Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Авжеж, Ви розумна та ніжна мама, і впевнена, зробите все можливе задля свого малюка! Єдине, гіперактивні діти, це діти вже від народження з дефіцитом отої саме уваги та концентрації, яка сформувалася ще в утробі мами. Тобто, мама під час вагітності також щось робила не дуже так як було потрібне дитині. Ми завжди хочемо вирішити всі питання самостійно - так влаштована наша психіка. Але, на превеликий жаль, не завжди маємо необхідні знання щоб з ними впоратися. І якщо б це стосувалося тільки Вас, тоді можна витрачати час на самостійні експерименти... Але це стосується і Вашої дитини. Інколи час має величезне значення у сенсі вчасної допомоги...

Ответ отредактирован автором 20-05-2021 16:00:19

Доброго дня! Перепрошую, так Ви зустрічаєтеся чи живете сім'єю? Бо це абсолютно різні речі. І зовсім по різному тоді вибудовуються стосунки з чоловіком.

Так, більшість "зрад" є зараз лише у Вашій голові. І з таким ставленням до коханого створити щасливі стосунки навряд чи вдасться. І до речі, якщо є внутрішня травма, людина стане до останнього відтягувати момент "зустрічі" з нею, що до речі зараз і відбувається. Ви підсвідомо ще надієтеся на якесь чарівне слово психолога, щоб все вирішилося саме собою. Мені дуже шкода, але чудес у таких справах не буває. І те, що Ви прийшли на сайт, вже говорить, що Ви дійсно дуже втомилися самі від своїх переживань... Далі Вам може бути тільки важче, бо страхи та ревнощі відбирають останні сили, які так необхідні для побудолгарних стосунків з коханим.

Одразу хочу сказати, що Ви - чудова мама і робите все, що можете на даному етапі, і все що вмієте! Таких ситуацій як у Вас зараз дуже багато і не тому, що батьки погані.
Є просто певні речі, які не дають можливості правильно контактувати з дитиною. І вони криються у внутрішньому стані мами. Мало того, чим сильніше мама старається, тим менших результатів досягає. Для того, щоб давати дитині необхідне, ви сама повинна знати де оте необхідне брати. І це далеко не зовнішні дії та переживання! І мені шкода Вас засмучувати, але якщо б малюк дійсно відчував отой живий потік внутрішньої любові (не прив'язаності), він би так себе не поводив. Дитина не "відпускає від себе маму" тільки тоді, коли її для нього мало, це факт. І ще раз кажу, справа не у кількості проведеного часу, а у якості Ваших контактів. Та вмінні правильно їх організовувати...

Тобто, Ваш хлопець служить у Армії, я правильно Вас зрозуміла? Ви не поруч? Тим паче, потрібно якнайшвидше почати працювати з психологом. Тому, що Ви правильно пишете "когда он вернётся и мы начнем жить вместе будет ещё больнее ,я начну его контролировать". А це вже буде для Вас обох катастрофа. І ще, жодна переписка на жодному психологічному сайті не допоможе розв'язати Ваше питання, адже потрібна робота з внутрішньою травмою... Саме під час роботи і включаються або шукаються ресурси.

Доброго дня! Як на мене, Ваша стурбованість цілком справедлива, адже дружби, у повному сенсі цього слова, між чоловіком та жінкою прос то не буває! Якщо у Вас ще тільки букетно-цукерковий період, це одне, Але, якщо Ви маєте з хлопцем інтимні стосунки, то вже зовсім інше... Тобто і по-різному потрібно себе поводити...

У тому то і проблема, що, на превеликий жаль, батьки зачасти плутають любов з прив'язаністю до дитини. Це абсолютно різні речі. І кількісь проведеного часу з дитиною ще не є доказом того, що дитина отримує необхідне тепло. Ваші стосунки з дитиною якраз це і підтверджують. Можна з дитиною спілкуватися годину на добу і цього буде достатнім для того, щоб малюк почував себе захищеним. А можна 24 години бути поруч і дитина недоотримає того, що потрібно для повноцінного розвитку. Як у Вас склалися стосунки з батьками? З Вашим чоловіком? Ви себе почуваєте психо-емоційно захищеною?

На превеликий жаль просто взяти і "викинути з голови", коли вже є душевна травма, неможливо! А читання книжок ще тільки посилять страхи та ревнощі, тому що сама людина впоратися з тим, що засіло у підсвідомості просто не може. Я б Вам не радила затягувати такий стан надалі, бо це тільки погіршить Ваш стан і може повністю зруйнувати стосунки. Для того, щоб справитися з проблемою, потрібні певні внутрішні ресурси. З якими ще потрібно вміти контактувати. Поки Ваші ресурси не задіяні зовсім, або Ви не знаєте де їх брати...

Доброго дня! Цілком зрозумілий Ваш стан, адже сім'я дійсно базується на довірі до близької людини. І зрозумілі Ваші реакції: образа та біль заполонили Ваше серце. Але... Ви пишете "Скандалы,слезы,он отгораживается еще больше". Нікого і ніколи ще скандали та сльози не змусили змінитися, лише навпаки, могли спровокувати ще більше непорозуміння. Як у Вас, на превеликий жаль, і сталося. Позиція жертви аж ніяк ні у кого не може почати викликати повагу. Справа в тому, що всі зовнішні дії мають якісь внутрішні причини, про які ми навіть не здогадуємося. Як на мене, причина у перебільшеній ідеалізації як чоловіка, так і сімейних стосунків в цілому! А отже, у заздалегіть неправильному баченні стосунків взагалі. Така внутрішня "прив'язливість" стає задушливою, робить з любові пристрасть... Чи не тому у Вашого чоловіка спершу з'явилася робота вахтовим методом? Це відбувається не спеціально, так спрацьовують закони стосунків, незнання яких, не звільняє нікого від відповідальності. Тому розлучення не є панацеєю у Вашому випадку! Адже проблема все одно залишиться в середині Вас самої, як невміння правильно стаитися до чоловіка. І Ви правильно цілком пишете, що Ваш чоловік - це батько Ваших дітей, якого навряд чи хтось зможе замінити.

Ответ отредактирован автором 20-05-2021 15:14:49

Доброго дня Єлис! Ви пишете "Парень , например, сидит в Фейсбуке, а в Инстаграме мне не пишет , то я начинаю думать, что он с кем-то общается. И доходит до скандала. Я не слишком доверяю , ибо когда-то мне изменили и я год не могла прийти в себя. Не хочу , чтоб это повторилось". Як на мене, у вас цілком обгрунтований страх, тому що судячи з того, що Ви написали, ситуація з попереднім хлопцем Вас травмувала. І ця травма досі не прожита. А так спрацьовує наша підсвідомість, що до тих пір, поки не будуть зроблені певні висновки, нас травма буде тримати у напрузі.... Звідси і Ваша недовіра і Ваша тривога. Потрібна індивідуальна робота психолога з посттравматичним станом. Це можна зробити онлайн через любий вид зв'язку. Декілька зустрічей цілком можуть допомогти виправити ситуацію.

Доброго дня Анна! Як давно у Вас такий стан тривоги? Чи були якісь події, що могли спровокувати Ваш стан? Можливо хтось захворів або помер у Вашому оточенні?

Добрый день! Сочувствую Вам. Вы пишете "прожили вместе 10 лет. У нас двое детей сыну 9 будет а дочки 5.5". На сколько я поняла, проблемы начались не сразу. Ведь Ваш муж несмотря на диагноз где-то все же работал... Разойтись вы можете всегда, но ведь прожили 10 лет и есть дети, для которых Ваш муж - отец.. Как по мне, проблема не только в Вашем муже... Если женщина все взваливает на себя, никогда ни один мужчина, даже самый здоровый, просто работать не будет. Это закон природы. У Вас в отношениях на каком-то этапе пошел сильный перекос. из-за Вашего неумения вести себя с ним правильно. Как сложилась жизнь у Ваших родителей? Судя по тому, что сестра не замужем...

Доброго дня! Я Вам співчуваю, тому що дуже важко бути "прив'язаною" до малюка. Гіперактивність - це не вирок і з цим можна впоратися. Вона виникає, коли мама під час вагітності перебувала постійно у стані напруження. Судячи з того, що Ви описуєте, Ви і досі знаходитеся у такому ж стані. Маленька дитина потребує маминої любові (не сююскання і не постійних пререживань та опікування і справжня любов аж ніяк не залежить від кількості проведенного часу поруч). Якість маминої любові напряму залежить від стану, у якому мама знаходиться, від її внутрішньої наповненості, від її внутрішніх сил. Дитина реагує не на зовнішні дії, а на внутрішній мамин стан. Оскільки малюк не відпускає Вас ні на хвилину, він не отримує тої енергії, яка йому потрібна, тому криками сповіщає, що не наповнений зовсім. Мама зовні може турбуватися, може робити дуже багато корисних справ, але, насправді, не давати дитині отого душевного тепла, яке так потребує малюк, особливоу перші роки життя, і при цьому навіть не здогадуватися про це! Допомога насправді потрібна спершу Вам! Зможете наповнитися та відновитися Ви, і з дитиною одразу стане легше впоратися...

Ответ отредактирован автором 20-05-2021 14:44:23

Доброго дня Лана! Ви пишете "Никогда меня никто не любил толком". Як у Вас склалися стосунки з батьком? Яке було дитинство?

Добрый день! К Вам вопросы, когда у вас начинались отношения, вы знали о его общении с другими женами и женщинами? Как он относится к вашим детям? Вы живете вместе с ними? И еще, Вы пишете "Я против нее ничего не имею. Встречаю ее как гость. Стараюсь во всем угодить. С ней у меня все хорошо". Дело в т ом, что мужчины реагируют не на наши внешние действия и реакции, а на наше внутренне состояние. Как по мне, у Вас внутри огромная обида и ревность к дочери и другим женщинам. Вот на это Ваше состояние и отвечает муж своими словами и действиями. Он Вам не верит.. вы пишете, что материально не зависите от мужа. Возможно это и так. Но у Вас есть намного большая зависимость от него - психо-эмоциональная и вот это уже большая проблема! Хотите изменить его отношение к Вам? Разберитесь с психологом с тем, что У Вас внутри по отношению к мужу, его дочери и его бывшим...