Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня! Як на мене, Ваша тривога має підстави, адже "постіль" ще жодного чоловіка до жінки не прив'язувала... Прив'язують глибокі душевні стосунки, які починаються просто з цікавого спілкування... Але ж Ви самі пишете, що боїтеся до нього прив'язатися... Чого насправді Ви хочете? Які стосунки Вам потрібні? А те, що чоловік "сидить" на сайтах знайомств говорить лише про те, що він залишається в пошуку... Як говорять французи "постіль ще не є приводом для знайомства"...

Так, Ви абсолюютно правильно мислите! Потрібно щось змінювати вже зараз! Але, якщо б для Вас питання відділення від батьків було легким та простим, Ви б не зайшли на сайт психологів... Отже, підсвідомо Вас щось дуже сильно тримає... Одними порадами та настановами такі речі не вирішуються... І це те, про що я Вам вже писала... Зовнішні дії дають гарні результати тоді, коли відбулися серйозні внутрішні зміни... Це робота з підсвідомістю...

Дякую за Вашу відповідь... Невпевненість в собі, яка яскраво у Вас виражена, має якісь серйозні причини... "С отцом у меня отношения нормальные правда не так часто общаемся"... отже чогось не вистачало в дитинстві однозначно... Батьки живуть разом?

Доброго дня! Я Вам співчуваю, тому що хворі люди дійсно "тягнуть" всі сили із своїх близьких людей. Адже своїх сил для життя їм не вистачає... Я не буду Вам знову повторювати про звернення до психіатра - це і так зрозуміло... Інша справа, чи захоче Ваша мама до нього іти... По-переше, не кажіть, до я кого лікаря Ви ідете. Якщо є можливість, викличте його прямо до себе додому... Мамі поставлять діагноз і випишуть ліки... Але, як на мене, повністю Вашу проблему це не вирішить... Щоб проживати з хворою психічно людиною, потрібно самому бути дуже внутрішньо стійким... Судячи з того, що Ви пишете, Ви вже виснажені... Як на мене, допомога потрібна Вам більше, ніж Вашій мамі... Адже Ви внутрішньо, як на мене занадто залежні від неї через відсутність сепарації, тим паче, що сім'я Вашої мами не повна - чоловікау мами немає, правда?

Доброго дня! Згодна з колегами. Єдине додам від себе - у Вас яскраво виражене почуття відповідальності - і це чудова риса! Але за нею стоїть, як на мене, почуття якоїсь внутрішньої підсвідомої провини "Я всегда делала и посвящала свою жизнь для кого-то, а не для себя...". Отака надмірна "жертовність" однозначно має якісь серйозні причини, яких зовні не видно... Як на мене, переїзд від батьків може трошки ослабити тиск на якийсь час, але не дасть повного результату... Тим паче, що наша підсвідомість - дуже хитра штука... Вже один раз "спрацювала" ситуація з хворобою батька... Не вирішена внутрішня "зачепка" за батьків може сформувати тисячу і одну зовнішню причину через, яку можливість від'єднатися буде відтягуватися... Тоді, як зняття "зачепки" у Вашій підсвідомомсті може Вам навіть дозволити не з'їзджаючи, мати своє особисте життя і нормальні стосунки з батьками...

Доброго дня! Так, дійсно "сусіди" не з приємних... Якщо є можливість поміняти місце проживання - міняйте. Але, якщо, як Ви пишете, потрібно там ще пожити, отже така ситуація склалася явно не просто так... Як це не дивно, але Ви чомусь повинні навчитися живучи саме в т ому кварталі... Якісь уроки винести... Щось в собі змінити... Адже в нашому житті випадковостей просто не буває... Як на мене, Вам краще це питання розібрати разом із психологом, ну, або просто терпіти...Але ж не терпиться от у чому справа...

Доброго дня Еріка! Можливо у своїх мріях цей чоловік і хоче мати родину та дітей, але... швидше за все, віртуально... Як на мене, ніякі онлайн-зустрічі не дадуть можливість пізнати один одного та встановити міцні душевні зв'язки. Якщо чоловік спілкується практично весь час віртуально, у нього немає сил на живі контакти. Або вже є постійна жінка..... І не вистачає ще чогось "солодленького"... Якщо немає сил на живі контакти, звідки візьмуться сили на проживання разом? Адже життя разом - це величезна, титанічна кожноденна праця душі... А якщо вже є інша, воно Вам таке потрібно? Ви правильно вчинили, коли конкретно поставили умови... Його реакція - найкращий доказ того, що ні про які серйозні стосунки мова навіть не іде! Гірше, чому Ви йому знову почали писати? Він тепер сприймає Ваш вчинок, як можливість все таки Вас "укатати" на ліжко... Найбільша біда незаміжніх дівчат, це невміння себе правильно поводити з хлопцями... У Вас є абсолютно правильні уявлення, як повинні будуватися стосунки, єдине не вистачає впевненості в собі... Які У вас стосунки з батьком?

Доброго дня! Тільки сьогодні побачила Ваше питання. Справа в тому, що потреба в адреналіні - це питання внутрішнього стану Вашого чоловіка. Це так само, як люди починають курити, бо не можуть по іншому розслаблятися, пити - бо не вистачає енергії любові... Потреба в адреналіні - це такі собі ін'єкції життєвої енергії, якої йому катастрофічно не вистачає... Що робити? Одразу скажу, що ніякі вмовляння та розмови не допоможуть, бо йому конче потрібна енергія для подальшого життя... І він її "дістає" єдиним для себе звичним способом... Окрім того, в такому стані, вмовляння сприймаються як насильство та нав'язування, отже викликають шалений внутрішній опір.... Сам він не зможе, але допомогти йому зможете Ви, якщо будете знати як... Бо чоловік та жінка - це як дві взаємопов'язані ємності. Якщо відбуваються глобальні внутрішні зміни у жінки, відбуваються і зміні у чоловіка, причому рефлекторно, непомітно для нього самого... Отже, якщо чоловік не вбачає проблеми у тому, що відбувається, а значить не звернеться до спеціаліста, почати працювати з фахівцем, який знає що робити, потрібно саме Вам, як дружині, якій важко з цим фактом жити!

Ответ отредактирован автором 03-05-2021 18:08:03

Доброго дня! У Вас депресивний стан, втрата життєвої енергії - згодна з колегами. Ви самі пишете, що "хочу сейчас также, но не знаю где брать силы, я просто истощена морально"... Як на мене, є декілька причин такого Вашого стану... Перше. Загалом, Ви прийняли правильне рішення, коли одружившись поїхали до чоловіка. Але для Вас переїзд був великим стресом, бо Ви досить довгий час жили самі,. А тепер Ви одружені, і це зовсім інший формат життя, до якого Ви не звикли, а може і не були готові... Друге, окрім того, жінка за своєю природою потребує балансу, постійності, комфорту, отже внутрішньо стресово реагує на зміну проживання, тим паче, якщо так кардинально: різні країни, різні стилі життя, ментальність ... Третє - Ви пишете "и было в начале не легко, там была цель. тут цели нет". Отже, відсутність розуміння мети свого існування вже у ролі дружини... За своєю природою, щвидше за все, Ви - борець, тому Вам конче потрібно чогось досягати і чогось добиватися... Четверте. "..когда я жила в другом городе и скучала за ними, я звонила чаще конечно, и также нередко мне говорили Слушай, нет времени, ты не вовремя позвонила..". Як на мене, є прихована травма, можливо яка тягнеться з дитинства, у стосунках з рідними... Тому, що у Ваших словах є застаріла образа на них... І нарешті, четверте. "просто плакать хочется, а надо брать себя в руки и искать работу ( что тоже проблема для меня) я не довожу дела до конца..." Весь час звучить підсвідоме "должна"... Кому і що Ви "должна"? Якесь перебільшене почуття обов'язку... Тим паче, що Ви вже заміжня, і Вам аж ніяк не потрібно змушувати себе працювати заради того, щоб реально вижити... Саме на таких питаннях я б загострила свою увагу під час індивідуальної консультації... Адже, навіть, якщо Ви звернетеся до лікаря, пігулки лише приглушать симптоми, але аж ніяк не вирішать внутрішніх проблем, тому не зможуть дати можливість жити повноцінно...

Доброго дня! Співчуваю ВАм"! І одразу скажу, що зараз найголовніше для Вас - взагалі НІЧОГО не робити і НЕ ГОВОРИТИ! Бо щоб Ви не сказали, або не зробили - повернеться проти Вас, бо коли чоловік зраджує на рівні підсвідомості шукає виправдання своєму вчинку! Вискажете йому все, що думаєте - він з полегшенням зітхне. Скажете, що "добре любий, роби як знаєш" вирішить, що він Вам байдужий, отже також вчинив правильно що іде до тої, яка палко кохає... Я впевнена, що правда на Вашому боці і Ви можете не просто повернути свого чоловіка назад, а ще і зробити ваші стосунки у стократ кращими, просто дійсно потрібно знати як, а отже Вам потрібний професійний супровід психолога... І те, що Ви не хочете нічого пояснювати дитині, вважаю цілком правильним - це його проблема та відповідальність...

Не хочу Вас засмучувати, але у стосунках "без обов'язків" не буває відповідальності та довірливості... Ваш обранець тому і втік, що відчув Вашу потребу у більшому, а він більше давати не збирався, а може і не міг... Думаю проблема набагато глибша, і не стосується тільки того, що сталося зараз, і причина криється в двох зруйнованих шлюбах... Нерозуміння загалом, що таке стосунки чоловіка та жінки... Певне, кожна людина іде своїм шляхом до суті, у тому числі - шляхом набивання синців та гуль... Інша справа, яку ціну Ви готові сплатити, адже це Ваше життя і життя Ваших дітей, які за законами наслідування змушені будуть зіштовхуватися з тими ж проблемами, що і Ви, тільки у більш серйозному форматі... Певне, якщо мама не спробує зробити глобальну переоцінку свого життя...

Доброго дня! Як на мене, сором та совість - це саме те мірило, яке не дає людині повністю зруйнувати себе та своє життя. І завдяки чому, ми оцінюємо правильність обраного життєвого шляху. Тобто, те, що Ви відчуваєте сором - це абсолютно нормально! Отже в душі Ви каєтеся у своїй неправильній поведінці... Але каяття має сенс лише тоді, коли внутрішньо ми кардинально змінюємося, при чому так, що ніякі життєві колізії не змусять нас знову їх повторити... І от тут є певний парадокс, адже істинне каяття іде разом із прощенням та прийняттям себе... Якщо цього не відбувається, поступово, але невблаганно може накопичуватися агресія проти себе і де гарантія, що в один момент саме оце неприйняття себе не змусить знову від відчаю зробити те ж саме? Окрім того таке ставлення до себе рано чи пізно може зробити Вас приниженою, обезціненою у власних очах, а отже - і в очах коханого, бо ми"дзеракалимо" один одного... А принижених ніхто не любить та не цінує... Отакий не дуже радісний ланцюжок... Тому, як на мене, потрібна індивідуальна робота з досвідченим психологом, щоб не тільки пропрацювати почуття провини, але і зрозуміти, чому у Вас таке перебільшене несприйняття себе? Що у Вас було в дитинстві? Які стосунки з батьком? З мамою?

Доброго дня! Ви пишете, "Я некоторое время сомневалась, все таки возраст, вместе работаем, но так как я не хочу замуж, а он тоже не хотел жениться, то в принципе почему бы и нет, если хочется"... Позиція людини, яка впевнена, що не потребує душевного тепла, а лише стосунків, в яких "ніхто нікому нічого не винний"... А через деякий час після початку саме таких відносин " а меня понесло...что не понимаю почему ты уехал, если ты приезжал из за секса, то мне так не нужно. Я не ханжа, мне тоже нравится, но когда меня воспринимают только так, я не хочу". Це вже крик душі про те, що людина хоче душевних, теплих, довірливих стосунків... Як на мене, хлопець з Вами був абсолютно щирий і він давав те, про що ви домовлялися спочатку, нехай і без якихось офіційних домовленостей.... Чоловікам, на відміну від жінки, дуже легко розривати суто сексуальні взаємини, а от жінку близькі стосунки зв'язують дуже сильно, і не має значення якого віку обранець - це особливості жіночої та чоловічої природи, які не нами вигадані, і які нам не змінити... А от щодо Вас самої... Чи Ви самі знаєте, яких стосунків дійсно потребуєте? Чи не обманюєте себе самі, говорячи, що заміж вже більше не хочете?

Доброго дня! Співчуваю Вам, бо жити в такому стані - це дісно страшенні муки. Якщо говорити суто про герпес - він є у кожної людини в організмі. Але активізується як захворювання лише на фоні слабкого імунітету та постстресового стану. У Вашому випадку - це страх та тривожність заразити ним дітей. По-перше, не можна заразити тим, що вже присутнє в організмі. І, по-друге, не хворобою, а саме своїм станом Ви наносите дітям непоправної шкоди. Адже саме через жінку, через маму, діти повинні отримувати енергію любові, тепла, ніжності, затишку, захищеності... Все те, без чого нормально жодна дитина розвиватися не зможе! Як на мене, найголовніша причина того, що з Вами відбувається лежить у площині загалом неправильного погляду на суть життя. Ви перебільшуєте загалом значення тіла в існуванні людської істоти, саме тому Вам приходять в голову думки про суїцид. Адже суїцид не вирішить глобально Вашої проблеми, яка, як на мене лежить в контексті Вашої душі, а отже, Вашої підсвідомості. А лише занепастить життя Ваших дітей... Ви саме цього їм бажаєте? І ще, після ковіду абсолютно у кожної людини відслідковується фізична та психологічна виснаженість.. Виснаженій людині просто не вистачає сил на те, щоб впоратися зі своїми страхами та тривогами... Отже, найперше що б я порадила - це вправи для відновлення життєвих сил організму... Я не знаю, що сталося у Вас під час зустрічі з психологом - можливо Ви були не в тому стані, можливо не співпали енергетично, психологічно, ментально зі спеціалістом... але тільки при індивідуальному спілкуванні, Ви зможете вирішити свою проблему... Я б Вам радила спершу зв'язатися зі спеціалістом по телефону. Послухати тембр голосу, адже саме через звукові вібрації вже починається терапія... Прислухатися до себе, домовитися про одну коротку зустріч... Впевнена, Ви знайдете того психолога, якому Ви довіритеся і який зможе Вам допомогти...

Ответ отредактирован автором 03-05-2021 16:22:30

Дякую за відповідь! Життєва енергія - це те, без чого людина вважається мертвою, перепрошую. І якщо Вас цікавлять лише медичні терміни, тоді Вам швидше за все потрібно до медиків, а не до психологів. Адже психологи, у першу чергу, працюють з душею, потім із підсвідомістю та свідомістю, інколи з тілом у сенсі терапевтичних практик... Оскільки працюю психологом більше 20-ти років, пишу лише те, у чому впевнена і в чому можу допомогти... Так само, психологи і не виписують пігулки, тому питання "Жизненная энергия - это какой-то медицинский термин? И как она восполняется?" залишу без відповіді. Бо допомога психолога, у першу чергу, передбачає спільну наполегливу працю і психолога, і того, хто потребує допомоги або підтримки... В іншому випадку праця психолога ще більше людині може зашкодити, бо зробить його споживачем, який не здатний взяти відповідальність за своє життя на себе... Тому вирішувати Вам, що Ви обираєте і як збираєтеся жити далі...