Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня Лана! Як на мене, перша причина Вашої проблеми лежить у сфері розуміння, звідки у Вас така тяга саме до "Мне нравятся красивые, офисные, парни, бритве, опрятные, обходиьельные, слегка скромные"? Чи це дійсно Ваше бажання, а не навіяне кимось? І друга - чи насправді Ви розумієте, якого саме хлопця Ви хочете? Адже "красивые, офисные, парни, бритве, опрятные, обходиьельные" и "слегка скромные" аж ніяк не поєднуються" за внутрішнім змістом. Щоб бути успішним офісним робітником, потрібно бути достатньо жорстким, наполегливим, впевненим у собі і аж ніяк не трохи скромним. Окрім того, Ви самі пишете, що тим хлопцям потрібні "розмальовані ляльки", а не живі жінки... Тобто, у їх стосунках є все, окрім душевності та тепла. Ви хочете саме таких стосунків?

Доброго дня Катерино! Розумію на скільки вам складно, тому що Ви сама починаєте тільки ставати в житті на ноги. Питання грошей у стосунках з мамою - це питання сепарації з нею. І які б гарні поради не почали Вам давати, Ви просто не зможете їм слідувати, бо у Вас елементарно не вистачає сили по доброму, але твердо себе поводити з мамою. Чи можна якимось чином накопичити ці сили? Так, не просто можна, але і потрібно, для того, щоб отримати право на власне повноцінне життя, і при цьому не почувати себе винною перед мамою. І ще, питання грошей, це питання енергії любові між Вами, якої, як на мене вам двом не вистачає...

До тех пор, пока Вы не осознаете, что решить Вашу проблему словами невозможно, и что проблема касается не только Вашего жениха, а и Вас в том числе, Вы ничего изменить не сможете, однозначно! Не будет его, Вам "попадется" точно такой же "маменькин сынок", если не хуже. Мы всегда "зеркалим" друг друга, так устроена эта жизнь, нравится это нам или нет. Хотите изменить свою жизнь? Начните работать с психологом индивидуально и разберитесь, почему в свою жизнь вы притянули вот такого 28-летнего недоросля.

Доброго дня Анна! Як на мене Ваша невдача в стосунках розкладається на два питання. Перше "і він швидко мене завоював, на мою думку це був справжній чоловік". Ви занадто швидко "завоювалися", а отже не дали розвитися глибоким стосункам, які тримають поруч чоловіка. Секс - стосунки знищує, бо чоловіку не має потреби закохуватися і далі в дівчину, вона і так дала все, що він хотів. І друге: у Вас абсолютно неправильне розуміння, щодо поняття "горда дівчина". Дівчина повинна мати почуття власної гідності, але не бути гордою, тобто егоїстичною та пихатою. Власне, Ви просто навіть не стали боротися за своє кохання і віддали свого хлопця без бою іншій. І причина в тому, що на перше місце вийшли не почуття до нього, а почуття до себе коханої і страх душевного болю. Якщо хочете мати дійсно нормальні стосунки, якщо вже і не з цим хлопцем, то нехай з якимось іншим, я б Вам радила індивідуальну роботу з психологом на предмет перебільшеної "прив'язливості" до чоловіків і невміння опиратися складним ситуаціям (про що свідчить Ваш величезний страх душевного болю). Адже стосунки без випробувань не бувають в принципі. Просто є ті, які вміють проходити складні ситуації і як подарунок, отримують і близькі міцні стосунки.

Дело в том, что просто слова Вам вряд ли помогут. Отношения Вашего жениха и его мамы лежат на уровне рефлекса. Ведь у сына и матери очень крепкая внутрення связь. Судя по тому, что Вы пишете, мама достаточно волевой человек, который привык все решать сам. Но и по тому, что рядом с Вами оказался именно этот парень, Вы тоже достаточно волевая девушка. Пара всегда стремиться к гармонии: если у кого то недостаточно решительности, у другого - ее с избытком. Я бы Ваш вопрос к психологам сформулировала по -другому. Как измениться мне, чтобы мой молодой человек начал брать ответственность за нас на себя. То есть сепарировался с мамой и повзрослел.

Доброго дня Светлана! Я Вам співчуваю, адже те, що відбувається з Вашою дочкою - дійсно величезна проблема. Ви пишете "Развелись 6 лет назад, она особа не понимала, что мама с папой развелись, отец её брал к себе на выходной, познакомил с новой женой и они нормально ладят". На превеликий жаль, багато батьків допускають фатальну помилку, вважаючи, що маленька дитина нічого не розуміє. Для дитини батьки - це як дві половинки, з яких вона складається. Не можна відрізати ногу і вважати, що нічого не трапилося. Просто дитина не маючи внутрішніх ресурсів "переварити" величезний стрес, заганяє проблему глибоко на рівень підсвідомості. Де проблема зберігається у вигляді серйозної непрожитої травми. Окрім того, розлучення батьків зачасти сприймає як зраду або як почуття провини (що це вона винна у тому, що батьки розлучилися). Такі "побочні ефекти", як Ви розумієте не налаштовують дитину на довірливі стосунки з дорослими. Важко довіряти тому, хто твою довірю вже один раз знищив. Тому дитина повністю закривається до батьків. Але, оскільки душа все одно прагне близькості з кимось, вона починає шукати заміну на стороні. Отой дорослий чоловік - це така собі компенсація недоотриманої батьківської любові... У Вашому випадку потрібна не просто індивідуальна робота з підлітком, а цілісна сімейна терапія, у тому числі з Вами та Вашим чоловіком, батьком дівчинки. Бо накопичився величезний пласт образ, зневіри, байдужості, відсутності теплих гармонічних стосунків, які аж ніяк не допоможуть дівчинці знайти себе у цьому житті та мати міцну опору під ногами.... Бо ніякі силові методи не допоможуть убезпечити дитину від повторення спроб суїциду

Доброго дня Дора! Дуже важко жити в такому стані, співчуваю. Розумію, що Ви намагаєтеся "втекти" від такого життя поринаючи в алкоголь. Але, на превеликий жаль, це тільки погіршить ситуацію - Ви станете залежною вже не тільки від свого психо-емоційного стану, а і від алкоголю. Окрім того, алкоголь знищить останні ресурси організму, які ще хоч якось опираються Вашій хворобі. РПП - це лише верхівка айсбергу. Насправді проблема полягає у неприйнятті себе такою, якою Ви є та абсолютно неправильному ставленні до життя. У Вас повністю відсутнє розуміння, для чого людина приходить у цей світ. Які у вас стосунки з батьками? І ще, стосовно того, що Ви нічого не відчуваєте - таблетки, як правило, впливають і на центральну нервову систему, приглушуючи емоції...

Ответ отредактирован автором 18-05-2021 14:46:55

Доброго дня Софья! У Вас дійсно не дуже приємна ситуація з Вашим коханим. Адже його зв'язок з мамою занадто міцний, що може свідчити про відсутність сепарації з нею. Але у таких ситуаціях завжди є зворотній бік медалі. Життя та природа завжи прагне гармонії та рівноваги. Тому, якщо у одного не вистачає самостійності та рішучості, у іншого цього буває з надлишком. Чим слабшим виявляється чоловік у сенсі прийняття рішень, тим сильнішою жінка, яка поруч - мама, дружина чи наречена, як у Вашому випадку. І логічно, навпаки. Який характер у Вас? Бо саме відповідь на це запитання, допоможе і вибувати правильну модель поведінки з хлопцем.

Згодна зі своїм колегою. Вам потрібно зустрітися з психологом.

Ви покладалися лише на свої сили, не розуміючи що потрібно робити насправді.. А сили людини дуже обмежені... Тому У Вас і не вистачило сил здолати ту хижачку... Чоловіки жити без любові жінки просто не можуть. Десь, на якомусь етапі, Вашої любові стало в рази менше, а її любові - більше... Любов - це далеко не завжди постіль, це та внутрішня сила, яка, до речі, і дає сили прощати та приймати ситуацію такою як вона є внутрішньо, а зовнішньо - мати сили опиратися та захищати своїх рідних людей...

Доброго дня! Ви пишете "Помню мне с детства мама говорила, чтобы я её не позорила. У меня не было права сказать ничего лишнего или лишний раз улыбнуться". А потім "Внутренный мир разрушен сорами с мамой и тем , что я у неё всегда во всем виновата. Я не знаю может я зря её виню, может я действительно сама во всем виновата". Жіноча, а особливо, дівоча та дитяча психіка дуже ранима. І так влаштована, що коли значимі люди чимось незадоволені, сприймають критику як оцінку своєї повноцінності. Потім це мірило повноцінності чи неповноцінності переносять на своє подальше життя. І ця "калька" починає вже жити "своїм життям", без доосмислення. Це називається ще навіюванням. Ваша мама, впевнена, Вас любила і любить. Але ми любимо так, як нас навчили це робити наші батьки. Зачасти прийнято, що чим більше любиш дитину, тим сильніше її "осмикуєш", робиш зауваження, критикуєш, щоб вона виправилася і стала ідеальною... Немає винних, правих чи неправих! У кожної людини є просто свій індивідуальний об'єм задач, з якими вона повинна протягом життя впоратися. Коли ми дуже "залипаємо", тобто ідеалізуємо когось із рідних, ці рідні починають поводити себе не найкращим способом. Щоб ми навчилися правильно ставитися до себе, своїх рідних та свого життя в цілому.

Я вважаю, що Вашу родину ще можна врятувати! На це є багато шансів. Але, якщо все ж родина розпадеться, але у Вас вже не буде гніву, образ та претензій - не буде і Вашої провини у її руйнації. Мало того, Ви зможете в такому випадку знайти щастя з кращою людиною, ніж Ваш чоловік. Якщо ж Ви "зависнете" на образах та ненависті - це в першу чергу вдарить по Вас та Вашій дитині і абсолютно перекриє найменшу можливість мати взагалі коли-небудь чоловіка поруч.

Доброго дня! Співчуваю Вам! Адже Ваше бажання бути найкращою - це відголосок бажання, щоб Вас любили. Так влаштована дитина, що все навколо сприймає на власний рахунок. І якщо батьки, з якоїсь причини, не додають того, що потрібно, малюк сприймає це як свою провину. Тобто - це "я такий поганий, тому у мене отак все не виходить в житті". І такі психотравми закарбовуються на рівні підсвідомості, адже дитина немає ресурсів з ними впоратися. Тому Ви все життя намагалися бути краще за всіх. Тобто, якщо я стану найкращою, тоді батьки мені дадуть те, чого до циз пір не давали. Так працює на рівні підсвідомості у дитини. І звідси і почуття невдоволення собою і Ваш перфекціонізм (бажання все зробити ідеально і все щоб навколо було ідеальним). У Вас непрожиті стосунки з батьками. Як на мене, в підсвідомості сформована ідеальна картинка оточуючого світу, як відзеркалення дитячого бажання отримати любов, тобто бути абсолютно щасливою. І якщо щось з цією картинкою не співпадає, Вас це просто руйнує з середини. А потім невдоволення "виливається" на близьких людей, яких, Ви так само намагаєтеся ідеалізувати у відповідності від напрацьованої моделі поведінки. Але цей світ влаштований таким чином, що все що ми ідеалізуємо, повинне бути зруйноване. І чим далі, тим процеси саморуйнації та руйнації стосунків можуть поглибитися. Тому, як на мене, Вам потрібно "пропрацювання" дитячо-батьківських стосунків та повне переосмислення свого світогляду,

Ответ отредактирован автором 17-05-2021 17:34:44

Тобто, Ви жили на якійсь окремій від його родини квартирі? Адже Ви збираєтеся забирати свої речі... Як на мене, жлдну пораду Ви не сприймете, якщо вона не співпаде з Вашим бажанням.. Запитайте у себе: Вас влаштовують такі стосунки? Ви хочете стати причиною руйнації родини? У Вас зараз склалася непроста ситуація, але, як на мене, питання більш глибоке: чому загалом ви стали учасницею любовного трикутника?

Ответ отредактирован автором 17-05-2021 17:29:22

Доброго дня! Ви пишете "Встречаюсь с парнем уже 4 года, очень сильно люблю его, но изменяю ему ". На превеликий жаль, як на мене велика плутаниця із розумінням, що означає "люблю". Оте, що Ви описуєте, аж ніяк не кохання, хіба що пристрасть. Чим більше пристрасті в стосунках, тим швидше стосунки руйнуються, що, певне, Ви сама і пришвидшуєте. А от Ваш хлопець, судячи з його вміння прощати - Вас любить сильніше. Вибачте, але питання по суті, Ваша мама зраджувала Вашому батькові? Або чоловіку, з яким вона проживала?