себе вызвал у Вас как минимум недоумение. Потому что дело не в любви к себе, а в правильно выстроенном мировоззрении. То есть умении правильно относиться к себе, и к окружающему миру. А еще в чувстве собственного достоинства и самодостаточности... Но это достаточно сложная тема для понимания, тем более в формате сайта... Лучше такой вопрос "проработать" индивидуально с психологом.... Если, конечно, Вы хотите научиться с уважением относиться к себе

Доброго дня! Ніхто не зможе Вам сказати, яке рішення прийме Ваша дівчина. Але у даному випадку, як на мене, важливіше, що саме вона для Вас? Якщо ця дівчина дійсно дуже важлива, то у випадку, якщо Ви розірвете зовсім стосунки, чи не будете потім жалкувати все своє життя, що не використали всі можливі шанси? Тому першу самі визначтесь... І якщо розумієте, що хочете зробити все можливе, тоді дійсно потрібно себе правильно повести... Але це вже питання психологічного супроводу, який можна здійснювати і онлайн...

Доброго дня Praga! Дуже важка ситуація, люди бувають надзвичайно жорстокими... Але тягнути за собою такий груз образи - набагато важче, як на мене. Те, що сталося в 11 років, на превеликий жаль, залишилося душевною травмою, яка тепер може не дуже добре впливати на життя. Адже, якщо Ви про це досі згадуєте, травма залишилася. Оскільки Ви написали про це на сайт психологів, у Вас вже є достатньо сил, щоб "пропрацювати" саму травму і почати жити... Я розумію, як чоловіку важко говорити про такі речі. Тому є можливість спілкуватися з психологом онлайн не включаючи відео - терапія можлива і при тільки голосовому контакті..

Доброго дня! Я Вам співчуваю, адже жити у атмосфері недовіри дуже важко. Та розлучатися - це не вихід, однозначно, тим паче, що вже є дитина. Інше питання, чому саме Вам "дістався" такий чоловік... Як правило проблеми подружжя "дзеркальні". Ви пишете "Я не могу понять свои чувства". Як на мене, проблема дійсно лежить десь у сфері Ваших почуттів до чоловіка. А які стосунки були у Ваших батьків?

Добрый день Evgenid! Очень Вам сочувствую, потому что жить с такими мыслями очень тяжело. Ваше депрессивное состояние может иметь несколько причин. Первая - результат медикаментозного вмешательства. А вторая, как по мне, намного глубже и серьезнее. Вы пишете "мне удалили желчный пузырь и после этого я впала в депрессию.нет апетита,страх перед смертью,плаксивость,слабост". Дело в том, что депрессия - это "остановка на пути жизни", утрата цели жизни, непонимание зачем я живу и куда мне идти... Фактически, подталкивание себя к тому, чего Вы так боитесь. Как по мне, то что с Вами происходит только косвенно связано с ситуацией удаления желчного пузыря. А главная причина лежит в сфере абсолютно неправильно выстроенного мировоззрения. Именно поэтому Вы чувствуете себя сейчас так, как будто стоите на краю... К сожалению, таким состоянием вы вредите не только себе, но и своим детям, закладывая "подсознательно" программу неумения противостоять сложной ситуации.. Сейчас у Вас жизненный экзамен, когда необходимо сделать полную переоценку своей жизни и своей жизненной концепции... Поможете себе, поможете и своим детям... И лучше это сделать вместе с психологом на нескольких сеансах...

Доброго дня Марина! Жити у скандалах - це загалом не життя. Чоловік та дружина завжди "дзеркалять" один одного в родині. Тому, не буває такого, щоб винним був хтось один. Чоловіки починають курити, бо не вміють правильно розслаблятися - це їх фактичний порятунок. А починають випивати, коли отримують замість енергії любові та прийняття від жінки, претензії та образи... Окрім того, скандали ще виникать через те, що близькі люди дуже "зациклені" один на одному, тому починають тягнути сили з коханої людини... Коли людина внутрішньо обезточена, вона взагілі втрачає можливість будь що терпіти ... Крик - це сигнал про допомогу. Ви намагаєтеся отримати оцю саму "допомогу" один від одного, але це не вдається, бо Ви емоційно та психологічно виснажені, а як поповнювати сили - не знаєте... Як на мене, Вам потрібно спершу самій звернутися на консультацію до психолога, а потім зустрітися онлайн чи офлайн в парі...

Судячи з того, що Ви пишете, у Вас є ще так звані "родові програми", які діють підсвідомо, бо "перейшли" у "спадок" від батьків... А їх поміняти лише бажанням щось змінити фактично неможливо...

Справа в тому, що до тих пір, поки Ви внутрішньо не пройдете "трансформацію" дитячого бачення мами та оточуючих, життя Вас навряд чи "відпустить" жити окремо. Адже ми знаходимося в ситуації до тих пір, поки чогось недоробили та недоосмислили... А трансформацію пройти самотужки без психолога практично неможливо... Мені шкода.

Мені шкода, але в ситуаціях пов'язаних з психологічними приблемами, вищі освіти суттєво нічого не дадуть. Адже потрібно бачити ситуацію зовні. А Ви знаходитеся "всередині" системи, тобто "зав'язані" емоційно. Що підтверджують Ваші слова "я просто такой человек скажем так замкнутый,мне говорят гадости а я молчу и всё это внутри держу, когда же мне надоело это терпеть и я начала говорить что я думаю и мужу и его родителям всё стало только хуже,а мужу всё больше всё равно становится". Вами "керують" образи. Ви дуже залежні від того, хто і що Вам скаже.. І чим більше Ви "залипаєте" на чоловікові, чим більше очікуєте чогось від нього, тим далі він від Вас відсторонюється... Толку від Ваших зовнішніх реакцій дуже мало, тому що близькі реагують на те, що у нас всередині... А всередині у Вас образи, гнів, невдоволення та претензії... Як на мене, Вам потрібно декілька консультацій з психологом, які зараз чудово проводяться у тому числі онлайн. І різниці з "живими", на мою думку як спеціаліста, ніякої..

Ответ отредактирован автором 13-06-2021 17:59:12

Справа в тому, що ідеалізація однозначно провокує і внутрішню зверхність. Просто це помітити в самому собі аж занадто складно... Якщо я бачу світ тільки от таким, то все, що не співпадає, вже одразу нівелюється... І Ваша сором'язливість, окрім природьої жіночої властивості, може мати також причину. Ідеалізація оточуючого світу може бути відзеркаленням критичного ставлення і до себе. Звідси може бути і невпевненість... Ви пишете, що з батьками чудові стосунки... У кого з батьків така ж схильність ідеалізувати оточуючих?

Дякую за доповнення. Отже бачу два напрямки для пропрацювання. Перший - застарілі образи, які і досі не дають Вам нормально жити. Окрім того, не так все було однозначно, як на мене, у тій ситуації з аварією та Вашою вагітністю. І другий - поведінкова модель "жертви", що перейшла " у спадок" від мами. Біда в тому, що внутрішньо Ваш чоловік став для Вас головним сенсом життя. Ви "зрослися" з ним, тому немає сил на те, щоб не тільки про нього турбуватися, а і його виховувати. Тобто, якщо у Вас поміняються внутрішні установки та Ви навчитеся правильно себе поводити з ним, у Вас ще все налагодиться з чоловіком...

Ответ отредактирован автором 13-06-2021 17:40:43

Доброго дня, Тетяно! Як на мне, те що з Вами відбувається цілком закономірно, адже всередині Вас залишилася травма від попередніх непрожитих стосунків. Ви "недоговорили", "недожили", Ви ще й досі щось йому намагаєтеся довести... Можливо, що він дуже неправий, що недооцінив Вас... Тобто, внутрішньо Ви досі "зв'язані" з тим чоловіком. А так влаштована наша психіка, що енергія іде туди, куди "летять" наші думки. Саме тому Ви почуваєтеся виснаженою. Якщо говорити просто, Ви ще й досі "годуєте" його своєю любов'ю... А це дійсно дуже небезпечно, адже у Вас є чоловік та діти, яким дуже потрібна Ваша любов... Необхідно "допрожити" стосунки... і все стане на свої місця одразу...

Доброго дня Ірино! Дуже неприємна, як на мене, ситуація. Ви пишете "от общаюсь сейчас с парнем можно сказать живёт у меня, говорит что я хорошая девушка не хожу гулять, не пью с компаниями. Но внешне я ему не нравлюсь, так говорят если бы ты не была домашней то я бы на тебя не посмотрел бы". Як на мене, те що відбувається набагато глибше, адже з якоїсь причини Ви самі згодилися жити з чоловіком, який Вас не цінує... І від того, що Ви зараз просто розірвете стосунки, навряд чи щось змінеться. Адже невпевненість у собі та невміння правильно себе поводити залишиться з Вами. Як склаися стосунки між батьками? Які у Вас стосунки з батьком? З мамою?